Розділ 4. Продовжити не можна припинити.

Спартак

   «Привіт. Не хочеш сьогодні приїхати до мене, пограємо у приставку?»

     Відправив це повідомлення, а тепер сижу і думаю чи варто було. Але потрібно визнати хоча б самому собі, мені з ним було так затишно і комфортно, що хотілося ще хоча б трошки цей час продовжити. Але ця близькість яка між нами виникає, вона явно погіршує мої когнітивні навички. В ліфті я думав він мене поцілує. Мені цього хотілося.

Це так безглуздо прокручувати цю ситуацію в голові, перевіряю телефон… прочитав, не відписує, це на нього не схоже.

     За цілий вечір він так і не відповів, я списував це на зайнятість, хоча він за кожної зручної нагоди відповідав раніше. А потім був дзвінок. А в трубку мені п’яний мат Жені, і багато нецензурної лексики в мою адресу.. в іншому випадку я би вже закінчив цю розмову. Не люблю п’яних людей, тим паче, коли мене криють безпідставно.

    – Жень, де ти? Тебе забрати?- в трубку щось буркнули.

    – Так, забери мене Спартачок, – запам’ятав адресу яку він назвав та викликав таксі.

    Що ж, не так я собі уявляв наш вечір. Треба його обмежити у вживанні алкоголю, це згубно впливає на нього. Доки їхав в таксі намагався проаналізувати що він там мені виплітати в трубку. Що я йому зробив?

    Під‘їжджаю до вказаного місця, стоїть, підпирає стіни бару. Тяжко видихаю, прошу таксиста зачекати, і ми поїдемо назад. Йду до нього, криво мені усміхається, оглядаю його, чи всі речі при ньому, чи все в порядку. Наче в нормі, якщо в нормі алкоголізм для нього.

    – Жень, їдемо, завезу тебе додому. – дивиться мені прямо в очі, щось видивляється.

    – Ти козел! – От так просто, знов без пояснень, він похитнувся, та я встиг його вчасно впіймати. Притримаю його за талію. Від нього несе алкоголем та жіночими парфумами. Не приємно. Ще й помічаю слід від червоної помади за коміром сорочки.

    – Що з тобою взагалі коїться?- це було скоріше риторичне запитання, враховуючи стан в якому він був. Веду цього алкаша до таксі, ледь всаджую, сідаю з ним поруч та прошу водія їхати за тим ж адресом назад.

Бачу як йому хижо від цієї поїздки , прошу ще трішки потерпіти, і ми будемо на місці.

      Уже дома допомагаю йому зняти верхній одяг, роззуваю як малу дитину, я йому ще це пригадаю, ставлю відмітку в пам’яті. Відвожу його до дивану та йду по ліки. Добре, що хоч чемно п’є всі ліки які йому даю. Сідаю поруч із ним.

     – Жень…?- він дивиться кудись абсолютно відсутнім поглядом. Я дозволяю собі пальцями заритися в його кучері, злегка масажуючи голову.

     – Мммм… – жмуриться, «є контакт». Усміхаюся. Мягко тягну його щоб він зручно ліг, голову ж вкладаю поки собі на коліна, продовжую масажувати.

     – Ти поясниш мені, що сталося? – Тихо питаю щоб не звучати різким та агресивно налаштованим.

     – Постійно думаю про наш поцілунок…-він робить паузу, а мій пульс пришвидшується. -…але я не такий, не був…і познайомився з цією Лізою, і все якось не так, не ті відчуття, але я не хочу розумієш? Чи хочу… я боюся. – в мене були змішанні почуття до почутого, я розумів, що Женя теж щось до мене відчуває, розумів його страх перед осудом, так як він публічна людина, та й рідні люди теж могли по різному відреагувати. Він піднімає на мене очі, заглядає прямо в мої.

     – Жень, якщо не хочеш..-слова чомусь застрягають у горлі. – Тебе ніхто ні до чого не примушує, ми можемо просто припинити спілкування, і ти будеш жити далі своє життя як і було до зустрічі зі мною. – Сказав. Повільно провожу по його волоссю, за вушком, легко пальцями по щоці. Що ж це може бути останній такий момент між нами. Він ловить мою долоню прижимається тісніше до неї щокою. Та відповіді більше ніякої я не отримав. Ми ще деякий час так провели, мовчки, він лежав, я його гладив та потрібно було вже влягатися спати.

