Розділ 4

Забігши в квартиру, Євгенія притисшись спиною до вхідних дверей, так і сповзла по них на підлогу. ЇЇ серце готове було вистрибнути з грудей. Як же вона злякалась. Але не поцілунку чи дій Богдани, а того що відчула сама. Повільно піднявшись, жінка рушило до кухні на ходу позбавляючись верхнього одягу, їй дуже хотілось на свіже повітря. Відкривши вікно, витягла з шафи недопиту пляшку з коньяком, яку в суботу приніс Анатолій та зробила великий ковток прямо з горла. Терпко та гірко, навіть трохи закашлялась. Алкоголь натще серце, п’янким медом окутує душу. Вдивляючись у темряву, що опускається на білий сніг, намагається знайти відповіді на той вихор питань, що закручується у голові. Як же хочеться загубити всі думки і почуття, позбавитись би їх хоч на мить. Щоб мати можливість вдихнути на повні груди свіжого повітря:

– Дана, Дана, що ж ти зі мною робиш. – питання в темряву, що клубом пари видихнула у відчинене навстіж вікно.

Зрештою, зрозумівши що замерзла, адже тонка шовкова блузка зовсім не зігрівала, прийняла рішення відправитись в душ. Гарячий душ, чай та тепле ліжко – все що було потрібно їй зараз.

– А можливо її звільнити? І не буде ніякий перешкод. Як то кажуть геть з очей і з серця… – Євгенія ледь не впала в душі, від неочікуваної думки. Чи вірніше здогадки:

– Невже вона…я в неї. Так потрібно випити ще.

Зранку наступного дня жінка прийняла рішення уникати Богдану. Доходить до того, що навіть не вийшла на роботу наступного дня, посилаючись на погане самопочуття. Чим здивувала не лише доньку, а певно весь колектив. Вона цього не робила з…? Та, Боже, ніколи не робила! Ця жінка її доведе. Хоча уже довела.

Прокинувшись в суботу зрання від жужіня телефону під подушкою, навіть не дивлячись на того так прагнув уваги директора, вона уже в трете, відбиває дзвінок. У неї вихідний і цього разу законний так що має право. Нарешті черга дзвінків припиняється, але раділа жінка не довго. За декілька хвилин донісся дверний дзвінок.

-Євгеніє Максимівно, не на ту напали. – прошипіла Богдана, відкидаючи телефон після чергового неприйнятого дзвінка на пасажирське сидіння. Вона уже під’їхала до будинку директорки. Залишилось лише знайти її квартиру. Під’їзд без домофону. Жінка зраділа але дарма. Зайшовши у під’їзд в якому не так давно зникла Женя, не знайшовши там ніякий підказок вийшла. Повернулась в машину за телефоном, набрала Людмилу. Яка була невдоволена дзвінком суботнього ранку, проте назвала квартиру без та без питань відімкнулась.

І ось Дана уже стоїть не прибираючи пальця з дзвінка тисне на нього. З квартири лунав приглушений дзвін, щось стукнуло, грюкнуло, упало? Чортихаючись двері відкрила розтріпана блондинка в короткому червоному пеньюарі. Богдана хмикнула, оцінюючим поглядом, ковзнувши по тілу блондинки, яка уже шипіла на неї:

– Та якого біса приперлась сюди, скажи мені на милість?! – позіхаючи та потираючи очі.

Дана без запрошення прийшла до квартири, відсунувши дівчину в бік.

– Де твоя мати? – не дочекавшись відповіді від розгубленої блондинки, пішла в глиб квартири, зазираючи у кожну кімнату. Знайшовши спальню жінки, зайшла без стуку:

– Пані директор, підйом. – посміхнулась про себе, оглянувши комок ковдри, під якою з головою сховалась Женя, видно було лише руде волосся розметане по подушці. Здається слово «мило» друге ім’я цієї жінки.

Дана не втрималась,обійшла ліжко і біля Жені опустилась на коліна. Відкинувши край ковдри та обережно прибрала руде волосся з обличчя. Жінка нарешті відкрила очі, та переляканими холодними очима дивилась на Богдану, нічого не розуміючи.

