Розділ 6

Заснули вони у теплих обіймах одне одного.

Пройшло вже п’ять місяців з того дня, як Огнєва дізналася про свою вагітність. Замість сонячного проміння та сухих від спеки вуличок завивали холодні вітри листопаду, приносячи з собою зім’яті листочки всюди, куди можна та не можна, а волога просочила кожен закуток.

Але непривітна погода осені проникнула не всюди. Наприклад, ґей-клуб PORTUM був одним з таких місць.

Жінка сиділа за чорною барною стійкою, попиваючи мохіто. Голова її була обперта об долоню — видно, щось було не так. Зі всіх колонок звучала музика, а стриптизери різних статей запалювали танцпол.

Повз нього пройшов Астрагор, заглиблений у свої думки. Він вже, сівши, крикнув баристі «Пиво, будь ласка», як помітив, з ким сів.

— Нерейво? Що ти тут робиш?

Вона повернула голову до нього.

— А ти що тут робиш? Чесно кажучи, ти остання людина, яку я очікувала тут побачити. Пардон, особа. — закотивши очі, виправила вона саму себе.

— Не знав, що присутність ґея у ґей-барі стало чимось незвичним. — він підняв ліву брову, точно як Феш.

Чорноволоса оцінююче подивилася на Руніса, думаючи, чи можна йому вилити душу. У затуманених пеленою сп’яніння очах Духа виднілася якась прихована гіркота. Тож, схоже, у нього теж в житті все було не так райдужно…

— Та ось з Родіоном посварилася…

— Прямо так сильно, що п’єш?

Він кинув недвозначний погляд на її живіт, по якому вже було видно, що Огнєва вагітна.

Вона гірко зітхнула.

— Ой… Та щось з ним коїться останнім часом. То накричить на мене за те, що зайнята сьогодні, то буде причитати, що я недостатньо підготувала все для дитини…

Руніс, акуратно відсунувши склянку з алкоголем, попросив у бармена Живчик.

— Ооо… Він теж на мене зривається. Але знаєш, у нього є на те причини. Дещо у цього чоловіка в житті коїться…

Нерейва кинула зневажливий погляд на Духа.

— Але я поговорю з ним, — швидко пообіцяв Астрагор.

Випивши пива, він замовив собі Тархуну та заглибився у півгодинну розмову з Нерейвою, що переважно складалася з перемиття кісточок Хардіусу.

— Ну це звичайно ненормально… — врешті-решт протягнув попелястоволосий. Ну що, ж подивимося, чи зможу я щось зробити.

— Сподіваюся.

Затягнулася хвилинна мовчанка, що здавалася вічністю.

— До речі, чому тобі не все одно на мою дитину?

— Бо у ній є гени Родіона, тож я маю до неї відношення. До речі, дівчинка чи хлопчик?

— Хлопчик — вчора на УЗД дізналася. Вже вирішили з ім’ям — Нортоном буде звати.

— Хороше ім’я. Відчуваю, що цей Норт ще багато чого зробить у цьому світі…

Чоловік закинув голову наверх та задумався про щось своє. Верхній ґудзик сорочки розстібнувся, оголяючи трохи Рунісових грудей.

Аж тут сталося неочікуване: у бар увірвалися п’ятеро веселеньких молодиків — це були Феш, Нік, Гроза, Примаро та Цзія.

Почалося неймовірне: хлопці обхопилися за вільні пілони та почали на них крутитися, а дівчата дивилися на них та на найгарячіших моментах пхали гроші Драгоціям у білизну.

Феш був наймайстернішим танцюристом: він, у яскраво-червоних з блискітками топику, стрінґах та десятисантиметровими каблуками витворяв ледве не акробатичні трюки: то зігнеться у клубок, мало не виваливши свій член, то сильно вигинає дупу без підтримки рук, то буквально стрибає з пілона на пілон… Просто взірець таланту! Тож і грошей у нього в трусах було найбільше.

— Йо… — тільки й змогли видавити з себе два Духи.

Потім Примаро вийняв часову стрілу — цей ґей-бар був виключно для часівників — та помножив Феша у часі на п’ять. Фешіари стали на всі чотири, а інші почали в них заходити — срібнокосий найінтенсивніше.

