Розділ 5

Рекомендую включити пісню Dotan – Nomb.

Очі були закриті. Думки десь далеко, але не тут. По крайній мірі не в цій квартирі точно. Від осмислення ситуації відволік телефон, десь в куртці, сповістивши про нове смс.

Женя ліниво дістав його з кишені та відкрив очі, спрямувавши їх в екран. «Спартачок» висвітилося на тому.

-Та щоб тебе… – виругався хлопець, але повідомлення відкрив. Пробіг очима по словам:

«Я знаю, що ти теж це відчуваєш»

-Сука, Спартак… – Женя щосили заплющив очі, стиснувши гаджети в руці.

Відповіді не було. У Жені її не було навіть для себе.

Декілька ще ковтків віскі і хлопець вже не пам’ятає як дістався спальні та влігся спати,  навіть не переодягшись.

***

Наступний день обіцяв бути важким. Емоційно насамперед. Бо сьогодні знову запис подкасту. На цей раз у Спартака вдома. Так домовились хлопці без участі Жені. Бо витягти його вранці на розмову виявилось тяжко. Проснувся він біля 11-ї ранку, і розмовляти ні з ким не хотілось. Хотілось привести себе в порядок, аби ні в кого не було сумнівів щодо його адекватності. Він в порядку. Він не страждав. Він не пив. Він не картав себе. Саме так він планував триматися в очах інших. В тому числі при Спартаку теж. Тому привівши себе до ладу, він вирішив поїхати поснідати.

Думки лізли як комарі літом. Він їх відганяв та старався займатися роботою. Не виходило добре, тому він так і просидів за ноутом майже пів дня безрезультатно. Від хлопців прийшло смс-нагадування що через годину запис. Женя вирішив приїхати за пару хвилин до початку, аби менше стикатися зі Субботою в комунікації не на камеру.

Як загадав, так і зробив.

Дзвінок в двері.

-Женя, де тебе носить? Ми тільки тебе чекаємо. – обурився Коля, пропустивши хлопця до квартири.

-Вибач, Колюня, затори. – Женя зняв пальто та пройшов на кухню. Спартак вже сидів за столом перед мікрофоном, в руках був телефон, але з появою Жені , він підняв погляд на брюнета.

-Привіт.

-Привіт. – відповів коротко Євген, сідаючи навпроти. – Антон, я готовий, можемо починати.

Його бісили ці погляди Спартака. Чи він їх сприймав так? Можливо. Але він за годину запису втомився морально тримати цю маску холодності. Втомився відводити погляд. Нагадувати собі про вчорашню розмову. Стримувати себе в посмішці. Заперечувати собі дивитись в ці прекрасні очі поряд. Ні одного жарту не було промовлено на цьому записі. Від цього всій команді було дивно. Неначе атмосфера не та.

Запис закінчився, хлопці почали збиратися. Всі, окрім Спартака. Євген мав намір злиняти найпершим, аби не залишатись на одинці з другом. Слів просто не було, а емоції зараз були не потрібні. Не хотілось видавати свій істинний стан, а триматись відсторонено швидко набридало. Тому Янович швидко одягся, і вже стояв в коридорі, обговорюючи з Колею якою дорогою краще зараз поїхати. Але Спартак не даремно психолог, тому бачив поведінку Яновича достатньо ясно для себе.

-Женя, – окликнув Суббота, – затримайся будь ласка, в мене є питання до тебе.

Женю тут же кинуло в жар, але він швидко зібрався та відповів:

-Я поспішаю зараз.

-Це не займе багато часу. – сказав Спартак, що стояв спершись спиною на стіну та склавши на грудях руки.

-Жень, тебе почекати внизу? – запитав Коля брюнета.

-Ні. – коротко відповів Спартак. – До зустрічі, хлопці.

Блондин пройшов повз Яновича, та замкнув за хлопцями двері на ключ.

-Це щоб я не втік? – поглянув на Субботу комік, залишаючись стояти на місці вже вдягнений в пальто.

-Ні. Ти вільний. Можеш піти в будь яку хвилину. – повернувся до нього Спартак.

-Чудово. Я пішов. – Женя рішуче направився  в сторону вхідних дверей, але на півдорозі був зупинений другом, який перегородив йому дорогу, виставивши перед ним руку, на яку актор і наткнувся.

