Труднощі листування

— Екстравагантно, — тон Стелли видавав, що Гоґвортс-експрес їй не сподобався.

Їхня поява на пероні 9 3/4 справила велике враження — всі витріщалися на Сіріуса Блека, який повернувся з того світу, і Хлопчика-Який-Вижив (і виявився правим щодо повернення Темного Лорда). Коли Гаррі знайомився зі Стеллою, вона витиснула з себе чемну посмішку і здавалася не дуже радою цій зустрічі. Тепер вона пробурчала:

— Навіщо марнувати час на поїзд?

— Ну, маґлонародженим теж треба якось добиратися до Гоґвортсу, а батьки не начарують нам летиключ, — сказала Герміона.

Блек поширювала навколо себе енергію невдоволення і намагалась не дивитися на Гаррі з Сіріусом. Батька ревнує, чи що?

— Дурня якась. У нас у Німеччині вони приходять до Бундестагу у спецвідділ, — зарозуміло проголосила вона. — Звідти летиключі і Камінна мережа доставляють до Дурмстренгу.

— Які німці розумаки, — Герміона не знала, що ще сказати на це. Може, Блек ще й за старою школою скучає, того така незвично буркотлива.

Гаррі пхнув Герміону ліктем і кивнув головою в бік. Віддалік від них пані Мелфой круглими очима витріщалася на свого кузена, а щойно Сіріус її запримітив, спробувала зробити вигляд, наче дивиться в інший бік. Сіріус вишкірився і рушив до неї разом з Талією.

— Кузино, неймовірна зустріч!

Драко похмуро глипав на їхню компанію з-за материного плеча.

— Сіріусе! — пані Мелфой дуже правдоподібно зобразила здивування. — Напевно, так і не повірила б у чутки, якби не побачила тебе на власні очі!

Герміона не без інтересу спостерігала за цією взаємодією. Пані Мелфой здавалася напрочуд доброзичливою на вигляд, просто-таки як ніколи.

— Так, зможеш підтвердити Беллі, що спроба цієї суки провалилася, — ще ширше всміхнувся Сіріус.

Нарцисса невинно закліпала блакитними очиськами.

— Що ти, я не спілкуюся з нею.

Сіріус якусь мить дивився на неї і здавалося, що пані Мелфой от-от не витримає і відведе погляд. Зрештою він витягнув з внутрішньої кишені піджака золотистого конверта.

— Прошу, кузино.

— А що то?

— Ми з Талією одружуємося у вересні, вирішив вручити особисто.

— Що? Навіщо їх запрошувати? — буркнув собі під носа Гаррі.

Прекрасне личко Нарцисси порожевіло, очі стали ще більшими. Драко в неї за спиною, здавалося, от-от знепритомніє — найімовірніше, від злості.

— Яка радість, вітаю, — через цілу вічність оговталась пані Мелфой і потягнулася за конвертом.

Сіріус відсмикнув руку.

— Звісно, якщо до того часу не станеться якихось неприємностей, — сказав він. — Як гадаєш, Циссо, станеться чи ні?

Було дивно чути, що в цієї жінки існує скорочене ім’я.

— Аби ж я знала, Сіріусе, — тяжко зітхнула вона.

— А як твій чоловік поживає? — спитала Талія.

Герміона не дуже розуміла, нащо вони запрошують пані Мелфой. Може, сподіваються, що насправді вона не прийде?

— Те саме, Таліє, аби ж я знала. Не бачила його від дня арешту, — скрушно мовила пані Мелфой.

Талія покивала з фальшивим співчуттям.

— Чому хату Мелфоїв просто не обшукають? — прошепотів Гаррі. — Люціус точно там.

— Який менор видасть свої секрети чужинцям? — пирхнула Стелла, наче це мав знати кожен. Сьогодні вона була якась нестерпна.

Криволапик у переносці застогнав — тісний простір і галас вокзалу діяли йому на нерви. Герміона дала йому попити водички і як могла втішила. Треба вже йти всередину, щоб йому було легше. Випроставшись, вона помітила, що до них наближається зграйка слизеринців. «Боже, що їм уже треба?» — втомлено подумала вона і насторожилась. Теодор Нотт просто сяяв усмішкою, а праворуч від нього крокував — Герміоні на мить зробилось недобре — Блейз Забіні. Її кузен тобто. Вона дуже хотіла не витріщатися на нього, але просто не могла не шукати якоїсь подібності. Та вони не були схожі. Ну хіба що він теж мав пишне волосся, що лежало у мальовничому безладі, чомусь справляючи на людей геть не таке враження, як Герміонине.

— Отакої, Стелла Блек! — відгукнувся Нотт.

О, то вони не до них з Гаррі. Герміона майже шкірою відчула, наче стає невидимою — стандартне відчуття в присутності слизеринців, які знали, що вона «бруднокровка».

Стелла наче трохи зніяковіла.

— Тебе з Дурмстренгу вигнали? — гмикнула Пансі. І це, певно, була перша фраза на пам’яті Герміони, яку та сказала беззлобно.

— Ні, відправили шпигувати, — посміхнулася Стелла у відповідь.

