Розділ 9

Пройшов місяць, ми успішно закрили сесію, і зараз сиділи разом у кафе попиваючи бабл ті і розмовляючи про вікенд у горах, куди ми їдемо через три дні. Ми весело розмовляли плануючи куди підемо і я вирішила задати питання яке мене давно цікавить

-Чуєте, дівчата- вони повернули до мене свої голови – а як ми будем добиратися туди? Машиною чи може автобусом? – вони мовчки дивились на мене якийсь час. Сильвія часто закліпала очима і відкрила рот. В її очах пробігло багато емоцій, але найбільше було помітно страх

-Трясця! Я забула про це!- вона нажахано вхопилась за голову і втупилась у стіл – я планувала, що ми там робитимемо, а про те, що туди треба добратися зовсім забула- виглядало так ніби вона зараз заплаче. Я занепокоєно дивилась на неї не знаючи, що сказати. Тут слово взяла Айрін і самовдоволено всміхнувшись відкинулась на спинку диванчика

-Не хвилюйтесь, я нас завезу- і підняла руку на пальці якої було зачеплене кільце від брелка на якому був ключ.

-Тільки не кажи що це…- я здивовано вказала пальцем на її руку

-Саме так- її посмішка стала ще ширшою- це ключ від машини- вона покрутила брелок на пальці

-Але коли? Я не знала, що у тебе є права

-Права я вже давно маю, а машину купила нещодавно, вчора, якраз для цього випадку – відповіла Айрін і поклала ключ у кишеню штанів.

-Нехай благословить тебе Бог- полегшено видихнувши сказала Сильвія і лягла на стіл- я вже думала, що все накриється мідним тазом – Емма поплескала її по спині

-Я взагалі не здивована, що ти забула про таку важливу річ- вона похитала головою. Піднявши телефон Емма глянула на годину – гаразд дівчата, пора по домам. Треба зібрати речі і виспатись. Хоч вікенд починається через три дні, нам ще добратись треба, завтра відпочиваємо вдома і збираєм валізи, а післязавтра зранечку в дорогу- ми всі погодились

-То потім визначимось де зберемось, я підїду вас забрати щоб ви сумки не тягли- сказала Айрін

-Гаразд, то може ми підійдемо до зупинки, що біля торгового центру? Нам туди не далеко і це по дорозі, тобі буде зручно заїхати- запропонувала Лейла, Айрін погодилась і ми попрощавшись розійшлись по домах.

-Сподіваюсь ви ні у що не вляпаєтесь, а то я вас знаю, ще в лісі заблукаєте- сказала Айрін вже сидячи вдома на дивані. Я припіднялась з ліжка на якому лежала і невдоволено на неї подивилась

-Ей, чого ми маєм кудись вляпатись? Ми ж ні разу нічого не натворили! – я продовжила сверлити її невдоволеним поглядом. Вона в свою чергу глянула на мене з припіднятою бровою, саркастично питаючи

-Серйозно? Хоча так, це не ви попадаєте в халепу, а ти. В мене таке враження, що ти магніт для проблем- вона закотила очі- але це частково добре, інакше я б роботи не мала- я незадоволено нахнюпилась і відвернулась від неї.

-Ніби я хочу потрапляти в ці проблеми. Я не винна, що до мене всі чіпляються-тихо пробурмотіла я собі під ніс. Але судячи з тихого смішка, Айрін мене почула

-Я тебе і не виню. Я просто констатую факт, що ти магніт для неприємностей, але інакше б було нудно. Події звісно не найприємніші, але зате я розім’ялась- я легенько посміхнулась. Так, це було не найприємнішим з того, що зі мною траплялось, спроба зґвалтування…але зате я побачила як Айрін б’ється. Як каже моя мама, у всьому треба шукати плюси.

Я перестала дутися, і ми приступили до нашої вечірньої рутини, дивитись аніме. Після цього вже звично Айрін поклала руку мені на чоло, мені здається, або вона використовує якесь інше заклинання? Вже доволі давно я не відчуваю прохолоди від її руки, а тільки тепло від дотику. Можливо вона змінила заклинання, щоб не було звикання? Я почала засинати, і коли мій мозок майже відключився, я зрозуміла одну річ. Я так і не поборола страх машин.

Вже зранку сидівши за столом на кухні п’ючи чай і чекаючи поки Айрін закінчить готувати сніданок, я вирішила сказати те, що мене турбувало.

