Епізод 3

 

— Момо!

—  Момо, я тут!

Дівчина із чорним волоссям повернулась, почувши, як Мінхо вигукує її ім’я на всі легені. Спочатку вона дивилась на нього спантеличено, ймовірно міркуючи, чому він витворяє таке посеред вулиці. Проте її обличчя одразу засвітилось, коли він почав наближатись, і вона тут же побігла до нього щоб обійняти.

Мінхо підніс її і покрутив навколо себе, змушуючи всіх навколо думати, що вони пара, якби вони обоє не були б лютими гомосексуалами

— Привіт. — сказав він усе ще не відпускаючи її від себе.

— Привіт, — відповіла Момо, — будь ласка, відпусти мене, не хочу, щоб люди подумали, що в мене є хлопець.

Мінхо відпустив її назад на землю і скуйовдив її волосся.

— Мені не вистачало тебе.

— Мені також, — зізналась дівчина, — що ти робиш посеред дороги, який такий автобус ти знайшов?

Мінхо озирнувся і зрозумів, що хвилину тому, дійсно стояв посеред дороги. Можливо, він прийняв не наймудріше рішення, сказавши Джисону просто так висадити його.

— Я їхав не на автобусі, дехто підвіз мене сюди. — пояснив Мінхо.

— Дехто? — Момо припідняла свої брови.

Мінхо на мить замислився. Він не може назвати Джисона другом, вони знайомі лише день і ледь-ледь знають одне одного. Його єдині справжні друзі це Момо і, мабуть, Чанбін також. Але сказати що він просто знайомий буде також дивно.

— Ну, він друг Чанбіна. — було вирішено сказати так.

Момо, здавалося, не ставила сказане під сумнів, тому лише кивнула.

Вони обидвоє були досить голодними, тому було вирішено не витрачати часу а одразу йти в їдальню.

Це була невеличка їдальня в їхньому рідному місті й це було місце для посиденьок Момо та Мінхо, стільки часу, скільки вони себе пам’ятають. Вони ділились усім у цій їдальні, їхніми найглибшими та найтемнішими секретами, їхніми старими історіями, їхніми коханнями,…

І їжа, боже, їжа тут була дивовижною. Відчуваєш ніби прийшов до своєї бабусі, де тебе нагодують найкращими стравами й переконаються, що ти не пішов голодним.

Мінхо й Момо сіли за їхнім звичайним столом.

— Тож, — промовила Момо, — як життя?

Мінхо закотив очі, повільно стомлюючись від відповіді на одне й те ж питання знову і знову.

— Буду коротко, будинок чудовий, сусіди круті і відчуваю себе я добре. — відповів він, змушуючи Момо хихотіти.

— Це було добре, чи не думав ти стати репортером? — запитала вона дражливо.

Мінхо зиркнув на неї.

— Давай, запитай щось цікавіше.

Момо замислилась, дуючи губи.

— Твої сусіди гарячі? — самовдоволено посміхнулась вона.

— Не буду брехати, Чан виглядає дуже непогано, — сказав він. Зараз, якщо подумати про це, він реально був у хорошій формі. Проте він не був типом Мінхо, — а Чанбіна я знав і до цього, але так, він також непогано виглядає.

— Ох, тож жодної дівчини сусідки, нудно, — скиглила Момо. — тепер я не маю жодної вагомої причини, аби приходити до тебе.

— Хей, тобі краще приходити до мене, — заскиглив Мінхо у відповідь, — Я навіть запитав Чана й Чанбіна чи можна тобі приходити до нас і вони сказали, що так.

— Що ж, тоді, — зітхнула Момо, — гадаю я буду приходити час від часу, навіть якщо там не буде жодної дівчини.

Мінхо подивився на неї спантеличено.

— Чому тобі потрібні дівчата навколо, коли ти вже по вуха із Саною?

     Лице Момо одразу стало яскраво червоним і здавалося, ніби вона вдарить Мінхо, якби вони не були в публічному місці.

— За. Мовкни. — процідила вона крізь зуби.

Мінхо розсміявся, але зупинився, щоби подивитись на Момо поглядом, сповненим бажання видовища.

— До речі, про неї, ти не повіриш, хто йде прямо до нас.

Момо нервово проковтнула.

— Будь ласка, скажи, що це не вона. — прошепотіла вона.

Мінхо не довелось відповідати, він просто весело усміхнувся, і це говорило Момо достатньо.

— Дідько, я не готова до цього, вона ніколи не працює в цей час по п’ятницям. — панічно прошепотіла вона.

До того, як пара зрозуміла, білява дівчина стала перед ними.

— Хей! — сказала вона своїм дружнім та привітним голосом, вона була ніби ангел.

— Хей, Сана! — привітався Мінхо у відповідь і подивився на Момо, в очікуванні чогось від неї.

— П-привіт!— спромоглася ніяково вимовити вона.

— Вже знаєте що замовлятимете?

Мінхо подивився на подругу, яка досі виглядала, ніби має проблеми з диханням.

— Можемо ми подумати ще три хвилини? — запитав він.

Сана посміхнулась їм.

— Звісно, я зараз повернуся.

Момо видихнула, вона не помітила, що весь час не дихала.

— Ну, це було соромно.

— Ти можеш звалитись?! — прошипіла вона.

— До речі, коли востаннє ти був із кимось? — додала вона обороняючись.

Спершу, Мінхо сміявся, проте усмішка швидко зникла, він знову тонув у своїх думках.

Момо мала рацію, пройшло багато часу, відтоді, як він робив щось із хлопцем. І це була провина нікого іншого, як Мінсу.

Мінсу був першим і єдиним хлопцем для Мінхо. Вони почали зустрічатись одразу після завершення Мінхо старшої школи і були разом добрий рік.

Тому, що Мінсу був єдиним хлопцем Мінхо, він був єдиним досвідом, тому не було нічого, що могло б підготувати його до розбитого серця. Це повністю зламало його, і саме через це в нього були проблеми в спілкування з людьми, бо він боявся знову закохатися, занадто страшно знову отримати розбите серце.

Господи, він ненавидів думати про Мінсу. Пройшло багато часу, відтоді як вони розійшлись, але кожна думка про нього, відчувалась свіжою, ніби йому знову 20 і він знову плаче в подушку.

Момо здається помітила, що її друг тонув у своїх думках, тому вона легко доторкнулась до його руки.

— Хей, усе гаразд? Я повернула якісь погані спогади? — перепрошуючи запитала вона.

Мінхо проковтнув.

— Все гаразд, це не твоя провина. Ти маєш рацію, пройшло дійсно багато часу, з тих пір, як я зустрічався з кимось.

— Тебе ще очікує чудовий хлопець, ти знаєш? — сказала вона щиро. — І він буде піклуватись про тебе дуже сильно, він зовсім не буде схожим на цей шматок лайна. Він буде добре до тебе ставитись і ви будете робити одне одного щасливими.

— Знаєш, нам дійсно варто вибрати, що ми будемо замовляти, Сана повернеться дуже скорою — насмішливо відповів Мінхо, але він справді дуже вдячний за слова Момо, і хоча він не міг сказати цього вголос, вона знала.

Зрештою, Сана повернулась, Момо набралася сміливості, щоби передати білявій дівчині своє замовлення, за що отримала невеликі аплодисменти від Мінхо.

Вони завершили говорити та насолоджувались своєю іжею годинами, не помічаючи, скільки часу пройшло. З ними так було завжди. Коли вони починають розмовляти на конкретну тему, вони не можуть зупинитись. Вони знають одне одного роками й тусуються разом майже кожного дня, їм це ніколи не набридне.

Мінхо любить Момо за це. Він часто думає, як гарно мати таку найкращу подругу, називати когось найкращим другом і це взаємно. Вона дуже комфортна людина і він ніколи не втомлюється від неї.

Після годин розмов і наздоганянь (хоча наздоганяти було не так багато), вони вирішили обоє повернутися додому.

— До речі, можна попросити тебе дещо? — запитав Мінхо.

— Звісно, що тобі потрібно? — запитала вона зацікавлено.

— Ти можеш підкинути мене до дому моєї тітки, щоб я забрав свою машину?

— Так, звичайно так, поїхали.

Вони сіли в машину та попрямували до старого дому Мінхо. Оскільки було ще досить рано, його тітка мала бути ще на роботі.

— В тебе тут є папір та ручка? — запитав Мінхо.

— Глянь у бардачку. — відповіла вона.

Він відчинив його та помітив декілька ручок і пустий конверт. Він почав писати невелику записку на ньому.

Вони швидко доїхали до місця призначення і Мінхо вийшов із машини.

— Дякую що підкинула! — подякував він Момо.

— Без проблем, побачимось завтра!

— Бувай! — сказав він перед тим як вона поїхала.

Він попрямував до вхідних дверей і вирішив залишити конверт на килимку, сподіваючись, що тітка помітить його. Це було невелике повідомлення, написане на конверті.

Привіт Инджі!

Я просто кажу тобі, що прийшов забрати свою машину, тому не хвилюйся, ніхто не вкрав її.

Обіцяю навідати тебе скоро.

Люблю, Мінхо.

 

___________________________________

 

 

Мінхо прибув додому близько четвертої години. Машина Джисона все ще стояла на парковці, що означало, що він усе ще всередині. Ці люди дійсно проводять багато часу разом.

Відчинивши вхідні двері він попрямував до вітальні, прийнявши рішення привітатись, а не одразу йди до своєї кімнати.

У момент, коли він зайшов до вітальні, він помітив Чанбіна, Чана і Джисона, що сиділи на дивані і сміялись над чимось, проте також із ними був ще дехто, Хьонджин.

— Хей! Танцюрист! — промовив той сяючи від щастя.

— Привіт! — Мінхо привітався з ним у відповідь, почуваючи себе більш розслаблено.

— Сідай біля мене, — вказав хлопець на місце біля нього й Мінхо радо погодився.

— Де ти був? — запитав він.

— Я зустрівся з другом, щоб пообідати. — відповів Мінхо.

— Ти повернувся саме вчасно, щоб поглузувати з Джисона. — засміявся Хьонджин.

— Господи, ти можеш просто замовкнути?! — заскиглив Джисон.

Мінхо дивився на інших в очікуванні, щоб хтось розповів йому цілу історію. Чанбін здається уловив це, тому почав розповідати.

— Цей хлопець учора був на побаченні —

— Я б не назвав це побаченням, — обірвав його Хьонджин із самовдоволеною посмішкою.

— Цей хлопець мав бути на побаченні вчора, але для Джисона це синонім до перепихона, — виправив Чанбін себе.

— Тож він перепихнувся з якоюсь дівчиною, і як справжній чоловік-повія, мав ще одне побачення заплановане на пізніше, — продовжив він, — але так назване побачення скасувалось, бо дівчина дізналась, що Джисон переспав із її найкращою подругою і вони весь час писали одному хлопцю останніх два тижні.

Усі почали сміятись знову й Мінхо помітив, що Джисон дивився на нього, ніби очікував на його реакцію.

— Я зовсім тебе не звинувачую, я радий, що у тебе таке активнем життя, але це дійсно смішно. — Мінхо розсміявся.

— Гаразд, на сьогодні достатньо, ми з рибкою йдемо, він піднявся та пішов до кухні за акваріумом.

— Ти вже вирішив, як будеш її називати? — запитав Мінхо.

— Я не впевнений, — відповів молодший, — поки, я буду називати її Рибка.

Мінхо посміхнувся.

— Побачимось завтра? — запитав Джисон, адресуючи питання всім, проте його очі були сфокусовані тільки на Мінхо.

Інші відповіли тихим гудінням та кивками.

— Я займаюсь із дітьми завтра, але подивимось. — відповів Мінхо.

Джисон кивнув.

— Бувайте, лузери! — крикнув він перед тим, як зачинити за собою двері.

Решта хлопців вирішили замовити доставку їжі та знову подивитись фільм. