Розмова з привидом

Двері відчинились з легким скрипом. В кімнаті було темно. Тихо.

Рука Діна Вінчестера тягнеться до лампи і вмикає її. Жовте світло падає на тумбочку. Дін заходить до кімнати, зачиняючи двері.

Тут нічого не змінилось.

Тумбочка, столик, заправлене ліжко, власник якого не спав на ньому, дорожня сумка на підлозі поруч.

Дін хмикає. Як часто Кас йшов у справах? Постійно. Легше перерахувати дні, коли він був в бункері, з ними. З ним.

Дін підходить до ліжка, сідає.

Тиша пригнічує.

Пройшло вже декілька тижнів з того часу, як Кас покинув їх. Покинув його.

Дін довго пересилював себе, щоб зайти в гостьову кімнату, в якій бував Кас. Бував рідко.

Кімната не перейняла від власника якихось особливих деталей, чогось, що б вказувало на те, що тут інколи затримувався ангел.

Дін зітхає, кидає погляд на тумбочку біля ліжка. На ній залишились якісь старі книги з закладками – мабуть, Кас знайшов те, що просив Сем для його справи про фурій.

Шухляда тумбочки привідкрита і Дін тягнеться до неї.

В шухляді лежить фальшивий значок ФБР, декілька фото і чорний грубий блокнот.

  Діну цікаво, тому він бере фото. З фотографії на ньго дивиться Джек – хлопчина усміхається, а рука привітливо піднята. Дін хмикає.  Це був улюблений жест Джека. Щоразу, коли він зустрічав нових людей, він привітливо махав рукою. Такий милий дитячий жест.

На задньому плані видніється заправка. Мабуть, Кас зробив фото, коли вони працювали під прикриттям разом. Хто б міг подумати, що у Каса з‘явиться син. Син Люцифера, який вибере батьком Каса, а той прийме його. Прийме і зробить все заради нього.

Навіть укладе ту срану угоду, через яку його тепер немає з ними. З ним.

Між бровами пролягла складка, а зуби зціпились. Дін сковтнув. Кас так вирішив. Він зробив це заради Джека. Він його розуміє. Дін зробив би те ж заради Сема.

Але від цього жити не легше.

Вінчестер повертає фото на місце, рука тягнеться до блокнота.

Шкіра приємна на дотик, трохи потерта. Дін зацікавлено відкриває блокнот десь посередині. Сторінки списані красивим акуратним почерком. Де-не-де видніються енохіанські символи.

Дін починає читати.

[17 вересня

Розмова з Сергеєм нічого не дала. Надії, що ми можемо врятувати Діна від Михаїла, все менше…]

Розуміння вдаряє різко, боляче, рука відсіпується.

Це щоденник Каса.

Дін закриває блокнот, кладе його назад. І піднімається з ліжка.

Він не має права його читати. Це чужі думки. Думки Каса. Він не хотів би, щоб до нього в голову лізли. Дін-то точно не хотів би, щоб у нього в черепушці копались. Це неправильно.

Дін швидко підходить до дверей, відчиняє їх, затримується всього на секунду, але переселивши себе, все-таки покидає кімнату, у якої колись був власник.

                                     ***

Бажання дізнатись, що ж там, наростає з кожним днем.  Воно гулко стукає в висках, чешеться в черепній коробці, просить про увагу. Тонкий голос шепоче «прочитай, дізнайся».

Дін намагається боротись з цим бажанням. Він правда намагається. Відволікається на полювання, випивку, поміч друзям, які у нього залишились.

Але голос завжди з ним.

«Прочитай».

Вінчестер підозрює, які одкровення дізнається. Підозрює, що проникне Касу під шкіру, зможе зазирнути всередину і не певен, що готовий. Не впевнений, що зможе жити далі з тим, що ще дізнається.

Його терпіння вистачає на тиждень.

Жалюгідні сім днів мук совісті і він наважується.

***

Стакан з віскі в одній руці, щоденник Каса  в інішій. Дін Вінчестер сидить на підлозі, притулившись до ліжка того, хто колись був поруч, і починає занурюватись у вихр чужих думок.

[12 вересня

Сьогодні на полюванні ми ледве не втратили Сема. Ще момент і він був би мертвим. Я без сил. Добре, що Джек зміг зцілити його.

Не знаю, як дивився б в очі Діну, якби ми втратили його брата. Він і так стільки разів пробачав мене і мої помилки. Цієї він би не пробачив.

Почуваюсь безкорисним]

Дін стиснув пальці на стакані і продовжив читати.

[15 вересня

Сьогодні  Джек вперше назвав мене «тато». Я не був готовий почути це. Ми були на полюванні в Арканзасі, вистежували монстра, який виривав серця. Так вийшло, що він застав нас зненацька. Я намагався діяти швидко і затулив собою Джека. Той не очікував, що монстр вп’ється в мене кігтями і запанікував, крикнув «Тату!»

Мабуть, це найразючіше з усього, що було зі мною, з тих пір, як я врятував душу Діна з Пекла.

Я був розгублений, і знічений, і нескінченно щасливий. Я був збитий з пантелику. І до цих пір не можу зрозуміти, що відчуваю. Зараз на годиннику 00:27, а мої почутття не дають мені спокою.

  Людські емоції складні. Їх не можна описати одним словом. З ними непросто.

Не впевнений, що зможу бути хорошим батьком для нього. Боюсь, що не впораюсь. Але я зроблю все, щоб Джек був щасливим]

— Сучий ти син, — Дін стиснув зуби, підніс стакан з випивкою до рота і відпив.

