Песиків не цілують

Знову. Знову він дивиться в стелю, свердлячи її поглядом. І так майже кожну ніч: стає все складніше і складніше заснути. Якби в квартирі було світло, Женя б включив свою улюблену лампу біля ліжка, з якою було комфортніше засинати. Накрившись майже з головою під ковдру, він вирішив використати останній метод, мабуть самий дієвий. Янович трохи подумав і написав своєму товаришу.

Привітик. Спиш?

На диво відповідь майже миттєва.

Ні, а що?

Актору було ніяково просити Спартака, але він мав спробувати.

Тут така справа… Я не можу заснути і ця проблема мене переслідує вже декілька днів. Чи можу я приїхати до тебе і переночувати? В тебе і світло завжди є, і тепло…

Женя зі страхом і соромом відкинув телефон від себе перебуваючи в очікуванні. Коли телефон мигнув повідомленням, він одразу схопив його і прочитав доволі довге повідомлення.

Я ж казав. Гігієна сну і ще раз гігієна сну. Ти ж у нас любитель подивитися Netflix чи футбольчик перед сном. Починає працювати «терапія контролю стимулів» і мозок починає асоціювати місце з діяльністю і діяльність з місцем. Тому ти не можеш заснути.

Довгувато і душно. Все, як любить Спартачок. Але наступне повідомлення, яке прийшло майже після першого, вразило.

Приїжджай. Чекаю.

У актора очі на лоба полізли. Він ще раз перевірив чи він випадково не спить і чи не помилився чатом. Але ні, це був Спартак і він був в мережі, очікуючи відповідь.
Женя швидко відписав «Добре, скоро буду» і, накинувши куртку на домашній одяг, побіг вниз з 14 поверху, забувши навіть про ліфт. По дорозі він встиг втомитися і викликати таксі, хекаючи на поверсі восьмому.
Коли він вийшов на вулицю, морозне повітря вдарило по обличчю і Янович нарешті усвідомив всю ситуацію. Зараз він, майже в 12 ночі, імпульсивно їде ночувати у Спартака. Капець. Чим він думав, коли це писав? Чогось ці думки змусили його почервоніти.
Таксі під’їхало і Женя, не задумуючись, сів на переднє сидіння, хоча зазвичай сідає на заднє. Поки вони їхали, водій, впізнавши Яновича, радісно з ним теревенив і розпитував, поки актор ввічливо усміхався і кивав, абсолютно не слухаючи. Він думав про те, що зараз відбудеться: що він скаже, коли приїде? Як він буде дивитися в очі Спартака без сорому, та яка напружена атмосфера буде між ними.
Оплативши свою подорож та попрощавшись з таксистом, Євген вийшов з автівки. Важко видихнувши він підійняв погляд на 7 поверх, точніше, на вікно яке виходило зі спальні психотерапевта. Пів першої ночі, а він завалиться до Спартака спати. Прямо як дитина, якій приснився кошмар і вона прибігла спати з батьками.
Він подзвонив у домофон і через кілька секунд йому відповів трохи заспаний і охрипший голос.
– Це я, – сказав Женя
– Та знаю, що ти. Хто ж ще може о першій годині ночі дзвонити до мене в квартиру.
Хоч це було сказано з іронією, але людина на тому боці не злилася, а навпаки, була навіть трохи рада. Двері відчинилися і звідти виглянув трохи пом’ятий чоловік.
– Заходь.
Женя переступив з ноги на ногу і зайшов, ніяково усміхаючись.
– Ти що, в піжамі приїхав? В такий холод?
Актор оглянув себе.
– Та нормально. Я майже не був на вулиці, не встиг замерзнути.
– Точно? – Спартак недовірливо глянув і торкнувся руки товариша. Холодна.
– Знімай куртку, я поставлю чайник.
Женя знову ніяково усміхнувся і коли Суббота розвернувся, щоб піти до кухні, той зупинив його.
– Ще раз вибач, що потурбував. Так завалився ні з того, ні з сього…
– Та нічого, я не проти твоєї компанії – Спартак всміхнувся. Але то була не вичавлена, не іронічна, не насмішкувата усмішка. То була лагідна усмішка, та така, що хотілось зупинити весь світ, щоб споглядати це цілу вічність. Але з цих думок коміка вивело питання товариша десь з кухні:
– Тобі який чай? Чорний чи зелений?
– О, мені чорний з бергамотом. Обожнюю його.
– Добре.
Поки Спартак робив чай, Женя сів за стіл, за яким вони зазвичай писали подкасти. Через декілька хвилин перед ним зʼявився ароматний і гарячий чай в чашці з героєм Капхедом, яку колись подарував Женя.
– Тобі вже настільки не подобається ця чашка, що ти вирішив дати її мені? – це був скоріше жарт, ніж питання.
– Ні, це моя улюблена. Просто дав першу, яка попалася під руку.

