Розмова

Гурт віддавши коней джурам направився до зали. Аж раптом гетьман вирішив завести стару пісню: ” Й досі тобі цей кінь служить? ” – він поглянув на Олену й посміхнувся.

– Й по сей день, – спокійно відповіла та.

– Пам’ятаю, як ти раділа йому, коли я вернувся з походу від татар, забрав це лоша в самого хана. Краще на всьому Криму.

Й справді, світле, попелясте лоша було на диво прутким і розумним, за це дівчина назвала її Завірюхою.

Козацтво дібралось до зали, тому розмова швидко скінчилась. Кривоніс віддав наказ нікому не входити й не турбувати. Вони повсідались за довгий стіл і взялись за слово.

– Розповідай, доню, як там королю в Московії сидиться?

Вуха Богуна навострились, але він не придав цьому великого значення й мовчки продовжив слухати.

– Крапає мені на голову, звисячи ноги, наполягає на скорому вінчанні, – трохи помовчав вона повела далі, – продовжує вірити моїм словам про традиції, в його очах я сувора приспішниця Бога. Я відпросилась в нього й приїхала “навідати родину”, тому, якщо все буде йти гладко, обійдемось без весілля.

Юрко помітив, як вона трохи понурилась, видно, що сама думка про ненависне їй весілля марила.

– Нам потрібно заручитись підтримкою Речі Посполитої. – обережно мовила красуня.

– Цьому не бути! – відрізав Хміль. – після всього, що вони зробили, просто пробачити? Нізащо!

– Вам не потрібно їх пробачати, дядьку, вислухайте мене!

Скоро на ноги встане син султана й очолить татарів, у нас буде їхня підтримка. Частина французького війська також погодилась допомогти, але якщо Річ Посполита встане на сторону Московії – кепські наші справи.

– То ти все ж заручилася іноземною підтримкою, – спробував зісковзнути з теми гетьман.

– Нам потрібна їх підтримка! – гостро відчеканила Олена, незважаючи на спробу Хмельницького.

– Ху… – втомлено зітхнув чоловік, – рано про це балакати, час покаже.

Цим жестом він дав змогу зрозуміти, що цього чути він вже не хоче. Розмова скінчена. Дівчині це не сподобалось, але вона вирішила не турбувати гетьмана.