Розділ 7

Війна почалася. Демони лізли з усіх боків, з усієї чорноти, з найменшої тіні. Концентрація магачної енергії зростала, а з нею відбувалися й аномалії в просторі. На землі коялося щось дивне: небо закрило червоними хмарами, линув сильний вітер, замість дощу падали жаби та змії. Люди налякані. По всім новинним каналам сповіщали про бурю, яка почалася одразу на всіх куточках світу. Від товщі хмар маже не видно сонця.. На небесах твориться хаос. Військо чортів та демонів зціпилося в бою з військом ангелів. Верховні архангели стояли осторонь. Вони жертвували іншими, втішаючись видовищем. Вже через кілька хвилин бійка перетворилася в мішанину: чиїсь вигуки, крики, звуки побиття, хтось викликав ураган прямо на небеса.. Почали невідомо звідки з’являтися предмети з землі: чужі авто лівітували в повітрі, куски бруківки, настінні годинники, гілки. Архангелам було всеодно, поки не з’явилася демонеса. Шакс стояла напроти. Демони лізли ззаду, оминаючи полководицю. Хрускіт зламах кісток перемішувався з викриками болі. Першим озвався архангел Михаїл:

– Чудова війна.

– Погоджуюсь. – відповіла Шакс. – Та чому нам це не робити на Землі? Чому на вашій території?

– Це проміжна територія, Шакс.

– Я думала, що Земля – проміжна територія.

– Ні, це взагалі нічия територія. Це територія людей. – огризнулась Уриїл.

Михаїл здивовано на неї глянула.

– Ти поводиш себе… Не як раніше. – підозріло звузила очі Михаїл.

– Невже? – здивовано повела бровами архангел. – А я й не помітила.

Шакс, нудьгуючи, обвела поглядом простір.

– Гарненько тут у вас.

– Не кажи.

Кроулі лежав, а точніше висів у просторі. Розплющивши очі, він не побачив перед собою нічого. Взагалі. Ані якогось натяку на присутність ангелів чи демонів, ані на початок війни, ані того, що могло його відкинути від ангела і змусити втратити свідомість. Дещо кардинально помінялося: його волосся та одяг виглядали як шість тисяч років тому. Довгі руді кучері спадали на плечі, чорна сорочка повністю закривала ноги.

– Рафаелю.. – почувся голос ні звідки.

Кроулі заозирався.

– Хто це говорить?

– Як ти думаєш, Рафаелю, чому я зараз звертаюся до тебе?

– Господе?

– Чому саме до тебе, Рафаелю?

– Я більше не Рафаель.

– Так. Ти правий – голос почав здаватися ближчим. – але його частинка завжди в твоєму серці, навідміну від інших демонів. Кроулі, ти завжди був моїм дитям, як й інші демони, але в тобі залишилась янгольстка душа.

– Ні. Я не янгол!

– Я й не стверджую, що ти – янгол. Ти ніколи я не був створений, щоб ним бути.

Кроулі почав прислуховуватися уважніше.

– Мій задум полягав лиш в тому, щоб одразу створити й ангелів, і демонів, щоб вони нейтралізували людські помилки.

– А як же твій армагедон?

– Мій?

– Ну, так?

– Він не мій, Кроулі.

– А чий же?

– Всіх вас. Ви – мої діти, яких я не контролюю. Ви робите все, що вважаєте за потрібне. – від здивування демон майже повітрям поперхнувся.

– А хто тоді його створив?

– Кому це було вигідніше.

– Кому?

– Подумай рад цим, Кроулі. Ти можеш виправити помилки.

– Але..

– Кроулі.

– Так?

– І все ж, ти здогадуєшся, чому я говорю з тобою?

– Ні.

– Бо саме ти повинен зупинити війну.

– Як?

– Кохання перемагає, Кроулі. Ти щиро кохаєш. Використай свою силу. – від цих слів стало ніяково.

– Ви знаєте..

– Я все знаю, любий. – після чого він знову провалився в темряву.

Азірафаель повільно розплющив очі. Правий бік обпікало чи то від болю, чи то від жару. Перед собою він бачив, як метушаться туди-сюди ноги демонів та ангелів. Голова йшла обертом, тому піднятися було проблематично. “Почалося?” – подумав він. А потім серце закалатало, як божевільне: “Де Кроулі?!” Хтось штовхнув його ногою в живіт і зупинився. Ангел спробував підняти голову та роздивитися нападника. Це був кремезний демон з кігтистими руками та брудному, рваному одязі. Половину його лиця роз’їдали личинки, капала чорна слина, а білки очей були повністю чорними.

– Чого ти тут розлігся, янголятко? – зі злою усмішкою, якщо це взагалі можна було назвати усмішкою, спитав він. – А ти нічогенький. Йди но сюди. – Без ніяких зусиль він підняв його за комір. – будеш мені за трофей.

З жахом янгол зрозумів, що взагалі не може рухати кінцівками. Його наче паралізувало. Тривога зростала, а демон все сильніше й сильніше починав його крутити, щипати за шкіру, мацати пухкі боки, ноги.. було страшно подумати, що демон збирався взагалі робити зі своїм “трофеєм”. Аж тут все різко закінчилося. Здоровань відпустив Азірафаеля і відлетів на кілька ментрів, сильно б’ючись головою.

Ангел й собі почав падати на підлогу, але надійні руки підхопили його якраз вчасно.

– Ангеле, чорт забирай, ти в порядку?! – очі коханого були оскаженілим від злості та паніки. Зовнішній вигляд трохи змінився: волосся подовшало, а з одягу була лиш чорна сорочка, схожа на ту, в якій він був, коли вони зустрілися в Едемі.

– Що з твоїм зовнішнім виглядом?

– Я був у Неї – подивився нагору в безкраїй простір.

– В Богині? – очі розширилися від здивування.

– Саме так.

– Але..

– Не зараз, Азірафаелю! Зараз ти маєш взяти мене за руку.

Азірафаель зашарівся. Легенько, наче пробуючи, чи не розтане рука від доторку, він поклав свою руку в долиню демона і кріпко стис.

Кроулі заплющив очі і зосередився. Рука поволі стискалася все більше і більше, але від натиску не було боляче. Аж тут почувся невеличкий, зовсім тихий звук, схожий на хриплий видих, після чого з грудей демона вирвалася величезна ударна хвиля. Всіх на полі рознесло на різні сторони. Тільки Азірафаель з ослаблим демоном стояли через купи лежачих тіл. Деякі вже встигли знову піднятися на ноги. Їх наче хтось підмінив. Кожна пара очей була спрямована на них. Демони та ангели почали повільно рухатися в сторону пари. Так, наче хижак готується тихо напасти на жертву. Через мить птось різко зірвався на біг, а руки закоханих стислися ще сильніше. І в момент, коли кігтиста лапа вже майже торкнулася лиця демона, час наче зупинився. Кожне рухоме тіло, окрім Кроулі, Азі та верховних архангелів, перестало рухатися. С

еред застиглої тиші почувся голос Гавриїла:

– Досить вже.