Розділ 5

Повернувшись до Барлогу, Керолайн, обминаючи членів сімейства Візлі, що розосередилися у будинку, потихеньку прокралася на горище. Йти до кімнати, яку вона зараз ділила з Джіні, їй не хотілося – «подарунок» Нарциси, безперечно, вимагав пильного вивчення без свідків. Облаштувавшись у куточку поруч зі старою, вкритою пилом скринькою, вона розгорнула пакунок. Усередині виявилася крихітна книжечка, схожа на іграшку. Керолайн покрутила її у руках, потім витягла паличку і вказала на книгу.

– Engorgio.

Книга у її руках злегка здригнулася, стрімко збільшуючись у розмірах до великого важкого тому з сірою обкладинкою, що вкрилась плямами від воску і чорнила. Жодних написів на обкладинці не було. Керолайн насилу поставила її на скриню і, відкривши, почала гортати.

«Протокол засідання Чарверсуду від 1468 року…»

«Протокол засідання Чарверсуду від 1687 року…»

«Протокол засідання Чарверсуду від 1830 року…»

Найстаріший із цих протоколів був складений 564 роки тому, а останній датувався 1844 роком. Сторінки, сяк-так скріплені біля корінця, щоб їх можна було перегортати, насправді були просто пергаментними листами різного кольору та щільності. Всі тексти були написані від руки, різним чорнилом та почерком. Одного лише погляду на них було достатньо, щоб Керолайн зрозуміла – на неї чекає вкрай нелегкий день, поки вона намагатиметься розібрати ці закарлючки. Схоже, що всі секретарі чаклунського суду, як і медики у світі маглів, ніби навмисне писали як курка лапою. Кинувши небезпечний погляд на дверцята в підлозі, що вела на верхній поверх будинку, де знаходилися кімнати Рона і близнюків, Керолайн вмостилася перед книгою, запалила світло на кінчику палички й почала читат Вже за півгодини прийшла в стан легкої паніки.

Усі судові засідання стосувалися тяжких злочинів.

Усі вироки – страта.

Вона нервово ковтнула. Чим це може допомогти Снейпу? І навіщо Нарциса дала їй ці страхіття?

Способи страти теж були різні. У середні віки злочинцям рубали голови, віддавали на поживу різним тваринам, вішали, труїли отрутами, спалювали в пекельному полум’ї, піддавали хворобливій ​​трансфігурації та розвіювали пил… Поцілунок дементора як покарання почали застосовувати лише двісті років тому, причому, якщо в них лише за наявності великої кількості злочинів і відсутності каяття, тоді навіть одного із заборонених закляття було достатньо, щоб позбутися життя. Керолайн раптом згадала, що після поцілунку людина не вмирає. Від нього залишається просто фізична оболонка, яка може ходити, дихати. Напевно, що може щось ще, але не відчуває потреби в цьому. Куди потім відправляють таких людей? Адже вони живі, хай і без душі.

Чомусь це здалося їй не те що безсердечним, а просто неймовірно, нелюдськи жорстоким.

Це було набагато гірше за смерть.

Вона потерла стомлені, почервонілі очі та знову схилилася над книгою.

Алозар Торвуд… звинувачується у завданні тяжких тілесних ушкоджень та вбивстві родини маглів… засуджується до смерті в полум’ї дракона…

Меррі Гобб… звинувачується у вбивстві… засуджується до смерті…

Звинувачується… засуджується…

Звинувачується… засуджується…

Що вона має тут знайти?

– Керолайн? Керолайн! – почувся крик Джіні з нижніх поверхів. – Керолайн, ти нагорі? Мені потрібна твоя допомога з обідом!

Керолайн, перегорнувши двадцять сторінок, роздратовано підняла і опустила плечі.