-Айрін, я тут зрозуміла, що є одна проблема- вона повернулась до мене і запитально підняла брову – я зрозуміла, що я так і не поборола страх машин – я стиснула горнятко чаю і чекала, що вона скаже. Я не розуміла чому так боюсь її реакції. Цей страх, це не те, на що я можу вплинути, але якщо я не переборю страх машин, то як я поїду завтра з дівчатами?

-А ти пробувала їздити в машині?- я захитала головою- то давай зараз поснідаєш і спробуєм покататися, побачим чи ти зможеш сісти в машину- це було логічно. Я можу ще підсвідомо боятися машин, але коли спробую то все буде гаразд.

Айрін закінчила приготування сніданку, я швидко проковтнула його і одягнувшись пішла з нею на вулицю. Вона повела мене на парковку, що була за будинком де була наша квартира, ми зупинилися біля новенької чорної Ауді.

-Нічого собі!- вражено вигукнула я- це знов старійшини?- брюнетка кивнула- а як щодо прав? Теж вони?

-Ну, я ще за життя мала права, але зараз так, старійшини підігнали, але не хвилюйся, їздити я вмію добре- самовдоволена посмішка осяяла її обличчя.

Вона натисла кнопку на ключах і від машини почулось характерне клац, що означало, що двері відчинені. Айрін підійшла до пасажирських дверей і відкрила їх. Вона продовжила стояти біля них і дивилась на мене, очікуючи моїх дій. Я глибоко вдихнула. Що ж, на машину дивитись я можу, і навіть стояти недалеко від неї, тепер треба підійти до неї впритул і сісти в середину. Я ще раз глибоко вдихнула і помалу рушила до машини. Айрін трохи відійшла в бік, щоб я могла сісти в машину. Я стисла одну долоню в кулак, а іншою провела по дверях машини, а тоді почала акуратно сідати в неї. Айрін галантно подала руку допомагаючи мені сісти. Коли я вмостилась на сидінні, вирішила оглянути салон, шкіряні чорні крісла, чорний руль і панель. Загалом, уся машина була чорна, але це не було похмуро, а досить елегантно і красиво. Айрін сперлась однією рукою об дах машини, а іншою підперла собі бік, і заглядаючи в салон спитала

-То що? Як відчуття? – я знизала плечима

-Нормально, але це поки машина не заведена, я трошки боюсь що буде коли ти її заведеш- я стисла руки в замок і дивилась на них. Айрін хмикнула і нахилилась до мене, виглядало так ніби вона хоче мене поцілувати. Я почервоніла і втислась у спинку сидіння і почула дивне клац і мене щось притисло до сидіння. Виявляється Айрін причепила пасок безпеки, я подумки стукнула себе по голові,  з якого дива вона має мене цілувати.

-А з паском нормально? Немає ніякого відчуття, що тебе зв’язали?- я прислухалась до своїх відчуттів, все було впорядку тому я захитала головою. Айрін кивнула і обережно зачинила двері і обійшовши машину сіла на водійське сидіння. Пристебнувшись вона поклала руки на кермо і повернувши до мене голову спитала-Готова? Я заводжу

Я невпевнено кивнула і заплющила очі, не знаю чого саме я боялась, різкого звуку мотора, чи що він зірветься як тільки Айрін поверне ключ в замку запалювання. Я почула клацання, а тоді легке ревіння мотора. Розплющивши очі я побачила що Айрін спостерігала за моєю реакцією тримаючи руку на ключі, в будь який момент готова заглушити мотор. Я знов прислухалась до своїх відчуттів, і розслабилась. Все було в порядку, я не відчувала страху. Я легенько кивнула головою, і Айрін зрозуміла, що все в порядку. Вона плавним рухом перемкнула передачу і почала акуратно рушати. Я трохи злякалась коли ми зрушили з місця, але за декілька секунд заспокоїлась і спробувала розслабитись. Хоч я і не боялась тепер померти, якийсь підсвідомий страх машин в мене був. Айрін переключилась на вищу передачу і почала потрохи набирати швидкість коли виїхала з парковки на трасу.  Вона робила все плавно і не поспішала, потрохи збільшуючи швидкість і спостерігаючи за моєю реакцією. Я все більше розслаблялась, і коли вже повністю заспокоїлась, Айрін набрала найвищу швидкість яка була дозволена, і спокійно кермуючи спитала

-То як? Подобається?- я зачудовано дивилась в вікно і просто кивнула. Це справді фантастично, це як політ, теж дарує відчуття свободи. Айрін виїхала за межі міста де вже не було обмеження швидкості, і розігналась до 100 кілометрів на годину, я трохи злякалась такої швидкості. Айрін не спішила збільшувати швидкість і не скидала її – не хвилюйся, швидше їхати не буду, тут обмеження 110, і ще ранувато тобі гонку влаштовувати – вона посміхнулась і уважно стежачи за дорогою, одною рукою тримаючи кермо іншою включила радіо. Ми ще близько двох годин їздили, і дорогою вже додому заїхали на заправку.

