Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Попередження щодо вмісту: Джен

    Хриплий кашель відлунням відскакував від дерев’яних стін з пошарпаними шпалерами у квіточку. Чи то через брак меблів, чи дивне планування хатини, ехо доходило навіть на вулицю. Так гучно не було навіть коли до Доктора заходили давні друзі з пляшкою міцного.  

    Розім’явши ромашку ще з якоюсь лікарською травою, котра росла на Болоті, чоловік залив все це відваром з дивної склянки. Звідки вони у нього брались – жоден сталкер не знав. Відомо для всіх одне – Доктор поставить на ноги навіть мертвого, а ось чи буде цей мертвий тим собою, ким був до цього.. То вже не так важливо.  

    Однак з цим малим все було не так просто. Звісно, молоді й недосвічені хлопаки мруть на Зоні як мухи, застерігаючи своїми останками інших повернути назад, якщо їх шмаття раніше не розтягнуть пси. Зазвичай молодь попадає в доволі прості аномалії, не помічаючи тріщання повітря чи банально розгулюючи, ніби в себе вдома. А цей вправно обходив всі пастки, ніби сам вже був частиною Зони та знав її як самого себе. Аж тут звичайне запалення легень від переохолодження. Не зумів малий розрахувати сили й погоду, йдучи до Болота. 

    Та його треба було врятувати. КПК, котрий при собі мав хлопець відрізнявся вже потьмянілим, колись рожевим дармовисом. Як дівчинка, їй богу, сказав би кожен пересічний сталкер. Проте Доктор впізнав. Такий самий мала Око, котра була чи не єдиною жінкою-сталкером. Ще років десять назад вона частенько брала сина з собою в Зону, показувала аномалії, вчила як їх розпізнавати та не попадатись монстрякам. Одного разу непутьова мамця через перестрілку лишила сина в сховку, а коли повернулась то побачила, як коло хлопчика примістилась пси-собака, яка чи зігрівала його, чи що. Материнський інстинкт прокидається навіть у мутантів, їй богу. Довелось собачку пристрелити..  

    Багато ще таких історій було. Чи місцевість ніби ставилась до дитини привітніше, чи чорт його зна. Дивне це місце.  

    Закінчивши з ліками, які були більше схожими на блювоту контролера (яку ніхто ніколи не бачив), чоловік повернувся до хворого. Вийнявши градусника з пахви хворого, Доктор навіть не поглянув на позначки – на дотик було десь під сорок.  

    – Нічого, і не таких з того світу витягав. Хей, Зелений, прокидайся. – Ляснувши декілька разів хлопця по щоці, почекав доки той продере очі. Мугикання було хоч якимсь знаком життя.  

    – Відкривай рота, ліки треба випити. – Доктор підніс тацю до рота хлопця, змушуючи випити відвар до останньої краплини. – Нічого, за своє життя ще не такого лайна скуштуєш, аби вижити.  

    У малого навіть не стало сил, щоб відплювати цей мерзенний смак зі свого рота, як через мить він провалився в сон, що нарешті змусило постійний двигун кашлю заглухнути.  

    – Ти що його, на той світ відправив? – Двері відчинились, й на порозі лисий стариган двома єдиними пальцями руки тушив цигарку. 

    – Та яке там. Цьому ще жити й жити. Хто знає, може він теж дійде до.. 

    – Припини. Що йому, зайнятись більше нічим, крім як добиратись до тієї сраної брила каменю? Шукає він щось, і це явно не Моноліт. – дерев’яні створи заскрипіли від негучного ляску. 

    – Його чи ні, всіх все одно в це чортяче кубло тягне. Ти ж і сам не проти знайти шлях до нього, чи я не правий? – Доктор повернув до кухні, ставляючи на засмалену плиту чайника з водою. 

    Стариган тільки промовчав у відповідь. Погляд зупинився на ліжку з хворим, котрий вже почав спокійно дихати.  

    Чайник поволі закипав, розвіюючи тишу свистом. 

     

     

    0 Коментарів