Розділ 4

Рекомендую включити пісню Dotan – Nomb.

Коля та Антон спілкувалися тепер не тільки в рамках Женіного проекту, який, до речі, вони назвали «Подкаст Терапія», а й потоваришували в житті. Четверо хлопців стали справжньою командою вже після декількох випусків на ютуб. Появилась своя аудиторія, фанати, наслідувачі, прихильники. Все частіше люди підходили фотографуватися навіть з милим оператором. І все частіше Коля та Антон помічали зв’язок між Яновичем і Субботою. Ті багато часу проводили разом, Женя часто залишався на ночівлю у товариша, разом грали в шахи, в приставку, разом обідали, вечеряли, дивились аніме та фільми, їздили на лекції. Коля вже почав був жартувати не дуже гетеро жарти в їх сторону, та цим тільки заразив «парочку», що теж тепер використовувала гей-юмор повсякденно. Але це було суто жартами і ніхто з хлопців не переходив межу. Особливо Женя, який червонів навіть коли Спартак його інколи обіймав. Але ніколи не відмовлявся від цих комфортних обіймів, бабільше, їх інколи не вистачало. Наприклад, коли Євген повертався ввечері в пусту квартиру. Холодно та якось не так все. Чогось не хватало. Когось… Кого? Женя знав кого. Після дня, проведеного повність зі Спартаком, було вже незвично знаходитись без нього. Злякало хлопця це тоді, коли вночі він в напівсні хотів притулитися до вічно теплого друга, але полапавши в темноті іншу половину ліжка, Женя відчув тільки холод і відсутність рідного тіла.

«Женя, господи, ну дійсно! Чому б це йому тут бути? Якого ? Це вже не нормально» – подумалось в той момент. Але у Яновича тепер реально був привід турбуватися за ці відносини між ними. Якісь вони були… нестандартні. Чи це йому здавалось? Можливо так думав тільки він?.. Невизначеність та невідомість такого явища турбувала брюнета.

Очередний подкаст на кухні було відзнято у Жені. Вечір. Хлопці роз’їхались по домам. Залишився тільки Спартак.

-Ти залишаєшся?

-Мені треба додому, в мене ще робота є деяка. – відповів Суббота.

-Я тебе відвезу. – як завжди сказав Женя.

Звісно роботи в Спартака не було ніякої, та сьогодні, нарешті, він зібрався з думками аби поговорити з Євгеном на рахунок своїх почуттів. Але так, щоб в кожного з них після цього була можливість залишитись наодинці з собою і обдумати слова. Тому ідеальним варіантом була машина та дорога до Спартака додому. Час якраз дозволяв та й розійтись потім була можливість, тому що розмова для кожного з них буде не легкою в сприйманні та зізнанні. Він дійсно все продумав за деякий час. А зараз вже стояв в коридорі, взуваючись.

-Добре. Дякую. – Спартак вдяг пальто.

-Спартак? – поглянув на нього Женя. – З тобою все гаразд? Виглядаєш не дуже.

-Все добре, Женька.

Вони спустились до авто за сіли в машину. Женя мовчав. Останнім часом з нього слова не лізли в такому ж об’ємі як раніше. Тому що власні переживання дуже часто займали його голову. Виїхавши з території, Спартак першим порушив тишу:

-Я хочу поговорити.

-Про що? – Янович не відводив очей від дороги.

-Про… Я навіть не знаю як тобі сказати. Але маю сказати, бо в мене голова постійна цим зайнята.

-Чим?

-Тобою, Женя. – Спартак схилив голову дивлячись на свої долоні. Він ще досі збирався з думками.

Женя мовчав. Чекав продовження. Але щось в середені нього дуже боялось почути саме те про що він так переживав.

-Ми останнім часом дуже зблизились з тобою… навіть більше, аніж я розраховував. І коли в мене почали проскакувати не дуже адекватні думки щодо тебе, я… помітив, що ти займаєш майже весь мій простір і навіть мої дум…

-Я займаю багато твого простору? – Янович коротко поглянув на друга. – Ти хочеш скоротити спілкування?

-Ні, Женя, ні. Я хотів сказати, що ти… так би мовити, засів в мене в голові. І в моєму житті. Я прокидаюсь і відразу дивлюсь чи немає від тебе смс. Я не лягаю спати, не побажавши тобі доброї ночі. Я не йду на обід, не запропонувавши тобі також. Ми хіба що вночі не разом.

-Іноді разом. – усміхнувся актор.

