Розмова в ночі.

Кабінет Лектора на відміну від будинку Паркер завжди здавався затишним з цими маленькими статуєтками, картинами і м’ягкими меблями. Вілл забувався за келихом вина та приємною бесідою, чи вечерею. Це почуття безпечності поглибилось коли чоловіка випустили з лікарні і він дав більше волі своїм демонам, що б завоювати довіру різника.
Сьогодні все змінилось. Грем без стуку зайшов в будинок Ганнібала і гучно грюкнув дверима, залишаючи різкі пориви вітру та занесені снігом дороги. Кинувши на вішак куртку, він пролетів одразу до кухні. Спантеличенний, з напіврозтібнутою сорочкою Лектор тримав в руці м’ясницький ніж. По столу розкидані яскраво червоні перці, а в вощонку були замотанні ребра, які доктор не вспів розгорнути. Чоловіки з хвилину дивились один на одного. Лектор перевів погляд на сверток що Вілл кинув на стіл і волосся на його руках стало дибом. Якщо на початку він намагався посміхнутися, то зараз його щелепа зімкнулась і в очах промелькнуло хвилювання. Поклавши ніж, Лектор мовчки розгорнув папір і швидко вдихнув повітря.
– Це…Сем? – напряму, без завуальованих фраз запитав чоловік і його очі почерніли.
– Ні.
Це “ні” було таким гірьким, таким безнадійним, що Грем тут же попрямував до вбиральні, де вмимся холодною водою, але і це не допомогло прийти в себе. Руки тремтіли, серце все ніяк не хотіло сповільнити рітм і Вілл відчував себе безпорадним. Прийти сюди було помилкою, та тільки Ганнібал зрозуміє його почуття.
Схвильованний чоловік повернувся на кухню, де його чекав Ганнібал так і не зворушившись з місця.
– Що трапилось, Вілл? – Коли гість все ж таки присів, Лектор поставив на стіл дві склянки і замість вина, сьогодні розлів віскі.
– Я… – слова застрягли в горлі, наче якщо не сказати, то не відбудеться, те що вже відбулося. Ковтнувши за раз все що було в його склянці Грем, нарешті, відпустив себе. Той рій бджіл, що так довго скребетав з середини. – Твій пацієнт, про якого ти мені розказав. Я зв’язався з ним і…
Кадик Лектора заворушився, його рука застигла і склянка не торкнулась губ чоловіка. Очі прикуті до обличчя Вілла забігали.
– В ночі він вломився в будинок Паркер. – продовжував Грем, а потім сам схопився за пляшку і налив собі ще порцію віскі. Він не задумувався скільки коштує пойло і скільки років витримки. чоловік хотів забутися.
– Вона жива? – перебив доктор, на що отримав ствердний кивок.
– Жива, але… – рукою проівши по обличчю, Грем видохнув. – Яке ж я чудовисько. Нацькував на Сем… – Звівши разом брови він дивився перед собою, перед очима з’явився спогад. – Ще трохи і я б не вспів. Він би розірвав її на шматки.
Обидва сінхронно відпивають обпалюючий напій. Грем боїться підняти очі до доктора, боїться прочитати осудження і тому продовжує говорити розглядаючи свою руку зі склянкою. Декілька крапель крові він так і не змив.
– І знаєш? Даже після цього Сем не дала визвати швидку. – Він посміхнувся. – Злякалась що мене знов зачинять…
Тільки зараз Вілл зауважив наскільки його це зачепило. В середені теплим і приємним тремтінням обволокла турбота, тієї що зараз знаходилась далеко від них.
– Її життю нічого не загрожує? – Буднічним тоном запитує Лектор і Грем підводить погляд. Обличчя доктора вже не таке напруженне, а в очах загілось полум’я.
– Ні. Сем спить у моєму будинку. Я вколов її знеболювальне.
– Вілл, чому ти передумав? – Чоловік не дорікає за те що Грем не поділився тим, що збирався зробити, та саме це питання він не хотів ані чути, ані відповідати.
– Бо хочу що б вона жила. – Прямо, під дією алкоголю відповідає все ж таки чоловік і захищаючись посміхається. От вона правда, яку він приховував від всіх. – Я знаю що це вона зводить з розуму Алану, та ще й якимось чином зводить і мене, не прикладаючи даже зусиль!
– І ти ще гніваєшся на неї? – пригубивши склянку та знов відвернувшись від допитливих очей Ганнібала, Вілл відповів.
– Коли я побачив її таку хрупку, розгубленну, всю у крові. – Ганнібал гучно втягнув носом повітря, як би Вілл озирнувся то побачив що погляд співромовника потемнів і ці спогади збуджували не тілько його. – Як ця потвора над нею схилилася, торкаючись рогами живота, то вся злість розчинилася… Весь цей час це була не ненависть до Сем, просто обгорнув свої почуття у ненавість…
Обидва замовчали, занурившись в свої фантазії. Щось схоже Грем відчував коли був у басейні, коли був на місці Ганнібала. Та коли переживаєш подібне сам, це зашилає відбиток у пам’яті яскраіше.
– Я радий що ти передумав. – доливаючи ще віскі промовив господарь дому, тим самим повертаючи до реальності обох.
– Мені краще не наближатися до неї. – з сумом та гіркою посмішкою мовив Грем. Всі його плани на розкриття та помсту Паркер зникли.
– Сьогодні, ти доказав що це не так. – Лектор весело хлопнув по шматку м’яса, що приніс Грем і посміхнувся. – Думаю ти повернув мою довіру і за це повиннен бути нагороджений.