Розділ – 8. Порятунок чи погибель?

Три пікапи зробили коло навкруги території ферми, і її околицях, а тоді зупинились посеред дороги, коли помітили знайомий джип, що зійшов з дороги і в’їхав у дерево.

Катерина оглянула автівку, і сповістила:

– Чисто! Їх тут немає!

Брюнетка вийшла з автівки, і запалила цигарку, нервово втягуючи дим.

– Тільки даєш собаці кістку, як вона відгризає нахуй всю руку…. Даніель, цього разу ти дозволив йому втекти?

– …так.

– На коліна.

Той опустився.

– Тримайте його.

Даніель підняв перелякані голубі очі, і коли його по бокам вхопили, і скрутили руки Катя з Бобом, він почав викрикувати:

– НЕ ТРЕБА! Я ОБІЦЯЮ, ЩО ЗНАЙДУ ЙОГО!!

– Пласкогубці. – вона простягла руку, в яку Анна слухняно вклала вказаний предмет. Вхопивши рудого за волосся, “головна”, піднесла важкі пласкогубці, і, постукавши ними хлопцю по підборіддю, попередила:

– У тебе є час до ранку. Не впораєшся, я вирву тобі всі зубиська. – стряхнувши його голову, та обернулась до решти. – Загляньте за кожен камінь, у кожну калюжу, у кожен, блядь, кущ, но приведіть мені обох.

– Буде виконано! – юрба головорізів розбіглися по двоє в автівки. Імператрицю повезла з собою Анна.

В 10-ох метрах від місця де ті нещодавно стояли, хрюкали поросята, зацікавлено обнюхуючи рильцями клубочки у болоті.

– Хлююю! – Майк засміявся, коли його щоку облизнула мама свиня, і потягнув за вухо, від чого та завизжала, і втекла подалі.

– Майку… – зашипів я крізь стислі зуби. – Я ж просив бути тихим…

– Дивись! Я жаба! Квак! – малому, схоже, було по кайфу находитися по шию в смердючій багнюці, куди пісяли поросята… Що ж, краще вже так, чим що дня сидіти і дивитися мультики… Правда?

«Чесно, коли я випригував, то думав, що буду збирати себе по частинам…но схоже на те, що моє тіло вже звиклося до болі. » – я стер з очей і рота болото, та сплюнув кілька раз. Ніс був закладений, но то і добре.
На сміх Майка підбіг великий бобтейл. Я перелякався, но тут помітив, що пес завиляв хвостом і запригнув в болото до малого хулігана, який був тільки радий другу. Я тим часом оглянув широчезну околицю, і помітивши припаркований поруч з невеликим будиночком пікап, занервував. Він не був темним як джипи тих вбивць, а сірим, но мене все одно не відпускала тривога.

– Майку, іди до мене жабеня ти мале.

Грязнуля підповз на чотирьох, і я дав вказівки:

– Сховайся в ту будку з песиком, і рахуй до 60, гаразд? Якщо братик не прийде коли ти порахуєш то біжи до он того доміка через кукурузник. Запам’ятав?

– Я буду лахувати, а ти сховаєшся?

– Ні. Я побігаю, і повернуся до тебе.

– Добле, а… Ал. А шо йде після 20?..

Я втомлено видихнув і, набравши повітря, наказав:

– Після 20 починай рахувати з початку, з 1-нички до 20, а тоді ще раз, з 1-нички до 20.

– Тли лази лахувати до двадцять?..

– Так. Зможеш?

– Добле!

Я поплескав його по плечу, спитавши:

– Якщо порахуєш 3 рази до 20, но мене все ще не буде, то що ти повинен зробити?

– Бігти до синього доміка через зелену-зелену кукулузу!

– Люблю тебе, малий. – я стиснув у своїх долонях його долоньки, з тяжкістю на серці підштовхнувши в спину. – Біжи.

– Па-па! – Майк, падаючи по дорозі, перебирався мов щеня через кучу болота. За ним хвостиком побіг бобтейл.

Я прогледів щоб той заліз у будку, а тоді кинувся до хатини. Я знав, що доброго пана фермера вже не зустріну, але мені конче потрібен був телефон. Спершу я розглянув припаркований пікап, а тоді вже обійшов двохповерховий будиночок з заднього двору. Не передати словами наскільки я був приголомшений побачити коло домівки поліцейський мотоцикл… Я піднявся по сходинками, і постукав у двері. Мені відкрила старенька жіночка.

– Хто ти такий?..

– Пані, добрий день. Пробачте, що турбую. У вас-…

– Алан?..

Я перевів погляд за спину жіночки, і помітив…

– Алісо… – мої очі розширилися. Я готовий був розплакатись як мале дитя. – Алісо! З тобою все гаразд!?

