Розділ

Скільки минуло часу: година? тиждень? невже місяць? Так з психологом час спливає надто довго. Неначе полонений відбуває своє довічне ув’язнення на самоті. Але навіть там він може відчувати спокій, а тут чіткий погляд зациклений тільки на тобі.
-Що відбулося потім, після тих подій?(Валері Кінботт запитала це знаючи відповідь на перед)
-Мені здалося ви майже першою дізналися (з людей котрі не були там присутні особисто), про це з новин Енід( що ж у цьому кабінеті можна було дати волю усім емоціям)
Але це все здалося наче флешбек із тих подій. Хоча додалися ще декілька відчуттів у той момент, з’явилися відчай і фальшива посмішка.
-Чим більше про це говоритимеш, менше будеш думати про ту жахливу мить( вона мала рацію, це було дійсно так)
-Було б добре, хоча б щось пам’ятати після різкого болю, обличчя тих кого вдалося розгледіти… як одразу ж потемніло в очах. Що було з моїм тілом я досі не знаю, розумію лише … одне(твій голос став менш реалістичним)
Ти справді не відчувала нічого після того, як впала на землю, після різкого болю у тілі. Не було зрозуміло що тоді боліло найбільше, відчуття зникло тільки крик з’явився мимоволі за відчуттям. Миттєво почали вибігати багато людей вони були розмитими, нечіткими плямами. Першими як здалося це були: директор, Енід, Ксав’є та була та котру ні з ким не сплутаєш Аддамс. Саме вона була більш чіткою ніж усі інші. Обрис її обличчя був наче начерк на жахливе видовище, яке бачили її очі. Вона не кричала, не плакала. За неї це робили обличчя та очі, які демонстрували важко вразливий переляк, який відігравав важливу роль для її емоцій та відчуттів.
-Так я це розумію, але я ж не лише про те що сталося на цьому тижні, а й про першу ( так вона вочевидь хотіла тебе з’їсти черес чур поглядом)
-Яка від мене зараз користь? Від людини яка прокинулася з коми лише сьогодні вранці та побачила пов’язку на лівому зап’ясті. Не змогла встати через гіпс. Ви знаєте як вона зламалася? (Твоя впевненість була дуже правдивою)
-Подробицями я не володію, але до тебе у палату повинні прийти сусідки провідати можеш дізнатися більш детально у них —Софі ти говорила що розумієш лише одне що тоді було, що це?
-Це змінна знаку, але я не знаю як він виглядає. Рука міцно забинтована (твоя увага змістилася на зап’ястя)
Рука досі є червоною, не беручи до уваги пов’язку яка набула червоного кольору. Потрібно запитати про руку, у тих хто там був присутнім. Та дізнатися що то є знак.
У палату заходить лікар сповістити про закінчення часу. Психолог виходить.
-Ви можете зняти її з мене, зап’ястя сильно болить та німіє
Лікар зробив перев’язку, але він не дав змогу його розгледіти. Постійно тримав руку біля себе, та туго знову зав’язав її.
-Що там намальовано?
-Який символ, я не сильний у них( у його голосі було щось таке дивне, наче він старанно намагається збрехати)
-Просто опишіть як він виглядає
-Не питайте, будь ласка, нам двом може бути дуже погано. Забудьте цю розмову, і поводьтеся як звичайно
Знервований лікар вийшов, у нього почали трястися руки. Але палата не довго була пустою.
