Літній вечір в барі

Голосно. Музика так і б’є по вухах, поки кольорові промінці зачаровують своїм танком. Навколо танцюють п’яні люди і наче кличуть своїми рухами приєднатися до них. Женя сидів біля барної стійки і смакував коньяк, роздивляючись всіх навколо. Тут стільки людей, що мабуть було поганою ідеєю запросити сюди Спартака для того, щоб провести разом вечір. Але він вибрав гей-клуб щоб побути серед таких людей, як і він. Йому здавалося, що це гарна ідея, щоб полегшити свою задачу — зробити камін-
аут. Ні, не перед глядачами, а перед найближчими йому людьми: батьками, друзями, командою. Того твін спробував максимально розслабитись, але очима все одно шукав Спартака, який відійшов в туалет. “Щось його довго немає. Мабуть черга велика”. Він повернувся до бармена і попросив налити ще, коли раптом чужа рука лягла йому на стегно. “Нарешті Спартак повернувся” — пронеслось у Яновича в голові, поки не повернувся і зустрівся поглядом з хлопцем, який посміхався на всі тридцять два.
— Привіт, любчику. Що такий красень робить тут один? – спокуслива посмішка так і не сходила з його обличчя. Вдягнений у костюм, доволі високий, брюнет років двадцяти п’яти. Не привабливий, але й не потворний, зелені очі. Через випитий алкоголь Женя мовчав, поглинувшись в свої думки, того між ним і незнайомцем повисла тиша.
— Агов – хлопець помахав рукою перед обличчям Яновича. – Ти мене чуєш?
— А, так. – чоловік прийшов в себе. – Що ти хочеш?
— Дізнатися чи такий ангел тут один, ось все що мене цікавить. Ну і плани цього ангела на цей вечір. Бо в мене є пропозиції.
— Цей “ангел”, як ти сказав, тут не один. – Женя скривився і скинув руку незнайомця з себе
— Так? – схоже хлопцю це сподобалося, кінчений ловелас. – Але ж нам це не заважає, чи не так?
Він що, не в собі? Йому ж сказали, що Женя зайнятий, що ще не зрозуміло? Схоже це якийсь пікапер, який проходив курси, про які говорив Спартак. От, знову. Думає про нього.
— Дуже заважає. Йди геть. – поряд, наче з-під землі, з’явився Суббота і сильно, але не боляче потягнув пікапера з крісла і штовхнув як подалі. Незнайомець був роздратований, але, побачивши статуру хлопця його “жертви”, вирішив накивати п’ятами, щоб його не винесли звідси ногами вперед.
— Ти в нормі? – коханий сів навпроти актора і заглянув йому в обличчя.
— Бридко. – Янович відпив ще коньяку, кинув бармену гроші і вставши сказав:
— Весь настрій спаскудив. Пішли звідси.
Психолог тільки кивнув і вони разом вийшли з клубу, ледве просуваючись крізь величезну кількість людей. На вулиці вони чекали викликане таксі. Повисла тиша.
— Не треба було тебе одного залишати, бачиш, що з цього вийшло. Вибач. – промовив Спартак і обережно подивився на Женю.
— Це ти вибач. Це було поганою ідеєю для побачення. Я думав, що мені це допоможе, облегшить зізнання, а от… Яка неприємна ситуація вийшла. – він затулив лице руками.
— Женька, я впевнений, що все вийде. – Блондин обійняв його. – Всі нормально відреагують, а якщо ні, то їм доведеться змиритися, бо ти не змінишся. Та й в принципі нічого не зміниться. Ти все той же Євген Янович, неймовірно красивий і смішний актор, якого я так кохаю.
— Дякую, сонечко, я теж тебе люблю.
Прекрасний літній вечір, майже пуста вулиця, де гуляли поодинокі люди, незважаючи уваги на чоловіків, що обіймалися. А їм так само було все одно на весь світ, бо для них в цьому світі є тільки вони вдвох.

P.S: Дякую за увагу. А ще можете зайти на мій тг-канал, там може бути цікаво 😉