Поліцейська кинулася обійматися зі мною, вигукуючи:

– АЛАНЕ! Боже! Я так хвилювалася! Що ти тут… Ти… Ти втік від них, так? Яка я рада!!

Я обіймав її так крепко, що здавалося, зараз переламаю хребет. Мені так сильно не хотілося її відпускати… Но коли я почув гавкіт собаки, серце моментально завмерло.

«Майк…» – я обернувся, та зійшов по сходинкам, кинувшись назад, і з далеку помітив… Як повз ферму пролітає дві поліцейські машини.

– Неподалік спалахнула пожежа. – почулося позаду, за спиною.

«Пожежа?.. Невже це загорілося….»

– Ця дама повідомила про зникнення чоловіка. Я приїхала розпитати її, так як сама старенька не в тих літах щоб сідати за кермо.

«Чоловіка…» – у мене стислося серце.

Помітивши мій пригнічений стан, Аліса Уотсон запитала:

– Ти щось чув про цей випадок?

– Вони… Його вбили, коли той намагався відвезти мене до поліції…

Аліса мовчки опустила очі.

– Я втік не сам, а з братом.

– Ти зумів це зробити! Я вірила, і…і де ж…він? Нам потрібно їхати поки тебе не знайшли.

– Зараз приведу. – я побіг до собачої будки. Майк сидів там з білим бобтейлом, і загинав собі пальці, но, помітивши мене, вигукнув:

– Алане-е!

Я взяв його на руки і підбіг назад, до Аліси.

– З малим не можна на мотоцикл… Давай я зв’яжуся з кимсь поблизу? – вона дістала рацію, як раптом я вловив звуки наближення кількох автівок, і з переляком обернувся.

– Знайшов! Я ЙОГО ЗНАЙШОВ! Всі сюди! – рудий парубок за кермом розмахував пилою, і як навіжений викрикував з посмішкою на, поки що, всі 32 зуба.

Серце впало прямісінько в п’ятки… Мене вхопили за руку, і викрикнули:

– Сховайся з братом у будинку! Я викличу підмогу!

– Ні! Ти одна, а їх 6-ро! Ти не уявляєш наскільки вони небезпечні!

– Алане, я служу в поліції 5 років. Мені добре знайомі небезпечні люди. – вона підштовхнула мене до дому. – Ховайся! І не виходь ні при яких умовах!

Коли я підбіг до дверей весь час з переживанням озираючись, Аліса відкрила вогонь по шинам зловмисників. Почалися обстріли. Двері розкрилися і на сходинки зійшла старенька мадам, вигукуючи:

– Що діється!? Хто стріляє!? Поліція!

– Сховайтеся назад у будинок!

Помітивши мене з братиком на руках в ній увімкнувся материнський інстинкт. Спіймавши мене за руку, та затягнула нас в дім, а тоді на другий поверх.

– Швидше! Сховайтеся під ліжком!

Я подивився на неї розгубленими очима.

«Ховатися під ліжком… Не найкраща ідея. Нас швидко знайдуть.» – з відкритого вікна долинами перестрілки, і коли вони раптово стихли, я захвилювався і визирнув на вулицю, за разом вловив розмову Аліси з чорною відьмою. Остання зверхньо усміхнулася, чорними від помади, губами.

– Я даю тобі можливість залишитися живою, якщо ти опустиш зараз зброю, сядеш на мотоцикл, і зникнеш з моїх очей.

Аліса нахмурила брови, вигукнувши:

– Я викликала підмогу! Мої колеги неодмінно вас затримають та кинуть як псів, у в’язницю!

Я посміхнувся, дивуючись всім серцем впертості та сміливості своєї любимої.

«Як тільки я втечу, то обов’язково зізнаюся їй в почуттях…»

“Головній” не сподобалась її різка відповідь. Махнувши рукою своїм людям за спиною, вона наказала:

– Будь по твоєму. Спаліть дім.

Моє серце стиснулось у грудях. З широко розкритими очима я спостерігав як Даніель, прихопивши з кузова пікапа по бутлю, побіг прямісінько до входу, та за лічені секунди розлив де можна, бензин.

З другого поверху я помітив миготіння і звуки сирен. Внизу, помітивши те саме, брюнетка дала вказівку:

– Розберіться з поліцейськими. А я прострілю їй пику.

За хвилину знову почалася стрілянина. Аліса ухилялася за перилами будинку. Вона потрапляла близько до ноги або коло плеча зловмисниці, но інша встигала оминути, і сховатися від влучання. Темноволоса в свою чергу перебігала з одної схованки до іншої, як пантера наближаючись до своєї цілі. Вихопивши з взуття ніж, бандитка запустила його, та в мить потрапила в руку поліцейській.