-Іноді і вночі разом. А коли не разом… – він запнувся, ковтнув, бо наступні слова для нього були важливі: -… мені тебе не вистачає. Дуже.

Всі переживання всередені Євгена рухнули разом з цими словами. В них вже не було сенсу. Цей тоненький міст провалився. І як би Женя не намагався його втримати, Спартак його зламав. Весь, до останньої цеглини. Бо це вже не дружба. І вона вже тут не мала місця. Ні тепер, ні надалі. Він зрозумів до чого вів друг. Розумів, що Спартак теж переживав, але перший вирішив про це поговорити.

-Надіюсь, я тебе не так зрозумів.

Спартак видихнув та промовив:

-Думаю ти все зрозумів правильно.

-Це не правильно. – випалив Євген.

-Я знаю. Але я не міг це носити в собі вічно.

-Я розумію. Я зараз дуже тебе розумію. Це тяжко. Сказати це тяжко. Я б не наважився. І я не наважився. Бо я злякався. – признався актор, дивлячись все так же вперед.

Суббота завмер. Він підняв погляд на дорогу, потім перевів на Женю. То вони виявляється обоє бовдури? Замість того щоб поговорити, вони поодинці мучались понад місяць.

-Ти виявився сміливіше. Дякую. Але я, як і ти мабуть, не знаю що з цим робити. З тим що нам не вистачає одне одного. Це не правильно. Так не має бути. – пояснив Янович.

Суббота оговтався та уважно слухав хлопця поруч. Він зрозумів що той теж щось до нього відчуває, але боїться признатися в цьому навіть собі. А тому психолог вирішив сказати прямо:

-Ти мені подобаєшся. Як людина і як…хлопець. Я б навіть сказав би що це більше схоже на закоханість. – блондин не відривав очей від Женіного лиця, яке втупилось прямо в дорогу. – Ти не маєш мені нічого відповідати. Я це розповів не заради твоєї взаємності. А тому що мене це турбувало. І я не хотів ніяких недомовок та дивностей в нашому спілкуванні. Тому зараз хотів все прояснити. Ти для мене важливий. Я не хочу втрачати таку людину зі свого життя. І якщо ти захочеш – ми забудемо цю розмову і все буде як раніше.

-Як раніше вже не буде. І ти це розумієш.

-Я старатимусь. -відповів психолог і добавив: – Ти мені нічого не винен. І не зобов’язаний відповідати взаємністю.

-Чудово. Бо я не можу тобі відповісти взаємністю.

Тиша в авто. Після цих слів у Спартака все сжалось всередені. Десь в районі серця. Якого не існує. Не існувало до появи Жені в його житті. Але Спартак все розумів. Частинка раціональності підказувала йому, що Женя робить правильно. І він не зобов’язаний йому був відповідати. Але ж… була надія. Така маленька… Яка зараз же потухла разом з поглядом блондина. Він опустив очі та тихо сказав:

-Я розумію.

Авто зупинилось біля під’їзду.

-Дякую що підвіз. Добраніч, Женька.

-Добраніч. – тихо промовив Євген, не дивлячись у очі товариша. Той вийшов з авто і пішов додому.

Янович ще деякий час сидів на місці в заведеному авто. В наступну мить він зі всієї сили вдарив кермо.

-Чорт! Що за хуйня ?! Господи… – він знесилено сперся головою на кермо. – Чому так боляче?.. Чому мені так боляче?! Господи… за що мені це все?..

Хотів би він зараз нічого не відчувати. Але не може. Бо зізнання Спартака вдарило в саме сердечко. І відгукнулося. Але не мало. Не мало на то права. Хотілося його заткнути якимсь чином. Яким? У Жені було наразі тільки одна ідея – алкоголь.

Машина зрушила так швидко як тільки могла. Він вже невдовзі був в себе в квартирі та моментально знайшов бутилку віскі, що колись була подарована кимось. Склянка звісно в цей момент пішла нахер. Декілька ковтків обпекли горло. Але навіть вони були не такими болючими як думка про те що він відмовив чи не найважливішій людині в своєму житті. Спартак був для нього цінним. Він поважав його та завжди прислухався. А тепер? Кожен раз коли він його бачитиме – пам’ятатиме його слова.

«Це схоже на закоханість»

-Це схоже на те, що я скоро зійду з розуму. – сказав він в пустоту. – Я не хочу це відчувати! Господи… скажи, що я роблю правильно… будь ласка. Ми ж не повинні… Я ж так не можу…

Тримаючи пляшку в руці, він повільно з’їхав  по стінці вниз. Присівши та спершись на неї, Янович зробив ще пару ковтків.