Розділ

Що мені подобається?
Він
Поняття не маю куди все плине, але я люблю відриватися. Доки є час треба плином встигнути все. Зазвичай після школи у мене кожного разу якась нова компанія друзів. Я люблю дешевий алкоголь, ні не за його нестерпний смак сечі, а за те, що він розслабляє. Випивши пару бляшанок дешевого REVO я почуваюсь набагато ліпше. Я не мастак підтримувати нормальні бесіди, бо це справді не моє, тож інколи я можу сказати пару дурних, недолугих жартів тож…Пішло воно все я не філософ. Компанія розслабляє, наче і занадто гласно, але з іншої сторони ти постійно в оточенні людей. Найголовніше, що зникнення цих людей із мого життя зовсім не буде фігурувати ключовим переломним моментом. У цьому і фішка розслаблення. Але іноді це кепське почуття наздоганяє мене і я почуваюся, як той у пісні, хто разом з усіма, але усе-таки ні з ким. У такі моменти я згадую її, наче я перетворююсь на неї. Мене це лякає, вона мене лякає. Вона увесь той світ, з якого я намагаюся втекти, але мене подумки тягне до неї.

Вона
Скоро літо, а це означає, що незабаром екзамени, адже закінчується середня школа.
Я люблю літо за маленькі деталі. Влітку маю час на читання книг, я поринаю у пригодницькі романи з головою, є одне спеціальне місце де читається найкраще. О п’ятій, чи шостій вечора, головне встигнути до о пів на сьому вечора, бо ринок зачиняється, на ринку у моєму районі є перукарня на другому поверсі з відкритою терасою і лавою, яка повністю окута зеленою листвою дерев. Я читаю їм книги, а вони щось жваво обговорюють між собою, та так що аж пара з рота йде, і лине навпростець у моє обличчя, розвиваючи у потоці буревію моє блискуче золотисте волосся. І я закохана, кожного разу закохуюсь.
Кожного ранку прогулюючись цим самим ринком я вдихаю у повні груди запах свіжого пучка петрушки, який був зібраний рано раненько з городини милої тендітної бабусі. Запах свіжої домашньої полуниці. Запах моїх улюблених черешень, і свіжих тільки-но виставлених на продаж персиків. Вечорами я надаю перевагу прокататися стареньким трамваєм, у якому завжди стоїть запах благородної старості.
Музика у моїх навушниках – це весь мій світ, пшеничні поля – це мій справжній дім. Я надаю перевагу подорожі на велику у поле, ніж розмову із моїми однолітками, або перебування під одним дахом із моєю «родиною». Люди занадто обтяжливі, вони не їздять у поля, тому на наші інтимні зустрічі із польовою русалкою приїжджаю лише я. Іноді я співаю їй пісень, вона у відповіді акомпанує мені шелестом свого колосся. Іноді я згадую ті особливі янтарні очі, у які було приємно задивлятися годинами. Зараз я уникаю цього погляду, навіть не розумію чому. А може причина занадто вагома? А може у тих очах уже нема тієї янтарної іскри, коли дивилась у них саме я? Попри все у моїй пам’яті вони лишаються назавжди із тією іскрою, яку я бачила лишень раз. Але якщо визнавати свої почуття, і бути чесною із собою я не хочу усього цього, я не хочу розлучатися з цими очима ще на три місяці, і якщо я більше не побачусь з ним, так і не скажу те що гомонить десь у моєму нутрі, кожного разу коли я проходжу повз. Ці кордони у голові лишають після себе тільки фантомні болі, до яких уже звикаєш і починаєш насолоджуватися ними. Чому я не можу просто поговорити з ним ? Чого я боюсь? Чому я просто не можу сказати про свої почуття? – може, тому що вони не взаємні, та і що від того? А що взагалі буде далі після цього? Чи є у цьому всьому сенс?

Він
Скоро літо і це значить, що незабаром буде випускний вечір, до якого мені потрібно буде підготуватися. Потрібно скласти відповідний плейлист і налаштувати апаратуру. Ще будуть екзамени до яких теж слід було б підготуватися. Все ще не бачу сенсу в усьому. А що далі ? Старша школа, іспити, університет, робота, втрати. Що, чорт забирай, із цим світом не так? Занадто без суттєва кожна мить, найкраще, що у ньому можна зробити – це відриватися із друзями. Незабаром літо, тож думаю можна буде зібратися компанією, і поїхати на море абощо. Треба не прогаяти цей час. Цікаво, що буде робити вона? І чи прийде на випускний вечір ? І де в біса вона взагалі ходить ? Можливо я міг би наважитися запросити її з нами, але вона точно не захоче цього. Які взагалі її інтереси? Я подеколи бачив її з однією дівчиною, вони виглядають гармонійно, наче у них багато спільних безглуздих рефлексій. Думаю мені не варто за це турбуватися, вона завжди сама дає собі ради. Раніше вона такою не виглядала. Я думав вона із тих типів дівчат, які полюбляють турботу і піклування про себе, принаймні я б це міг дати, але вона поводить себе занадто дивно, як наче із тих типів жінок, які загалом не цікавляться цими речами та і чоловіками теж. Мене справді цікавить про що вона увесь час думає, у яких безоднях марить? Що каже їй те бісове тополине листя? Але вона точно не цікавиться так мною, чи є сенс досі думати про це?