Чому, заради Мерліна, ці люди не визнають нічийого права на самоту? Вона не повинна їх обслуговувати, навіть якщо вони дозволили їй поки що жити тут. Закривши книгу, вона знову зменшила її, сховала у своїй сумочці, потім піднялася на ноги, що боліли від довгого сидіння в незручній позі, і потяглася. Її нервувало саме перебування в цьому будинку, коли будь-яка розмова з Роном, здавалося, могла призвести до вибуху. Її нервувала необхідність постійно ходити навколо нього навшпиньки і ретельно підбирати слова. Навіщо це все взагалі? Чому вона повинна ставитись до нього делікатно, а він не хоче зробити того ж для неї?

Джіні кинула на неї пильний погляд.

– Ти й сьогодні була у лікарні?

– Була, – коротко відповіла Керолайн, виклавши овочі на столі. – Нарізати їх?

– Так, будь ласка. І що там у лікарні?

Керолайн раптом зрозуміла, що починає злитися.

– Можеш піти зі мною наступного разу, якщо тобі цікаво.

– Та не так, щоб дуже, – знизала плечима Джіні. – Просто… Ну, мені, певно, трохи шкода його. Рон, до речі, дуже сердиться.

– Я знаю.

— І ти не хочеш нічого з цим робити?

– А чому я маю щось робити? – обурилася Керолайн, надто різко тицьнувши в овочі паличкою так, що вони розлетілися по всьому столу. – Чому я сама повинна докладати якихось зусиль?

– Чого ти репетуєш? – здивувалася Джіні, трохи почервонівши. – Я просто запитала … Не хочеш, ну й гаразд. Я знаю, він може бути йолопом… Але він тебе любить.

– Однак я бачу в ньому лиш друга. До того ж я не зробила нічого лихого. Лише намагалася врятувати людині життя.

– Керолайн, він же колишній Смертежер…

– Ну і що? Гаррі ж казав, що він був за нас. І я кажу. Чи ти хочеш сказати, що не віриш Гаррі?

– Чому ж, – зовсім зніяковіла Джіні, – вірю, звичайно. Але все це так заплутано.

– Нумо краще готувати, – промимрила Керолайн, збираючи овочі на дерев’яній дошці й зачаровуючи ніж, щоб нарізати їх. Вона й сама не знала, чого так розійшлася. Все ж поведінка Рона була образливою.

Нічого.

Все незабаром минеться.

Вона ще раз перечитала протокол. Замислилась. Перевернувши кілька сторінок, знайшла ще одну схожу. Покров Невинності. Що за штука така… Вона погортала підшивку далі. Таких протоколів було кілька. І всі вони були практично однаковими. Наскільки вона могла зрозуміти за текстом, йшлося про дівчину, яка, бажаючи врятувати засудженого від смерті, покривала його голову своєю хусткою, шаликом або мантією та оголошувала про намір відповідати за нього своїм життям і розділити з ним відповідальність. Після цього один із суддів виконував відповідний обряд, на засудженого накладалися певні обмеження, які не дозволяли йому користуватися магією на шкоду людям, і вирок анулювався. Обряд цей був дуже древнім, корінням сягав якихось язичницьких культів, але ось іди ж ти, хтось відкопав його в старовинних манускриптах і навіть скористався!

Цікаво.

Прочитавши ще кілька десятків протоколів, вона знайшла й інші згадки про цей обряд. У протоколах за пізніші роки їй трапилися два випадки скасування страти через обітницю довічної поруки. І поручителями вже виступали чоловіки, а обвинувачені були жіночою статтю.

Вона відчула, як починає палати обличчя та кінчики пальців.

Невже Нарциса принесла їй книгу для цього?

Якщо так, то це було безглуздо з її боку. Хто захоче рятувати Северуса Снейпа – колишнього Смертежера, вбивцю Дамблдора, подвійного агента, людину, яка багато років перебувала на службі Темного Лорда і була одним з його найближчих радників – у такий спосіб? Обітниця довічної поруки… Їй здалося, що вона вже десь зустрічала це. Вона підхопила свою сумочку і почала шукати в ній потрібну книгу. Гаррі трохи кепкував з неї спочатку, коли побачив, скільки книг вона запакувала для їхньої подорожі, а Рон і зовсім сміявся – мовляв, ми що, подорожуватимемо в пересувній бібліотеці? Але потім ці книги стільки разів їх рятували… І саме тому, що вона реально зібрала літературу на всі випадки життя. Враховуючи зведення законів чаклунського світу Британії. Вона спочатку сумнівалася, чи потрібні їм ці книги, але спогади про те, як Фадж і міністерство намагалися підставити Гаррі перед початком п’ятого року навчання, досі не давали їй спокою. Краще бути готовим до всього.

