Рон замислює найжорстокішу помсту

Рон сидів на квітчастому дивані і нервувався; його право коліно безперервно сіпалося, поки він крутив в руках витончену чашку.

Навпроти дві пари очей витріщалися на нього з подивом.

– Ти хочеш, щоб вона зробила ЩО? – врешті запитав Шеймус.

– Хм… Ну… Хочу, щоб вона зробила вигляд моєї дівчини, чи нареченої, чи будь-кого… Тільки на два наступних тижні, поки Герміона тут через весілля.

Опустивши очі, Шеймус дивився в одну точку, відчайдушно намагаючись зрозуміти, що відбувається. А ось Лаванда не спускала з Рона очей, оцінючий ситуацію.

Шеймус знову глянув на Рона, все ще не усвідомивши його абсурдне прохання:

– Роне, я впевнений, ти помітив, що Лаванда на дев’ятому місяці вагітності!

– Звичайно, помітив, – знітився Рон. – Спочатку я думав, що це буде проблемою, але уявив реакцію Герміони, тож вирішив, що це допоможе досягти мети.

– І що ж це за мета? – запитала Лаванда, заговоривши вперше за весь цей час.

– Змусити її страждати. Відплатити їй, – низьким злим голосом відповів Рон. – Вона поводиться як справжнє стерво з самого ранку, як тільки приїхала з тим козлом, що виявився її хлопцем. Просто хочу їй помститися.

– Роне, вибач, але я просто не можу дозволити Лаванді… – сердито вибухнув Шеймус.

– Що нам за це буде? – перебила його Лаванда.

«А ось і дівчина, яку я знаю», – переможно подумав Рон.

– Лавандо?! Що? Ні! – запротестував Шеймус.

Дивлячись Ронові у вічі, Лаванда просто підняла руку, і Шеймус одразу замовкнув.

– Двотижневий повністю оплачуваний відпочинок у Парижі, – запропонував Рон.

Звузивши очі, Лаванда усміхнулася:

– Чотири тижні.

– ЩО? – заревіли одночасно Рон і Шеймус.

– Чотири тижні, Візлі.

– Добре, чотири тижні, – неохоче погодився Рон.

– І няня для дитини з окремою кімнатою, – додала Лаванда.

– Добре.

– І тисяча ґалеонів на витрати.

– Лаванда, ти просто добиваєш мене!

– Не випробувуй моє терпіння, Візлі. Мої емоції дуже нестабільні, можеш спитати бідного Шеймуса.

Рон поглянув на згорбленого чоловіка поряд з нею. Шеймус поглянув на нього дикими, сповненими прохання та відчаю очима, і злегка покачав головою, ніби кажучи: «Будь ласка, не дратуй її».

Рон знову повернувся до Лаванди і спокійно відповів:

– Я згоден на всі твої вимоги.

* * *

Герміона сиділа на лавці в саду, схрестивши босі ноги перед собою. Тепле сонячне світло огортало її ноги та руки, покриваючи легкою засмагою і без того засмагле тіло. Читання книги повністю поглинуло її. Дещо у цьому житті ніколи не міняється.

Періодично з кухні долітали обривки розмови і сміх. Берті навчав місіс Візлі мистецтва приготування традиційного тірамісу. Герміона навіть почула, як Моллі захихотіла, ніби збуджена школярка.

Моллі була повністю зачарована Берті, і хто б міг її в цьому звинуватити? Роберто був чарівним, легким у спілкуванні, кокетливим і надзвичайно привабливим. Він був ввічливим, мудрим, гарно вдягався і вмів чаклувати на кухні. Герміона не знала, яким він був у ліжку, але, враховуючи кількість його коханців, здогадувалася, що Берті був десять із десяти.
«Чоловік мрії для будь-якої жінки, – іронічно подумала Герміона.  – Шкода, що Рон – чоловік мрії для Берті».

Вона засміялася від цієї думки.

– Що читаєш? Мабуть, щось цікаве, якщо так хихочеш.