Герміона почала усвідомлювати, що вони всі знайомі між собою — і трохи наче «свої». Вони з Гаррі перезирнулися, схоже, йому це теж було дивно спостерігати. Хоча зрештою, Стелла ж не її батько, а Стівенсони всі були слизеринці.

— Тобто серйозно, ти тепер будеш вчитися у Гоґвортсі? — озвався Блейз. Герміона знов оглянула його на предмет схожості. Ні, не подібні. Блейз мав світлі очі з важкими повіками, що надавало йому напівзамріяного напівфілософського вигляду, лице сердечком і зламаний у минулому тонкий ніс (що дивно, адже зазвичай чарівники гарно вміли впоратися з дрібними переломами). А ще кажуть, що об такі гострі вилиці можна порізатися. Хвилясте каштанове волосся довершувало цю картину. Словом, Забіні був загальновизнаним красунчиком — навіть та обставина, що він найкістлявіший хлопець у Гоґвортсі, якось губилася в очах його прихильниць.

Ну а Герміона звичайна.

— Якось так, — знизала плечима Стелла.

Дивно було бачити у слизеринців не знущально радісні обличчя, а просто щирі.

— То вітаємо на нашому паровозі, — докинула Паркінсон.

Цієї миті повернулися Сіріус з Талією, і слизеринці рушили до Драко, чемно привітавшись з батьками Стелли і повідомивши їй, в якому купе планують їхати. Герміона і Гаррі все ще почувалися якось дивно.

— Постарайся, щоб мене не викликали до школи у вересні, — посміхнулася Талія дочці.

Сіріус зберіг нейтральний вираз обличчя.

— Мам, та все класно буде, — відмахнулась Стелла.

— Щодо «класно» я ​​не сумніваюся, — скептично зазначила Талія. — А ось щодо «класно у межах шкільних правил»…

— Домовилися, — посміхнулася Блек. — Рівно місяць поводитимуся пристойно.

— Принаймні спробуй, — скрушно зітхнула Талія.

Стелла легко підхопила пухку валізу, ніби вона нічого не важила, дзвінко поцілувала маму в щоку, а от до батька довелося встати в чергу за Гаррі, від чого обличчям молодшої Блек прослизнула хмарка роздратування. Таки ревнує.

— До побачення, пані Стівенсон, — ввічливо промовила Герміона. — Дякую за вашу гостинність…

— Найменше, що ми могли зробити, — м’яко посміхнулася Талія і навіть обійняла її, що дуже здивувало Герміону.

У поїзді Герміона найперше мала навідатися до купе старост.

— Повірити не можу, що я затусила зі старостою, — підколола Блек. — Але може, ти не будеш звертати увагу на мої витівки?

— Буду!

— Зануда.

Герміоні було трохи не по собі лишати їх з Гаррі удвох (а то раптом Стелла в пориві ревнощів викине його з вікна), але вона мусила. Втім, коли вони з Роном опісля відшукали Гаррі, молодшої Блек взагалі не було з ним.

— Вона ускакала з Паркінсон, — відповів на німе запитання Герміони він.

Це неприємно вразило на додачу до й так зіпсутого настрою: дорогою з купе старост Рон спробував напівжартома обійняти її за плечі і Герміона не дуже дипломатично вивернулася з обіймів. Рон через це надувся. Вона теж надулась на його реакцію. Так і йшли у напруженій тиші.

— Як ти думаєш, чому Сіріус не розповів тобі, що має дочку? — спитав Рон у Гаррі.

Гаррі мовчки смикнув плечем, явно не налаштований говорити на цю тему. Герміона собі подумала, що це цілком у дусі безвідповідального пана Блека.

— Мабуть, у нього були причини, — втрутився Невіл і з докором глянув на Візлі.

— Мені просто цікаво, — невдоволено пробурчав Рон, вперто схрестивши руки на грудях. — До речі, може, ти теж би пішов потусити зі слизеринцями? Твоя бабуся ж багата пані типу їх.

Але роздратований погляд він кинув на Герміону. Вона пересіла до вікна, намагаючись зробити це невимушено і розуміючи, що спроба провальна. Тож почервонівши як рак, вона прилипла до шибки.

— Я не спілкуюсь зі слизеринцями, — ображено відказав Невіл.

— І правильно, вони всі придурки, — буркнув Рон.

— Хз, — знизав плечима Невіл.

— А які можуть бути сумніви? — тут уже роздратувався Гаррі.

— Ну, — Невіл явно почувався незручно, — он Смертежерка Морров, яка втекла з Азкабану, була ґрифіндоркою.

Герміона ледве не стукнулася лобом у шибку. Чому серед усіх можливих аргументів на світі він обрав Морров?!

— Бабуся розповіла, — відповів на німі запитання Невіл. Але на цьому він не зупинився: — А ще Ґіневра Морров була нареченою Снейпа.

— Ким?! — роззявила рота Джіні.

— Чиєю нареченою? — вигукнув Гаррі.

— Снейпа, — повторив Невіл.

Герміона принишкла, лише нагадуючи собі, що решту історії Невілова бабця точно не знала. Точно. Спокійно, Герміоно.

