8. Таємна краса

Був теплий весняний вечір. Десь прочищав горло соловей. В таборі Вогняного Клану було тихо, лиш звуки поїдання їжі звучали цим прекрасним вечором.

Тигролапка сиділа біля піньку й з апетитом поглинала білку. Кішечка була дуже голодною й стомленою після сьогоднішнього патруля.

Вони з Землештормом, Грізнодумкою та Хмарострибом перевіряли кордони. Коти пройшли відстань від Березового Велетня що знаходиться біля табору, до кордону з Льодовим Кланом, через листяний ліс та вздовж кордону Клану Сонця. Тільки після того як Хмаростриб впав в озеро Білих Лілій, коти повернули до табору.

Тигролапка обдумувала сьогоднішній «похід». На думку новачки, це було чудово побачити як Хмаростриб «купається» в озері. При тому що молодий вояк впав біля берега і барахтався у воді де води по груди.

Поки кішечка роздумувала до неї підійшов чорно-білий котик. Він був у чудовому гуморі. Й ніс лісову мишу.

— Доброго вечора. – привітався Громолап. – як твій перший патруль?

Тигролапка з задоволенням відкусила шматок білки.

— Чудово! – промурмотіла вона з набитим ротом. – бичив би ти Хмаростриба.

— Вже бачив, він сидів біля палатки Хуртовини. – Громолап весело посміхнувся.

Далі новаки продовжили їсти. Друзі балакали про різне, про полювання, про битви і як добре бути провідником.

— А давай я тобі дещо покажу? – запитав Громолап.

– Добре.

— Тільки це секрет. – перейшов на шепіт новак.

— Я нікому не розкажу. – пообіцяла Тигролапка.

***

Новаки пробиралися заростями молодої ожини. У лісі не було чутно ні звуку крім обережних кроків Тигролапки та Громолапа. Ось вони пройшли біля озера Білих Лілій й побігли далі.

Тигролапці було страшнувато. Її лякала ця таємна вилазка. Почувши мітка кішечка зупинилась.

— Громолапе, але це теріторія Клану Сонця. Може краще повернемось до табору?

Громолап не зупинявся, тому Тигролапка побігла його наздоганяти.

Порівнявшись з чорно-білим новаком кішечка повторила свої слова.

— Ми не будемо переступати кордон, побігли, тут недалеко. – нявкнув до Тигролапки котик.

Попереду з’явився сосновий ліс. Вони підходили до кінця теріторії кланів.

— Тут. – прошепотів Громолап.

В цьому місці, біля межі правління кланів котів, було страшнувату говорити в повний голос.

Поки Тигролапка розглядувала ліс за кордоном, Громолап почав пробиратись кущами.

— Йди сюди! – покликав він.

Смугаста новачка побігла до свого друга. Пробравшись яерез кущі вона відкрила рота від подиву.

Перед ними було малесеньке озерце з кришталево-чистою водою. По берегах росли чагарі що ховали цю красу від сторонніх очей. А по самій водоймі росли білі лілії.

Новаки посідали на берегу й стали просто дивитись на це диво природи.

Тигролапка не вірила своїм очам. Така краса була біля кордону Вогняного Клану, а про це ніхто й не знав. Тільки Громолап. У кішечці ставало тепло на душі при погляді на чорно-білого котика.

«Цікаво, а що ще він знає про нашу теріторію?» – з інтересом подумала кицька.

***

Була вже темна ніч а новаки все сиділи біля озера. Тигролапка встала й потягнулась. Хотілось спати.

— Громолапе! – покликала вона друга. – пора до табору.

Новак стрепенувся й піднявся.

— Так, так. Пішли.

Коти полізли через кущі і на іншій стороні бігом припустили до табору. Трава під лапами приємно лоскотала живіт.

Біжучі, Тигролапка насолоджувалась такою свободною прогулянкою лісом. Скоро вони доберуться до табору й свернуться в своїх теплих кубельцях.

***

Тигролапка та Громолап тихенько зайшли жо печерки новаків. Навколо було тихо.

Чорно-білий новак зразу згорнувся й заснув.

Тигролапці якось не спалося й вона тихо лежала у тиші.

— І де ви були? – озвався голос з темряви.

Новачка підняла голову. Говорив Ікло. Точніше Іклолап. Цей тигр потрапив до їхнього табору й став тренуватись. Всі новаки називали його «Старим-малюком», але Іклолап на них не зважав. Тренувати тигра вирішила сама Вогнезірка.

— Ну, ми еее… Гуляли. – пробелькотіла новачка.

Вона боялась цього пронизливого бурштинового погляду напів-тигра.

— Зрозуміло. – ніби нічого не трапилось відповів Іклолап. – І де були? Сподіваюся, не біля прекрасного озера з ліліями? Я маю на увазі не ваше, а інше, біля кордону.

Тигролапка завмерла.

— Емм… Звідки ви знаєте про це місце?

— Проходив повз колись. Озеро Білих Лілій дуже схоже на нього, але краса Закордонного ніби зачаровує забувати про інших. – міркуючи сказав Ікло.

Тигролапка знову вліглася.

— Надобраніч. – нявкнув тигр.

— Надобраніч. – відповіла Тигролапка знаючи що не засне.