Якого ми тоді тут зібрались?!

До прямого ефіру лишалось близько п’яти хвилин. Чан сидів на підлозі, обклавшись подушками. Між ними стояли тарілки із печивом. Їх, звісно, ніхто не їстиме, проте вони додавали затишку. По середині стояла коробка із безсенсними і простими питаннями, що займуть час.
Чанбін і Хьонжин, аби дати раду нервам, стояли один навпроти одного в планці. Чанбін вже виграв тричі, проте його суперник явно просто так здаватись не збирався. За ними вже мовчки спостерігав Мінхо. Синмін просто стояв біля вікна. Його хвилювання виражалося в тотальній мовчанці.
До кімнати із туалету повернулись I.n. та Хан. Перший приєднався до Ліно, Хан же підсів до Чана.
– Я зараз знепритомнію, якщо чесно, – мовив він знесилено. Кріс глянув на його тремтячі руки і побілілі вуста. Дивуватись не було чому.
– Я, думаю, також, – погодився лідер.
Хан із тремтінням зітхнув і зробив ковток води.
– Якщо я доживу до кінця ефіру, це буде досягненням мого життя, клянусь, – усміхнувся він.
– Ой, не починай, – розсміявся Чан обіймаючи друга за плечі.
До них підійшов Мінхо.
– Нерви здають? – поцікавився він співчутливо у Хана, опускаючись поряд на коліна.
– Та не те слово, – зітхнув той. Ліно поблажливо успіхнувся і притис голову друга до грудей.
– Не накручуй себе, ми ж всі тут, – порадив він. Хоч ситуація і була не веселою, Кріс встиг перехопити хитру усмішку Чанбіна і усміхнувся у відповідь. Складні часи зближують.
– Я запускаю! – почувся голос оператора. Хан випручався із обіймів друга.
– Одну хвилинку! – заперечив почервонілий Хьонжин. Чоловік не стримав усмішки.
– Та запускайте, – заперечив Чан і, кивнувши на друзів, додав, – Це ж найкращий початок.
Оператор перевів камеру на Хьонжина з Чанбіном і запустив ефір. Напруга наростала. На превелике здивування присутніх, першими лікті затремтіли в Чанбіна. Суперник, хоч і сам стікав потом, радісно всміхнувся.
– Давай, тримайся! – підбадьорювали його товариші.
Крапля поту зіскочила із кінчика носа Чанбіна і він безсило гепнувся на підлогу.
– Ура… – видихнув знеможено Хьонжин і впав поряд. – Я переміг, проте що це мені коштувало, – засміявся він і підвівся.
– Це не чесно, – запротестував Чанбін, спираючись на подану руку. – Я вже був у спортзалі сьогодні.
– Твої проблеми, – хмикнув друг, падаючи на подушки. – Наші гримери нас повбивають, чесне слово.
Чан сів поряд і звернувся до камери:
– Ось цим ми займаємось у вільний час.
Позитивний настрій був заданий. Починалось усе відносно добре. Тож усі видихнули із полегшенням. Банчан витяг перше питання.
– Ми маємо тут прості і не замислуваті питання, які будемо по черзі витягувати. – він розгорнув папірець і здивовано мовив, – Аж НАСТІЛЬКИ прості? Ну окей. “Який колір мого фарбованого волосся мені сподобався найбільше?” – Хлопець на мить задумався, – Блонд, I guess. Думаю, ви погодитесь, – він грайливо усміхнувся в камеру і простягнув коробку із питаннями Хьонжину, що сидів поряд.
I.n, що сидів сьомим, (і останнім) мовчки спостерігав за грою і паралельно читав коментарі. Відсутність одного із них непомітною не лишилась і тривога в чаті потроху наростала. Хлопець обвів друзів поглядом. Он Мінхо, збліднувши, відклав у сторону телефон. Він не міг не побачити питань про Фелікса. Брови Чанбіна теж на мить збіглися до купи, коли той глянув у екран. “Невже ми просто ігноруватимемо це все наступну годину?!” – подумав I.n. Хан, що сидів поряд, простягнув йому запитання.
– А я з коментарів виберу, – мовив у відповідь хлопець.