— Снейп був заручений, — вголос промовила Джіні, поки Герміона сповзала сидінням нижче.

— І це ще не все, — схоже, Невілові починала смакувати роль світського пліткаря. — Загалом він з дитинства був заручений…

— А, ну тоді зрозуміло, — вставив Рон.

— … з Ванессою Макнейр, сестрою Волдена Макнейра, — не виправдав його очікувань Невіл.

Герміона витріщила очі. По-перше, ого! По-друге, заручини з дитинства, серйозно? В якому столітті живуть чистокровці?

— Ванесса значно більше підходила йому за знатністю: Макнейри є найдавнішим сімейством Шотландії…

— Чого ж Волден працює катом у Міністерстві? — перебив Гаррі.

— Бо його батько був проти Лорда і не давав Волденові грошей, — повідомив Невілл. — Але позаминулого року старий помер і таки призначив сина спадкоємцем. До того грозився віддати все на благодійність.

— Мабуть, Волден сам батю прикінчив, — зауважив Рон.

— То що там зі Снейпом? — зацікавилася Джіні. — Невже він розірвав заручини з грішми заради кохання?

— Ага, — підтвердив Невіл.

Герміона не могла поворухнутися від напруги. Чому пані Снейп нічого не говорила про це? А ще вона на мить уявила, як розповідає друзям, чия вона дочка насправді.

Джіні недовірливо звузила очі.

— Справді?

— Серйозно говорю! — смішно округлив очі Невіл.

— Ой, Джіні, можна подумати, Снейп не міг закохатися! — несподівано для себе вигукнула Герміона.

Роздратування скрутилося десь біля діафрагми вогняною кулею. Вона почувалася як якийсь сраний дракон, в якого перед подихом вогнем під шкірою запалюється червінь.

— Та добре, — розгубилася Джіні. — Снейп когось любив і це була ґрифіндорка. Неможливе можливо.

Герміона знову відвернулася до вікна, намагаючись заспокоїтися. Викинути всі думки з голови. Добре, що її існування від усіх приховали, принаймні вона може бути певна, що ні з ким не заручена з пелюшок. Вона потерла руки і раптом згадала дещо. Як вона торкнулася сірого вихора, коли Стелла творила свій ритуал, і її наче струмом вдарило. Дрібниця, але, певно, слід додати це до своєї розповіді Блеку. Від цього спогаду свідомість помандрувала до вечора в Лондоні, а точніше до моменту, коли її вдарило статикою, щойно вона торкнулася його пальців. Вона тоді дуже здивувалася, що цей зарозумілий чистокровець запросив її на танець (і танцював не дуже вправно, так само, як вона). То було весело. Вона сковтнула приємний лоскіт в горлі від думки, що наприкінці того вечора Блек спитав її ім’я. Смішно радіти з такої дрібниці.

***

«Новий Міністр магії Руфус Скрімджер влаштовує чистку в Міністерстві».

«Нам потрібні рішучі дії», — зазначає Міністр магії.

Герміона заглибилась у читання. Поряд Стелла другий день скаржилася, яку ганьбу їй довелося пережити: вона їхала озером разом з «пиздюками» і пройшла Сортування «під хихотіння половини школи» (насправді сміялися лише поодинокі знайомі самої Стелли). На подив Герміони, Капелюх без вагань розподілив Блек на Ґрифіндор і тепер вона сиділа в оточенні нових прихильників і прихильниць. Вона вміла приваблювати людей, з цим не посперечаєшся.

— Міс Блек, — поруч зупинилася професорка Макґонеґел. Куточки її губ здригнулися у натяку на посмішку: очевидно, професорка була рада бачити дочку Сіріуса у своєму гуртожитку.

— Ось ваш розклад, — продовжила вона, — ви нам підкинули роботку своєю появою. Ми сперечалися до останнього і таки вирішили, що ви будете навчатися на шостому курсі, враховуючи вже прослухані вами курси в Дурмстренгу.

Герміона аж відірвалася від газети — Стеллі було всього п’ятнадцять!

— О, сперечалися, певно, переважно з моїм дідом, — вишкірилася Стелла.

Макґонеґел загадково посміхнулася і простягнула Герміоні з Роном стос розкладів для інших учнів.

— Міс Ґрейнджер, — декан поклала долоню їй на плече, — мої співчуття, дитино.

— А що сталося? — спитав Дін Томас, щойно професорка відійшла.

Герміоні довелося сказати про батьків і її навантажили новою порцією співчуття, з якою вона не знала, що робити (Лаванда навіть розревілася і довелося замість себе втішати її).

— А чому вони обирали, на який курс тебе зарахувати? — спробував змінити тему Гаррі, звернувшись до Стелли.

Обличчям Блек промайнула ворожість, зробивши її на мить ще більш подібною на Беллатрису.

— Бо я вже вас добряче випередила, — неохоче пояснила вона. — До Дурмстренгу відправляють у дев’ять років. Насправді в Гоґвортсі мене могли б зарахувати і до випускного класу, але мій дід вперся, бо вважає, що мені ще рано видавати атестат зрілості через повну її відсутність у мене.