-Привіт Софі як себе почуваєш?( У Ксав’є був чудовий настрій)
-Добре, шкода що не пам’ятаю що тоді сталося, а телефон поки не дають
-Добре що добре, коли тебе виписують?( Енід навіть підстрибувала говорячи це)
-Енід людина тільки з коми, і досить стрибати (Що ж було приємно бачити звичайне незворишливе обличчя Венздей)
-Хоча б хтось тут може стрибати, у мене як ви можливо знаєте зламана нога
-Що ж це ми знаємо, тому що приходили весь цей час до тебе (Ксав’є посміхнувся до тебе в обличчя)
Він сів поруч на стілець біля лікарняного ляжка. Поклав свої руки на твої, та міцно стиснув:
-Сподіваюсь тебе скоро випишуть, зможемо разом ходити на заняття
-Фу.. ненавиджу кохання, мене зараз вирве сердечками( Венздей майстерно скривила обличчя)
-Справді? Я думала у тебе з’явився шанувальник і ти не проти його уваги( вона припинила постриг увати, та обернулася до своєї співрозмовниця
-Енід припини про нього говорити, ти зациклена на ньому більше ніж я( У Венздей її верхня майже непомітний хвилеподібний вигин на білому, гладенькому лобі. Видавав невдоволення)
Від цього у всіх осіб у приміщенні, змінився настрій. З бадьорого настрою на некомфортне мовчання. Яке несло за собою важке повітря, завіски на вікнах бути нерухомими. Ти трохи посунулася до верху, щоб знаходитися у сидячій позі, тому що лежачи спина починає терпнути.
-Що взагалі сталося, та скільки я тут лежу?
– чотири дні та три години, це якщо хочеш точно( точність Аддамс надавало життя цьому простору, її беземоційним голосом)
Промовляючи це її косички залишалися нерухомими. Тільки м’язи лиця рухалися, для того, щоб видати звук. Її очі знаходилися у твоєму напрямку, але дивилися крізь тебе. Було помітно що погляд був неспокійним неначе його щось турбувало.
-Аддамс тебе щось турбує? Можливо ти хочеш це приховати, але ти точно чимось стривожена ( твоя зацікавленість до неї зросла)
-Моє ведіння твій знак, і той хлопець який стоїть під вікном будівлі (її голова не могла знайти спокою, вона постійно кидусь була направлена то на тебе потім на вікно) – Це поки все що складено до купи, кол ти потрапиш до кімнати тоді все прояснити більш детально
-Що ж сподіваюсь чекати доведеться недовго (зв’ялись якась стурбованість, погляд впав на зламану ногу)
– Що зімною такого відбулося що в мене знову, ця проблема з ногою
-Коли ми потрапили на подвір’я ти була на колінах, трималася за руку та дуже сильно кричала неначе ріжуть по живому, твої вени набули дивного кольору. Потім ти впала, почалися конвульсії, через це вдарилася об дерево (було дивно бачити серйозну Енід, тоді вона була Енід Сінклер)
-Твоя тітка втратила свідомість, це було вперше коли я побачив її такою блідою (його рука досі лежала на твоїх)
-Вона прийде сьогодні?
-Так, вона приходить кожного дня, як і ми. Сьогодні вона має для тебе розповісти що відбудеться у понеділок( )
-Що повинно відбутися у понеділок?
-Вона просила нерозповідати, все ходімо зараз можу пробовтатись.(Енід першою вскочила у двері)
Венздей йшла за нею, майже добровільно Енід потягнула її за руку до дверей Коли Ксав’є вставав зі стільця Софі взяла його за зап’ястя. Його волосся сполохалося від різкого повороту, виразного обличчя.
-Зачекай, чи можемо ми з тобою поговорити наодинці? ( Твої очі перебирали усі куточки його гладенького лиця без единого прищика)
-Звісно, але зараз нам потрібно йти, ввечері надішлю повідомлення де зустрінемося (його посмішка була невід’ємною частиною цього дня)
Вони вийшли. Недавши тобі змогу провести їх навіть до дверей. Ця трійка дуже швидко ходила, що на костурах (інша назва милиці) їх було важко наздогнати.Та й з ногою було важко встати з ліжка. Однотонні білі стіни не залишилися пустими. Невдовзі прийшла тітка
-Як ти? Як я знаю ти втратила тоді свідомість
-Зараз усе добре, бачу ти теж непогано почуваєш ( погляд старшої Вімс натрапив на ногу я яка лежала на подушці)
-Так вдруге вже краще пристосуватися (посмішка засяяла на твоєму білому та змореному обличчі від лікарняних процедур та таблеток)
Тоді ти зрозуміла що за кольором лиця ти дуже схожа на неприступну Аддамс.