– А вони там всі такі простенькі, – зіронізував Чан, – “Хей Чан, а ти часом не червоне світло?”. І як то розуміти?
– Бо я не можу жити без тебе поряд зі мною, – закотив очі Хьонжин, – Ти ж сам слова писав.
– Ну, слухай, не всі такі мудрі як дехто.
– Або старі просто, – мовив у пів голоса Семін. Чан зірвався на ноги.
– Так, слухай, ти, – розсміявся він.
Семін відразу відповз назад.
– Я нічого не казав! – вигукнув він, виставляючи перед собою руки для захисту.
– Угу, звісно, – хмикнув Чан, знову сідаючи на місце і звернувся Яна – Ну, давай, зачитуй.
Хлопець прогорнув коментарі.
– Ось цікавий, слухайте. “Чому вас лише семеро?”. Цікаво, хіба ні?
Погляди учасників похололи, проте I.n. на це не зважав:
– Ну, тут я вас запитаю. – він на мить задумався, формулюючи думку. Тоді звернувся до камери, – Чи не бачили ви часом біля якогось забутого богами храму молодого монаха, що був підозріло схожим на наше курчатко?
Запала холодна, майже мертва тиша.
Врешті, майже не дихаючи, Чан мовив:
– Ми ж домовлялись.
– Цілу годину ігнорувати відсутність одного із учасників перед фанатами, заради яких ми тут зібрались? – роздратувався хлопець, – Як же ти собі це уявляєш?
Банчан роздратовано зітхнув і звернувся до оператора:
– Вимикай…
– Е ні, не так швидко! – Хан зірвався на ноги. Його трусило повністю, проте шлях був один. – Вони мають почути це повністю.
– Окей, окей! – підняв руки Чан. – Тільки все на вашій совісті і вигрібати теж будете самі.
– Взагалі без питань, – погодився Чанбін і звернувся до камери, – Отже, слухайте. Ми не знаємо де зараз перебуває наш восьмий учасник, Фелікс. Останній раз він виходив на контакт близько двох тижнів тому, зараз він перебуває поза зоною досяжності. Тут я цілком погоджусь із Яном. Можливо, ви бачили його десь у безлюдному місці чи може… – він вчасно прикусив язика, – Ну, чи щось таке?
Він обвів друзів поглядом. У їхніх очах світився весь біль, який вони ховали протягом останніх днів. Він буквально шкірою відчував німе благання про допомогу.
Чан пробіг очима коментарі. Здався, зачитав один.
– “Що про нього чули востаннє?” – зачитав він і задумався, – Аммм… я говорив із його мамою десь на минулому тижні. Ііі… за її словами, він планував кудись поїхати і повернутись минулого понеділка, – хлопець тяжко зітхнув, – Як можна здогадатись, цього не сталось.
– Але, – підхопив Ліно, – він нас не попередив навіть про ЦЮ поїздку, тож він… – хлопець не договорив.
– …буквально зник майже відразу після туру, – закінчив за нього Синмін.
Запала тиша. Хан зачитав наступне питання:
– “У вас підозри, що могло статись?”. Ні. Немає. – він замовк, проте відразу додав, – Ну, точніше, є, проте….
У нього не знайшлось сил, щоб закінчити речення. Він відвернувся, ховаючи сльози. Мінхо відразу обійняв його за плечі. Все-одно, що це на камеру. Фанатам зараз буде не до шипу.
– Ми до останнього не будемо в них вірити, – закінчив за Хана I.n. Тоді сумно посміхнувся і додав, – Якщо мене не виженуть з гурту, це буде чудом століття.
– Та всіх нас, – подтакнув Чан. – Власне… ми хотіли поговорити про тур і так далі, але все це буде не в тему, мабуть. Тож… – він задумано поморщив носа, – я думаю можна завершувати. Тому до зустрічі? Я триматиму вас у курсі подій, навіть якщо мене попросять підти нафіг. Будемо на зв’язку, – Чан підморгнув і склав пальці в знак peace, як завжди на прощання.
– Так, як до цього? – зіронізував I.n. – Триматимеш в курсі.
Лідер скосив на нього убивчий погляд.
– Ну по факту ж, – хмикнув Семін.
– Ой, помовчали б….