Закритий, підозрілий тип

Наступного дня Jyp зранку зайшов до тренувальної зали. В учасників серце втекло в п’яти. Товкти воду в ступі він не став і відразу мовив:
– Усім привіт, по перше, а по друге, я хотів поговорити про вчорашній ефір.
Запала мертва тиша. Чоловік якийсь час подумав і врешті мовив:
– Я… не здивований, що це сталось, тож нікого нікуди виганяти не збираюсь.
Хлопці водночас полегшено зітхнули.
– Врешті решт Stay мали колись про це почути, – вів він далі. – І їм варто було про це знати, як не як.
– Тобто, це ж добре, що вони дізналися, чи не так? – ще обережно поточнив Чан.
– Фанати – так. Хейтери і інша пакость – ні.
Хлопці перезирнулись. Їхній директор рідко говорив загадками.
– Що ви маєте на увазі? – поцікавився Мінхо.
Jyp дістав телефон.
– Я сьогодні вночі отримав ось таке повідомлення, – мовив він, шукаючи потрібні контакти. Врешті він розвернув екран до компанії. Усі одночасно підсунулись ближче. Текст повідомлення був наступним:
“Чесне слово, аж дивно, що ви заговорили про Ліксі лише зараз. Він нам тут ще трохи і мізки винесе😂
Щоб отримати ваш “славнозвісний бас” назад, надішліть на цей рахунок пів ляма доларів. Інакше заспівати він не заспіває, а лише кавкне🥺
У вас день.”
Чан миттєво зірвався на ноги.
– То чого ми чекаємо? Чому ми мовчали?!
Хан, що сидів біля його ніг, глянув з-під лоба і мовив:
– Ну, по перше, бо ти заборонив.
– Ну я ж не знав! – розвів руками хлопець і звернувся до jyp, – То що, ти відправив гроші?
Той у відповідь спокійно похитав головою:
– Ні.
– Чому?! – накинувся на нього Чамбін, – Кому відомо, у яких він умовах?!
– Не має потреби, бо…
– НЕМАЄ ПОТРЕБИ?! – він зірвався на ноги, – Твого… СПІВАКА тримають під арештом і НЕМАЄ ПОТРЕБИ ЙОГО ЗВІЛЬНЯТИ?! Та ти при собі, ЧОЛОВІЧЕ?!
– Та вислухайте, ну! – спалахнув чоловік, – Це фейк, тупа безглузда маніпуляція.
Семін перезирливо хмикнув:
– Як же ви знаєте?
Jyp втомлено закотив очі і знову сів на підлогу.
– Викрадачі так не поводяться, – пояснив він. – Чому вони чекали на те, що ми заговоримо?
– Ми?
– Ви, – виправився Парк, – Якби Фелікс і справді опинився б у їхніх лапах, вони, ким би вони не були, – він перезирливо пересликнув плечима, – повідомили б про це відразу. ВІДРАЗУ з’явилася б інформація про це.
Усі не певно перезирнулись.
– Не дуже переконливо, – буркнув Чанбін.
– То ти думаєш, що відправити їм пів ляма буде кращим рішенням? – Jyp поблажливо усміхнувся.
– Так, а ми не знаємо, може! – спалахнув несподівано I.n.
Парк здивовано скосив очі на вічно стриманого Яна і втомлено зітхнув.
– Викрадачі. Так. Не. Поводяться, – мовив він чітко і підвівся. – Я б міг вам нічого не казати, але попередити треба було. Щоб ви, не дай боже, самі якоїсь фігні не натворили. Тому фільтруйте і перевіряйте інформацію, добре? Хай щастить.
За ним закрилися двері і в кімнаті зависла тиша. Фігню творити хотілось. І дуже. Аби лиш не лишатись на місці.
Чан поглянув на друзів. На їх обличчях читалась розгубленість. Ситуація явно загнала їх в кут.
Раптом хлопець наштовхнувся на погляд Хьонжина. Той явно щось посилено обмірковував.
– Про що думаєш? – поцікавився Кріс.
