Розділ 5

• Автомобіль знову відвозив Ейлін у невідомому напрямку, здавалося, цей день ніколи не закінчиться.

Стільки всього сталося;  Ейлін дуже втомилася морально й фізично, вона притихла на своєму сидінні й обережно поглядала на Чорного.  Зараз вона могла добре його роздивитися. Смаглява шкіра, високі вилиці, різкі риси.

Усе це надавало обличчю чоловіка гордовитого, хижого виразу, і свідчило про нього, як про енергійну особистість, часом грубу й різку, з упертим характером, який іноді межував із жорстокістю.

Чорне, блискуче волосся до плечей, виразні, темні, як ніч очі, а брови були немов зі зламом, що видавало натуру любителя пригод, авантюриста, спрямованого до лідерства і націленого на успіх.

За всю дорогу (а це близько 2 годин), він не зронив жодного слова, і Ейлін, набравшись сміливості, врешті-решт не витримала і запитала:

– Куди ти мене везеш? – Побачиш, – Чорний швидко глянув на неї, він не збирався нічого пояснювати, але, помітивши вираз обличчя дівчини, трохи пом’якшився.

– Там залишатися для тебе було не варіант, мої хлопці аж надто цікавилися тобою. Побудеш поки що в безпечному місці.

Ейлін уривчасто зітхнула. Вона ще не на волі, але хоча б насильство їй не загрожує. Хоча, чи можна бути до кінця впевненою в цьому поруч із таким небезпечним чоловіком? Але вибору в неї все одно поки що немає…

Квартира, де опинилася Ейлін, справила на дівчину приємне враження. Простора, світла, у сіро-білих тонах, дзеркальні та глянцеві покриття, що відбивали світло, створювали відчуття спокою і тиші.

Ейлін так лякливо,  так несміливо, увійшла у вітальню, що Чорний усміхнувся. Виявляється, він умів усміхатися, хоча при цьому хижий вираз у його очах нікуди не зникав.

– Не бійся, тут нікого крім нас немає, та я взагалі зараз піду, розташовуйся в будь-якій кімнаті, яка тобі сподобається.

Ейлін не могла зрозуміти, що відбувається. Вона в заручниках, це безсумнівний факт.  Але чому Чорний вирішив поставитися до неї по-особливому?

– Ти ж голодна? – випередив він її своїм запитанням.

– Я… Ні, але хочеться пити… – Ейлін тільки зараз зрозуміла, як їй хочеться гарячої кави або чаю.

– Голодна, просто від стресу ще не відійшла. Ходімо, я покажу тобі кухню. Ти поки поїси, а я ввечері повернуся, привезу тобі одяг.

– Одяг? – Ейлін здалося, що вона почула. Ватажок банди буде звідкись діставати їй одяг?

– Ну ти ж не можеш постійно ходити в одному й тому самому. Ні, я, звісно, можу тобі віддати дещо зі своїх речей, але в них не буде так видно твою гарненьку фігурку, – чоловік оцінювально окинув Ейлін поглядом.  Потім, він попрямував було до виходу, але тут дівчина  тихо покликала  його:

– Стривай… Чому, чому ти мене захистив? Не віддав своїм людям?

Чорний спочатку завмер на місці, потім повільно підійшов до Ейлін і пильно глянув на неї:

– А ти мене зовсім не пам’ятаєш, Ейлін? Не впізнаєш?