Розділ 4

“Give you my words as you take it and run

Wish you`d let me stay, I`m ready now”

Герміона дивилась на книжки, розкладені по всьому столу. Це досі виглядало абсурдно, але Гаррі був впевнений, що в цьому абсурді й криється розгадка. Він просто сказав, що все заховано у бібліотеці, і що вони дурні, якщо не зрозуміти цього одразу. Герміона, правда, себе дурною не вважала, як і не вважала Гаррі генієм.

“Дивімося в контексті того, що бібліотека — місце, де ми шукаємо ключ. Як ми можемо ці цифри пов’язати з нею?”

Так сказав Гаррі Поттер перш ніж вони прийнялись за роботу.

— У цьому немає сенсу, — пробурмотіла Герміона, відкидаючись на спинку стільця. — Гаррі, я вже переглянула всі книги про шифри. Я вже шукала у бібліотеці.

— Бо конверт в якому лежала записка саме звідси. Уявімо, що конверт — це бібліотека, а числа — книги, — Гаррі сів поруч, підперши голову руками. Він виглядав втомленим, але очі блищали наполегливістю. — Подумай, Герміоно. Чотирнадцять, п’ять вгору, три ліворуч… Може, це не шифр в стандартному розумінні, а координати. Ми шукаємо не просто розшифровку, а…

— Що саме? — обірвала його дівчина. — Що саме ми шукаємо, Гаррі?

Рон, що сидів поруч із стопкою “Вісників”, зітхнув і театрально впав головою на стіл.

— Мені вже здається, це просто жарт, — зітхнув він, не піднімаючи голови. — Хто залишає серйозні підказки в таких дурнуватих записках з сердечками?

— Слова, — відповів Поттер, дивуючись власній впевненості. — Ми шукаємо слова.

Герміона знову втупилася в список чисел, з якого вони почали. Гаррі нервово провів пальцями по краю записки, а потім раптово встав.

— Добре. Ми почнемо з іншого кінця. Уявімо, що ці цифри стосуються конкретних полиць і рядків у бібліотеці, — він обвів рукою простір навколо себе.

Вони працювали мовчки, лише зрідка обмінюючись короткими фразами. Герміона нахилилася над полицею, обережно розраховуючи ряди. Її обличчя проясніло, коли вона потягнула за книгу.

— Є, — прошепотіла вона, витягуючи з полиці “Воскресіння у віросповіданнях маглів”. Книга була зачарована і ледве піддавалася, тому дівчині довелося розсіяти чари, щоб звільнити її. — Стояла на дев’ятій полиці, на десятому ряду, якщо рахувати знизу, і була тридцять сьомою, якщо починати справа наліво.

— Зберемо всі, а тоді розглянемо в правильній послідовності, — кивнув Гаррі, забираючи знахідку з рук однокурсниці

Очі друзів знову палали захопленням від загадки. От тепер ця таємниця знову надихала.

В ряд лежали книги: “Історія ритуалів”, “Воскресіння у віросповіданнях маглів”, дві книги “Крок за кроком, чи як побудувати кар’єру у Міністерстві Магії” та один екземпляр “Фантастичні звірі та де їх шукати”, а поруч, ближче до краю столу, розташувалась стопка “Вісників”. Залишалось не так багато.

Поруч із кодом, що означав “Фантастичних звірів” було написано число 71, тож і книга була розгорнута на 71-й сторінці.

— Єдиноріг, — прочитав в голос Рон, — прекрасний звір, який трапляється в лісах північної Європи. В дорослому віці це білосніжний рогатий кінь, хоча… Так і що ми дізнались? — спитав Рон, відкладаючи книгу, і зазирнув через плече Гаррі, який вже вкотре збивався і починав заново, рахуючи рядки у газеті.

— Доволі багато. Якщо Незалежний І. написав нам правду, то це жахливо. Залишилось тільки фото з “Вісника”, — говорила Герміона.

Був пізній вечір, та цього разу, попри тишу, вони добре перевірили бібліотеку на присутність інших учнів та наклали на себе Квієтус.

— Що саме жахливо? — Рон втомлено закотив очі.

— “Другий крок ритуалу воскресіння — єдинороги”, — спокійно повідомила Герміона, і обидва хлопці подивились на неї так, наче бачили вперше. — Ну що? Хіба ми не зрозуміли це ще тоді, коли розклали їх тут? — вона нерозуміюче вказала на книги.

— Я думав ми зараз якраз маємо почати думати над тим, що вони означають, — прокашлявся Гаррі, вже забувши на чому зупинився в газеті. — Єдинороги?

— Вони, — серйозно кивнула Герміона. — У мене є здогадка стосовно того, яке слово заховано в газеті.

— А кого воскрешають? — спитав Рон.

— Ну, вочевидь, не єдинорогів, — відповіла дівчина. — Скоріш за все для ритуалу потрібна їхня кров. Вона має дивовижні магічні властивості, і лікувальні в тому числі.

— “Кров”, — прочитав Гаррі, і стривожено підняв очі на дівчину. — Якщо рахувати так само на цій сторінці спершу рядки, а потім, як і з книжками, рахувати збоку, в цьому випадку зліва, то вийде “кров”.

— Вбивство єдинорога — жахливий злочин, — дівчина вже не виглядала такою щасливою, як коли розгадки ще не було.

— Викрадення сквибів, якщо що, також, — нагадав Рон.

