Розділ 7

Погода в цей день була особливо мерзенна. Холодний вітер, що обривав листя, дощ мрячкою, багнюка під ногами. Вологе повітря, через яке здавалось на вулиці мінус тридцять. Так їх зустрів жовтень.

Саша ледь змогла відкрити очі, настільки важко було прокидатися. Але склавши рюкзак, і наливши в термос гарячого чаю, щоб зігрітися в школі, вона вирушила до зупинки. 

Опалюючий сезон, ще не розпочався, тому в школі стояв неймовірний холод, знімати куртку ніхто не поспішав. 

Сон літав у повітрі, одинадцятий “Б” вирішив доспати на першому уроці. Саша іноді поглядала, як Лера ліниво виводить малюнки на полях зошита. 

— Я хочу додому, — жаліється сусідка.

Саша лиш киває, думаючи, що дома чекає котик та тепла постіль, яка не давала піднятися з ранку. 

Сил не опускати руки додає, що ще залишився місяць і канікули. Неділя правда, але канікули. 

— В мене чай є, хочеш?

— Ще питаєш, — Лера трішки підбадьорилась.

Тому та тихенько дістає термос і наливає в ковпачок, що слугує чашкою. Подруга не розгубилася і дістала печиво, яке лежить неділю, можливо, трішки більше. Саша бачить закритий пакунок і починає кашляти, аби відкрити її не привертаючи уваги хімічки. 

І в дівчат починається чаювання. Вони пригнувшись починають їсти, а деякі однокласники повертаються на голосне сьорбання Лери.Однокласниці, що сидять попереду не розгубилися, і дістали майже не відсирівші палички з під парти. Пропонують їх в обмін на чай. Саша киває в знак згоди, і приймає бартер. Тепер вони снідають в чотирьох. 

— Чули, Саша з Натальою ростались, — вирішила поділитися останніми плітками Віка.

— Так правильно, — її подруга не пасе задніх. — Вона ж у восьмому класі.

— Треш.

Лера хитає головою в знак осуду, продовжуючи сьорбати чай з витягнутим мізинчиком, що здається Віці неймовірно смішним.

— Так, гальорка! Я вам не заважаю?

Вчителька дивиться поверх своїх окулярів, вважаючи, що виглядає вона дуже суворо. 

— Ні, все окей, продовжуйте.

Віка не повертаючи голови продовжує.

— Десь неділю тому, вона казала, що злетіла.

— І що тепер з дитиною? 

— Саша сказав, що це неправда, і навіть якщо так, вона шлюха. І ще потрібно довести, що це його, — пояснювала Оля. 

Хімічка лиш тяжко видихнула, дивлячись на годинник і молилася аби урок закінчився скоріше. Нервів кричати їй з ранку не було, тому закривши очі на пікнік третьої парти і продовжила монотонно розповідати про ізомери. 

— Боже, на вулиці так холодно, — настрій в Лери був сьогодні жалітися на все. — А я так курити хочу!

Дівчина впала на парту, голосно вдаряючись головою. 

Рома, що сів на місце дівчат, які пішли в буфет, розуміючи мовчав.

— На четвертому поверсі є туалет дівчачий, він не працює, тому там ніколи, нікого не зустріти, — Лера зацікавлено перевела погляд на Сашу. — Я знаю, бо сиджу там іноді на фізрі.

Саші стало ніяково, вона звісно відмінниця, але на фізкультуру — не розповсюджується. І не те щоб хтось помітив, що її немає на уроці. 

— Ідея на мільйон, ідемо!

Тому взявши портфель, тепер вона веде їх на секретне місце. 

— А ти чому про це місце не знаєш?

— Ну так, я курити літом став, а на четвертому поверсі в нас уроків немає, — пояснював Рома.

— А чому закурив?

— На роботі перерву більшу дають.

Лера лиш усміхнулась на таку просту істину. 

Рожева плитка, і кабінки на яких зняли дверцята. Найнеочікуваніша знахідка, стояла в одній з таких кабінок, притулившись до стіни і злякано кліпала очима. 

— Тетяна Петрівна? 

Організаторка закашлялась, ледь не впустивши сигарету, не знаючи, що сказати. Лера почала сміятися, точно не покращуючи ситуацію. 

— Не переживайте, ми сюди ж за тим же прийшли.

Рома дістав свою пачку та протягнув одну подрузі, продовжуючи роздивлятися злякану жінку. 

Вікно було відчинене, холод був не такий сильний, як на вулиці, запаху сигарет майже не відчувалося.

— Ви ж не скажете? 

— Ми не скажемо, якщо не скажете ви, — підсумувала Лера.

— Згода, — жінка полегшено видихнула, роблячи останню затяжку. — Окурки викидайте у вікно, а то прибиральниці побачать.