-Не зараз.

Перший тактильний контакт за весь вечір. Янович відразу відійшов від нього на пару кроків назад до стінки.

-Добре… Кажи. Я слухаю.

Спартак підійшов до Жені ближче, встав прямо перед ним, сховавши руки в кишені спортивок. Кучерявому бігти не було куди – позаду стінка, попереду – блондин.

-Ти мене уникаєш? – Спартак намагався заглянути в очі навпроти, та вони бігали аби де, тільки не дивились навзаєм.

Чи є взагалі сенс брехати? Тим більше брехати психологу? Який ще й твій друг? Друг… Був би він просто другом… Було б легше.

-Так.

-Подивись на мене.

-Що ти хочеш від мене почути? – тихо мовив Янович, опустивши погляд. Він не хоче дивитись.

-Подивись на мене. – голосніше сказав Спартак та, взявши друга за підборіддя, повернув до себе. Погляди нарешті зустрілись.

«Господи… не торкайся мене! Я не хочу це відчувати!» – відразу кричали думки Жені. -«Але приємно. І тепло. І неправильно» – він би хотів себе переконати, але тіло просто стояло і навіть не намагалося вивільнитись від чужої руки.

-Женя, я знаю, що ти теж щось відчуваєш до мене. Що це не просто дружба, і ти це сам розумієш. І ти не хочеш це визнавати. Ти не можеш це визнати. Не дозволяєш собі. Заперечуєш собі. Не даєш. Боїшся. – Спартак відпустив підборіддя, натомість пройшовся теплими пальцями по щоці хлопця зверху вниз, спускаючись на шию. Янович слухав його та після руху, тяжко видихнув. Погляд загубився десь, бо слова різали слух, тому що були правдою. Як би він не намагався це приховати…

-Чого ти боїшся? – м’яко запитав Суббота, погладивши великим пальцем червону щоку. Женя закрив очі.

– Женя…

Відповіді не було. Тиша з’їдала зсередини кожного. Спартак чекав та не давив. Просто зберігав тактильний контакт, якого так прагнув, хоть трішки. А Женя не міг нічого сказати. Йому хотілось вити від безвиході та власної слабкості в цій ситуації. Він розумів, що йому приємний цей контакт, і його тягнуло до взаємності. Але ж… Ну не можна так. Він вже бачив всі наслідки наперед: як вигрібає від батьків, як від нього відвертаються та засуджують всі знайомі, як з ним розривають контракти, як підгорає його репутація, бачить косі погляди та плітки, а головне: заради чого він руйнує своє життя? Заради короткої інтрижки з другом? Тому що це не могло мати під собою міцний фундамент. Це не може бути коханням на все життя. Тим більше, знаючи як швидко Спартак втрачає інтерес до людей.

-Всього. Мене лякає те, до чого це може призвести.

-Це призведе тільки до того, що ти будеш поруч з тим, з ким хочеш. – промовив психолог, не забираючи власної руки. Навпаки, збільшивши тактильний контакт тим, що другою долонею взяв Євгена за руку. І добавив:

-Чи не хочеш?

-Не змушуй мене це говорити.

-Господи, який же ти впертий. Я ж на тебе не тисну… не примушую… Хоча міг би. Ти це знаєш. – сказав Суббота, поглажуючи його руку. -Жень…

Євген перевів погляд на Спартака.

-Це взаємно. – сказав блондин, підходячи до того вже майже впритул. Так близько, що відчував його дихання. – Ти мені віриш?

Після декількох секунд тиші, почулась тиха відповідь:

-Вірю.

-Можна тебе обійняти?

Один кивок і Спартак, не зволікаючи, зігріб до своїх обіймів таке бажане тіло. Женя теж обійняв його.

Такий рідний запах відразу заполонив легені психолога. Він поклав підборіддя на плече актора, як кіт. Одна його рука просунулась під пальто та обійняла спину, заспокійливо поглажуючи. Інша – занурилась у м’які кучері брюнета, проводячи по ним, перебираючи, чи просто притягуючи чужу маківку до себе ближче, не бажаючи відпускати. Неначе боячись, що хлопець відсторонеться. Та Янович й не думав цього робити. Бо так зараз було комфортно в цих обіймах. Неначе його сховали від усього світу і потенційних проблем. Він був тут. Тут і зараз. І не хотів йди нікуди. Тільки бути тут. Стояти в цьому коридорі вічно. З цією людиною вічно. Очі заплющились та просто відпочивали від переживать хоча б на хвилинку. Руки опустились на чужу талію. Таке відчуття хотілось переживати знову і знову. Хотілось дозволити собі переживати ці почуття. І отримувати такі унікальні та особливі відчуття.