Здивована тим, що її перервали, Герміона підняла погляд та побачила Рона і Лаванду, що стояли за кілька кроків від неї. Вона швидко встала і кинула книгу на лавку, відмітивши закладкою місце, на якому зупинилася. Її очі одразу помітили великий круглий живіт Лаванди. Герміона зойкнула, але не могла відвести погляд, ніби загіпнотизована.

Врешті-решт Рон кахикнув, привертаючи її увагу:

– Герміоно, дорогенька, я так рада тебе бачити! – вигукнула Лаванда, обнімаючи її.

Але Герміона була так приголомшена, що лише поплескала Лаванду по спині. Її розум був шокований цією дуже вагітною Лавандою. Невже це означає, що Рон стане батьком? Батьком дитини Лаванди? Вони одружаться? Чи вже одружилися? В очах запекло, вона намагалася непомітно зморгнути сльози, які підступили. Тепер Герміона дуже шкодувала про те, що просила Джині не розповідати про життя Рона. Ця новина була однією з найбільш шокуючих у її житті.

Лаванда відхилилась, але не відпустила руки Герміони.

– Коли Бон-Бон сказав, що ти у місті, я захотіла зустрітися. Ми ж сто років не бачилися!

– Так… Так, справді. Як ти, Лавандо? – запитала Герміона, все ще не отямившись від того, що побачила.

– О, просто чудово! Краще і бути не могло. Хоча це не правда – могло. Ми з Роном збиралися одружитися, коли дізналися про маля, – вона ніжно провела рукою по животу і продовжила: – Але Джині і Гаррі випередили нас. Не хотіли віднімати у них зірковий час, тож тепер чекаємо, поки народиться дитина. Тай хто би бажав виглядати, як корова, на власному весіллі?

– О, Лав, ти ніколи не виглядатимеш для мене товстою коровою, – мовив Рон.

– Я не казала «товстою», Роне.

– І ти ніколи не будеш такою для мене, – викрутився він, ніжно торкнувшись її щоки.

Лаванда тепло посміхнулася, грайливо пхнула його у живіт і пробурмотіла:

– Викрутився, Візлі.

Цей очевидний прояв прив’язаності викликав запаморочення у Герміони. Тугий комок у грудях не давав дихати. Вона відчувала, що емоції переповнюють її.

– Була рада побачитися з тобою, Лавандо, але мені треба знайти Роберто. Щойно згадала, що нам треба обговорити одне питання.

Розвернувшись, Герміона пішла до Барлогу на стільки швидко, на скільки могла.

Рон нахилився до Лаванди і прошепотів:

– Це було круто. Не варто було заходити так далеко, але я не скаржуся. Та все ж хочу спитати – чому?

Лаванда мило посміхнулася:

– У мене свої причини так вчинити з маленькою місс Всезнайкою, – помітивши, що Герміона на ходу обернулася, вона додала: – Здається, у нас з’явилися глядачі, – і ніжно поцілувала Рона в щоку.

Герміона помітила це, коли обернулася, щоб сказати кілька слів наостанок. Побачивши Рона, що розчервонівся і посміхався, вона відчула, як всередині щось обірвалося.

– Ще раз вітаю із малюком, – сказала вона якомога спокійніше. – Впевнена, ви будете прекрасними батьками.

Після цього, плюнувши на те, як буде виглядати, Герміона побігла до Барлогу.

* * *

Захекавшись, Герміона забігла через вхідні двері і зупинилася, побачивши здивовані обличчя Роберто і Моллі.

Як Моллі могла не повідомити про дитину? Невже на стільки злилася за розрив із Роном?

Герміона відчула, як сльози потекли по її щоках, і, зрозумівши, що їй треба побути наодинці, побігла нагору, залишивши здивованих Моллі та Роберто на кухні.

Отямившись, Роберто поглянув на Моллі і тихо сказав:

– Вибачте, але, схоже, я потрібен наверху.

Моллі, вражена емоційністю Герміони, просто кивнула. Звук дверей, що відчинилися, привернув її увагу, вона повернулася і побачила вагітну Лаванду Браун поруч зі своїм сином. Щось у цій сцені здалося їй дивним, але Моллі не могла зрозуміти, що саме.