Герміона пішла роздавати розклади учням. Тим часом професор Дамблдор зупинився біля кафедри, щоб зробити свою щорічну промову. Вчора ввечері директора чомусь не було у школі. Стелла швидко перебіглася за стіл слизеринців — певно, вона була першою на світі ґрифіндоркою, якій ті зраділи. Герміона не могла звикнути до цього видовища. Раптом вона подумала, чи буде Снейп ставитися до дочки Сіріуса так само паршиво, як до Гаррі? Вона мимоволі обернулася до вчительського стола і їхні погляди зустрілися. Снейп сидів так прямо, наче палицю проковтнув, стиснув губи сильніше, але погляду не відвів. Вигляд у нього був вкрай насторожений.

Герміона відвернулася першою.

— …І в нас чергові зміни у викладацькому складі, — говорив Дамблдор. — Вітайте нашого нового професора зіль Ґорація Слизорога.

— Зіль? — прокотилося Великою залою.

З-за стола підвівся старший чоловік, з вигляду схожий на доброго рожевощокого дідуся, і радісно вклонився.

— А наш любий професор Снейп цього року викладатиме Захист від темних мистецтв, — пояснив Дамблдор під усе гучніші перемовляння учнів.

Гаррі набрав повний рот повітря і повільно видихнув, скрутивши губи трубочкою. Багато інших учнів за столом Ґрифіндора застогнали. «Це ви до нього на блокологію не будете ходити, на відміну від мене, — іронічно подумала Герміона. Цю благу вість їй принесла пані Снейп на останньому літньому занятті. — А ще ви не його діти». Вона аж хихикнула з абсурдності свого життя.

Коли Герміона повернулася за стіл, перед нею гепнувся конверт від запізнілої сови. Вона взяла його в руки і серце мало не вискочило з грудей. Герміона миттю сховала руку під столом, до всього від її різкого переляку краєчок конверту почав тліти!

— Чорт! — зашипіла Герміона.

— Все гаразд? — повернувся до неї Рон.

— Так! Ем… місячні почалися! — вона вигукнула це так голосно, що на них озирнулася купа учнів. Якісь малявки захихотіли.

Герміона побуряковіла, сунула конверт, що тлів і смердів паленим, у кишеню і чкурнула геть з Великої зали з усією можливою швидкістю, яка не привернула б увагу нових охоронців — аврорів.

У найближчому туалеті вона тремтячими пальцями пригасила тління і довго гіпнотизувала поглядом написане розмашистим почерком «Міс Герміоні Снейп-Морров». Кров стугоніла у вухах. Хтось знає. Герміона поклала конверт на край умивальника й походила туди-сюди. Ох, а раптом не «знає», а саме вирішив перевірити свою гіпотезу? Раптом Стелла комусь розбовкала? Змахнувши сльози паніки, Герміона перевірила конверт парочкою заклять. Небезпеки начебто не було. Тоді, вдихнувши поглибше, розпечатала.

Всередині було порожньо.

***

Ґіневра прикипіла до вікна. Вона облаштувалася в якійсь закинутій халупі на краю Гоґсміду, звідки могла спостерігати, чи точно сова полетіла на територію Гоґвортсу. Можливо, вибиратися у чарівне містечко було необачно, та вона мусила впевнитися, куди полетів птах. За минулих часів Северус лютував би на неї за це. Вона роздратовано зітхнула. Вплив Азкабану минав швидше, ніж вона очікувала, і емоції… вони поверталися. Загалом спостерігаючи за іншими Смертежерами, вона зрозуміла, що ця пекельна в’язниця лишила на ній не такий фатальний відбиток. Напевно, це завдяки вогнечарам. Перші роки дементори взагалі робили вигляд, наче її там немає. Потім присмокталися.

Ґіневру пересмикнуло від спогадів і вона озирнулася довкруж. Порожня задрипана кімната. Сонячний промінь навскіс прорізає приміщення. Ні знаку потвор. Але руки ще якийсь час тремтіли.

Невдовзі птах знову з’явився над замковими шпилями. Сова б не встигла залетіти далі школи, та й летіти тут більше нікуди, але Ґіневра все ще сумнівалася у точності свого методу перевірки. Туман у голові все ще заважав мислити раціонально, вона з болем щомиті відчувала, як сильно втратила гостроту розуму. Їй заледве вдавалося зосередитися на книзі на півгодинки.

Листа у сови не було, а вони завжди передають послання адресатові.

— Отже, вона у школі, — Ґіневра впустила птаха і витягнула з кишені совлодощі для нього. Спробувала відчути щось з цього приводу. Але Азкабан відпустив її не настільки. Лише крихта сорому ворухнулась всередині. Якби ж ще пам’ятати, чому вона віддала свою дитину. Ґіневра заплющила очі. Нічого. Останні кілька днів перед арештом зникли з пам’яті, крізь біле марево проривалися лише короткі спалахи спогадів. Відчай. Злива. Дитячий плач.

«Що я тоді робила, що думала?» Так само вона геть не пам’ятала, навіщо намагалася пограбувати той клятий Ґрінґотс. Темний Лорд дуже рвався допомогти їй пригадати — простіше кажучи, попорпатися в її голові, але поки що їй вдавалося відтермінувати це втручання. Та чи надовго? Його теж інтригувала її тодішня витівка. Настільки, що він заледве дозволяв їй виходити з маєтку.