— Мені здається, ми маємо повідомити Дамблдору, — сказав Гаррі, і вони втрьох перезирнулись.

Це було єдиним правильним рішенням. Ніхто не чув їх краще за директора. Одна лише проблема — директор ще не повернувся. Він перебував за кордоном, а наразі його зобов’язання виконувала професорка Макґонеґел, яка ні за що не повірить їм. Старий чарівник був присутній лише у перший день навчального року, коли розподіляли першачків.

— Напишемо йому лист, — запропонувала Герміона.

— І попередимо Геґріда, — продовжив Рон. — Про єдинорогів.

— Не хочеться наражати його на небезпеку, — задумливо промовив Гаррі. — Ми не знаємо, чи можна довіряти цій підказці, і не знаємо, наскільки може бути небезпечно діяти відкрито. Ви можете собі уявити, що Геґрід діятиме сам, не повідомивши Дамблдора, ще й так, аби зовсім ніхто не знав. Секрети він тримати не вміє. Підемо самі до кентаврів, і повідомимо їм.

Герміона і Рон спершу хотіли заперечити, але аргумент щодо секретів був непохитним. Якщо ця справа небезпечна, а вони вже були напоготові залазити у небезпеку по самі вуха, то це має залишитись лише між ними. Геґрід погано тримав язик за зубами, саме від нього у перші роки навчання вони дізнались немало того, чого учні знати не мають.

***

Наскільки ймовірно, що те, що передав їм Незалежний І. взагалі є правдою?

Гаррі втупився у землю, підперши голову руками. Птахи щебетали на деревах, а сонце обережно пробивалося крізь хмари. Він займав лавочку у дворику Гоґвортсу, намагаючись зібрати докупи всі свої думки.

Зовсім не факт.

Смертежери знову відкрито розпочали свою діяльність, і саме тоді, коли вони з друзями вперлися в глухий кут, з’явилася загадкова записка. Лист у закинутому туалеті, де навіть не було можливості побачити сову чи сліди відправника.

“Що як це пастка?” — промайнуло у голові.

Його думки знову повернулися до лісу. Герміона обіцяла знайти адресу для листа Дамблдору, але зараз вони ніби стояли на місці. Спершу розгадування шифру, тепер — ідеї, як діяти далі. Все не мали часу на обговорення, а дні йшли.

“За цей час викрадуть когось ще”, — обурюючись на власну бездіяльність подумав Гаррі.

А що як тих сквибів уже немає серед живих? Що як смертежери водять Аврорів за ніс і саме з їхньої подачі Дамблдор поїхав з Британії?

Треба діяти зараз. Найближчим часом. Поки не з’явилися нові жертви.

— То і як воно? — задумливо промовив Драко за його спиною.

Гаррі ледве не підстрибнув від несподіванки.

— Навчатись на Ґрифіндорі? — перепитав Гаррі, посилаючись на їхню попередню розмову.

Це було першою відповіддю, яка спала на думку.

Слизеринець усміхнувся куточками губ, спираючись на спинку лавки. Він помітив, що його поява налякала.

— Ще чого, — почулась відповідь. — Розібрались із книгою?

Гаррі сидів з одного боку, а Драко стояв з повністю протилежного. Щелепа Поттера опустилась від здивування. Тепер треба було щось говорити. Або сидіти із відкритим ротом.

— То ти, — він понизив голос, — просто прийшов спитати, як у мене справи?

Драко примружив очі, наче це були останні краплі його терпіння.

— Бачу, що ні, — усміхнувся Поттер раніше, ніж почує відповідь. — Розібрались. Слизерин був останнім шматочком до вирішення нашої суперечки. І справді, до шифру зазвичай неподалік є ключ.

— Я не казав, що він має бути неподалік, — губи його скривились у глузливій посмішці, проте ця емоція ніяк не зачепила самого Гаррі, який чомусь був на межі того, аби повірити, що це й смертежер-під-питанням йому допомагає.

— Справді? — байдуже зітхнув Поттер, поправляючи окуляри. — Шкода, бо виявився б правим.

Вони замовкли, і Гаррі відчув, як напруження між ними зростає.

Тягнуло спитати щось влучне. Спитати щось, що виведе співрозмовника на чисту воду. 

— А що ти читав під деревом? — несподівано спитав він, змінюючи тему.

— Готувався до зіллєваріння, — відповів Драко без тіні сумніву.

— Брешеш, — хмикнув Гаррі.

— Так, — байдуже підтвердив слизеринець. — Забагато питань.

— Та де? — усміхнувся безглуздому звинуваченню Гаррі й повернувся на лавці обличчям до співрозмовника. — Був колись у забороненому лісі поза уроками Геґріда?

Драко скептично підняв брови.

— Що?

— То був чи ні?

— Ні.

Гаррі кивнув, відвертаючи погляд.

— Тоді іншим разом, — промовив він, підводячись із лавки.

Гаррі кинув останній погляд на слизеринця й рушив у бік школи. Драко виглядав байдужим до такого раптового прощання — воно і на краще.

Дурна була ідея. Якби й був Мелфой у лісі раніше, то що? Покликати його з собою?

Так, хотілося дати йому шанс, але не ціною власної безпеки.

Ноги вели його до Мірти, інакше вона не дасть їм спокою наступного разу, як друзям знадобиться її тихе безлюдне приміщення.