Розділ 4: Охорона кордону

Один тиждень по тому. Головні ворота до села.

Молода дівчина старанно збирала речі Курото.

На її очах неважко здогадатися, що вона теж з клану Хьюга, як і наш герой, а на вигляд вона нагадує його однолітка.

Її брови наморщились, що давало зрозуміти, що вона чимось стурбована.

Курото дивився на скелю Хокаге вдалині, посміхаючись: “Не хвилюйся, це просто звичайна зміна вартових. Зараз, коли ми у мирі, небезпеки там ніякої немає”

Дівчинка трохи кивнула, дістаючи нову пару очок зі своєї сумочки на стегні і передаючи їх Курото.

Курото миттю глянув на дівчинку, мовчки засунувши окуляри собі в сумку на стегні.

Насправді, Курото як і Обіто змалку носив окуляри, тільки в нього вони були з темними лінзами, свого роду сонцезахисні.

Зробив він не з метою захистити свої очі, а скоріше сховати їх, тим самим приховати, що він із клану Х’юга, щоб на полі бою не стати головною мішенню як небезпечний шинобі.

І він готувався так само приховати Тенсейгани, які він придбає в майбутньому. Зрештою, Тенсейгани зовні дуже відрізняються від Бьякугана.

Дівчинка дуже переживала, що він може пошкодити або зламати лінзи своїх окулярів, а під час патрулювання важко буде дістати нові, тим більше біля кордонів народу Вогню, тому вона дала йому ще одну пару.

У цей час шинобі середніх років помахав рукою, даючи зрозуміти всім: “Час, ми йдемо!”

Побачивши знак, Курото поплескав дівчинку по плечу, сказавши на прощання: “Юї, не хвилюйся за мене так сильно, я скоро повернуся”

Х’юга Юї, так звали дівчинку. Незважаючи на те, що вона схвально кивнула йому у відповідь, тінь сумніву та переживань проглядалася на її обличчі.

Поглянувши востаннє на скелю Хокаге вдалині, Юї розвернулась і пішла у бік земель клану Х’юга.

Коноха знову втратила свою опору, на якій ґрунтувалася її сила. Орочімару, Саннін, утік, другий Саннін Джірайя отримав завдання його переслідувати. Коноха тільки програла від відходу Орочимару, який своїм відходом залишив Коноху без трьох найкращих Саннінів, без тих, хто, можливо, врятував Село в другій війні Шинобі!

Орочімару тепер остаточно втратив довіру Селища, але не кількох своїх прихильників.

Найбільше зиску побачив Шимура Данзо; він забрав собі сили, що залишилися без господаря після Орочімару. Курото підозрював, що Данзо міг легко прибрати до рук деякі експерименти Орочімару, які той проводив над людьми, маючи намір використати його досягнення для пересадки Шарингана та клітин Хаширами у своє власне тіло.

Але всі ці втрати та придбання не були для нього такі важливі.

Лідери села, можливо, досягли консенсусу (угоди), щоб відправити всіх шинобі, які були вірні Орочімару і які відмовилися приєднатися до Кореня подалі до кордону, що вони і зробили з Курото.

Простіше кажучи, вони вислали цих шинобі подалі від села; хоча причини такого вчинку досі не зрозумілі.

Підійшовши до свого командира, Курото озирнувся на всіх членів команди, де він тепер перебував.

Разом з ним тут було 12 шинобі, розбитих на три загони, з командиром у кожній. Одна знаменна річ: жоден із командирів загону не був прихильником Орочімару, тоді як решта 9 так чи інакше опинялися під його впливом.

Подібний розподіл загонів викликав у Курото тривогу щодо того, що то буде  за завдання.

Пунктом призначення був прикордонний пост на перетині Країни Вогню та Країни Вітру.

Як тільки вони покинули село, Курото загострив вуха, як і на війні.

Не з метою безпеки чи зайвої тривоги, а як засвоєний урок з минулого, коли кілька місяців тому на нього напали за 10 міль від села. Вся команда, яка супроводжувала поранених назад до села, зазнала важких каліцтв.