Ось і потрібний том, не менш важка, товста книга в солідній палітурці та забраними в золото куточками. Судочинство та практика захисту. Їй довелося купити ці книги за свої гроші, щоб не обкрадати шкільну бібліотеку, і коштували вони недешево. Продавець тоді дуже здивувався, що така юна чарівниця цікавиться цією темою… Вона поклала книгу на коліна і, підсвічуючи собі паличкою, почала шукати.

Обітниця довічної поруки plegius per nuptias – непорушне зобов’язання, що приймається чарівницею/чарівником як порука за чарівника/чарівницю у разі звинувачення останнього/останньої у тяжкому злочині. Зазначена чарівниця/чарівник зобов’язується утримувати обвинуваченого чарівника/чарівницю від подальших злочинних дій і повністю несе відповідальність за його життя та вчинки. Якщо обвинувачуваний – обличчя чоловічої статі, обітницю приймає повнолітня особа жіночої статі, не втратила безневинність (ґрунтується на стародавньому обряді, що називається Покровом невинності).

Далі подано короткий опис обряду, з чого Керолайн зрозуміла, що його проводять тільки в тому випадку, якщо поручитель і злочинець різностатеві. Вони мають взяти шлюб. Після цього всі звинувачення зі злочинця знімаються. Якщо один із пари порушує цю обітницю – він вмирає.

Ось, отже, як.

Виходить, це лише варіація Непорушної обітниці, але зав’язана на двох осіб протилежної статі. Треба ж… Той, хто це вигадав, напевно був відчайдушною людиною. І, мабуть, дуже когось любив. До того любив, що ладен був пожертвувати всім своїм подальшим життям, аби врятувати когось від страшної долі.

Керолайн зіштовхнула книгу з колін і потерла очі. Похитала головою, ніби намагаючись позбавитися від мари. З якихось невідомих їй глибин хвилею здіймалися емоції, погрожуючи затопити її цілком. Ні, не може бути, щоб їй підкинули цю книгу з такими намірами. Яка порука? Який Покров Невинності? Нарциса Мелфой просто збожеволіла! Нехай сама ручається за нього, якщо їй так треба. Вона зачинила підшивку, що лежала перед нею на поверхні скрині. Якийсь час сиділа, тупо дивлячись перед себе, погладжуючи обкладинку. Потім рішуче зменшила книгу і запхала її до сумочки. Слідом заштовхала і зведення законів.

Треба лягати спати. Вона надто зморилася, щоб про щось роздумувати. Та й взагалі… Якщо Гаррі прийде на засідання, як обіцяв, то жодні обітниці їм не знадобляться.

Почувши скрип дверей, Снейп здригнувся і розплющив очі. У палаті було темно. Кого знову принесло? Він і так весь день терпів нескінченні консиліуми цілителів, які збиралися в цій кімнатці й вирішували, як і чим його лікувати. Наскільки він міг зрозуміти з їхніх тихих розмов, зілля, що були в них, нічого не могли зробити, щоб відновити його горло. Рани закрилися, і кровотечі більше не було, але через серйозність ушкоджень, посилених невмілою трансфігурацією, існувала ймовірність того, що він більше не зможе говорити. Йому ще пощастило, що кровотеча була такою рясною і вимила майже всю отруту Наджіні до того, як вона завдала непоправної шкоди організму.

У палату, злодійкувато озираючись, прослизнув Макнейр. Снейп підвівся на ліжку, дивлячись на нього. Цілитель, щільно причинив двері та наклавши заклинання тиші, присів на стілець, що стояв біля ліжка:

– Професоре, нам треба дещо обговорити.

