Розділ I: Початок

***

Куорич живий, оскільки його врятував Спайдер, а це означає, що війна ще не закінчилася. Все тільки починається, набуваючи ще однієї нової історії. Корабель потонув, Спайдер пішов, його напарників убила Нейтирі і здавалося б, що йому залишається робити, але ж це Куорич… Завжди доводить почате до кінця. Повертаючись на своєму ікрані до місця бази, щоб відновити сили і знову придумати ще один зловісний план помсти, через кілька годин шляху, коли він підшукував де можна буде зробити привал, він зіткнувся зі штормом. І без того виснажений після битви наїзник не зміг зорієнтуватися і чітко дати команду своєиу звіру, щоб той лавірував між скелями і високими хвилями. Врізавшись в одну з них, двоє стрімко падали вниз, а ікран видавав голосні гарчання від страху.

Після того, як обоє впали у воду, Куорич намагався доплисти до найближчого берега, який він помітив ще кілька хвилин тому під час польоту, але марно. Чергова хвиля знову поглинула полковника і той ударився головою об твердий корал. Потилиця миттю забарвилася кров’ю, а голова запаморочилася від удару та перевтоми. Ледве тямущий Куорич винирнув, і все ж абияк діставшись до берега, відрубився на холодному піску. Як виявилося, хтось його помітив. Силует чиєїсь тіні впав на його тіло…

****

Смерть Нетеяма всі переживали дуже тяжко. Навіть той самий уїдливий Аонунг не стримав сліз на його похороні. Саллі довго не могли відійти від такої великої втрати і всі по черзі багато разів поверталися до Дерева Душ. Нетеяма не завжди вдавалося там побачити, але можна було почути його голос серед інших душ, що мешкали в Ейві. Згідно з легендою—відвідувати душу регулярно можна буде лише напротязі тридцяти шести днів, а опісля можливість побачити або почути чийсь дух з’явиться тільки раз на рік. У Лоака ніколи не виходило побачити Нетеяма коли він приєднувався до Дерева, він міг лише чути його дзвінкий сміх, який віддавався луною на тлі інших звуків. Кірі було заборонено приєднуватися, оскільки минулого разу все закінчилося дуже плачевно і вона дуже через це засмучувалася, а Тук цілими днями проводила під водою біля священного місця, розповідаючи Нетеяму як вона сумує за ним і як пройшов її день. Так пройшов приблизно місяць, і через цей час Ло’аку нарешті якось вдалося побачитися з братом так само як і батькам.

В черговий раз приєднавшись до Дерева Душ, Лоак відкрив очі вже не у воді, а на поверхні в якомусь іншому місці. Трохи прокліпавшись, він побачив, що цим місцем виявився його рідний ліс. Різко підвівшись на лікті, оскільки виявилося, що він лежав на траві, той почав оглядатися по сторонах, не вірячи тому, що відбувається.

«Невже вийшло?» майнуло в його голові.

Ло‘ак повільно встав, ніби боячись зробити щось не так і затамувавши подих, став очікувати, що ж буде далі.

Через декілька секунд він невпевнено покликав його

— Нетеям…-хрипко промовив Ло‘ак, але у відповідь тиша. Очі забігали оглядаючи ландшафт довкола, намагаючись знайти знайомий силует, але марно.

За мить він знову покликав Нетеяма, але тепер голосніше.

—Нетеям!

— Я тут, брате — почулося десь позаду.

Обернувшись, Ло‘ак побачив свого брата, такого спокійного і справжнього.

— Нетеям!— вигукнув той, і очі миттю застелила смуга сліз та разом з тим нижня губа почала тремтіти.

—Я тут—сказав Нетеям, м’яко усміхнувшись і розкриваючи руки для обіймів.