-Вибач те що я зараз тобі скажу може бути для тебе потрясінням. Але ти повинна про це зната. Воно може бути пов’язаним з тим що з тобою трапилося. Після розповіді ти можеш це зрозуміти
-Ти потрапила у якусь халепу? Тебе хочуть заарештувати? Чи в тебе якась хвороба? (було дивно щось почути нове від неї так я ви були близькі та багато одне про одного знали) – Я готова тебе вслуха від тебе будь-яку інформацію (промовляючи це у тебе була легка стривоженість, але ти затонувала її посмішкою)
– Дев’ятнадцять років тому я була одружена це було дійсно сильне кохання принаймні у мене. У нас був син він був дуже схожим на мого чоловіка : темно зелені очі, ніс та губи. Я не встигла дати йому ім’я у мене його вкрали ( у неї стислися у грудях всі колишні почуття)
-Як це трапилося? (твоя знервованість у голосі видала себе)
-Він зрадив мені, хотів з нею одружитися та вона не могла мати дітей. Тому він викрав нашого сина майже одразу після народження це я дізналася із листа якого він залишив. Тоді я втратила свідомість тому нічого не пам’ятала як це сталося та через що ( на її очах з’явились сльози)
-Ти знаєш де вони знаходяться зараз?
-Ні за ці роки вони змінилися. А у це місто я переїла приблизно роки 2 тому
-Ти знаєш що може означати цифра 68, саме стільки людей я бачила коли була тут у комі серед них була мама
-Це цифра над людиною у сім’ї за її порядком народження. Ти за порядком 69 мій син … він був 68 так саме він (її обличчя набуло смутку та розпачу)
– У нього може бути символ рун?
-Цілком можливо, та напевне я не знаю цього
-Воно може закровити, коли двоє людей з ними зустрінуться?
-Так, але тільки тоді коли він дуже ображений на когось з родичів. Так було встановлено законом, щоб не було образ між родиною, а був мир та розуміння – Навіщо ти про це питаєш, ти його бачила? Де? (Поява деякої зацікавленості була неначе перемикачем її емоцій)
-Не впевнена у цьому, але все можливо
-Скажи мені, якщо буде щось ще схоже – Я тобі забула сказати, у понеділок буде проводитися щорічний танцювальний захід Rave’N
-Виходить, сьогодні я зможу повернутись до кімнати
-Поки ні, ти тільки сьогодні отямилась, тому побудь трохи в лікарні
-Ні я не можу тут залишитися, вони усі там, а я у лікарняній палаті. Цьому не бути (твої бриви слегка насупилися, але не несли негативної реакції)
-Тобі тут буде краще і безпечніше
-В мене зламана тільки одна нога, а не усе тіло. Тим паче у мене це вже було я знаю що робити
-Добре, роби як знаєш, але …
– Бережи себе та будь обережна це знаю
-Що ж тоді надішлю водія ввечері він забере тебе
-А якщо я випадково піду прогулятися, та якось так вийде що дійду кімнати
-Погоджуйсь на водія, або залишайся тут. Я знаю твоє “випадково”
Було чудово бачити її посмішку на похмуреному обличчі від цієї трохи сумної розмови.
Що ж невдовзі випала нагода залишитися одній поміж цих білих стін. Пощастило що було не потрібно збирати купу речей, знову за такий короткий проміжок часу.

-Твоя сумка у мене, можемо йти
Рука Ксав’є так легко й елегантно зачинила двері авто. Його легенька посмішка постійно загравала зі світлом вуличного, вечірнього освітлення.
– Зараз ми можемо не грати Ксав’є. Тут не має Аддмс і Енід
-Так їх тут не має, але її посланець
-Ти про Річа?
-Зустріньмось у мене в кімнаті, там поговоримо не хочу, щоб нас підслухати
-Так, завтра зранку вихідний тому можемо поговорити
-Починаєтся дощ  давай прискоримося( у нього було, на перший погляд спортивне тіло, але зараз він почав трохи кашляти)
-Я пірат, але без гармат, швидко не вийде
Це був єдиний влучний жарт, котрий сюди підходив до твого “вміння” жартувати.