– І ось я знову перед тобою на колінах. – прошепотіла Дана, все ще тримаючи руку у волоссі жінки.

– Що ти тут робиш? – дещо злякано і непривітно запитала Євгенія Максимівна.

– Я приїхала забрати тебе, як і домовлялись.

– Ти ненормальна.

У відповідь, Богдана лише підвелась та пішла на вихід з кімнати.

– Щоб ти знала, не виходячи на роботу і не відповідаючи на дзвінки – так ти від мене не відкараскаєшся. – здавалась русява хотіла, ще щось додати, але її слова перервала подушка, що полетіла у неї з ліжка. – А ти псих.

– От і поговорили.

– Збирайся, і візьми щось з собою, бо ми залишимось на ніч.

– Ага, так я і розбіглась. – але Богдана зробила вигляд що цього не почула, так як пішла в пошуках кухні.

Хвилин за двадцять, привівши себе до ладу, прийшла і невдоволена Женя. Жінка одягла джинсову юбку з високою талією в яку заправила чорну водолазку в якості прикраси додала масивний кулон півмісяцем на срібному ланцюжку. Богдана ж відразу поставила перед нею тарілку з яєчнею та чай. На вигнуту у запитанні брову, відповіла:

– Що? Нам їхати півгодини мінімум, я не хочу, щоб ти всю дорогу бубніла мені що голодна.

– Я не бубню. – ображено відповіла руда, ковиряючи вилкою їжу, вона ще не до кінця розуміла, що діється. – І до того ж, я не сказала що поїду.

– Годі, Жень, ми це вже давно вирішили. А якщо ти про…про поцілунок. То хочу сказати тобі, що я не шкодую. – помітивши за спиною Євгенії, її дочку, осіклась. – Добре, збирайся, я почекаю в машині. Нам потрібно ще поговорити. – проходячи повз Владу, жінка щолкнула ту по носі, і поспішила видалитись з квартири.

– Маам, – від голосу доньки за спиною Євгенія підскочила, – є щось, що я маю знати?

– Думаю нам обом є що розповісти одна одній. Що скажеш? – вона повернулась і дивилась на доньку, яка вмить знітилась.

– Можна відкласти цю розмову хоча б до завтра? – ніяково запитала донька, переминаючись з ноги на ногу.

– Ми не тільки можемо це відкласти, а й зробимо це. Тому що мене чекає Богдана. – її слова перервав дзвінок клаксону з подвір’я, що не припинявся, Женя була змушена відкрити вікно, біля свого авто стояла Богдана та через опущене сколо, рукою натискала звуковий сигнал. – Якщо не припиниш, я тобі цей гудок … і скажу що так і було. – її гаряча тирада була перервана на найцікавішому тим самим клаксоном.

Закриваючи вікно назад, вона могла бачити задоволену посмішку Дани.

– А з тобою ми поговоримо завтра. – від розсерджено вигляду матері, блондинка навіть розгубилась та мовчки спостерігала як Євгенія бубнячи собі під ніс щось, взувалась та одягала коричневе пальто. Взяла сумку, в яку перед цим нехотя спакувала піжаму з деякою косметикою та опираючи на тростину, вийшла з квартири.

Одне Влада знала напевно, щось відбувалось і матір явно цього боялась. Але блондинка раділа навіть цьому, давно у Євгенії люди не викликали таких яскравих емоцій. Зайнята цими думками Лада пішла,приводити себе до ладу, адже заснути вона явно уже не зможе. Зібравшись вона не очікувано зрозуміла, що квартира повністю у її розпорядженні. І задоволена лукава посмішка прикрасила її обличчя і дівчина почала готувати сюрприз для своєї коханої.