Тріо кивнуло у відповідь, спостерігаючи за Тетяною Петрівною, яка пішла, забравши чорну сумочку, що стояла на підвіконні.

— Чого тільки в шкільному туалеті не побачиш, — підсумувала Саша.

Свято вже в цю п’ятницю, дехто обурюється, що мало часу на підготовку, хтось навіть не слухає. Наталія Борисівна випросила у фізрука виділити останній урок вівторка на організаційні моменти, тому на сьомому уроці, всі сидять і сперечаються. Хлопці по більшій частині, прийшли в школу тільки заради фізкультури, планувалося змагання “А” проти “Б” з баскетболу.

— Так, ми домовлялися, що ви накидаєте якісь номери, а ми вирішимо далі, — Тетяна Петрівна сиділа за столом тримаючи в руках сценарій свята.

Оля озвучила, що можна зіграти пару сценок, які вона бачила в інтернеті.

— А ще Лера з Ромою будуть грати на гітарах, потрібно тільки пісню вибрати, — оповістила дівчина.

— Ой, ну це чудово! Хто це з вас такі талановиті? 

Лера з Ромою підняли руки, і посмішка стала трішки нервовою.

Таня лиш думала, за що їй це. Згадала сварку з хлопцем, яка відбулася вранці, роздратування через погоду, її автобус затримався і вона замерзла. День вчителя, через яке на неї тиснуть, не так керівництво, як вчителі, в особливості Наталія Борисівна. Хоч, як вона зарікалась не курити на території школи, знайшла туалет, яким, скоріше за все, ніхто не користувався і проклинала весь світ. А потім трійку підлітків, які ж її в тому туалеті й зукали.

І з ними їй прийдеться працювати, ще цілий рік.

 — Тоді напиши мені ім’я та прізвище всіх то бере участь, щоб я могла відпросити вас.

Далі пішли дрібниці. Хто які слова хоче говорити, хто кому буде виносити вазони, а хто буде допомагати з апаратурою та реквізитом.

Сашу вибрали допомагати Тетяні Петрівні в організації, та по іншим дрібним справам.

Їх відпустили трохи раніше, тому вони тихенько збирають речі, слухаючи, що йти не через кабінет завуча. 

— Я хочу допомагати Танічкі, Саш, давай поміняємося!

— Нічого вже не змінюємо, тільки розібрались, — вступилась Оля.

На що Назар тільки пообіцяв пригадати якось.  

— А чому вона обговорює це тільки з нами? — Лера не розуміла.

— Нас не жалко.

До них повернулась Віка, яка з радістю пояснить Лері всі правила в цій школі. А ще їй до біса, хочеться обісрати паралель.

— Так “А” в нас медалісти, їх не можна відволікати від навчання. Їх діло по олімпіадах їздити та грамоти для школи здобувати. А на нас все інше: суботники тільки ми, свята знову ми. Вчителі їм сраку заносять, а ми вічно погані.

Саша лиш на це кивнула. Вони звикли до цього, так було з самого початку.

Лері це було незрозуміло, і бажання виправити це стало ціллю. 

Нарешті вдома можна розслабитися. Розігріти плов, який тьотя Люба приготувала ввечері, подивитись фільм, який постійно відкладала і чути сопіння під боком рудого чуда. 

Коли за вікном вже повністю стемніло, вона переписувалася з Лерою, шукаючи ідеальну пісню на свято. Попросили тільки без матів, і щось веселіше. 

Жінки повернулися з роботи. І вечір знову став рутинним. Історії з роботи, про клієнта, який збрив пів голови, як раптом йому подзвонили, сказали кішка народжує. Той так і вибіг з перукарні, встигнувши лиш заплатити. Тьотя Люба сміялась кажучи, щоб Ніна чекала хлопця завтра. 

Спільне готування їжі, де Саша лиш нарізала, розповідаючи, що нового в школі. 

Їй подобалось нове життя. Коли додому повертатись в радість, коли сміх на кухні не затихає. Не потрібно дослухатися до кроків, щоб по них зрозуміти, зараз буде просто сварка чи бійка. 

Домашня написана, чай випитий, а очі злипаються, їй пише Соня.

Сонічка: Ти коли знову в художку? Я без тебе вже не можу!!

Саша: Думаю скоро. На наступній неділі буду точно.

Сонічка: Чекаю♡

Вона теж скучила за їх посиденьками, малюванням та самою атмосферою. Любила класи, які припали пилом, гіпсові статуї, яким ручкою домальовували очі, або вішали смішні капелюхи з пір’ям, музико, що долина з сусідніх класів.

П.с. коти було б чудово отримати фітбек♡

П.с.с ще в мене є тг канал “адріана пише…” на якому чекаю вас