Розділ 6

Розділ 6

– Ну і де його чорти носять? – знову почав Дін, нервово походжаючи по кімнаті туди-сюди. – Минуло вже шість днів.

– Дін, тобі треба заспокоїтися. Кас ангел, з ним усе добре.

– Він ще ніколи так надовго не пропадав. З ним просто неможливо зв’язатися, я вже все перепробував. Пернатий не відповідає… Як тільки з’явиться, він у мене отримає.

– Слухай, тобі треба відпочити, переключитися на щось інше…

– Гаразд, ти маєш рацію… – Дін різко зупинився посеред кімнати – Ми йдемо в бар! – Дін схопив куртку і вийшов із кімнати.

– Стій, я не зовсім це мав на увазі… – завагався Сем, а потім поспішив наздогнати брата.

Після кількох годин, проведених у барі, Сем відчув, що йому вже досить, та й Діну вже явно було достатньо: біля них вже стояли кілька порожніх пляшок віскі.

– Так, мені здається, нам уже час іти – дістаючи з кишені гроші, почав Сем.

– Іди? Е, ні, я поки що залишусь тут. – буркнув Дін, допиваючи чергову склянку віскі.

– Дін…

– Я сказав, що залишаюся!

Зрозумівши, що вмовити брата не вийде, Сем пішов, не сказавши більше не слова.

Через пару годин, залишивши бармену гарні чайові, і забравши з собою недопиту пляшку, Дін попрямував у бік мотелю. Несподівано десь позаду він почув таке знайоме йому: “Привіт, Діне!”. Обернувшись, у погано освітленому провулку він побачив постать Каса. Він підійшов туди, але замість того, щоб обійняти ангела, Дін подивився на нього повним ненависті поглядом:

– Ну і де ти лазив? Чому не попередив, що тебе так довго не буде? – його голос ставав все гучнішим і лютішим, переростаючи в крик, а руки стиснулися в кулаки – Чому не дзвонив? Ти хоч знаєш, скільки разів я тобі молився? Я почав думати, що з тобою щось трапилося… Думав, що більше тебе не побачу.

– Мені здається, ти вже достатньо на сьогодні випив. – спокійно сказав Кас, забираючи у Діна пляшку.

– Я сам вирішу, коли мені вистачить! – суворо відповів він. – Як ти взагалі смієш мені вказувати після тижневої відсутності? – Дін замахнувся і з усієї сили вдарив Каса по обличчю. Вінчестер хотів ударити ще раз, але Кас жорстко притис його до стіни, закривши вуста рукою. Дін спробував вирватися, але ангел був занадто сильний.

– Послухай, – почав він, – я був на Небесах, у мене там є свої обов’язки. І як ти сам розумієш, мобільний там не ловить… Я чув кожну твою молитву і прийшов до тебе, щойно випала така можливість… Мені шкода, що я не зміг тебе попередити про те, що мене не буде так довго, але я не можу завжди бути поруч із тобою, як би сильно мені цього не хотілося. А хочу я цього дуже сильно… Я шукав будь-який шанс якнайшвидше спуститися до тебе! І ось так ти мене зустрічаєш?

В очах Діна згасла злість, а тіло розслабилося. Тоді Кас прибрав руку від його обличчя та відпустив. Дін опустив очі. Кас все ще стояв дуже близько до нього.

– Пробач мені, будь ласка… – сказав Дін, підводячи очі. Кас помітив у них якусь загадкову грайливість і був трохи спантеличений. Тоді Дін почав розстібати його штани.

– Тобі не здається, що це не зовсім підходяще місце? – спробував зупинити його Кас.

– З тобою будь-яке місце – підходяще… – відповів Дін, запускаючи пальці в його скуйовджене волосся. Усміхнувшись, Кас провів рукою по його щетинистій щоці і, підсунувшись ще ближче, палко поцілував просочені віскі вуста мисливця. Усіюючи поцілунками губи і шию Діна, він приспустив з нього штани. Дін закинув руки за шию Каса, жадібно впиваючись у його губи. Піднявши на себе ноги Діна, Кас знову притис його до стіни темного провулка і ніжно увійшов до його розпаленого тіла.

У цей момент вони вже забули про свої непорозуміння. Забули всі образи. Між ними була тільки ніжна пристрасть, яка змушувала їхні тіла рухатися в унісон. І саме вона ж дозволяла їм відчувати ту шалену насолоду, яку вони могли отримати лише разом, поруч один з одним.

Приємний теплий біль пронизував все тіло Діна. Він з усієї сили впився пальцями в міцні плечі ангела.

– Все добре? – занервував Кас.

– Так-так, продовжуй, – закусуючи губу, ледь чутно відповів він.

Кас завжди намагався бути з Діном особливо дбайливим, але на піках збудження він часто втрачав контроль над собою. Його рухи ставали різкішими. Контролювати силу було майже неможливо. Вінчестер ніколи його не зупиняв, ніколи не скаржився, ніби хотів бути гідним свого ангела.

Коли вони досягли піку взаємної насолоди, ліхтарна лампочка, яка весь цей час кидала тьмяне світло на їхні обличчя, яскраво заблимала і вибухнула, розсипаючи іскри. Тепер провулок освітлювали лише зірки та місяць.

Кас хотів поцілувати Діна, але той відвернувся. По його щоці, блиснувши відблиском місяця, скотилася сльоза.

– Що трапилося? Тобі боляче? Чому ти плачеш?

– … Бо… знаєш… здається, я… я люблю тебе – з тремтінням у голосі відповів Дін.

– Ти ж розумієш, що я не зовсім знаюся на людських почуттях… Але те, що я відчуваю до тебе, я ніколи ще ні до кого іншого не відчував. …. Мені здається, що я теж… люблю тебе! – Кас трохи почервонів і солодко поцілував Діна.

– Нам час додому – Кас усміхнувся і опустив Діна на землю.

– Пішли – підморгнув Дін і спробував зробити кілька кроків, але його ноги почали заплітатись, а тіло трохи нило після сильних рук ангела.

– Я можу виправити…

– Все добре, не треба – усміхнувся він – мені просто потрібно виспатися, і все пройде…

– Ну, тоді я допоможу тобі дійти до мотелю. – Кас хотів взяти Діна на руки, але той наперекір відмовився від цього. Тоді він закинув його руку собі на плече, щоб дати йому хоча б невелику опору, а сам узяв його за талію, і вони попрямували в бік мотелю. Через декілька хвилин прогулянки Діну вже не потрібна була підтримка, але вони все одно йшли так і далі.

Як тільки вони зайшли до кімнати, Кас наполегливо уклав Діна на ліжко, бо той вже декілька ночей майже не спав. Але переконавшись, що Сем спить, Дін схопив ангела за руку, підтягнув до себе і тихо попросив:

– Будь ласка, залишся.

– Я почекаю на вулиці… – Кас ніжно провів рукою по щоці Діна, від чого той заплющив очі. – Тобі треба виспатися… Я не хочу тобі заважати. – Кас дбайливо поцілував оксамитові вуста Вінчестера і вийшов, тихо закривши за собою двері.