Друг напружив чоло і мовив:
– Слухай… Джин, той що менеджер наш…
– Який саме?
– Той що контактує з усіма.
– Закритий підозрілий тип?
– Він.
– Ну?
– Він же типу хакер, так? – хлопець задумано провів пальцем по губах.
– Ну, так, я чув щось таке, – протягнув зацікавлено Чан.
Хьонжин задумано обсмикнув рукава свого светра:
– Чи не міг би він… ТЕОРЕТИЧНО… по номеру телефону пробити там людину чи, – він зобразив пальцями лапки, – в ідеалі, будинок?
Чан мимоволі вирівняв спину.
– А це думка!… – мовив він, – Як думаєте, він сьогодні на роботі?
– Має бути, – пересмикнув плечима Хан і підвівся. Його надихав сам факт хоч якоїсь зайнятості. – Підемо зараз чи як?
– Та пішли, – погодився Семін, – що втрачати.
Джин, на щастя, і справді сидів за робочим столом у своєму кабінеті. Коли уся компанія ввалилась всередину він здивовано відставив чашку кави.
– Що вже сталось? – поцікавився він.
Чан оглянув компанію і тільки зараз усвідомив, як це дивно виглядає.
– Ну, – почав він, проте його перебив Ліно, сідаючи на одне із крісел:
– Нам сказав Джей Вай Пі, що хтось типу наче викрав Фелікса, але це дизінформація.
Джин ствердно кивнув:
– Чув. І?
Хан примостився поруч із другом:
– Ти можеш дізнатись хто це?
Джин весело всміхнувся.
– Наш любий Джей Вай Пі прийшов сьогодні зранку із тим самим питанням?
– І? – вунісон вигукнули хлопці.
Менеджер надпив кави і пересмикнув плечима:
– І нічого.
– Тобто? – здивувався I.n.
– Ну, дивіться, – відкривши якусь вкладку, сказав Джин. Хлопці підійшли ближче.
На екрані з’явилась невелика кімната, знята із верхнього краю.
– Ось тут живе той, хто “викрав”, – він зобразив пальцями лапки, – нашого Йонбока. А ось так він виглядає.
Хлопець відкрив іншу вкладку із фотографією. Із зображення на них дивився нічим не примітний хлопець років 25.
– Судимостей він немає, проте ми не перші, кого він пробує розвести на гроші.
– А ким працює? – Синмін відірвав на мить очі від монітора.
– Ніким, – пересмикнув плечима хлопець, – Геймер. Із дому практично не виходить, а в той день, коли зник контакт із Феліксом, він лежав уже два дні із температурою.
Для хлопця це аж ніяк не прозвучало переконливим.
– А як же ти знаєш, що він тут ні причому? – примружив він чорні очі.
– Я сам таким був, – хмикнув менеджер.
– Оу, – вирвалось у Синміна.
Джин усміхнувся.
– Угу. Тільки я трохи професійнішим був. А цей… Та навіть на хакера не тягне, якщо чесно….
Компанія перезирнулась. Все вказувало на те, що цей кадр тут явно ні при чому.
– Та і сховати якусь жертву на більше, ніж 2 дні у його квартирі не можливо.
– А в його друзів? – не відступав Чанбін. Йому не хотілось визнавати правоту директора.
– Теж ні, – заперечив Джин.
Чан полегшено зітхнув. Тобто, Йонбока ніхто не викрав і не катує. Це вже добре.
– Ну, дякую тобі велике, – мовив він із явним полегшенням. Тоді звернувся до друзів, – Пішли?
Залишаючи кімнату останнім, він на мить завмер у дверях. Якщо ж його не викрали, то де він? Як дізнатись?
Друзі зупинились, чекаючи на нього. Чан на мить задумано скривився, а тоді його осінило.
– Секундочку, – кинув він друзям. Тоді знову привідкрив двері кабінету і просунув голову у щілину.
– Що ще? – усміхнувся Джин.
– А камери ЙОГО квартири взламати зможеш?