Прийнявши у Євгенії сумку, коли та вийшла з під’їзду та допомігши їй сісти в машину, Богдана святкувала свою маленьку перемогу. Деякий час вони їхали в тиші. Не очікувано, кермувальниця зупинила авто та здавалось на ходу вистрибнувши з нього, навіть не вимикаючи двигун, побігла до ряду магазинів на узбіччі. Женя сиділа в здивуванні, спостерігаючи як Дана повертається з просто таки величезним, різнокольоровим букетом гербер. Жінка відкрила двері з пасажирського боку та присівши, щоб бути на рівні зі здивованою директоркою, протягнула їй букет:

– Я хочу привітати тебе з цим чудовим весняним днем. Та якщо той поцілунок чимось тебе образив, чи я зробила щось не так, вибач мене будь ласка. – Женя прийняла букет, та з посмішкою на устах відмітила, що день і справді починає бути чудовий. І весь її поганий настрій як рукою зняло. Як мало потрібно для щастя.

Жінки їхали в тиші. Вони намагались непомітно одна для одної переглядатись, але це не вдавалось, тому коли їх погляди зустрічались вони посміхались одна одній, Дана нехотя розривала контакт, повертаючи погляд на дорогу. Згодом, заколисана теплою атмосферою, та спокійною музикою що лунала з динаміків, Женя здається відключилась. Їхати залишалось всього декілька хвилин , Богдані хотілось, ще трохи поспостерігати за жінкою поруч. Вона з’їхала на узбіччя та повернулась до Жені. Не втримавшись, прибрала те саме неслухняне пасмо з обличчя жінки, заправила його за вухо. Обережно, провела пальцями по щоці, на що Женя кумедно зморщилась та смикнулась в бік, стукнувшись головою об скло. Богдана тихо розсміялась, спостерігаючи як руда тре очі.

– Прокидайся, сонце моє. Ми скоро приїдемо.

– Не сонце я. Та і не спала я.

– Ага, пані Женя, як скажете. – повернула ключ, та завела двигун. – Приготуйся весло провести час. І попереджую, мої друзі можуть дуже втомити, від незвички. Тому привчатись до них потрібно поступово. І я хочу тебе попередити. Ти пам’ятаєш Ольгу? Вона нас запросила, – дочекавшись ствердного кивка, жінка продовжила. – Так от, ми їдемо до неї та Валентини. У них стосунки, я сподіваюсь для тебе це не буде проблемою? Постарайся,спершу звернути уваги на них як особистість. Добре? – з надією запитала Боголюбова, скеровуючи авто на потрібку вулицю. – До того ж, можливо це допоможе тобі, в твоїй ситуації з донькою, прийняти і зрозуміти.

Скоро, посигналивши перед кам’яним парканом з величезними ворітьми, які майже відразу почали в’їжджати в бік, Дана заїхала на подвір’я з просторим двором та гарним двоповерховим будинком. До них вийшла Валентина: висока та статна брюнетка з видимою сивиною, якої здається, вона не хотіла приховувати, а навпаки приймала, як важливу частину себе. Одягнена в джинси та світлий светр крупної в’язки, вона навіть і не моргнула на холоді. Жінка проігнорувавши Богдану пішла відразу до Жені, чим здивувала обох.

– Рада, що ви приїхали, Ольга мене попередила, мене звуть Валентина – господиня, торкнулась передпліччя Євгенії, незважаючи на дещо суворий вигляд жінка виглядала досить добродушно та з неприхованою цікавістю розглядала нову знайому.

– Євгенія, – у відповідь представилась жінка. – Мене майже змусили це зробити. Дякую за запрошення. У вас гарний дім. – оглянула велике, гарне подвір’я. Великий будинок, біля нього гараж на дві машини, перед ними великий вимощений і очищений від залишків снігу майданчик. Звернула увагу на будиночок охорони в кутку та ще декілька споруд в дальньому кінці двору.

– А, ще все заслуга Ольги, – вона махнула в бік будинку, – коли закінчувалось будівництво, вона майже жила тут. Пізніше буду рада провести екскурсію. Ходімо, ще раз вас з усіма познайомлю. А ти постав машину в гараж, там є місце, має ще приїхати Олена з чоловіком, – жінка кинула Богдані ключі від гаражу, та під руку з Євгенією пішла в дім. Богдана ж, нахмурившись потерла потилицю, розуміючи, що за увагу Жені сьогодні їй ще доведеться поборотись.