-Потримай, будь ласка
Відавши тобі сумку, він прихватив тебе праве плече, щоб забрати милиці. За декілька секунд ти опинилася у нього на руках, тримаючи костури та сумку. Тіло Ксав’є було теплим та напруженим, його м’язисті руки міцно тримали тулуб та тіло. Відчувався подих, який закінчувався на маківці голови. Він був злегка прохолодним, свіжість запаху надавала м’ятна паста. Ви підійшли до вже знайомих дверей. Схоже ліве передпліччя було витривалішим, для відкриття дверцят. Не встигли до них доторкнутися мокрі плеч, і парубка на які майже прилипло його волосся. Вам оточила увагою вже добре знайома фігура та невдоволене лице.
-Невже ти досі з нею? ( Невдоволений вираз обличчя був незмінною її гримасою, відколи почалася ваша гра, персоналізована для неї)
-Що ти хочеш від мене почути Б’янко?- Його радісне лице, або хоча б на це натякала його посмішка. Яка відразу зникла після її слів- Моє пояснення для тебе лунає постійно коли ми зустрічаємося, мені здається досить ходити навколо цієї теми.
-Що ж якщо це твоє остаточне рішення, тоді побачимося у понеділок на заняттях- Її голова гордовито піднялася, та рушила вперед за тілом. Яке легенько коливалося, від її тихенького схлипування.
-Виходить все добігає кінця?
-Давай про це поговоримо трохи пізніше. Не хочу, щоб нас почули
Двері дочекалися свого часу, щоб їх відчинили. І це дійсно було приголомшливо: вечірнє світло пробивалося до темного кутка, похмурої сусідки. Яка тривалий час сиділа за друкарською машинкою, її спина залишалася досі рівною та нерухомою, як і кисті рук, котрі набирали текст зупиняючись лише для того аби перевести подих. Не могло статися такого, щоб у неї не було цікавих думок, для тексту. Не було дивним і те що у кімнаті, в такий пізній час була найяскравіша намистинка, у цій не яскравій обстановці.
-Вибачай, але мені вже час зустрітися з Аяксом- його посмішка з кожною протяжністю слова, ставала ніжною та навіть підморгування стало тут доречним -Побачимось по обіді завтрашнього дня
За ним вони зачинилися, тоді з’явилася надія що сьогодні вони більше не відкриватимуться.
– Мені потрібна ваша допомога (проговорюючи це, ти неквапливим кроком на костурах йша до ліжка. Проходячи повз письмовий стіл)
-Яка? (Енід була трохи здивована. Через те, що вставши з ліжка мала намір пообійматися)
-Що потрібно робити?( Аддамс миттєво встала зі стільця, відсторонившись від писемності)
-Зняти цей клятий бинт. Вислухати, потім придумати план дій (повільно проступала до місця призначення. Вона була б швидше, якби не цей важкенький гіпс)
-Що ж почнемо з руки – її хода залишалася незмінною, легкими підстрибуваннями. За мить вона опинилася біля тебе, порушуючи кольоровими пасмами. – Вона прилипла до руки, я не хочу зробити тобі боляче
-Аддамс ти людина з алекситимією. Тобі буде не важливо на мій біль?
Нічого не сказавши холодна фігура, доторкнулася до руки. Було трохи дивно почути від неї слово: Готова?. Не дочекавшись відповіді почала швидко розмотувати. З кожним слоєм знімати викупаний у крові бинт. Її останній соток був швидким та неочікуваним для тебе.
-Ні, ні, ні … це не може бути вона! (Твій Подив переростав у невелий крик)
-Ось аптечка, на всяк випадок (косички ледь торкалися до потилиці, але все одно відчувались їх коливання)
-Аддамс, схоже тут потрібне спиртне, а не твій медикаментозний садизм (її жарт надавав легеньку усмішку, який притупив біль. Відвернувши нервову увагу на м’язи: м’яз-підіймач верхньої губи, та малий виличний м’яз.