Вона боялася, що грубі методи Темного Лорда можуть завдати її свідомості ще більшої шкоди. А ще вона б хотіла спочатку сама зрозуміти себе минулу. Здавалося, час просто пожер шматочок неї самої.

***

Спіймати Стеллу на самоті було завданням не з легких. Власне, Герміоні це і не вдалося — Блек сама наздогнала її на сходах до нового класу Снейпа і прошелестіла на вухо:

— Чи любиш ти шпигунські ігри так, як я?

— Ти розповідала комусь про мене? — одразу накинулась на неї Герміона, а тоді роззирнулася, але вони були самі на сходах, що рухалися до потрібного коридору. — Про моє походження?

Стелла виглядала розгубленою.

— Звісно ні, а що сталося?

— А твоя бабуся могла розповісти? — проігнорувала її Герміона. Температура стрімко зросла і їй здавалося, що от-от і вона почне марити.

— Та ні, вона вміє тримати язика за зубами, коли треба, — насупилась Стелла. — То що сталося?

Герміона вдихнула поглибше, а тоді витягнула з сумки листа. Стелла покрутила конверт у руках.

— Оу, — її брови підскочили. Вона якусь мить дивилася на підпис, тоді уважно поглянула на Герміону. — Можна зазирнути всередину?

— Він порожній, — знизала плечима Герміона. — Просто папірець.

— Може, невидиме чорнило?

— Я перевіряла! — роздратувалася Герміона і відчула запах паленого. Вона оглянула себе на предмет тління, але нічого не побачила.

— Гаразд-гаразд, я ж не розбираюсь, наскільки ти кмітлива, — Стелла ще трохи покрутила в руках листа, а тоді й собі перевірила, чи нема поблизу однокласників. — Може, він від твоєї матері?

Герміоні аж перестало бути спекотно від цього жахливого припущення — холодний піт виступив поміж лопаток.

— Може, вона так перевіряла, чи ти у Гоґвортсі, — пояснила Блек.

— О Боже, — видихнула Герміона. — Ти маєш рацію.

Вони мовчки простовбичили решту подорожі сходів. Герміона намагалася перетравити цю інформацію. Справді, там ще прізвище через дефіс написане. Це ж треба, навіть таке з совою спрацювало. Мимохідь у неї промайнула думка, що це дотепний спосіб з’ясувати, де людина.

— Вона має бути десь поблизу, — прошепотіла Герміона.

Стелла з нерозумінням похитала головою.

— Як інакше вона дізнається, що сова віднесла листа саме до школи? Їй буквально треба бачити, куди летить птах.

Стелла округлила очі.

— Ох. Точно.

«Окей, і що робити?» — запитала себе Герміона. Їй слід покликати аврорів? Морров же Смертежерка.

— Навіщо вона зробила це? — роздратовано пробурмотіла Герміона, коли вони рушили коридором. Її розізлила і ця перевірка її місцеперебування, і те, що здогадалася про сутність листа не вона.

— Ну, — Стелла кинула на неї здивований погляд. — Вона типу твоя мати і ми не знаємо точно, як ти опинилася у маґлів.

Чути це було нестерпно.

— Може, вона хоче тебе знайти, — додала Блек обережно.

Герміону аж пересмикнуло. Вперше в житті вона відчула гостре бажання прогуляти урок. Просто заритися в подушку у порожній спальні і ревіти години поспіль. Ігнорувати дійсність. Знову бути просто Герміоною Ґрейнджер, найкращою ученицею школи, «ще й маґлонародженою». Повернути собі себе. Натомість узи кревного зв’язку з чистокровцями починали обплутувати її, наче тенета. Зв’язку зі Смертежерами.

— Може, тобі варто прогуляти? — Стелла часом вловлювала чужий настрій, наче стервоскоп гівнюків.

Герміона серйозно поміркувала над цим. Ну ні, колишня Герміона не прогулювала. Та й це можливість переговорити після уроку зі Снейпом.

— Я в нормі.

Вона повагалась.

— Гадаєш, слід попередити аврорів?

— Ем, — розгубилась Стелла. — Як ти поясниш їм, звідки знаєш, що вона десь тут?

— Твоя правда. Сказати Дамблдору?

Стелла знизала плечима.

— Я б не стала.

— Чому?

Блек повторила свій жест.

— Просто. Вона тебе тут не дістане. І навряд вона затримається поблизу надовго, вона ж не дурна, їй майже вдалося пограбувати неприступний Ґрінґотс.

Герміона кивнула, нагадавши собі зазирнути до бібліотеки і нарешті почитати ті статті. Отже, Ґіневра Морров розумна. І Снейп загалом теж. Тільки дехто з них не дуже любить возитися з немовлятами.

— Слухай, в мене є одна справа до тебе, — Стелла плеснула в долоні. — Мені треба якийсь куток, в якому нас точно не підслухають, бо маю від тата завдання розповісти Поттеру дещо мегаважливе про безносого володаря темряви, — побачивши здивування Герміони, вона роздратовано відмахнулася. — Тато не хотів засмучувати Поттера, коли вони ото бачилися, тож поклав цю місію на мене. Бо я не дуже непокоюся через почуття Обраного.