– Привіт, Лавандо, – з теплом посміхнулася вона. – Здається, ти вже зовсім скоро народиш.

– Добридень, місіс Візлі. Так, ось-ось, – сяючи відповіла дівчина.

– Шеймус, мабуть, надзвичайно щасливий.

– Ще б пак! – радісно пирхнула Лаванда. – Це як найкращий подарунок на Різдво – його слова, не мої.

Обидві жінки легко розсміялися.

– Лавандо, люба, залиш нас із Роном на хвилинку, будь ласка.

– Звичайно, місіс Візлі.

Лаванда кинула на Рона погляд «не вплутуй мене у це» і вийшла на вулицю.

Моллі повернулася до Рона:

– Рональде, чим ти образив Герміону?

Схопивши яблуко, Рон пішов до сходів:

– Я не знаю, що ти маєш на увазі. У дворі вона виглядала абсолютно нормально. Щоправда, якось раптово покинула нас. Схоже, якісь справи із Роберто.

– Дуже сумнуваюся у цьому, Роне, – з підозрою подивилася на нього Моллі, а він лише усміхнувся і побіг сходами наверх.

* * *

Злегка постукавши у двері, Роберто покликав Герміону:

— Bella?

Та почув лиш її приглушені ридання, тому заглянув у кімнату і побачив, що вона лежить на ліжку, сховавши обличчя у подушці.

— Ох, Герміоно! – спробував втішити її Роберто.

Він швидко підійшов до неї, присів поруч і ніжно погладив дівчину по спині. Через певний час вона перевернулася, поглянувши у його стривожені шоколадні очі.

Її нижня губа затремтіла, коли вона врешті промовила:

— У них буде дитина, Берті.

А тоді знову заридала, обійнявши подушку.

Роберто не знав, що і сказати. Звісно, він не вірив Герміоні, коли вона усі ці місяці торочила, що немає почуттів до Рона, але навіть не підозрював, що вона й досі так сильно закохана у цього чоловіка. Подумки він пнув себе за те, що був таким неуважним. Жодна жінка, якій все одно, не думала би про мосту так відчайдушно.

— Ох, сонечко, ходи до мене.

Він допоміг їй сісти і притиснув до себе.

Врешті Герміона порушила тишу, сказавши:

— Не можу повірити, що вона вагітна. Вона народить йому дитину.

Рон почув ці слова, коли проходив повз по коридору. Він завмер, тріумфально посміхаючись. Але те, що він потім почув, змусило його відчути провину. Герміона схлипувала. Він же мав відчувати радість, чи не так? Чи ж не цього він хотів? Розплати?

— Ох, Bella, – почув він сумний голос Роберто.

— Ти знаєш, я розуміла, що це буду не я, – голос Герміони тремтів. – Я ж не дурна і давно припинила мріяти про це.

Серце Рона тривожно тьохнуло.

«Чекай-но. Що?! – подумав він. – Герміона хотіла від мене дитину?»

Засмучена Герміона продовжувала говорити крізь схлипи:

— Просто я ніколи не думала.. Я така ідіотка… Це завжди була Лаванда, а не я…

Її ридання ехом лунали у коридорі.

— Сонечко, врешті-решт все буде добре, обіцяю. Я відчуваю це.

Рон почувався лайном. Герміона думала, що нічого не означає для нього, на відміну від Лаванди. Йому аж недобре стало від цієї думки. Та ще гіршим було те, що цей козел Роберто був поруч з нею і з таким розумінням слухав те, як вона плаче через іншого чоловіка.

«Якби ж це був я…» – похмуро подумав Рон.

А потім Герміона промовила те, що змусило серце Рона похолонути.

— Ох, Роберто, ти чудовий, знаєш? Ти такий добрий до мене. Я дуже тебе люблю.

— Я теж люблю тебе, mi amore.

Серце Рона обірвалося. Вона любить цього чоловіка, чи не так? Він її обожнює. Оберігає, турбується. Рон покачав головою. Чому ж йому так боляче від того, що вона любить іншого? Так не має бути.

Почувши достатньо, Рон пригнічено опустив голову і попрямував до своєї кімнати.

Почніть писати…