Снейп, насупившись, розвів руками, показуючи, що готовий слухати, але повноцінним учасником дискусії навряд чи стане. В голові, як і раніше, паморочилося від будь-якого, навіть найпростішого руху, і він ліг назад на подушку, зчепивши зуби. Макнейр дотягнувся до столика, що стояв біля ліжка, взяв звідти книгу, пергамент і перо, засунув усе це в руки майстра зілля та запалив світло на кінчику своєї палички.

– Писатимете. Більше світла дати не можу, я прийшов уже після закінчення зміни, щоб не траплятися нікому на очі.

Снейп підняв брови. Макнейр махнув рукою:

– Неважливо. Інші цілителі ніколи не погодилися б на те, що я хочу вам запропонувати. Ви, мабуть, уже чули, що наявними тут ліками вас не вилікувати.

Майстер зілля кивнув головою. Макнейр нетерпляче посунувся на стільці, чіпко тримаючи в руці паличку:

– У мене є експериментальне зілля, яке, можливо, зробить те, чого не можуть запатентовані зілля. Щоб протестувати його на людях, потрібно подати зразок до міністерства та отримати дозвіл, а ми не маємо на це часу. Якщо ми не відновимо ваше горло протягом найближчого тижня – тканини змертвіють настільки, що ніяке зілля не допоможе. Я й так ризикую, бо поставив повний блок. І зняти закляття теж не можу – ваші рани знову можуть відкритися, якщо ви почнете напружувати горло. Крім цього, у вас сильне нервове виснаження. Я не уявляю, який рівень стресу вам довелося пережити, і скільки й чого потрібно було випити, щоб розхитати вашу нервову систему. Що ви вживали весь останній місяць? І скільки?

Снейп насупився. Оперши книгу про зігнуті під ковдрою коліна і прилаштував зверху пергамент, він нашкрябав: «Багато чого».

– Конкретніше, – не відставав цілитель. – Мені потрібно більше інформації, перш ніж я ризикну з експериментом.

Останній місяць – «Ясний розум» та енергетики зранку. Сон без сновидінь та еліксир від головного болю на ніч. Іноді ковток живої смерті. Знеболювальні на основі опіуму.

– Та ви з глузду з’їхали, – з жахом прошепотів Макнейр. – Ви хіба не знали, що не можна ось так чергувати ці зілля щодня? Та ще й так довго?

Вибору не було.

– Що ще? Що за зілля було у вашій крові?

Зілля з відновлення крові зі стимулятором дихальних органів та серця.

– Як, в ім’я Мерліна, ви примудрилися поєднувати це в одному зілля?

Це моя робота – створювати зілля.

Макнейр задумався на деякий час, постукуючи пальцями по підборідді:

– Навіть якщо ви приймали все це такий тривалий період, навряд чи це виснажило б вас. Ви впевнені, що це все? Я нікому не скажу. Але я маю знати. Інакше я не зможу вас вилікувати.

Снейп роздратовано смикнув пером.

“Фокус уваги” в день поранення. Чотири рази. Оклюменція – весь час.

– А-а, – розуміюче протяг цілитель. – Тепер зрозуміло. Оклюменція. Ось звідки навантаження. Який інтервал був між прийомами Фокуса уваги?

Пів години.

– Ви точно збожеволіли. Дивно, як ви взагалі дожили до нападу змії, а не впали раніше. Щось ще?

Снейп коротко хитнув головою.

– Ви брали участь у битві? – такий самий короткий, сухий кивок. – Чим вас вдарили? Я виявив пошкодження як під час удару блискавки, мікроопіки по всій поверхні тіла. І залишкові сліди чорної магії.

Паралізатор, два влучання «бичем» і ще одне – не знаю чим.

– Симптоми?

Біль у кістках, шум у голові.

– Гм… Це могло бути будь-що. Ці симптоми є?

Ні.