Заїхавши в гараж, Боголюбова забрала сумку Жені і свою, та пішла в будинок. На порозі її зустрів жіночий сміх та запахи з кухні, що пробуджували апетит. Віднісши речі в кімнату на другому поверсі, знайшла всіх у вітальні. Поки що тут були лише господині – Валентина з Ольга, Євгенія, донька Валентина Юлія, що тримала на руках точно янголятко, свою доньку Віку, котрій нещодавно виповнилось два роки. Старші жінки сиділи на дивані спостерігаючи як Юля намагається нагодувати доньку яблучним пюре, але малій це явно не подобалось, що власне і викликало загальний сміх. Врешті коли Валентина не витримала, забрала онуку на руки і почала її годувати, жінки звернули увагу на Богдану, що стояла в дверях. Вона подивилась на Женю, щось згадала і вийшла, хвилини за дві промелькнула в дверях та пішла на кухню ставити букет у воду. Те як почервоніли щоки Жені, помітили майже всі.

– Ну що, – повернулась Богдана потираючи долоні, – кого ще чекаємо? Лену з Сашкой тільки? А близнятки наші будуть?

– Чекаємо Лену. Тоні з Ірою не буде. Вони ж молоді у них там свої справи. Ми взагалі-то чекаємо, поки сауна прогріється і можемо іти. – відповіла їй Ольга.

– Ну що Євгенія Максимівна, – хитра усмішка прикрасила обличчя Дани, – ти мене попариш чи я тебе? – Євгенія нічого не відповіла, лише густо почервоніла та стиснула губи. Поки Євгенія не бачила, Ольга покрутила пальцем у виска, адресувавши цей жест Богдані.

– Ну добре. – вона повернулась, до Валентини, з колін якої до неї тягнула ручки маленька Віка, взявши малечу на руки, підкинула на руках.

– О, я б так не робила. Вона тільки поїла. – на слова Юлії, Богдана різко зупинилась, та відсторонила дитину від себе, на витягнуті руки, що викликало сміх.

– Попереджати ж треба. Ну що малеча, ходімо від цих злих тьоть, да? – мала кивнула своєю голівкою з густими світлими кучерями, Дана показала всім присутнім язика та пішла кудись з дитиною, згодом за ними пішла і Юля з Ольгою.

В кімнаті залишились, тільки Женя та Валентина:

– Євгеніє, ти на неї не ображайся. Мені самій інколи здається, що у неї мозок з язиком не зв’язані.

– Вона інколи мене вибішує. На роботі взагалі, в перший же день на неї скаржились. – випалила директор, крутячи в руках свій медальйон, нарешті вона знайшла кому поскаржитись на Боголюбову.

– Вона це може. Але Дана справді хороша. Як би не вона, я б ніколи не зустріла Ольгу, ніколи б не наважилась бути щасливою. – жінка направила якийсь мрійливий погляд на стіну завішану фото рамками – свідків щасливих років.

– Мені Богдана говорила, що ви разом. – не змігши підібрати слів, Женя знову знітилась.

– Так. Ми разом ніби як подружжя. Цього літа навіть плануємо, десь в Європі весілля. Якщо ти шокована і не сприймаєш цього то я не буду продовжувати, але чомусь мені здається що тобі буде цікаво послухати історію Богдани Боголюбової.

– Мені справді буде цікаво послухати. Можливо так, я хоч трохи розгадаю цю загадку.

– Що?

– А це я так. Не сказати б що я це приймаю, але я вчусь, адже нещодавно, донька відкрилась для мене. – на її обличчі лягло непорозуміння. – Але ж зачекайте, у вас же донька, і онука. – на ці слова Валентина лише тихо розсміялась.

