Розділ 4

     Ейлін знову залишилася одна в кімнаті, у повному здивуванні та замішанні. Чому викрадач не образив її, не продовжив? Адже він прийшов явно за цим, чому він зупинився?

  Яке значення має її прізвище для нього? Вона не з багатої чи відомої сім’ї, щоб можна було вимагати викуп, не цінний співробітник банку. А в детективному агентстві вона не так давно, і поки що не володіє якоюсь важливою інформацією, яка могла б зацікавити банду.

   Ейлін знову прилягла на ліжко, сну вже не було, але страх трохи відступив, з’явилася слабка надія. Він сказав, що її не чіпатимуть. Схоже, він тут головний. Тоді Ейлін під його захистом, отже, інші члени банди не заподіють їй шкоди.

   Господи, невже їй вдасться вибратися з цих обставин, повернутися додому, обійняти батьків, сестру, побачити Джоша.

  Джош… Він часом бував таким смішним, міг почати розповідати про наукові факти і відкриття, і одразу ж змішати це з анекдотами і кумедними історіями з власного досвіду, і закінчити глобальними проблемами людства.

А часом міг ставати гранично зібраним і серйозним, коли це стосувалося розслідувань. Він ніколи нічого не забував, і володів величезною кількістю необхідної інформації.

  Коли він став проявляти знаки уваги до Ейлін, дівчина спочатку не сприйняла це всерйоз.  Їй здавалося, що Джош занадто звик до легкого  успіху  у жінок, і сприймає її як черговий об’єкт для флірту. Але за день до події в банку, Джош підійшов до неї в офісі і попросив про зустріч.

    Якби вона тоді не опинилася наступного ранку на місці пограбування, якби саме її не помітили і не забрали як заручницю…    Що таке особливе Джош збирався їй сказати?

Ейлін занурилася у свої думки, нарешті лещата страху хоч трохи відпустили її, це було таке полегшення. Ще нічого не відомо, але вона обов’язково вибереться звідси, і насамперед дасть знати про себе батькам і сестрі.

Якийсь час за дверима було абсолютно тихо, Ейлін уже думала, чи не пішли кудись її викрадачі. Потім вона почула голоси, було зрозуміло, що хтось сперечається.   Ейлін навшпиньки підійшла до дверей і прислухалася:

– Ні, цю дівчину ми не чіпатимемо, – Ейлін одразу впізнала різкий, владний голос. Хоча вона й чула його лише кілька разів, але відразу зрозуміла, що він належить цьому темноволосому чоловікові.

– Послухай, Чорний, так не піде, нам вона теж сподобалася, чому це ми маємо відмовитися? – висловив невдоволення хтось із членів банди.

– Тому що я так сказав, – була коротка відповідь.

– Ти не занадто багато на себе береш?

– Ти хочеш це обговорити? – у голосі Чорного почулася погроза.  Ніхто прямо не відповів йому, Ейлін почула приглушені  голоси, а потім кроки, що наближалися.

Вона швидко повернулася до ліжка і присіла на краєчок.  Двері відчинилися, на порозі з’явився Чорний (Ейлін не знала його справжнього імені, тому вирішила про себе називати його прізвиськом, яким, мабуть, його нагородили в банді).  На секунду чоловік немов завмер, невідривно дивлячись на Ейлін.

– Ходімо – швидко кинув він.

Ейлін не розуміла, що відбувається, вона, немов у тумані, підійшла до Чорного, а він узяв її міцно за руку і повів через квартиру до виходу. В іншій руці він тримав зброю. Дівчина відчувала на собі пильні погляди інших членів банди, їй стало ніяково, вона інстинктивно притиснулася до свого супроводжуючого, немов шукаючи захисту.

Вона сподівалася, що Чорний не помітив цього, але тут же почула його шепіт над вухом:

– Не бійся, ніхто тебе не зачепить, я обіцяю.

Ейлін підняла очі на чоловіка, і знову якісь ледве вловимі образи, уривки спогадів пронеслися в її голові: “Десь я його бачила.