Розділ 7

Джош сидів в офісі детективного агентства, занурений у роботу. Комп’ютер, кілька телефонів, блокнот, де він щось записував, перекреслював, малював якісь схеми. Він мовчав, але Вілл не квапив свого співробітника розпитуваннями. Він знав, що Джошу потрібен час для опрацювання всього цього обсягу інформації. Адже в голові в нього комп’ютер і повне зібрання томів національної бібліотеки на додачу.

Вілл, який сам розслідував чимало складних і заплутаних справ, не переставав захоплюватися швидким і чіпким розумом Джоша, його здатністю помічати найменші деталі, викликати прихильність до себе співрозмовників, прочитувати найприхованіші думки та мотиви людей.

Якщо потрібно було провести мозковий штурм, зіставити факти, вхопити нитку розслідування, ніхто краще за Джоша не справлявся з цим.

Приватний детектив – для Джоша це була не тільки професія, це, скоріше, був його стан душі, захоплення, пристрасть. Джош мав здатність бачити ситуацію ширше, ніж звичайна людина. І він завжди зберігав холодну голову, уникав поспішних висновків.

Ось і зараз Вілл чекав, коли Джош заговорить. Тим паче справа стосувалася їх особисто – Ейлін взяли в заручники. Нікого, крім неї. Добре, що більше ніхто зі співробітників і відвідувачів банку не постраждав. Але погано, неймовірно погано, від того, що викрали саме їхню Ейлін!

Мила, сором’язлива, настільки тендітна, що здавалася Віллу повітряною, ефемерною істотою, але, як він зміг потім переконатися, насправді досить сильна й витривала, відповідальна, здатна витримувати напружену розумову роботу.

За будь-якої складної ситуації Ейлін зберігала зовнішній спокій, здавалося, своєю присутністю вона благотворно впливає на атмосферу в офісі. Вона була щира і не манірна, і на неї завжди можна було покластися в усьому.

Вілл ставився до своєї нової секретарки по-батьківськи тепло. А Джош перший час намагався жартувати, але швидко оцінив дотепність дівчини, коли вона парирувала в словесних дуелях.

Також він не міг не визнати, наскільки відповідально дівчина ставиться до своїх робочих обов’язків.

Чоловік зрозумів, що Ейлін не просто гарненька білявка (волосся Ейлін від природи було дуже світлим, як у представників скандинавських народів), а індивідуалістка, з тонким сприйняттям життя.

Щось таке було в ній, невловиме, якийсь особливий секрет, через який Ейлін відрізнялася від інших. І ось тепер уже два дні вони нічого не знали про її долю. Що може статися з такою красивою, беззахисною дівчиною, яка опинилася у повній владі злочинців?

Ні Джош, ні Вілл не хотіли навіть припускати найменшої думки про це… Нарешті, Джош відірвався від своїх записів і підрахунків.

– Вілл, ти чув про пограбування ABN Amro Bank? У березні 2007 року, в Антверпені?

– Звичайно, це ж одне з найгучніших пограбувань сучасності. Входить у десятку найзухваліших.

– Пам’ятаєш, на яку суму тоді злочинець виніс алмази просто через парадні двері?

– Якщо не помиляюся, близько 28 мільйонів? Джош кивнув.

– Думаю, у нашого пограбування є всі шанси обійти те, що сталося в Бельгії.

Вілл здивовано і недовірливо подивився на співрозмовника:

– Ти хочеш сказати, що вони взяли в банку коштовності на таку суму?

– Чому на таку? Більше. Пам’ятаєш, я відразу припустив, що банда прийшла не за грошима?

Вілл усе ще не міг до кінця усвідомити почуте.

– Хто зберігав ці коштовності в комірці банку? Арабський шейх?

Джош нічого не відповів, але з його погляду Вілл зрозумів, що той знає ім’я.

– Знову твої інформатори?

– Ні, цього разу хлопці з поліції