– Ну так. Раніше у мене був чоловік, з яким ми прожили п’ятнадцять років. Він був чудовим. Справді, я ніколи не зустрічала хоча б схожих на нього. Але вісім років тому він помер, мені довелось переймати всі його справи. Відстроювати бізнес. Саме тоді орендувати одне з приміщень під свою студію танців до мене прийшла нахабна і впевнена у собі Богдана. Якщо чесно я думаю, що вона відьма, за ці роки вона зовсім не змінилась. – останнє, воно прошептала. – Ну так от, орендувавши невеликий зал, недалеко від центру, почала запрошувати мене на свої заняття. Спершу я ігнорувала, потім випадково побачила як вони займаються, це були як раз східні танці. І з впевненістю, можу сказати, що від тоді моє життя змінилось. Я давно нічим так не захоплювалась, там я знайшла віддушину. Знайшла свою душу. На одному з занять я зустріла Ольгу , вони з Богданою вчились разом в інституті. І коли Богдана згодом повернулась до викладання в школі, Ольга почала вести заняття, ми з нею зблизились, але я не розуміла до чого все йде. Лише Дана, допомогла мені відкрити очі на правду. І я їй за це вельми вдячна.

Але я так нічого і не знала про нашу Богдану. Ольга мені і розповіла, що майже відразу по закінченню інституту, вона виїхала у пошуках кращого життя до Німеччини, повернулась років через сім в тепер намагалась стати тут на ноги. За словами Олі, з Богданою там сталось щось серйозне, вона змінилась, або вірніше, щось в ній перемінилось. Але більшого ніхто про неї не знав. За ці сім років, я ще ніколи не бачила її такою як поруч з тобою. Навіть за той короткий час, що мені доводилось, спостерігати вас разом. Її очі нарешті сміються, і смію припустити, що це твоя заслуга.

– Я знаю що вона хороша людина. Але інколи вона нестерпна. Навіть сьогодні зранку, вона заявилась до мене в квартиру і майже силоміць витягла з ліжка. – жінка навпроти лише тихо розсміялась.

– Так, в цьому вся Богдана. – Женя нарешті змогла роздивитись жінку перед собою. Густі чорні локони, з уже видимою сивиною на скронях, обрамляли обличчя з правильними рисами, зелені очі додавали магічності образу. Жінка була як і Богдана гарно складена, мала гарну фігуру. Валентина нарешті перервала мовчанку.

– Знаєш, якби мені хтось сказав, що в сорок три роки, я буду жити у власному будинку зі своєю коханою жінкою – я б викликала йому мед братів з сорочкою-обнімашою. Але я вчасно не побоялась ризикнути і відкрити своє серце.

– Дякую тобі, Валь.

– За що?

– За історію Богдани і твою.

– Ну думаю Богдані і самій є ще що розповісти, а за мою будь ласка.

В дверях показалась Ольга, та звернулась до Валентини:

– Валь, там Лена з Сашкою приїхали, і з ними ще Настя.

– Настя? Вона ж сказала що не приїде.

– Видно почула, що Богдана тут. Ну ти ж знаєш. – далі вона звернулась до Жені. – Ну що, якщо Валя мала рацію, то тобі доведеться боюсь цього сказити в слух, але прямо таки відбивати Богдану. Женя звелась, опираючись на тростину:

– І чого це я мою її відбивати. Вона доросла людина, нехай робить що хоче.

– Ну ми ще побачимо. – Ольга підморгнула та пішла зустрічати гостей.

Женя явно оцінила приємну компанію, що сиділа зараз на кухні Валентини і Ольги. Тут багато жартували та сміялись, і що дивно було для Євгенії, вона не відчувала себе тут зайвою. Олена з чоловіком, Олексанром, також були гарними людьми, і чоловік весь вечір говорив що він в «розарії», на що Богдана відповіла йому «що так, і він тут один будяк». Женя відчувала себе не комфортно лиш під пильним поглядом Анастасії, котра просто свердлила її поглядом. Особливо войовничий погляд, був коли Дана щось активно розповідаючи, можливо і сама не розуміючи цього, доторкалась до руки чи плеча Жені.

Особливо рудій запам’ятався похід в сауну. Коли вона невпевнено перевдягалась в простирадло запропоноване Ольгою. Ступивши в гаряче приміщення сауни її відразу окутала гаряча пара. Хтось потягнув до себе та всадив поруч, як потім вона зрозуміла це була Богдана. Весь час Женя осмикувала простирадло, їй здавалось що воно постійно сповзає. Двічі Богдана просила її не смикатись, а в третій раз, відчепила свою брошку, якою була скріплено її простирадло, та закріпила її на простирадлі Жені. Все ще супроводжувалось задоволеною посмішкою Богдани, та розгубленістю Жені. Після чого був невдоволений хмик, з боку Насті та її слова про те, що і у неї простирадло не тримається, але Дана лише відповіла, що більше нічим допомогти не може.

