Розмова за чашкою чаю

Розмова за чашкою чаю

Автор:kleolanda

Опис: Грегорі Лестрейд зустрічає у квартирі Шерлока літню пару. Хіба могла зустріч з батьками бути дивнішою?

***

Опис частини, перекладач: Wicked Game – Chris Isaak

***

– Шерлоку? — Лестрейд швидко збіг сходами, вриваючись у вітальню зі швидкістю, з якою детективи-інспектори в його віці не переміщалися. Але справа сьогодні трапилася досить цікава, а Холмс-молодший останнім часом відверто сумував, і Грег справедливо вважав, що це вбивство його розважить. Він завмер, оглядаючись,намагаючись побачити Шерлока, але того в квартирі не спостерігалося, зате на дивані біля стіни сиділа сімейна пара. Грег зніяковіло кивнув, вітаючи їх,а потім, ще раз озирнувшись, уточнив:

— Здрастуйте. А Шерлока нема?

— Ні, любий, — жінка посміхнулася і поставила чашку, яку тримала в руках на підносі на приставному столику. — Але місіс Хадсон сказала, що незабаром він підійде.

— Ааа, — Грег скуйовдив волосся, трохи розсіяно поглядаючи на всі боки. Чи залишитися і почекати, чи повернутися на роботу. Але тоді молодший Холмс обов’язково влаштує сцену, що йому не дали справу… Лестрейд зітхнув, журячись, що так невдало забув підзарядити телефон, і той лежав у кишені мертвим неживим вантажем, роблячи його фактично відірваним від цивілізації. Він знову скуйовдив волосся, думаючи про те, що робити, потім глянув на людей похилого віку. Ну врешті-решт, якщо в квартирі залишилися сторонні, то Холмс точно не затримається.

— Ви можете його почекати, — жінка, мабуть, помітивши його сумніви, посміхнулася, поплескала поряд по дивані, а потім штовхнула чоловіка в бік. — Зайгере,посунься. Нехай хлопчик також сяде.

Грег, хоч і не вважав себе хлопчиком, зніяковіло пробурмотів слова подяки, а потім опустився на диван, трохи затиснуто і склав руки на колінах, опустивши папку зі справою на підлокітник. У голові зараз всі думки крутилися навколо справи, і починати своєрідну порожню розмову здавалося страшенно незручним.

Але становище врятувала жінка. Вона потяглася до чайника, наливаючи в чашку ароматний напій, а потім обернулася до Грега.

– Скільки вам цукру, любий?

– Що? Зовсім не треба… — промимрив Лестрейд, дивлячись на набір із двох чашок та чайника.

— Ну що ж ви. З такою огидною погодою просто необхідно випити чогось зігріваючого.

— Але… — Грег глянув на чоловіка, той зловив його погляд і посміхнувся.

– Про мене можете не турбуватися. Я, якщо п’ю чай, то дуже слабкий. Тиск, знаєте…

— Отже, скільки вам ложечок цукру?

– Дві, якщо можна, – Грег дивився, як жінка насипала дві повні ложки, перемішала, а потім передала чашку разом із блюдцем. — Дякую, — промимрив Грег, роблячи перший ковток, і блаженно заплющив очі, відчуваючи божественний аромат.

– Добре, правда? А ви до Шерлока, як до детектива прийшли?

– Що? А, я… — Лестрейд замислився, чи говорити те, ким він є, але потім подумав: із чим би не прийшли ці люди, їх краще підтримати, додавши пунктів у скарбничку Шерлока. – Так. Я з поліції. Насправді Шерлок допомагає нам у розслідуваннях.

— О, значить, ви той детектив-інспектор, про якого згадував Джон у своєму блозі?

– Ем. Так. Детектив-інспектор Грегорі Лестрейд.

– Дуже приємно познайомитися. Мене звуть Вайолет. А це мій чоловік Зайгер. Отже, детектив-інспектор, ви знову зайшли в глухий кут?

– Не те щоб. Ми насправді більше друзі. А мої справи часто обіймають Шерлока. Знаєте, він ні дня не може провести без вирішення якогось завдання. Тому… доводиться йому підкидати їжу для розуму.

– О, розумію, – жінка покивала головою. — Це чудово, насправді. Ви давно знайомі?

— Вже близько семи років. Найбільше справ розкривається саме завдяки йому… — Грег зробив ковток чаю і заплющив очі. – Який чай…

— Те, що потрібно за такої погоди, правда?

– Абсолютно правильно. Моя мати заварювала подібний у дитинстві. Завжди намагався розгадати її секрет. Намагався заварювати також, але потім згодом це забулося.

— Вся річ у секретних інгредієнтах, — тепло посміхнулася жінка. — Кожна господиня має свої маленькі секрети.

— Точно, тоді зрозуміло… — Грег засміявся. — Моя дочка завжди експериментує з продуктами та їх поєднаннями. Вона навіть у чай додає якихось трав… І в дитинстві якось зробила сендвіч з огірками, сіллю та шоколадом. Вона любить експериментувати. Тому виявити в її чаї лавровий листок — це у нас норма.