— Ти ревнуєш Сіріуса? — не витримала Герміона.

— Чого б це? — награно фиркнула Блек. — Він мій батько, а не його.

«Отож-бо й воно», — подумала Герміона, але вголос не озвучила.

— Припустімо, в мене є такий куток, — натомість сказала вона.

— Окей, з тебе куток і Поттер, з мене — неймовірна історія, — підморгнула Стелла.

***

Урок минав як у тумані. Герміона думала про листа і намагалася не дивитися на Снейпа. Не тягнула руку, як завжди, хоча знала відповіді на всі питання. Тож Снейп розважався тим, що мучив Невіла, дратував Гаррі і щедро винагороджував балами слизеринців. Втім, якоїсь миті це довело Герміону до сказу і вона таки здійняла руку. Снейп її проігнорував. Раз. Другий. Третій.

— Професоре, я тут теж не проти відповісти! — не стрималася вона.

Вогнечари вирували понад шлунком, її трохи нудило і вона ненавиділа геть усе. Весь клас вражено витріщився на зухвалу ученицю, навіть слизеринці налякано очікували гніву декана. Їхні зі Снейпом погляди перетнулися. Зіллєвар звузив чорні очі. Герміона задерла підборіддя вище. Здавалося, ще мить, і він почне волати і зніме балів на рік уперед. Однак Снейп стримався.

— Що за сверблячка, міс Ґрейнджер? — підкреслено знудженим тоном поцікавився він.

Та Герміону несло.

— Та просто розумієте, сер, я тут найкраща учениця і на голову переважаю ваших студентів, але ви не даєте мені шансу виступити, бо підігруєте їм. Хіба ви не мали б зробити для мене бодай один виняток? — вона навмисно підкреслила тоном слова «для мене». Як же Снейп бісив її. На відміну від усієї зграї його пестунчиків вона взагалі-то його дитина.

В однокласників, здавалося, від здивування скоро очі повипадають. Тільки Стелла захоплено шкірилася.

Снейп зробив вигляд, наче серйозно міркує над її словами.

— Гаразд, міс, ви матимете нагоду відповісти на безліч моїх питань, — вкрадливо мовив він зрештою. — На відпрацюваннях.

«Ну звісно», — поморщилась Герміона. Слизеринці тихо захихикали. Йому самому це приємно? Що вони ржуть над нею. Вона повільно розтиснула кулаки, тільки помітивши, що стискала їх. Рон з сусідньої парти жестами намагався передати «Що з тобою?», а Стелла з підступною посмішкою нашкрябала на парті «Снейп хуй», прикривши зверху пергаментом до кінця заняття.

Але Герміона на своїх досягненнях не зупинилась. Після уроку вона затрималась у класі. Снейп намагався спопелити її поглядом, але вона й надалі відчувала, як вогнечари вирують у череві. Дракони поглядів не бояться. «Герміоно, що ти робиш?», «Ходімо вже», «Герміоно, ти йдеш?» — Гаррі тричі гукав її, наче в казці, де героїні дається три спроби одуматися.

— Поттер, чого ти так сцяєшся? — непривітно відказала Стелла. — Шкільні вчителі не становлять смертельної загрози.

Іронічно, що як мінімум Квірел намагався вбити Гаррі. Коли за компанією Герміони нарешті зачинилися двері, Снейп зашипів:

— Що ти, в біса, робиш?! Ти маєш не привертати до себе уваги на моїх заняттях, а ти тут влаштовуєш кляту виставу!

Герміона мовчки простягнула йому конверт.

— Що це? — ще агресивніше спитав Снейп, навіть не глянувши на конверт.

— Не знаю! — з апломбом відповіла Герміона. — Сова принесла. Погляньте, що там написано.

Снейп висмикнув листа, вивчив з непроникним виглядом і холодно запитав:

— Що було всередині?

— Чистий аркуш паперу, — похмуро сказала Герміона.

— Чудово, — уїдливо мовив Снейп.

Очевидно, на подальші пояснення Герміона могла не розраховувати.

— Це ж від моєї матері, правда? — вимогливо спитала вона.

— Почерк її, — незворушно підтвердив Снейп.

Герміона почекала ще якихось слів.

— Чому ви такий спокійний? — не дочекавшись, вирішила з’ясувати вона.

Снейп вигнув брову.

— А що я маю робити, на вашу думку?

— Вона мені чомусь написала! — вигукнула Герміона.

Снейп залишався абсолютно холоднокровним.

— Я б це так не назвав.

«Саме час придиратися до слів», — роздратовано подумала Герміона, а вголос спитала якомога спокійніше:

— Ви бачилися з нею?

Снейп вкотре спробував пропалити поглядом діру в її лобі.

— З якою метою цікавитеся?

Герміона обурено пхикнула на це.

— Я маю певне право знати, що в неї на думці. Спитайте її, навіщо вона мені написала!

Вона не знала, чого насправді хоче, але незворушність Снейпа доводила до сказу.