Сповна насолодившись теплою, навіть гарячою атмосферою. Женя першою покинула сауну, та пішла в кімнату, що була їй виділена на ніч. Зайшовши туди, вона як була, вляглась на не розправлене ліжко, переводячи дух. Не помітила як задрімала. Прокинулась від того, що хтось увімкнув світло, що вдарило в очі. Поки вона зводилась на лікті та протирала очі, у цей час «хтось» активно шукав щось у сумці. Вона бачила лише схилену постать у білому простирадлі. Вона тихо скрикнула. Постать перелякалась та підскочила, почала ловити руками простирадло, що стрімко летіло на підлогу.

– Господи. Ти що тут робиш? – все ще перелякано запитала Богдана.

– Це ти що тут робиш? Валентина виділила цю кімнату мені. – Женя таки звелась та сіла на ліжку звісивши ноги на підлогу.

– Думаю це тебе засмутить, але це і моя кімната. Взагалі-то якби не приїхала Настя, всім би вистачило кімнат.

– Мене це не хвилює. Я спати з тобою не буду. – Женя все ще намагалась приборкати своє простирадло, яке дещо перекосилось.

Богдана підійшла та сіла в ногах директриси, поклавши руки їй на коліна.

– Будь ласка. Не виганяй мене. Інакше мені доведеться іти в кімнату до Насті. А я уже втомилась тікати від цієї збоченки. Вона постійно прагне мене звабити.

Женя запустила руку у вологе волосся Дани, що зараз було зав’язане у не тугий вузол який збився на бік.

– Нічим не можу допомогти. – лукава посмішка.

– Ти знущаєшся?

– А ти? – Женя була змушена другою рукою притримати те що зараз слугувало одягом для Дани від падіння на підлогу, на що Богдана у запитанні вигнула брову. Її відповідь перервав поспішний стук в двері, а далі їй відкрили. У дверях застигла Валя з повним непорозумінням на обличчі, а за її спиною стояла Настя. Валентина промурчавши щось незрозуміле, з характерним звуком захлопнула двері. А Богдана ж просто вронила голову на коліна Євгенії, та почала щось причитати. По тілу Жені пробіг не то що табун ціле стадо мурашок. Вона підняла голову Дани за підборідя, і зустрілась з ясними оливковими очима:

– Знаєш, нас уже стільки раз застукали в різних компрометуючих позах, що вже час би і зробити щось. А то ніяковіти ні за що, уже набридає.

– А ти ніяковієш. – сама не розуміючи цього, мимоволі Женя почала великим пальцем лівої руки погладжувати щоку Богдани.

– Якщо ти не припиниш, то я не тільки зніяковію. – на що Женя швидко відсторонилась, Богдана ж підвелась. – Якщо дозволиш, мені таки потрібно перевдягатись.

– Я не буду заважати. – Женя сіла, всім своїм виглядом показуючи, що вона нікуди не збирається, на що Дана лише здивовано підняла брову, але вона б не була Даною, якби не зробила те що зробила.

Не відриваючи погляду від Євгенії, вона відійшли на декілька кроків, та почала занадто повільно стягувати з себе простирадло. Врешті Євгенія не витримала та запустила в Богдану подушку, а іншою закрила своє обличчя. Вчителька фізкультури лише розсміялась. Їй нічого не залишалось як швидко перевдягатись, про що вона повідомила Жені, уже стоячи перед дзеркальною шафою та водячи гребінцем по довгому волоссю.

Женя з недовірою опустила подушку, впевнившись, що не побачить нічого непристойного швирнула її в Дану.

– На відміну від тебе, я відвертатись і прикриватись не буду.

– Як це?

Хитро прищурившись Богдана підійшла до Жені, нахилившись до неї, упершись руками в ліжко по боках від жінки, наблизилась до її обличчя.