В голові вже не було думок. Не було – поки існували ці обійми і ці руки на його тілі. А потім все встане на свої місця. Або вже не встане, тому що наступна мить змусила коміка перехопити подих, коли Спартак торкнувся своїм носом чутливої шкіри на шиї. Відчулось його гаряче дихання.

Блондин провів кінчиком носа по шиї друга від вуха до ключиці. Рука на спині прижала хлопця до себе сильніше. Після його Спартак вирішив дозволити собі більше – він торкнувся губами шиї актора, піднімаючись назад до вуха.

Євген здається від неочікуваності забув як дихати та по інерції його тіло вирішило, що варто відкинути голову назад, підставляючи шию під чужі поцілунки. Та розум намагався ще втриматись на місці:

-Спартак… Не треба. – тихо відізвався Женя.

-Скажи, що не хочеш. Скажи. І я тебе відпущу. – промовив блондин, не полишаючи свої дії, – Назавжди.

Спартак властно пройшовся зубами по ніжній шкірі, залишивши червоний засмокт. Женя гаряче тяжко видихнув, відкривши очі та відразу зустрівся поглядом зі Спартаком, який трохи відсторонився  та чекав, зазираючи в очі навпроти. Рука все ще перебирала волосся, інколи зупиняючись то на вилицях, то торкаючись шиї.

-Ні. -різко відповів Євген та взявши Спартака за потилицю, поцілував, надвигаючись на того як цунамі, зробивши декілька кроків вперед, і змусивши молодшого «в‘їхати» в протилежну стіну під силою брюнета. Але думки вже були зайняті  бажаними губами, а не холодною стінкою.

Суббота прижав хлопця до себе ще міцніше як міг, коротко посміхнувшись в поцілунок.

Так жадно він ще нікого не цілував. Він цього досить довго чекав, щоб тепер відпустити.

Руки Жені блукали по тілу психолога, він хотів його торкатися, гладити, зжимати, кусати. Вони просто робили те що хотіли, не піддаючись здоровому глузду. Це все його. Зараз це все було тілько його. Йому стало набагато легше. Неначе камінь впав з душі, оголивши справжню її суть.

Дихання в легенях не хватало, і Женю змусило це перервати поцілунок першим. Він прихилився лобом до чужого, глибоко дихаючи. Очі закриті, руки тримаються за Спартакові плечі.

-Я не хочу… Не хочу йти. – сказав Євген. – Хочу бути тут. З тобою. Я хочу бути з тобою. Чуєш?

-Чую, Сонечко. Чую. – посміхнувся Спартак. Женя підняв голову, відкривши очі. Він так чекав цього лагідного та розуміючого погляду. І він його отримав. А ще отримав обійми. Знову теплі та комфортні. – Я тебе нікуди й не відпущу.

Ланцюг порвався. Не втримав натиску почуттів. Чхати вже, що станеться потім.

«Зараз я щасливий. Я відчуваю себе там, де повинен бути»

Женя подумки вирішив, що думати про наслідки від буде якщо вони настануть. А поки – він тут, поруч зі свої щастям. Тихим, теплим, безпечним. Він в ньому впевнений. Його не образять. Не кинуть. Не зрадять. Він відчуває себе на правильному місці.

«Поняття норм і моралі буде змінюватись» – згадались слова Субботи на одному з подкастів. І це правда. Ми не маємо підлаштовувати своє життя під соціо-культурний динамічний показник, що змінює свої стандарти чи не з кожним наступним поколінням. Все, що ми маємо робити – бути щасливими.

від автора: дякую що прочитали. Писала чотири дні, аби викласти все й одразу. Мене дуже дратують автори, що викладають розділ і на цьому все. І чекай не знати скільки. А потім воно забувається, і коли появляється новий – перечитувати все заново, аби згадати. Не робіть так. Всім добра, бобра і сонця.