— Ми ж начебто домовилися: я не знаю про ваше існування, а ви про своє походження, — холодно прошипів він. — Це запорука душевного спокою для всіх. І припиніть ці істерики, що на вас найшло?

— Запорука спокою? Щось ці папірці не дуже мене заспокоюють! — Герміона махнула конвертом.

— Припиніть драматизувати, ця писулька вам абсолютно нічим не загрожує, — уїдливо відказав Снейп.

— Та байдуже, я просто не хочу, щоб вона мені писала, ясно? У мене була мати, а ця жінка не заслуговує нею називатися!

Лист спалахнув у неї в руці. Герміона, недовго думаючи, жбурнула його на підлогу і побігла геть.

— Ваше відпрацювання у четвер! — гукнув Снейп наостанок.

***

Надвечір Герміона частково жалкувала про влаштовану сцену. Після того, як конверт спалахнув у неї в руці, вона наче протверезіла. Невже ця фамільна сила настільки впливає на її настрій? Втім, вона не вважала, що якось недобре повелася зі Снейпом. Шкода, що не була стриманою, бо вразити бісячого слизеринського декана емоціями неможливо. А от суть її претензій не змінилася. Її як ніколи раніше дратувало його підігрування слизеринцям. І вона не хотіла, щоб їй писала Ґіневра Морров… хоча на це Снейп і правда ніяк не міг вплинути. Зрештою тривога спонукала її розповісти про листа ще одній людині, а саме пані Снейп. Герміона точно не знала, навіщо пише їй, певно, хотілося якихось запевнень, що хвилюватися справді нема про що. Вона ж у Гоґвортсі, це надійне місце. Найбільш надійне в усій Британії. Ну може, якщо не рахувати Ґримового Лігва, розташованого посеред ніде. Цікаво, чи маєток Снейпів такий самий неприступний?

Герміона віднесла листа в соварню і дорогою назад вирішила забрати Гаррі і Стеллу з бібліотеки, щоб почути «мегаважливе» про Волдеморта. Вона вже морально наготувалася знайти Блек у товаристві слизеринців, але цього разу дівчина сиділа з Парваті та Лавандою. Вони захоплено обговорювали сукні від ательє Талії. О, схоже, Стелла стане їхньою новою богинею. Герміона покликала Гаррі (на щастя, Рона поблизу не виявилось), але поки шукала його, біля Стелли вже матеріалізувався Блейз. Герміона заклякла. Блейз сперся ліктями на стіл дівчат і чарівно кивав на їхні теревені з дуже уважним виглядом. Парваті хихикала як ідіотка, а Лаванда повсякчас поправляла зачіску.

Забачивши Герміону, Стелла почала збирати речі.

— То як тобі перший повноцінний день у Гоґвортсі? — наостанок спитав її Блейз, відліпившись від стола і ніби між іншим відкинувши з лоба пасмо розкішного волосся.

Можливо, деякі дівчата зомліли у цей момент.

— М, школа як школа, хіба що, — Стелла зробилася дуже лукава, — спіднички форми тут коротші.

— Пощастило нам, — Забіні зжер поглядом її ноги.

— З моєю появою так точно, — повідомила самозакохана Блек.

— З цим не посперечаєшся, — виголосив підлабузник Блейз.

Герміона і Гаррі дружно дуже гучно зітхнули. Забіні кинув на них знуджений погляд і посміхнувся Стеллі:

— До зустрічі.

Він пішов геть, знов поправивши кучму на голові. На думку Герміони, його зовнішність така солодкава, що аж верне. Вона повернулася до Стелли, щоб пожартувати на цю тему, але Блек так і застигла, витріщаючись, як Забіні йде геть. Герміона клацнула у неї перед носом пальцями.

— Ходімо, у нас справи.

— Маю слабкість до кучерів, — млосно зітхнула Стелла.

— Він не кучерявий, — фиркнула Герміона. — Просто волохатий.

— У тебе немає почуття прекрасного, Герміоно, — сказала Стелла, а потім на її обличчі промайнув вражений вираз і Герміона на мить злякалася, що Блек зараз бовкне щось про її родинні зв’язки із Забіні. Але та вчасно згадала про присутність Гаррі.

Герміона повела їх до Кімнати на вимогу. Де й почула, що Реґулус Блек таки був Смертежером. Поки вона боролася з дивним сум’яттям з цього приводу, Стелла вивалила на них відкопану Реґулусом інформацію про горокракс і розповіла про його подорож до озера.

— Сіріус вважає, що ти маєш бути в курсі, — закінчила Стелла. — Ну а Герміона твоя найкраща подруга, то хай теж послухає.

— Так він знищив цей горокракс? — так і не зрозумів Гаррі.

— Ну тут найдивніша частина історії, — трохи зніяковіла Стелла. — Щоб дістати горокракс, треба було випити якусь бодягу з чаші і Реґулус вихлебтав її сам, бо нашого Крічера це б, певно, вбило. Реґулус точно цього не знав, але не став перевіряти…

— Ого, як він з такими загонами опинився серед Смертежерів? — гмикнув Гаррі.