– А так це. – уважно слідкуючи за мімікою директриси, Богдана чітко бачила, погляд блакитних очей спрямований на її губи. Почала наближатись до гарячих розкритих губ Жені, вона уже відчувала гаряче дихання тої, але в останню мить, доторкнулась змазаним поцілунком до таких бажаних губ, та зарившись носом у руде волосся і ніжним, до мурашок голосом зашепотіла:

– І кого ти обманюєш, пані Женя. Твої очі тебе видають. – від її слів Женя смикнлась скидаючи оману, а русява швидко покинула кімнату.

Женя неквапливо одяглась, та причесала волосся, що тепер ще більше стирчало на всі боки. Одягнула теплі піжамні штани та сорочку, пішла вниз. Гостей разом з господинями знайшла у вітальні перед каміном. Ольга сиділа на підлозі, схилившись на Валентину, яка погладжувала її світле волосся. Юлія сиділа на дивані з книгою, малеча нарешті заснула, і дівчина могла виділити час собі. Всі інші сиділи на дивані спокійно попиваючи глінтвейн.

Так компанія засиділась до глибокої ночі. Першою пішла Юля, так як завтра як тільки донька прокинеться, їй потрібно їхати. За нею пішли, вдоволено про щось перешіптуючись Саша з Оленою.

Зараз же, Євгенія могла і справді спостерігати як Настя постійно звертається до Богдани, дивиться на неї повними захоплення очима, та намагається постійно доторкнутись до неї. Коли Женя підвелась та хотіла було іти в кімнату, її рукою зупинила Богдана і лише одним поглядом,  що так і благав «рятуй», змусила зжалитись:

– Ти також ідеш?

– Так. Насть, вибач, уже пізно, нам потрібно спати. – і швидко, поки нічого не розуміюча дівчина дивилась їй у слід, під руку з Женею направилась до спальні.

– Знаєш, ліжко ж велике, можливо тобі і не доведеться лягати на підлозі.

– Ти хотіла, щоб я спала на підлозі?! – обурилась Дана.

– Хотіла. Ну все не кіпішуй. – Женя швидко залізла під ковдру, вона справді хотіла спати, день видався доволі насиченим, але дуже приємний, уже давно так не розслаблялась.. Вона спостерігала як тепер у ліжко залазила Богдана одягнена лише у короткі шорти, що ледве прикривали сідниці та простій , більшій на декілька розмірів футболці.

Врешті вимкнувши прикроватні світильники, жінок огорнула приємна напівтемрява, яку підсвічував місяць за вікном. Вони лежали в тиші на різних краях великого ліжка. Кожна важко дихала і ніяк не могла розслабитись. Коли Євгенія почала ще й йорзати, жінка на іншій половині не витримала:

– Та вляжешся ти чи ні?

– Не подобається, прошу на підлогу. – прошипіла та у відповідь.

– Нікуди я не піду. Вляжся уже і не тягни на себе ковдру.

– Ой, які ми ніжні. – зьязвила Женя, з силою смикнувши ковдру на себе.

– А сама не хочеш на підлогу? – тепер Богдана смикнула ковдру на себе, але Женя з підступною посмішкою, яку з’їла темрява, відпустила ковдру і жінка з того боку ліжка, з характерним звуком, ляпнулась на підлогу.

– От ви і догрались, Богдано Броніславівно. – Женя була задоволена, але все швидко змінилось. Коли вона уже думала що Богдана хоч і забрала ковдру, але буде спати на підлозі, лягла на живіт обійнявши подушку, приготувалась спати. Але відчула холодні руки, що завернувши край її піжамної сорочки, гуляли по спині. Від несподіванки, вона скрикнула але її осадила рука, що притисла до ліжка.

– Що ти робиш? – Женя хотіла вирватись, але жінка що тепер сиділа на її стегнах, була сильнішою.

– Тихіше. Ти ж не хочеш щоб всі почули? – нахилившись до вуха рудої сказала Богдана.

– Та мені байдуже. Злізь з мене. І відправляйся до своєї Насті, ви схоже одного поля ягоди.

