Романтичні хвилювання

Їх тіла завмерли, уступаючи можливість почати один одному. Якась мить густої сором’язливості, а тоді дівчата в унісон з’єднались в поцілунку. Темні пасма торкались рожевих, неслухняні руки дарували довгоочікувані дотики. Затамований подих, зойк, за ним стогін, тремтіння і задоволення.

Еміті не могла дозволити своїм думкам перестати повторювати вчорашні події. Її серце билось, неначе хотіло вистрибнути, полишити господарку і зажити власним життя, де цілими днями співатиме романтичні пісні та невміло пританцьовувати. А дівчині залишити спокійне та нудне від пристрастів життя.

Вона зітхнула, подумавши, що сьогодні не побачить свою картопельку. Пролунало одночасно зі смутком та полегшенням. Еміті жадала, але боялась повторення. В кімнаті скупчилося забагато думок для неї одної, текст книги пролітав повз.

Це хвилювання було сильнішим за те, що дівчина відчувала вчора. Можливо тоді Луз заволоділа всіма можливими куточками її свідомості й на це не залишилося місця. Або справа була в тому як раптово все сталося. Ніхто цього не планував, але бажання для них виникло синхронно.

А що якщо Луз не відчула того ж що вона? Чи правильно вона все зробила? Еміті вже шкодувала про відсутність досвіду. Раніше вона навмисне уникала відносин аби це не сказалось на її навчанні та успіхах. Мати казала, що нічого доброго з цього в її віці не вийде.

Рожевоволоска автоматом перегорнула сторінку. Перед нею відкрилось зображення чарівниці, що тримала в руках зілля. Винахідниця еліксиру про який читала Еміті мала темне коротке волосся та м’які риси обличчя. Дівчина знову зітхнула, думаючи, як вона схожа на Луз.

Їй стало спекотно від нав’язливих сцен. Поклавши книгу перед собою, Еміті почала повторювати вчорашні дії Луз. Дихання пришвидшилось миттєво. Здається, серце таки полишило дівчину, прихопивши з собою всі її думки, залишивши лише чарівну людину з мрій. Її любу картопельку.

– Еміті! – у двері почувся стукіт, а тоді вони прочинились. Хазяйка кімнати піднялась і зустрілась очима з очима мрії. Серце повернулось і пропустило удар.

– Луз? Хіба ти не мала сьогодні… – дівчина не закінчила. Луз обійняла її та зашепотіла, вкравши увагу у слів Еміті своїми.

– Я не могла зосередитись. Не можу не думати про тебе. Допоможеш мені? – картопелька говорила сором’язливо, затинаючись. Слова торкались вух, а тоді тонули у власній невагомості.

– Поцілуй мене, картопелько, і я буду вся твоя.

І чого вона так боялась?