— Мммх, братику… Так приємно… — простогнав Феш, закусуючи губу від задоволення.

Примаро погладив його кучеряве, трохи кудлате волосся та відповів:

— Так, я у цьому майстер.

Він продовжив робити свою справу з іншого куту, що посилило стогони темноволосого.

— І як ти таке чудо виховав… — протягнула Нерейва.

— Сам не знаю. — приголомшено відповів Драгоцій. — Дві пляшки чистого спирту, будь ласка!

Опалий листочок прохрумтів десь унизу, перекочуючись килимом побратимів.

— У будь-якому випадку це повинно було статися. Оріані ще з народження була пророкована рання смерть.

— Знаю. — на очах Хардіуса забриніла сльоза. — Але тобі не зрозуміти, Рунісе… Вона, як-ні-як, є моєю донькою.

— Ще й як зрозуміти. — він переплів свої пальці з Родіоновими. Їхні обручки торкнулися одне одного. — Моя перша дитина теж померла. Причому у вісім років.

— Справді? — трохи недовірливо, але все ж спокійніше запитав Огнєв.

Десь вдалині завив гірський вітер. Блондин зіщулився від холоду — все-таки не звик він до клімату Зміулану.

Попелястоволосий підійшов до нього ближче — носки їхніх туфель торкнулися одне одного. Дух обійняв Родіона та прошепотів навіть тихіше, ніж раніше:

— Ще й як, любий. Але я це пережив, як бачиш. І ти переживеш.

І він, зарившись у рідне золотаве волосся коханого, подарував Хардіусу найніжніший поцілунок, на який був тільки здатний, вклавши у нього всю свою душу. Його долоня випадково торкнулася крила кажана — мітки, що була нанесена ним самим ще дванадцять років тому. Чоловіки стояли впритул одне до одного, тож зараз Астрагор міг чітко відчути кожен кубик пресу та кожен удар серця великого часівника. Це все зводило його з розуму — зараз Рунісу був потрібен він і тільки він…

Родіон хахнув — схоже, він теж згадав про їхнє далеке минуле.

— Ти правий. Як завжди. — на його губах закрасувалася посмішка, яка тут же була знята з обличчя грубим поривом передзимнього вітру.

— О, бачу, комусь холодно. — і собі посміхнувшись, промовив Астрагор та, знявши накидку, надягнув її на Родіона.

— Ти сьогодні такий романтичний. — він поцілував Руніса в щоку, від чого у того солодко забилося серце. — Пішли краще до тебе?

— Давай.

Вони пішли до однієї з кімнат у Головній Вежі, яка була призначена лише для найособливіших гостей. Там вони, взявши трохи печива з шоколадними шматочками від Нерейви, всілися на диванчику з лискучо-зеленим покривалом дивитися Ґрінча. Астрагор примостився між розставленими ногами Родіона. Вони, час від часу подаючи печиво одне одному прямо в рот, насолоджувалися фільмом та одне одним.

Десь на середині фільму Великий Дух Остали згадав про свою обіцянку Нерейві.

— Родіончику…

Він повернувся він до блондина, навис над ним та взяв його підборіддя в долоні.

— М? — спитав чоловік, дивлячись тільки на нього.

— Тобі же вже краще?

— З тобою мені завжди краще. — Родіон обійняв Руніса за талію.

— Ти знаєш, що я маю на увазі.

— Ну так, краще, а що?

— Дехто мені сьогодні жалівся, що ти з нею погано поводився… Ти ж розумієш, що у неї дитина.

— Так, я вже десь пів години тому зрозумів. — із жалем зітхнув Огнєв. — Вів себе, як останнє бидло, чесне слово.

Астрагор, трохи зашарівшись, відчув, як у Хардіуса встав.

— Ось і добре, що ти зрозумів. Хороший хлопчик. — він поцілував його в шию.

— То що, може, ти покараєш мене за неслухняність? — грайливо запитав Хардіус, світячи хтивими бісиками в очах.

У Руніса й самого встав.

— Звичайно. А як такого не екзекувати…

Їх одяг поволі полетів в сторону, а на Ґрінча вже ніхто не звертав уваги.