-Зараз краще зберігати більш-менш чисту голову
-Прибери з зап’ястя руку, та поясни що це за знак (її наказний голос одночасно був і заспокійливим та надійним, але водночас і тривожним)
-Альгіз руна життя (ᛉ) Назва дивна навіть смішна ( твоє обличчя не давало будь-якого натяку на посмішку)
-Це чудовий знак. Але твоє лице говорить про щось інше? (Енід була схожою на емпатичну людину. Її чудовий настрій змінився)
-Він перевернутий– дуже погано, але сторінка про це у бібліотеці вирвана( вона дивилася прямо у твої очі. Не те щоб це лякало, але було некомфортно)
-Альгіз – життя, але перевернута означає смерть- (майже всі пазлики ставали на місця, було відчуття що залишилося зовсім небагато)-Так тепер мені здаєтся, точно що це якось пов’язано з якимось хлопцем
-Яким хлопцем? (Енід поставила стільці, налаштовуючись на довгу розповідь)
Аддамс присіла, але її огляд досі був на тобі. Відчувалось що тоді вона була Венздей Гомес Аддамс, яка могла вислухати та допомогти.
Через декілька хвилин майже вся інформація була для них вже розповілась.
-Хто б міг подумати, що в неї була дитина
-Енід, навіть не думай це публікувати, будь ласка
-Вімс, це ще не вся історія? Що було далі? (Голос пролунав так дзвінко і робко) -Потрібно навідатися до шерифа

Коли Софі розповіла Аддамс про 69 вона посміхнулася(розуміючи що це не тільки звичайна цифра)
-Сподіваюсь, ти не помреш зо сміху. Розумію смерть це прикольно, але відкінутися від сміху це не дуже буде похвально
Її поведінка навіть трохи лякала, тому що чути сміх Аддамс це дивно. Ти підійшла до Енід та пошепки запитала:
-Енід ти розумієш чому Венс так заливається сміхом? (твоє обличчя було тільки сповнене запитанням)
-Софі ти обов’язково скоро про це дізнаєшся, якщо виживеш після того, як назвала Аддамс – Венс
Вона ледь закінчила фразу, як одразу почала з цього сміятися. Але коли Аддамс почала підходити до тебе, Енід вгамувала свій потік емоцій.
-Вімс припини мене називати Венс, і зараз мене все одно що у тебе зламана нога
Так Аддамс майстерно перемикалася з емоцій. З кожним проговореним словом вона підходила все більше до тебе. Залишилась зовсім маленька відстань між вашими обличчями.
– Венс так близько підходитимеш до того бармена (голос наповнювався хвилюванням)
Венздей сама так близько підійшла до тебе. Енід тільки споглядала за ситуацією. Тому що коли Аддамс кинула на неї погляд, по її шкірі з’явилися мурашки.
– Не кажи так…ти не знаєш всієї ситуації
На її очах ледь не виступили сльози. Але чому? Що з нею, що вона відчуває?
Аддамс взяла своє пальто. Кидаючи його на оголені плечі(кофта з відкритими рукавами), вона виходила у двері.
-… Я піду пройдуся, подихаю мертвим повітрям( у її голосі була якась стурбованість)
– Схаменися Аддамс там сильна злива(Енід наче витягнули з гіпнозу, під час речення вона споглядала на вікно. У яке періщила злива)
-Ти можеш простудитися, залишся
-У мене є парасолька
Двері зачинилися, вона за ними зникла. Дівчина у чорному, у неї чорне все, окрім серця. Хоча хтозна-яке воно у неї.
-Вона завжди така?
-Зазвичай вона усе ігнорує. Вона змінюється, але через що, не розумію (Енід, все споглядала на вікно)
– Все доволі просто, через того бармена… Тайлера
-Що ж про нього ти вже знаєш
-Виходить знаю. Чекай її парасолька у кімнаті ( твоє здивування заглушило біль у нозі коли ти вскочила на неї зі здивування)
-Вона далеко без неї сподіваюсь не піде(Енід почала за неї турбуватися)
– Ми повинні їх знайти, вона не повинна йти до того бармена
-У тебе гіпс заспокойся, ми з Аяксом її знайдемо
-Ні я не можу не піти, а гіпс то дурня хоча і болюча
-Ох добре тебе не відмовиш, замотай ногу чимось, щоб не намочити. Буде кепсько якщо це трапиться