— Скажи, дурний? — підхопила Стелла. — Коротше, від зілля йому стало дуже погано, він плюхнувся в озеро, а там інфернії оці… І потім він опинився тут, у нашому часі, завдяки моїй скромній персоні.

Герміона була шокована приблизно так само, як і від новини, що Блек був Смертежером. «Ні, гадаю, я мав померти того дня».

— Треба розповісти Дамблдору, — сказав Гаррі.

— Ну з цим якраз давайте трохи потягнемо, — заперечила Стелла. — Реґулус прям дуже просив поки що пошукати самостійно, як знищити горокракс.

— То він не знищений? — видушила з себе Герміона.

— Ні, він у нас у підвалі, — відповіла Блек. — У будинку на площі Ґримо. Після Реґулусової ванни з інферніями Крічер приніс горокракс додому і неодноразово намагався знищити. Але марно. У нас теж не виходить. Жодне закляття не допомагає. Реґулус ще пару зіль пробував, теж глухо. Риється в бібліотеці.

Герміона згадала ту дивну вибірку книг, яку якось бачила на столі в бібліотеці Стівенсонів. То он воно до чого було.

— Чому не можна розповісти директору? — не зрозумів Гаррі.

— Реґулус типу не хоче, щоб ще хтось знав про його повернення, — сказала Стелла. — Він не хотів, щоб і ти знав, але тато нудив, що ти теж сім’я.

Повисла незручна пауза, бо прозвучало це геть неввічливо.

— Угу, — кивнув Гаррі, холодно дивлячись на Блек.

— Що ж, — заметушилася та. — Ми могли б спробувати пошукати у Забороненому відділі бібліотеки тут. У тебе ж є мантія-невидимка?

— Могли би, але ця інформація занадто важлива, щоб приховувати від директора, — наполягав Гаррі.

— Буквально місяць почекай, — молитовно склала долоні Блек.

Герміона теж не розуміла, навіщо тягнути.

— Можна якось опустити історію Реґулуса, коли будемо говорити з директором, — запропонувала вона.

— Як її опустити? — спитала Стелла.

Вони ще трохи посперечалися і зійшлися на тому, що разом придумають правдоподібну брехню.

— Тільки більше нікому ні слова поки що, гаразд? — востаннє нагадала Стелла.

— Ми б мали розповісти Рону, — сказав Гаррі.

— Ні, потерпіть трохи! — роздратувалася Стелла. — Герміоні я більш-менш довіряю, а Рона твого не знаю, вже вибачай.

Гаррі міцніше стиснув губи. Вони з Блек кілька митей похмуро дивилися одне на одного, а тоді Поттер неохоче погодився.

Дорогою до башти Ґрифіндора Герміона все ще міркувала над цією історією.

— Насправді, — озвалася Стелла, коли вони крокували сходами до дівочих спалень, — я розповіла тобі, бо ти могла б подивитися ще й у бібліотеці своїх родичів.

— Я не буваю у них, — вмить наїжачилась Герміона.

— Але…

— Ні, Стелло!

Блек з нерозумінням підняла брови.

— Хіба тобі не цікаво побачити їхній замок? Він трошки і твій.

— Ні, не мій! — роздратувалась Герміона.

Для неї Снейпа поза школою не існувало. Так має бути й надалі. Стелла лише гмикнула, явно не розуміючи її. Біля самої кімнати, в якій поселили Блек, їй спала на думку ідея.

— Ми могли б подати цю історію директору просто як розповідь Крічера.

Стелла поміркувала.

— А й справді. Ти така розумна. То… до завтра чи біжимо до нього одразу?

— Думаю, до завтра почекає.

Стелла повернулася, щоб іти до кімнати.

— До речі, — спохопилася Герміона, — я ще дещо згадала. Коли твої родичі повернулися, я випадково торкнулася того сірого вихору і мене відкинуло, наче струмом вдаривши. Перекажи це… — вона прикусила язика, розуміючи, що біля спальні не варто волати ім’я Реґулуса на повну, якщо вже він такий інкогніто.

— Ти можеш сама йому написати, — безтурботно знизала плечима Стелла.

— Не буду я йому писати! — вигукнула Герміона гучніше, ніж планувала.

Стелла здивовано закліпала, а потім на її обличчі розквітла кровожерлива усмішка. Блеківський момент.

— О, а чому? — вкрадливо поцікавилась вона.

— Твій родич — ти і пиши, — Герміона постаралась звучати дуже резонно. Бо це і було резонно. Чому вона має писати Блеку?

— Ти що, не пишеш своїм близьким? — спитала Герміона осудливо.

— Боїшся написати хлопцю першою? — одночасно з нею вимовила Блек.

— А от і не боюсь, — Герміона одразу ж подумки насварила себе за цю дитячість. — Просто не хочу. — Чому це звучало ще жалюгідніше?

Стелла коротко засміялась з виразом обличчя «Все з тобою зрозуміло».

— Окей, Герміоно, я не буду тебе мучити, — вона прочинила двері до кімнати.

— То ти передаси чи ні?

Блек обдарувала її ще однією нестерпно хижою посмішкою.

— Я подумаю.

І двері зачинилися.

Герміона фиркнула. Яке бісяче сімейство!