– Отже, ми нейтралізували ефект, коли провели детоксикацію. Як ви вийшли з-під паралізатора під час бою? Хтось мав вам допомогти, інакше як ви…

Зачепило, не прямий удар. Стримуюче заклинання та настійка-стимулятор.

– У вас була з собою настоянка проти паралічу?

Я знав, куди йду.

– Професоре… Я чекаю не дочекаюсь, коли ми зможемо поговорити нормально. Якщо ви готові на експеримент, можемо розпочати прямо зараз. Якщо зілля спрацює, то вже завтра ви відчуєте різницю. Але повне відновлення буде не відразу, буде потрібно мінімум тиждень.

Чи можливі наслідки, якщо не спрацює?

– Якщо не зловживати – жодних. Просто не спрацює. Я ретельно розрахував дозування. Більше, ніж я розрахував, не можна, спалимо все до біса.

Побічний ефект?

– Запаморочення, загальна слабкість. І біль. Боюся, безболісного способу немає. Перевірити весь спектр відчуттів на тваринах я не міг. Якщо ви розповісте мені про відчуття відразу після нанесення, буду вам дуже вдячний. Ви згодні?

Снейп кивнув і відклав пергамент та перо. Макнейр витяг з кишені пляшечку з темного скла і піпетку-дозатор. Витягнувши пробку, набрав у піпетку зілля, у світлі палички схоже на рідке срібло.

– Лягайте так, щоб вам було зручно. І закиньте голову вище. Може, мені про всяк випадок вас знерухомити? Кричати ви не зможете. Якщо буде дуже боляче, ви можете завдати шкоди собі, і мені.

Снейп похитав головою і вчепився обома руками за краї ліжка. Що йому якийсь біль після тортур Волдеморта?

Цілитель прибрав пляшечку на столик, схилився над пацієнтом і, підсвітивши собі паличкою, капнув на найбільший кривавий рубець у верхній частині шиї.

Здається, він щойно думав, що вже відчув всі можливі болючі відчуття за своє життя? О, боги, це могло б змагатися з Crucio. Наче в горло протікав розпечений рідкий метал, забираючи повітря і вдих, спазмувавши легені. Снейп міцніше вчепився побілілими пальцями в краї ліжка, ледь не знепритомнівши. Йому знадобилося близько десяти секунд, щоби пригадати, як дихати. Шию палило так, ніби хтось безперервно припікав шрами чимось гострим і неймовірно гарячим.

Макнейр з цікавістю стежив за його реакцією. Почекав ще кілька секунд, запитав:

– Продовжуємо? Спробуємо ще п’ять крапель.

Майстер зілля кивнув, стиснувши зуби. І застиг на ліжку кам’яною статуєю.

Коли процедура закінчилася, Макнейр знову дав йому в руки пергамент і перо.

– Напишіть, як воно.

Снейп, напружено дихаючи, сяк-так нашкрябав кілька рядків. Рука зрадливо тремтіла, пальці слухалися погано і відмовлялися розгинатися. Макнейр, відзначивши це, кивнув:

– Так, я підозрював, що будуть спазми. Це мине за кілька годин, я дам вам релаксант. Чудово. Завтра вранці я прийду перевірити, як ви. Зілля працюватиме до трьох годин. І весь цей час буде боляче, так що я раджу вам прийняти міцніше снодійне, буде краще, якщо ви весь цей час спатимете. У мене все із собою.

Він знову кивнув, намагаючись розім’яти зведені судомою пальці. Прийнявши всі необхідні настоянки, знову відкинувся на подушку. Голова одразу обважніла.

– І, професоре… Нікому ні слова. Якщо в лікарні дізнаються, що я застосував непатентований засіб, мені вже ніколи не працювати цілителем. Якщо допоможе, нехай гадають, що допомогло звичайне лікування. Якщо буде результат – я, напевно, зможу це запатентувати. І ви зробите неоціненний внесок у розвиток мистецтва зцілення.

Снейп зробив слабкий жест рукою, висловлюючи згоду і миттєво заснув.