– Ну, пані Женя, ви явно не були на тому полі, і не знаєте які там ягоди. – Дана продовжувала погладжувати спину начальниці, поступово її руки ставали тепліші, і рухи не такі різкі.

– Тобі що приносить задоволення називати мене «пані Женя»? – жінка уже не так відбивалась.

– Звичайно. Все що пов’язане з тобою приносить мені задоволення. – промуркотіла Богдана зарившись носом у рудому волоссі. Темрява приховала як покрасніли щоки Євгенії, несподівано низьким голосом запитала:

– Так ти злізеш з мене?

– А ти справді цього хочеш? Чи змусити мене злізти – це вже справа принципу? – жінка під Даною нічого не відповіла, тому та продовжила. – Давай знімай сорочку я зроблю тобі масаж.

– Не буду я нічого знімати. – обурилася Женя.

-Я відвернусь, ти знімеш і знову ляжеш на живіт – все просто. Ну давай, тобі ж приємно, я знаю. – останнє слово вона протягла.

– Добре, але точно відвернись. – Женя таки здалась.

– Чесне слово, – вона показово підвелась, показала жест споука, та відвернулась до дверей.

На такі дії, Женя лише похитала головою, та почала розстібати ґудзики. Швидко з ними впоравшись лягла на місце та окликнула Богдану. Так як вона лежала обличчям вниз, то не бачила задоволеної посмішки Дани.

Нанісши на руки крем, русява зайняла своє попереднє положення, та почала погладжувати рівну спину, розігріваючи таким чином. Згодом вона відчула, як м’язи директора розслабляються, а з її горла вириваються, задоволені проте, все ще якісь здавлені стони.

– Боже, ти мій Богдано ти Бог. – все речення жінка майже простогнала в подушку.

– Хах, я знаю.

– От чому ти завжди така?

– Яка?

– Нахабна та самовпевнена.

– Інколи лише впевненість в собі – це все що я маю.

– Де ти навчилась робити такий шикарний масаж? – запитала Женя все ще мліючи він ніжних рук на своїй спині.

– Роки тренувань, тільки й всього.

– Мм, схоже багато у тебе таких тренувань було. – з якимось докором зауважила Євгенія.

– Не більше ніж потрібно. – здається, Богдана відповіла якось ображено. Вона закінчила масаж, а тепер просто погладжувала заспокійливими рухами.

– Знаєш, як можна зробити масаж ще приємнішим?

– Як? – замість відповіді вона відчула як гарячі губи доторкнулись до її шиї. Жінка оніміла. А поцілунки почали покривати її плечі.

– Дано, – важко на видиху сказала Женя, як важко було синити опір скоріше самій собі, відчуваючи гаряче тіло так близько до свого.

– Зупинись прошу тебе. – її здивувало те, що наполеглива Богдана не стала продовжувати, а злізла з неї, та сіла збоку. Женя перевернулась та прикриваючи оголені груди сорочкою сіла біля Дани:

– Прошу тебе, давай не робити того про що потім будемо шкодувати. – вона доторкнулась плеча жінки.

– Я перестала шкодувати за тим що роблю. І знаєш, жити стало краще. – у слабкому світлі місяця Богдана могла спостерігати за розгубленою Євгенією. Запустивши руку у руде волосся, вона м’яко за потилицю притягнула жінку до себе. Потім великим пальцем руки провела по її губах.

– Але я не розумію, чому мене як магнітом притягує до тебе. Ти чарівна, і саме прекрасне в цьому, що ти сама не розумієш наскільки.

– Дано… – жінка її перебила.

– Не треба. – свої слова вона закріпила поцілунком, спочатку повільним та несміливим, але уже за хвилину обидві жінки втратили голову, навіть Євгенія несвідомо подалась вперед, та притислась до гарячого тіла Богдани. Але та, несподівано перервала поцілунок, якось гірко осміхнулась, ще раз провила пальцем по губам Жені – ніби стираючи сліди своїх губ. Та покинула кімнату. Женя ж у повному розгубленні залишилась сидіти на ліжку, як була, гарячково притискаючи до себе сорочку та кусаючи губи.