— Нетеям.. повторив Ло‘ак надламаним голосом і по його щоках скотилися сльози. Він різко ступив кілька кроків назустріч братові і міцно притиснувся до нього. На подив він все відчув, було так незвично, що вперше за всі спроби він нарешті відчував щось, і довкола все було таким реальним. Відчуття тепла тіла брата зворушило Ло‘ака ще більше і він розридався втикаючись йому в плече. Нетеям сумно хмикнув і поклав руку на голову брата, трохи погладжуючи.

—Тшш, все я з тобою.

—Мені так не вистачає тебе, брате,—пробурмотів молодший судорожно схлипуючи,—я вчинив безглуздо, не п-потрібно було змушувати тебе йти рятувати Спайдера.

—Тихо, тихо, це не твоя провина Ло‘аку—Нетеям заспокійливо провів рукою по маківці брата.

—Якби ж я знав чим це все закінчиться…—ці слова кольнули сильним шкодуванням у його серці.

Нетеям шумно видихнувши, обережно перемістив руки на обличчя брата піднімаючи його.

Заплаканий Лоак глянув у вічі братові трохи заспокоївшись.

—Ніхто не міг знати результату подій, але принаймні зараз я з тобою, я дуже радий, що тобі вдалося зустрітися зі мною—сказав Нетеям і провів великими пальцями по щоках Ло‘ака витираючи сльози. Той крізь сльози посміхнувся йому, мимоволі притуляючись щокою до його долоні. Ніхто ніколи не бачив таким Ло’ака, навіть Нетеям, таким уразливим і схвильованим, адже він ніколи нікому не показував своєї слабкості, проте зараз усі подавлені емоції вилилися назовні.

—Давай займемося чимось цікавим—спробував відігнати смуток Нетеям.

Ло‘ак злегка припідняв брови.

—Полюванням наприклад,—запропонував Нетеям,—тримай—він відпустив обличчя брата і дістав із-за спини лук та простяг його Ло’аку.

Молодший із цікавістю розглядав той у своїх руках, а коли знову підняв очі на брата, то перед ним уже стояла його дитяча версія.

—Ходімо, я покажу тобі чудове місце—сказав маленький Нетеям.

Ло‘ак здивувався цьому, але все ж таки відповів

—Давай—він почув, як його власний голос став надто високим. Ло‘ак теж перетворився на свою дитячу версію. Тепер він закріпив лук вже на своїй спині і подався вслід за братом…

****

З того моменту пройшов майже рік і Ло‘аку остаточно залишилося прийняти те, що Нетеям таки не зможе завжди бути поряд, навіть у вигляді духа. І після всіх пережитих подій, доведеться й самому подорослішати. Стосунки з батьком трохи налагодилися, сам він став більше прислухатися до сім’ї більше, ніж до цього.

Тук, Кірі та Спайдер багато часу проводили разом. Навіть Аонунг зрідка до них приєднувася. Лоак зустрічався з Циреєю і вони часто гуляли вечорами вздовж берега, спілкуючись на різні теми. А Нейтірі так і не прийняла людьского хлопчика. Лише заради дітей їй доводилося робити вигляд, що все гаразд, хоча ті всеодно помічали як вона дивиться на нього.

—Мамо, коли ми поверталися додому, Спайдер звалився з ілу, йому потрібно обробити поріз—обережно звернулася до неї Кірі.

—Туди його—спохмурніла Нейтірі вказала пальцем кудись убік, ймовірно туди, де в напрямку розташовувалася їхня лікарня і повернулася до свого заняття: загострення нових стріл.

—Так, але ж мамо, у нас закінчилося те мастило, тому я хотіла попросити…

—Туди його—трохи голосніше перебила дочку Нейтірі. Вона безумовно любила Кірі усім серцем, однак бачити її так близько поряд зі Спайдером викликало саме лише невдоволення. І чому вона так печеться про нього? Нейтірі взагалі було начхати на хлопця. Плентається поряд з ними, та й плентається, якби у неї була така нагода, точно викинула б його далеко в море, наче якусь непотрібну іграшку. Подумки вона зробила це вже не один раз.

