Фанфіки українською мовою

    “Дівчину прикували ланцюгами до прибережної скелі,”

    – Не можна вимикати світло, коли вам заманеться чи вже так хочете спати? Маленькі бешкетники.

    Місяць приніс хлопчиків, які бавилися з генератором, до решти дітей. Кейсі з дівчатками зробили невелике коло із зірок-нічників і ділилися улюбленими історіями. Робот відпустив бешкетників і думав вирушити ввімкнути світло, але його схопили маленькі ручки. Він не здивувався, коли побачив, що це була найсміливіша дівчинка з усіх, кого доводилося йому зустрічати.

    – Давай влаштуємо ніч казок? Це буде схоже на піжамну вечірку із Сонцем, але з тобою. Ти ж не проти трохи відпочити, Сонечко? А Місяць пограється з нами… – Кейсі закивала головою і пасма злетіли вгору. – Але ти не думай, з тобою дуже цікаво! Чесно!

    Звук сміху, який нагадував тупіт копит полем. Місяць засміявся, закриваючи однією рукою обличчя. Яка ж цікава ця малеча.

    – Він згоден, але в тому разі, якщо всі діти захочуть.

    – Друзі! – крикнула Кейсі, привертаючи до себе загальну увагу. – Якщо ми всі погодимося, то можемо погратися з Місяцем разом. Він хороший і сьогодні не відправить нас спати, якщо, звісно, самі не захочете.

    – Я не захочу! – підтримала маленька дівчинка з косичками.

    – А я готовий не спати хоч усю ніч! – лідер хлопчаків підняв кулак і його підтримали шумом.

    – Хлопчики, – Кейсі ворухнула плечима і широко посміхнулася.

    ☀️: “Я вже говорив, що вона чарівна?”

    🌑: “Мінімум сотню разів”

    ☀️: “Ну казковість же!”

    Вихователь пішов щойно перші діти спустилися з гірки в дитячому садку. Він стрибнув з імпровізованої сцени і дівчина почула веселий дитячий вереск. Не час відпочивати.

    Поки робот не повернувся треба переодягнутися, прибратися в кімнаті й розкласти свої речі. Вона не була впевнена, чи почнеться її робочий день уже сьогодні…

    Єдиними джерелами світла були лампи на стелі. Жодних вікон, тільки двері, через які вона увійшла сюди, і прохід на сцену, з якої стрибнув сонцеликий. Він був прихований темно-червоними шторами, і виглядало все так, ніби звідси немає виходу.

    Дівчину потривожила Лу якраз у розпалі прибирання. Кейсі витирала пил з уцілілих меблів, а зламані склала в купу. Трохи лякало, що стільки уламків накопичилося. Деякі були зовсім свіжими, на них не встиг осісти пил.

    – Ой, яка ж ти розумниця, Кейсі! – плеснула Лу в долоні зовсім поруч, і дівчина здригнулася. Увійшла без стуку? – Твоя мама звісно казала, що ти відповідальна, але щоб настільки! То про що це я?

    Вона шукала щось у своїх паперах, поки не простягнула один разом із ручкою переляканій Кейсі.

    – Заповни це і тобі видадуть форму, яка чудово підійде фігурі і… твоїй ситуації. Бідолаха, зламала ногу, поки допомагала переходити дорогу бабусі. Твоя мама казала…

    – Що ще вона говорила? – вона вчепилася в ручку так, ніби намагалася її зламати. Треба було вказати свої розміри і заповнити додатковий рядок побажань. Усе продумано, спеціально для працівників.

    Лу клацнула пальцями і сліпуче посміхнулася.

    – Вона казала, що ти дуже любиш фізичний контакт. Ну знаєш, тактильність, але поки що ти, мабуть, соромишся. Розумію.

    З кожним словом, дівчина блідла дедалі більше. Крім страху ще була злість. Хто ще знає про брехливі слова матері?

    Негарний прочерк зіпсував її останню відповідь, але слова залишилися розбірливими. Кейсі віддала папери і хотіла запитати що робити з уламками, але її руку перехопили. Пальці жінки відсунули рукав і торкнулися рубців.

    Дівчина завила і висмикнула кінцівку. Лу залишилася стояти на місці, але щось у ній змінилося. Вона більше не посміхалася.

    – Ще вона говорила, яка ти погань і як її підставляєш. Колись я не вірила, але тепер… Все ясно з тобою.

    Вона плювалася словами, немов отрутою. Стояла неприродно прямо, а її очі зовсім потьмяніли від неприязні.

    – Сьогодні немає твоєї зміни, але завтра добре постарайся.

    Лу похитала головою, знімаючи холодний образ і променисто підморгнула їй.

    – До завтра, дитино. Передавай привіт Сонцю і Місяцю від мене. Буде багато роботи, тому тебе проконсультує аніматронік. Робота не складна, дітлахи майже завжди лагідні, а як деактивувати робота він сам розповість. Тільки не посварися з ним, він хороший.

    Лу багато говорила про улюблених тут аніматроніків, її рот не зупинявся, і це трохи бісило. Кейсі перетравлювала ситуацію, яка щойно вийшла з-під контролю. Жінка поводилася так, ніби нічого не було. Здалося чи щось на неї все ж таки знайшло? Наговорившись, Лу послала повітряний поцілунок і пішла.

    Принаймні, серед усієї інформації була й корисна. Усе сміття їй варто висунути за двері, і тоді роботи-прибиральники розберуться.

    У процесі вона так захопилася, що коли майже закінчила, її знову застали зненацька.

    – Як тут тепер чисто і просторо! Ти чудово впоралася!

    Сонечко наблизилося до неї, і Кейсі затремтіла.

    – Прийми на знак подяки міцні обійми! – він розвів руки в сторони, але дівчина швидко вгамувала його запал.

    – Ні, дякую! Мені й без них добре, не люблю, коли до мене торкаються…

    Промінчики сумно засунулися всередину і повільно виповзали з голови.

    – Я тобі не подобаюся? У моїй програмі прописані обмеження, тому не заподію тобі болю.

    – Річ не в цьому… – дівчина відвернулася, і сонцеликому довелося нахилитися, щоб знову подивитися їй в обличчя.

    – Я легенько, ти навіть не відчуєш, – благав він, простягаючи руки.

    Вони вабили, як дитячий магнітик з улюбленим героєм або солодка вата. Вона пам’ятала його обійми, але зараз вони здавалися до болю теплими й ніжними. Чи заслужила вона їх? Гарне поводження, похвалу, погладжування по голові…

    – Ні, вибач, Сонечко. Мабуть, я піду спати, завтра почну працювати.

    – Тоді я тебе розбуджу, не хочеш перед сном погратися?

    Він дивився, як змінюються емоції на її обличчі, і не розумів. Чому так хотілося заправити за вухо це сонячне пасмо? І очі Кейсі були знайомі йому, але в базі жодної інформації! Сонце хотів дізнатися відповіді, а вони були тільки в іншого…

    – Добре, у що зіграємо?

    Він покрутив головою, обдумуючи варіанти, поки в одну мить не застиг. Його очі й рот помінялися місцями, обличчя не докрутилося. Його відволікло щось далеке в програмі, те, про що він майже забув. Механізми прискорено запрацювали, виловлюючи крупиці інформації з бази. Це було повідомлення.

    🌑: “може в хованки?”

     

    0 Коментарів