Це була брехня, яку товариш не зміг розкусити.
Хоч Спартак і не любив давати іншим щось своє, але тут йому навіть було приємно, що його Женя п’є з цієї чашки. Це мовчазний знак, але товариш дуже легко повірив в цю брехню і не задумувався над цим.
Спочатку зависла мовчазна пауза, яка дуже швидко перетворилася на жваву цікаву розмову. Але під кінець обоє вже почали позіхати – режим сну давав про себе знати. Та й чай давно закінчився.
– То ж… – почав комік, — Я тоді ляжу на дивані. В тебе в квартирі хоч тепло, не те що у нас. Він засміявся, щоб не показувати незручність. Спартак тільки підняв брову.
– Ковдра у мене тільки одна, тож ти можеш лягти зі мною. Так тепліше.
Психолог намагався говорити логічно і аргументовано, але за цими словами стояв зовсім інший сенс, який не розумів навіть сам Спартак.

Янович здивовано витріщився. Раніше він залишався на ночівлю у товариша, коли було набагато тепліше, тому він міг легко розміститися на дивані, що і хотів зробити, якби не несподівана пропозиція друга.
І, як на зло, щоб підштовхнути до бажаної відповіді, світло вимкнулося. Через якийсь час тут буде холодно, наче в Антарктиді.
– Добре, я не проти.
Господар квартири акуратно підійшов до ліжка і влігся скраю. Насправді він любив лягати посередині свого величезного ліжка, але зараз він був не сам. Та й він був тільки радий цій компанії, з дуже невідомих йому причин. Але не хочеться думати про це прямо зараз. Його товариш наосліп підійшов до ліжка і дуже акуратно ліг поряд. Ложе було доволі просторе, настільки, що не відчувалося тепла чужого тіла поряд.
– Чуєш, а я вже вичерпав свій запас прохань? – він захихотів, щоб перевести це в жарт.    Але схоже не подіяло, бо з іншого боку пролунав сонний і серйозний голос:
– А що сталось? Тобі чогось не вистачає?
– Ну майже… Мені трохи холодно. Але це можна перетворити в гру: уяви, що я пес. Мене можна обійняти, почухати і погладити. – він щиро засміявся.
Сьогодні був наче вечір засекречених знаків. Кожен ховав за жартами чи брехнею справжні бажання, які ніхто не міг висловити напряму.
Суббота зрозумів, що затіяв його Женька, але згодився. Він підсунувся до нього і обійняв, гладячи такі рідні кучері. Обережно вдихнув такий приємний і улюблений аромат. Друга рука спустилася на спину і повільно гладила.
Янович не одразу, але теж притиснувся до друга. Так багато дофаміну в нього ще не вироблялось від звичайних обіймів.
– Ну що, песик, подобається? – в цій фразі було трохи насмішки.
– Якщо чесно, дуже – Женя відхилився від Спартака. Він чітко відчув чуже дихання десь біля своєї щоки.
Навіть в темряві, не бачачи одне одного, вони знали, що дивились прямісінько в очі. Одна мить – їх губи злилися воєдино. Поцілунок переповнювала ніжність, демонструючи наскільки вони дорожили одне одним. Спартак, продовжуючи пестощі, перемістив руку на щоку, а звідти зарився нею в
улюблених кучерях. Коли вони відсторонились, першим тишу порушив Женя:
– Цуциків не цілують, ти ж знаєш?
– Знаю, але перед цим неможливо було встояти.
Вони знову обійнялись. Зорі яскраво засяяли на небі і навіть повний місяць заховався за маленьку хмарку, щоб не заважати колишнім товаришам своїм світлом крізь штори.

P.S. Мій канал, де будуть з’являтися нові роботи і інші цікавинки, тут