Кірі побачивши, що мама не в настрої, слухняно попрямувала по вказаному їй шляху. Там вона усадила Спайдера на підстилку і попросила почекати її. Рана була невелика, але глибока. Гострий накінечник морського каменю добряче впився в шкіру, коли вони пливли додому і той впав на відносній мілині. Не встигла Кірі і відійти далеко, як невдовзі завиднілася Нейтірі. Вона щось несла в руках прямуючи до приміщення лікарні. Це виявилася миска з якимось вмістом. Коли Нейтірі увійшла, то запах цілющих водоростей одразу рознісся по кімнаті.

—На—вона різко поставила миску біля Спайдера, через що, та, голосно вдарилися о спеціальну кам’яну підставку,—додаси туди ще кілька пелюстків з цієї квітки—Нейтірі простягла дочці невеликий, свіжий проросток з рожевим листям,— і можеж наносити—вираз її обличчя трохи пом’якшав коли вона обернулася до неї.

—Дякую—відповіла Кірі злегка кивнувши головою.

Нейтірі, повторивши її дію, миттю вийшла з лікарні. Коли вона відійшла вже достатньо далеко, Кірі обернулася до злегка спантеличеного Спайдера.

—Не хвилюйся, можливо колись вона все ж таки звикне.

—Дуже в цьому сумніваюся—гмикнув той.

Закінчивши всі процедури, Кірі оглянула свою роботу й додала,—ось так. Більше не падай, а то моя мама нервів не напасеться, якщо я кожен раз проситиму щось для тебе.

Спайдер неголосно розміясвся і Кірі осяйно всміхнулася йому.

****

Рік тому. На острові до якого дістався Куорич.

Непритомне тіло полковника хтось запримітив у високих хащах. Істота повільно вийшла назовні і це виявився На‘ві, проте не звичайний. Він не був схожий ані на водного, ані на лісового. Шкіра його була біла немов кістка. У носі виднілася бежева, невелика кільцеподібна сережка, а на плечах була накидка з листя. У своїх руках той тримав лук, який через мить він акуратно почепив ззаду, і обережно обійшовши незнайоме йому тіло, повільно нахилився ближче до чужого обличчя. На крайній випадок у нього в ножнах є кинджал, який той швидко дістане, якщо раптом станеться щось небезпечне. Сидячи навпочіпки, білий На’ві обережно підсунувся ближче, розмахуючи ящероподібним, лисим хвостом.

— Чи він ще живий? — ледве чутно пробурмотів той собі під ніс.

Незабаром до нього приєднався ще один На‘ві, який підійшов до того ззаду.

— Ти налякав мене!— шикнув на нього перший, коли обернувся і несподівано помітив його.

—Вибач, я не хотів. Що робитимемо з ним?

—Не знаю.

—Як він опинився на наших землях?

—Невідомо. Здається, його якось занесло сюди морем, але його тіло не виглядає мертвим.

— Дивись, я бачу, як він дихає!

—Ах .. – подає хрипкий голос Куорич, що почав приходити до тями. Через несподіванку один з білих На‘ві раптом різко вдаряє того луком по голові і той знову відрубається.

— Ти що твориш?!

—А що ти пропонуєш?

Поміркувавши пару миттєвостей, він обвів все лежаче тіло очима і нарешті відповів.

—Його треба до Тса’хік.

—Ти скаун? Щоб наражати всіх на небезпеку?

—То я приведу її сюди, доки ти охороняєтимеш тіло.

—Пф, і навіщо їй це?

—Пам’ятаєш, те видіння про яке вона нам говорила? Я думаю, що це може бути воно… — вуха стоячого перед ним друга зацікавлено піднялися вгору, — у будь-якому випадку треба розібратися з цим якнайшвидше.

—Зрозумів, веди її.