     Я йому постелив в залі на дивані, а сам відправився в спальню. Що ж, я прекрасно розумів, що для нього може бути наше спілкування занадто…занадто яке Спартак? Хвилююче, збуджуюче, бажане і напротивагу спокійне, цікаве, веселе. Я на секунду відчув, що мені прикро, хоч і розумію як це безглуздо, бо я не маю вплив на цю ситуацію і його вибір.

З цими неспокійними думками я заснув.

Женя

     Просинаюся з похмілля, перші хвилини намагаюся зрозуміти хто я? де я? Стискаю голову в руках, озираюся. Треба зав’язувати з алкоголем. Каже, кожен поважаючий себе, алкоголік під час похмілля. Гигикнув. Ну раз почуття гумору повертається не все так погано. А от і пам’ять, яка нав’язливо підкидує спогади вчорашнього вечора і ночі. Ліза… кривлюся, а потім розмова із його Спартачком. Б’ю себе по лобі, який ж я йолоп. І бити себе не варто було, голова ще більше почала боліти. Прислухаюся до звуків в квартирі, чути шум води із ванної, чоловік вже не спить. Це добре, хотілося поговорити з ним на тверезу голову, і вибачитися за свої слова та поведінку. Вчора, я так нічого і не відповів йому, але я точно не хочу припиняти наші зустрічі, доки не розберуся в собі. Хоч це і егоїстично з мого боку, але я не можу піти і не зрозуміти, що відчуваю до цього чоловіка. Шум води зник, але чоловік все не виходив.

    Я зібрав всі сили і вирішив піти постукати перевірити чи все впорядку. Та відповіді не було. Я наважився зайти.

    Чоловік стояв обпершись рукам об умивальник і про щось розмірковував, на бедрах був лише, неохайно пов’язаний, рушник, а тіло все ще було розпарене та вологе, я навіть міг бачити поодинокі каплі що стікали по його спині. Його тіло підкачане в тату, це нікому не видно за його завжди чорними сорочками. Мій мозок уже підкинув декілька вульгарних картинок, на що моє тіло залюбки б відповіло. Спартак не одразу мене помітив, а коли помітив здивовано припідняв брови.

    – Я стукав але ти не відповідав,- почав виправдовуватися, я відчував між нами якусь напругу і недосказаність. – Спартачок..- я підійшов і став позаду нього, дивився йому в очі але через зеркало. – Вибач мені мою свинську поведінку вчора, я не мав тебе турбувати…

    – Та ні, якраз таки добре, що ти мені подзвонив, а не тебе там обікрали чи чого гірше…- він говорив чітко, спокійно але відсторонено.

    – І ще…- я кладу руки бо обидві сторони від його рук, а голову прямо на його голову, ріст, на щастя, дозволяє це зробити, – я не хочу припиняти наше спілкування, мені з тобою добре, і я хочу розібратися в собі, – чую напружений видих наче з полегшенням. – Ти ж пробачиш мені вчорашнє, правда? – я посміхаюся йому якось по дурненькому і намагаюся скорчити благальну гримасу кота зі Шрека.

    – Чоловік алкоголік – горе в сім’ї.- він хитає головою але уже посміхається. – Я тебе пробачу, за умови, що ти кидаєш вживати алкоголь.

    – Спартачок, та як так, що, зовсім-зовсім?

    – Максимум раз в тиждень, – він був непохитним, і мені залишилось лиш погодитися із цією умовою.

     Я відчув як м’язи на його тілі розслабилися після нашої розмови, а мої от навпаки напряглися, бо коли розмова була позаду, я ж був позаду надто вже спокусливо-оголеного Спартачка. Я ковтнув слину, яка інстинктивно виділилася.

    – Жень, ти мене намагаєшся з’їсти поглядом?- дивиться на мене з зеркала цими своїми бісиками в очах і хитрою посмішкою.

    – А що якщо і так, м?- я це говорю йому на вухо, а сам спостерігаю за його реакцією.

    – Якщо хочеш мене з’їдати спершу тобі доведеться прийняти душ і привести себе в порядок. Я не буду цілувати чоловіка з перегаром. – він закочує очі і розвертається обличчям до мене, все ще затиснутий між мною і умивальником.

    Я здивовано на нього дивлюся. Цілувати? Він хоче мене поцілувати? Я торможу, чим чоловік і користується звільняючись з кільця моїх рук та перед тим як піти ляскає мене по дупі. «Чортяка.»

Прим. Всім безпеки в цей день. А нашого Спартака Субботу Олександровича з його днем 🎂, хоч він його і не любить.