Коли ми вже вернулись додому я втомлено впала на ліжко і з захватом мовила

-Це було фантастично! Хто знав що поїздки на машині це так круто!- я обняла подушку і запищала в неї. Айрін засміялась і сіла на диван закинувши руки на спинку.

-Так- вона потягнулась – хочеш щось пити? А то мені дико пересохло в горлі і я дуже хочу пити – вона піднялась з дивану і направилась в бік кухні, я здивовано вирячилась на неї

-Ти відчуваєш спрагу?- Айрін різко зупинилась в проході на кухню і швидко закліпала і глянула на мене. Було видно, що вона теж здивована

-Ого, і справді- тишу в кімнаті зруйнувало бурчання в животі, і не в моєму. Айрін здивовано поклала руку на живіт- це ще що за чортівня. Я і голод відчуваю? Невже це побічний ефект від того, що я так довго в світі живих?- запитала швидше в себе самої ніж в мене брюнетка. Я продовжувала здивовано на неї дивитись сидячи на ліжку – тааак – протягнула вона- я на деякий час піду у потойбіччя, спитаю в старих що за чортівня- я кивнула і Айрін зникла в багряному диму.

Це справді дивно, вона ніколи до цього не відчувала голоду чи спраги, і навіть втоми. Вона спеціально ходила до старійшин щоб вони зробили так, щоб вона могла спати. Можливо, щоб вона почала відчувати й інші потреби як всі люди, знадобився якийсь час? Поки я роздумувала над цим дивним феноменом у мене дзенькнув телефон, сповіщаючи про нове повідомлення. Це була Емма, вона писала в чат “ То що, ви вже зібрали валізи? Завтра в 8:10 ми вже маєм бути на зупинці біля торгового центру, щоб вчасно приїхати в гори, нам туди далеченько добиратись” . Дівчата не забарились з відповіддю, і вже за кілька секунд Лейла і Сильвія написали що готові, і можуть навіть вже їхати. Я роздумувала над відповіддю. Валізи я ще не спакувала, їх у мене навіть нема. Тому я хочу просто наготувати речі, і швидше за все покладу у сумку, хоча можливо Айрін і валізи принесе з потойбіччя. Я написала, що якраз в процесі, і Емма написала щоб я не спішила, і уважно перевіряла чи все взяла. Я встала з ліжка і пішла до шафи, поки Айрін немає, наготую деякі речі. Сукні брати не буду, все ж таки ми їдемо у гори. Я наготувала декілька футболок, два спортивні костюми і джинси, а також шорти. З взуття взяла дві пари кросівок і гумові капці.  Коли я скептично оглядала одяг який розклала на ліжку, за моєю спиною з’явилася Айрін і дуже мене налякала своєю різкою появою, що я аж скрикнула.

-Все в порядку, це я- вона сіла на диван – старі сказали, що це побічка від того що я давно в світі живих і через те що я попросила їх тоді дати мені змогу спати, от тепер і вилізли інші потреби- вона втомлено потерла обличчя – тепер доведеться більше готувати

-Зате мені тепер не буде сумно їсти! Нарешті будемо разом їсти твої страви- я весело плеснула в долоні. Айрін посміхнулась і помітила одяг який я розкидала на ліжку-ти вже складаєш одяг? Давай допоможу- вона клацнула пальцями і з багряного диму з’явилася червона і блакитна невеличкі валізи.

Ми разом обрали одяг для мене і для неї, і спакували в валізи. Айрін зразу занесла їх в багажник машини, сказавши, що ми і забути можем. Я не сперечалась. Коли вона вернулась, то приготувала обід і ми вперше разом сіли їсти. Коли вона попробувла свою страву то здивовано прикрила рота рукою

-Господи! Невже я завжди таку смакоту готувала!- її очі засвітились від радості, а я засміялась.

Ну, якщо сам себе не похвалиш, не похвалить ніхто. Решту дня ми провели граючи настільні ігри і дивлячись фільми. Лягли спати рано, так як завтра раненько вже треба бути готовими. З нетерпінням чекаю завтрашнього дня!