— Тоді вам справді пощастило. З нашими дітьми одного разу ми могли знайти у чашці проносне. І це було найбезпечніше, що могло туди потрапити.

– О боже, – Грег хмикнув. — Отже, ви можете похвалити вас за вашу щасливість, що вони не підсипали чогось небезпечного.

– За всім доводилося стежити. Благо потім це поступово зійшло нанівець, мабуть, мети нас отруїти вони не ставили.

– Що ж. За дітьми треба стежити… А то такого нароблять… Я пам’ятаю, коли моїй було близько чотирьох, вона подзвонила мені на роботу. Знаючи, що я працюю у поліції, вона набрала міський номер поліції. Коротше, коли я розібрався з патрульними, що приїхали до нас, якраз коли прийшов додому, дитині замість вечірньої казки довелося чекати мене ще довше. А потім ще нічні зміни та виклики серед ночі. Це для нас звичне явище.

— А як ваша дружина до цього ставиться?

— Спочатку погано ставилася. Потім якось здавалося, що звикла, але мабуть це тільки здавалося. У підсумку чотири роки тому ми розлучилися. Дочці на той момент було тринадцять, вона, якщо чесно, здається, була тільки рада… Мабуть, бачила цю напругу між нами…

— О, ну все краще, ніж жити за інерцією та страждати. Ви вчинили правильно. І ви когось собі знайшли?

– Так. Можна так сказати. Я знайшов людину, з якою мені добре, як ніколи не було.

— Ви такий добрий хлопчик. Я впевнена, їй дуже пощастило.

— Правду кажучи… — Грег зам’явся. Хоч би що говорили всі навколо, суспільство було повне забобонів. Але й Лестрейд не збирався мовчати про таке. — Це… ем…чоловік.

– Оу, – видихнула Вайолет, але потім ніби зрозуміла, що це може бути зрозуміло, додала, торкаючись плеча Лестрейда. – Ви не хвилюйтесь, у мене теж сини такі.

Я вже давно пережила це потрясіння і можу сказати, я досить просунута для свого віку. Я пам’ятаю, як Вільям перший сказав, це було таке потрясіння… Тому старшого я прийняла прихильно.

– Це добре. Так. А я ніколи не думав, що гратиму на два фронти, до того, як зустрів Майкрофта.

Вайолет відпила з чашки і посміхнулася, злегка глузливо подивившись на чоловіка, який невдало відкусив тістечко і зараз обтрушував крихти, що потрапили на штани.

— І давно ви…

— У нас із дружиною все йшло наче за інерцією… Жили разом заради дитини. Але я не дозволяв собі нічого зайвого, хоч почуття, якщо вони були, давно померли. Тому не дивно, що зрештою це закінчилося розлученням. Не сказати, що Майк мені завжди подобався, не було тим більше кохання з першого погляду. Але він був… Знаєте, як буває. Людина інтригує… А потім зрозумів, що між нами щось більше, ніж дружба. І сумнівався. Де він, там і я.

– О, я вас розумію, – Зайгер усміхнувся, дивлячись на дружину. — Я за нею так бігав, щоб вона на мене звернула увагу… Бігав і думав, як же така жінка зверне на мене увагу… Вона ж у мене геній.

– Ой, скажеш ще. Так, пара книг…

– Геній. Справжній, — чоловік перевів погляд на Лестрейда. — І ви через це розлучилися?

– Ні. Моя дружина мені зрадила… Шерлок сказав. Я тоді надирався в барі. І Майк прийшов скласти мені компанію, а потім якось саме склалося. Може, тоді все почалося, а може, раніше. Мені важко сказати, — Грег усміхнувся якоюсь розслабленою посмішкою.

— Ви давно знайомі з Майкрофтом?

— Та ось уже сім років як. Буде… Цікаве, до речі, було знайомство. Він так дбає про брата, що кожного буквально трусить навиворіт. І наше перше знайомство закінчилося тим, що я поставив йому чудовий фінгал за те, що намагався викрасти мене. У нас незадовго до цього у справі, яку я вів, усунули одного свідка, тому коли я дізнався, що мішок на голову і фургон лише бажання впоратися про справи брата… Таке знайомство ніяк не назвати романтичним, — Грег відпив чай, відчуваючи, як тепло розповзається тілом. — Отже, все сталося завдяки Шерлоку. І я перед ним у боргу, можна сказати, він знайшов мені мою людину.

Грег трохи загубився у своїх думках, згадуючи той час, коли голос Вайолет повернув його в реальність.

— Грегорі, скільки ви вже разом?

— Другий рік… Знаєте, це так дивно. З ним я почуваюся живим. Хоч Майк рідко виявляє емоції у цьому плані, але я все одно бачу. Його ставлення прозирає у кожному жесті, русі. Він мов моє продовження… — Грег зненацька зніяковіло посміхнувся і глянув на жінку. Та дивилася на нього пильно, з якоюсь теплотою.

Але все ж таки Лестрейд відчув себе незатишно. — Не розумію, навіщо це вам все розповідаю. Вір я в казки, подумав би, що ви підлили мені веритасерум у чай.

— Просто іноді треба ділитися найпотаємнішим. У цьому немає нічого поганого, мій любий.

— Можливо, ви маєте рацію… Просто ви так до цього поставилися. Позитивно. Мабуть, це зіграло свою роль. Зазвичай я ні з ким не ділюся подібним. Це ніби…

— Ваші родичі та друзі не підтримують ваших стосунків? — у голосі Зайгера пролунала відкрита турбота.

— Ем… — Грег скуйовдив волосся. — Мої батьки давно померли, а друзі… Не те, щоб я взагалі з кимось ділився подробицями. Хоча моя дочка і дружина, що дивно, поставилися цілком прихильно. Так…

Грег замовк, дивлячись на дві чаїнки, що проникли в чашку, і колихалися в такт його диханню.

— Отже, якщо у нас сьогодні день одкровень, — Зайгер пильно подивився на Лестрейда. — І ви, Грегорі, маєте намір закріпити свої стосунки?

– Зайгер…

– А що? Через два роки… Ми, якщо ти забула, одружилися за півроку.

— Бо мої батьки не розуміли іншого.

– Ем… Так, якщо чесно. Я думав про це, — Грег зітхнув, чітко відчуваючи сірникову коробку, що лежала у внутрішній кишені, в якій він з метою конспірації зберігав кільце. — Але я не знаю навіть, як правильно підійти. Ми ніколи не обговорювали це насправді. Тож для мене це залишається загадкою. Я навіть не знайомий із його батьками.

— О, я більш ніж впевнена, що вони приймуть тебе з розпростертими обіймами, любий, — Вайолет погладила Грегорі по руці. — А ось твоєму хлопцю, швидше за все, доведеться відповісти, чому він так довго приховував ваші стосунки.

Грег розтяг губи в посмішці.

— Якби це було так просто…

Внизу грюкнули вхідні двері, і почулися приглушені голоси.

— О, ось, нарешті і хлопчики прийшли, — Вайолет ще раз усміхнулася Грегу, і тому в цій усмішці здалася якась каверза. Але саме тоді у вітальню увійшли Шерлок з Майкрофтом.

Грег бачив, як брати завмерли у дверях, дивлячись на них. Під поглядом двох пар очей детектив-інспектор відчув себе незатишно. Він узяв справу, що лежала поряд, і було вже відкрив рота, щоб привітати Майкрофта і Шерлока, коли молодший Холмс його випередив.

– Що ви тут робите? Я вас не запрошував!

– Але Вільям, ти не дзвонив нам з Різдва. Звичайно, ми захотіли тебе відвідати.

— Ви могли заздалегідь сказати, що приїдете!

— Щоб ти знову поїхав до якогось Дортмунда?

– Хто вас сюди взагалі пустив! Місіс Хадсон, за що я вам тільки плачу! Чому ви пускаєте сюди сторонніх? Чому ви не пішли відвідати Майкрофта?!

— Тому що Майкі, на відміну від тебе, дзвонить регулярно. Щоправда, як виявилось, не про все розповідає. Привіт любий.

— Доброго дня, мамо, тату.

– Мама? — Грегорі Лестрейд нарешті знайшов дар мови, але його голос пролунав збуджено.

— Так, Грегорі, — зітхнувши, промовив Майкрофт, дивлячись на Лестрейда. – Познайомся з моїми батьками. Вайолет та Зайгер Холмс. Хоча ви, як бачу, вже познайомилися. Мамо, батьку, це мій партнер, детектив-інспектор Грегорі Лестрейд.

— Здрастуйте… приємно… — пробурмотів Лестрейд на автоматі, підводячись і знизуючи простягнуті руки. — Якось незручно вийшло.

– Не хвилюйтеся, ми всі розуміємо, любий, – Вайолет погладила чоловіка по плечу, звертаючись до синів. – Ми вже підемо. Зайдемо до кафе до Массімо. Майкі, Вільям.

— Ви, сподіваюся, зрозуміли, що ми схвалюємо цей союз? — підійшовши до Лестрейда, промовив Зайгер із посмішкою, так що чути його міг лише Грег. Той трохи загальмовано кивнув, дивлячись як пара вийшла з вітальні і відчув, як ноги раптово послабшали. Він відступив на крок назад, опускаючись на диван, заплющуючи очі.

– Скажи мені, брате, – почув він голос Шерлока, – ти випадково не забув тут якогось шпигунського жучка? Судячи з вислову твого Лестрейда, розмова у них з батьками відбулася дуже цікава.

– На жаль. Після твоїх обшуків я не ставив нову апаратуру, — відповів Майкрофт, і Грег підвів на нього погляд. Той дивився на нього трохи насмішкувато, і

Лестрейд зненацька усвідомив, у якій кумедній ситуації опинився. Він потягнувся до чашки чаю, яку відставив, коли тільки прийшли брати. Як казала його мати:

«У будь-якій незрозумілій ситуації пий чай». Що він і мав намір зробити, поки його думки, що розповзаються, не прийдуть в порядок.

Він сховав посмішку, що зароджується, за чашкою чаю. Здається, благословення батьків він отримав.

***