Віскі  обпалило слизову, обдало теплом гортань, проникаючи, здавалось, в самі нутрощі і випалюючи там все. Було б добре, якби там залишилось чому горіти. Здається, всередині все випалено.

Дін перегорнув сторінку.

[3 жовтня

Я повернувся в бункер після безуспішних пошуків артефакта, який допоміг би в боротьбі з Чаком. Ніяких успіхів.

Джек розповів мені про їхню розмову з Діном. Про те, що він поки не може пробачити йому смерть Мері. Я не міг підібрати слова, щоб підтримати його.

Він дуже прив‘язався до Діна, хоче бути таким, як Дін, шукає його схвалення. І бачити, як йому погано від того, що Дін не може вибачити – боляче. Я намагався заспокоїти і пояснити, що Дін – складна людина, він емоційний, але якщо він вважає тебе сім‘єю  –  зробить все, щоб тебе не втратити. Просто для цього потрібен час. Дін Вінчестер – найдивовижніша  людина, з усіх, кого я зустрічав.

Мені дуже хочеться, щоб він пробачив Джека. Але я розумію Діна. Втратити матір, знову…

мені боляче бачити їх такими]

Дін кивнув, гірко усміхнувся і перевів погляд на стіну.

О так, Дін дивовижний в своїх пройобах. Чого тільки варта його безумна погоня за свободою волі, яка привела до того, що він наставив пістолет на Сема і був готовий вбити Джека.

Але Кас просто приймав його таким.

Чи просто любив.

А ті, хто любить Діна Вінчестер завжди закінчують однаково – помирають за нього.

Дін виринув із думок і повільно перевів погляд на щоденник, ніжно провів пальцями по сторінках і відкрив наугад.

[23 січня

Завтра у Діна День народження. Ми з Джеком думали приготувати улюблений пиріг Діна, але Сем нас відмовив, нагадавши, чим закінчилась попередня спроба. Дим і запах горілого ще два дні витав на кухні. Тому ми вирішили , що купимо пиріг, пиво і бургери. Все, що так любить Дін.

Сем запропонував ще замовити йому стриптизершу в клубі, щоб той міг відволіктись і розслабитись…]

Дін посміхається, ставить стакан з віскі на підлогу, обхоплює щоденник обома руками і з цікавістю починає вчитуватись.

[… мені не сподобалась ця ідея. Але Сем його брат і знає його краще за всіх.

Звичайно, моє невдоволення цим «подарунком» не через те, що Дін буде насолоджуватись розпусними  жінками. Мені просто неприємно, що комусь іншому буде дозволено це: торкатися Діна, ловити його пожадливий погляд, намагатись викликати почуття бажання.

Колись давно, здається, вічність тому, я не розумів, що відчуваю, коли бачив, як Анна цілує Діна. Тоді емоції були чимось незвіданим, чужим, людським. Почуття були проявом слабкості, ознакою падіння.

Тепер я знаю, що відчував тоді. Знаю, що відчуваю зараз.

І знаю, як неприємно мені буде спостерігати за Діном завтра, коли випадкові жінки будуть танцювати для нього.

Кохати Діна ніколи не було просто.

Але мені не шкода, що я відчуваю це.

І якщо Сем правий і Діну сподобається, я згоден на такий подарунок.

Дін Вінчестер заслуговує всього]

  Блядь. Дін завмер  на сторінці, перечитуючи останні декілька речень знову і знову. «Заслуговує всього» так нагадує їхню першу зустріч і «Ти вважаєш, що не заслуговуєш спасіння».

Кас давно кохав його. І Дін збреше, якщо скаже, що не знав. Звичайно, знав.

Але визнати це, означає щось робити далі: або іти вперед, разом, або іти різними шляхами.

А Дін Вінчестер занадто боягуз, щоб втрачати Каса, якщо у них не вийде «разом».

Зараз вже неважливо. Каса більше немає з ними. З ним.

Дін сковтнув, потягнувся до пляшки, підніс до губ, прикрив очі і зробив ковток. Як же хуйово. Гіркота від втраченого часу і можливостей зжимає щось глибоко всередині.

Дін опускає пляшку. Погляд втомлених червоних очей повертається до сторінок щоденника.

Почерк на наступній сторінці був не таким рівним, ніби Кас поспішав, коли писав.

[я уклав угоду. Не жалкую про це.  Джек повинен виконати свою місію, він може створити майбутнє, яке я бачив, створити Рай на Землі. Я так хочу, щоб він жив. Він заслуговує жити, він зовсім дитя. Мені б цього хотілось.

Прекрасне майбутнє, де немає монстрів, болю і втрат, де всі щасливі. Майбутнє, в якому Сему і Діну не потрібно полювати. Майбутнє, в якому Діну не доводиться жертвувати собою, відчувати біль і приховувати шрами.

Я хочу, щоб він був щасливим, спокійним. Він заслуговує на це, як ніхто інший]

  Очі щипає, ніби хтось насипав піску, букви стають розмитими.

— Так, ну все, — Вінчестер витирає сльозу, яка чомусь скотилась по щоці, і закриває блокнот.

Щасливий? Кас думав, можна померти у Діна на очах і Дін буде щасливим після цього? Може навіть сім‘ю заведе, дітей? Сучий син. Покинув його і думав, все буде добре? Думав, Дін кине полювання, побудує дім з білим парканчиком  і буде влаштовувати барбекю на вихідних?

А як буде Діну він не подумав?

Як жити з розумінням, що він запізнився?

На цілу вічність?

Раптом пляшка летить в стіну і розбивається.

— Ненавиджу тебе, за те, що ти зробив.