– Алісо!! – я не встигав спостерігати за всім, що діялося. Десь здалеку лунали викрики і постріли поліцейських з вбивцями. Навкруги будинку бігав Даніель, який вже встиг розпалити вогонь, який розширився по віконних рамах. До всього ще й Алісу поранили! Но та не здавалася. Вона продовжила стріляти, но вже лівою рукою, проте таким чином кулі пролітали повз. Останній патрон вилетів, потрапивши в бік живота головної. Та зігнулася, і затисла бік долонею, но навіть так кров продовжила сочитися. Наступної миті хтось позаду повалив Алісу обличчям в землю, як виявилося, то була Анна. Направивши кинджал їй до шиї, та попередила:

– Один рух, і будеш тримати голову вже у руках.

До знерухомленої поліцейської підійшли і приписали по обличчю грубою підошвою.

– Відпусти її, блядь!! – не витримав я, мало не перекинувшись через розкрите вікно.

На мене підняли роздратований погляд. Імператриця посміхнулася, і сказала те, від чого мені підкосилися коліна.

– Сьогодні ти помреш, Алане. – схопивши Алісу за прекрасне, червоне волосся, вона звернулась до мене:

– Бачиш знизу Даніеля?

Я у ступорі опустив очі. Мені махнув з підступною посмішкою на обличчі, хлопець.

– Скинь йому Майка, і вона залишиться з головою на плечах.

«Що?..» – я перевів зляканий погляд на братика, що сидів на ліжку в обіймах у старенької дами.

– Алане… Пробач мені, пробач… – стискаючи зуби, заговорила Аліса. – Зроби як вона просить… Я обіцяю повернути тобі брата, но я… Якщо я помру… У мене восьмимісячна дитина, Алане… Я не хочу, щоб вона залишилась без мами…

Я у відчаї посміхнувся, відчуваючи як біжать по щоках сльози.

«Твоя дитина… Но як же… Мій брат? А я?»

Загнаний у кут, без плана як вибратися з ситуації, я викрикнув, погодившись:

– Дозволь їй поїхати! Я віддам… Брата.

«Брешу. Звісно я їй не віддав би малого ніколи. Я лише тягну час.»

На диво головокомондувачка повірила мені на слово. Наказавши Анні відпустити дівчину, вони обоє відійшли, дозволивши Алісі побігти до мотоцикла та викликаючи по рації пожежників, виїхати на дорогу.

Мені розривало душу коли я спостерігав як Аліса покидає мене на призволяще. Краєм ока я вловив, як брюнетка піднімає руку з пістолетом, направляючи в сторону мотоцикла, прямо в…бензобак. Щось всередині мене стало обливатися кров’ю.

– НІ!! АЛІСА!!!

Вистріл. Миттєвий Вибух. Мотоцикл взірвався та розлетівся по кусочкам.
Ноги вже не тримали. Я у розпачі опустився на підлогу, та захлинався сльозами, а тоді, вловив вигук:

– Угоду дотримано, Алане! Я дозволила їй поїхати, но недалеко.

– Ти… Ти… – стискаючи до посиніння кулаки, я схопився руками за підвіконня, і викрикнув на вулицю:

– Ненавиджу тебе, гнида! ПОДАВИСЬ! Я НЕ ВІДДАМ ТОБІ МАЙКА, НЕ ВІДДАМ! ВІН ТОБІ НЕ НАЛЕЖИТЬ! ВІН НЕ РІЧ!

«Він залишиться у моїх обіймах… Краще так, аніж віддавати його в руки вбивці, яка не пойми що з ним скоїть.»

Вогонь вже добрався до другого поверху, та пробирався усередину. Я відійшов і вловив як поспіхом промовляє молитву жіночка на ліжку.

– Ал…Алане! Там голить вогонь!

Я повернув голову, і крок за кроком на онімівших ногах підійшов і забрав до себе брата, який як мавпеня обхопив мене руками і ногами, та повис. Мої втомлені очі прикрились. Я ліг з молодшим на ліжку, і під шепіт молитви, пригорнув до себе Майка. Відчуваючи як клубочок в обіймах всхлипує і тихо плаче, я почав втрачати свідомість…
Мене все це страшенно втомило… Нічого не хотілося, лише… Заснути.

– Поліція їде! О, Боже, дякую тобі! Мої молитви були почуті!!

Я примусив себе відкрити око, і прислухався.

«І правда… Сирени… Но… Здається, це пожежники?..»

Під тріск паркету, і жар в кімнаті, до нас вигукнули з двору:

– Стрибайте!! Ви мене чуєте!?

У мене з рук відібрали брата, я через напів-свідомість хапався за нього руками, но кінчик футболки одразу вислизнув з безсилих рук. Вслід за цим хтось підняв мене, но в цей момент я не знав хто, бо очі зрадницьки не відкривались. М’який поцілунок у щоку, і… Я полетів униз.