Якби не той факт, що підтримка з села прибула якраз вчасно, зараз від нього залишився б труп, що розкладається, на глибині 6 футів (1,8 метра) і надгробна плита з його ім’ям на поверхні.

Жорстока війна шинобі навчила Курото багатьом речам, і цих звичок дуже важко позбутися, навіть зараз, коли війна давно вже позаду.

Курото був у цьому не самотній. Інші шинобі поводилися так само, привівши себе в бойову готовність і залишаючись напоготові відразу після виходу з села.

Курото краєм ока побачив фігуру наприкінці команди. Слабкий видих.

Якщо в селі і був хтось, хто нізащо на світі не повірить у втечу Орочімару, то це Мітараші Анко.

За ніч вона змінила свою роль з учня Санніна на ув’язнену; та, яку покладали великі надії, до заміни ролі Орочимару. Після тривалого слідства та допитів її направили разом із Курото, подалі від центру сили села.

З вигляду її очей, що впали, і блідому кольору шкіри можна припустити, що вона досі не змирилася з відходом вчителя; нелегко повірити, що один із трьох Саннінів села втече.

Усі її надії та мрії, пов’язані з учителем, впали, а від подібного можна не оговтатися і за все життя.

Відвівши свій погляд від неї, Курото озирнувся на решту шинобі в команді.

Крім командира команди, який був єдиним Джоніном, решта одинадцять, включаючи Курото і Мітараші Анко, були чунинами. Можна сміливо вважати, що подібна команда має хорошу ударну силу, здатну дати відсіч загону з кількох Джонінів, що навряд чи можливо.

До того ж, війна закінчилася, а отже, поява ворожих шинобі в народі Вогню малоймовірна.

Як він і думав, команда дісталася до прикордонного поста без жодних проблем на шляху.

Вже на прикордонній посаді команду з дванадцяти осіб офіційно було розділено на три загони. Курото був частиною загону разом із Мітараші Анко та Інузука Ода.

Клан Інузука

Країна Вогню та країна Вітру не межують з маленькими народами, такими як країна річок чи село дощу тощо.

Прикордонний пост, на який відправили Курото, має охороняти кордон завдовжки 40 миль. Ця прикордонна лінія одним кінцем упиралася в ліс, а іншим кінцем тяглася до безкрайнього моря з піску.

З цього дня розпочинаються нудні дні патрулювання у пустелі.

……………………………..

Час летить.

Два місяці пролетіли миттєво.

З села жодних новин, тобто. Вони навіть доходили до них. Курото був ув’язнений у пустелі, виконуючи день від дня патрулювання, роботу по гарнізону, а весь вільний час присвячував відпочинку.

Весь цей час він відчував, як командир команди уважно спостерігає за всіма дев’ятьма членами загонів, які колись були у команді Орочімару. Тому Курото намагався щосили не наробити чогось.

Він уже здогадувався, що подібна практика не триватиме вічно.

Навіть таке село, як Коноха, не може дозволити собі тримати сотні шинобі під пильним поглядом.

І дуже до речі, невдовзі село надіслало трьох чунинів, щоб вони змінили командирів загонів і командира команди.

Спочатку Курото подумав, що спостереження перейшло на наступний етап, тому що уважне вивчення трьох новоприбулих шинобі давало зрозуміти, що вони набагато здатніші за старі, до того ж навколо них витає аура спраги крові.

“Це не просто звичайні чунини!”

Курото припустив, що вони були частиною Анбу Хокаге, або вони були з Кореня Данзо Шимури.

“Навіщо знадобилося посилати трьох членів Анбу чи трьох членів Кореня на звичайний прикордонний пост?”

Відповідь очевидна, і Курото її швидко вловив. Він не був упевнений, що саме сталося в селі за минулі два місяці, але одне зрозумів точно: з’явилася загроза.

Часу більше нема. Потрібно негайно розпочати план пробудження Тенсейгана.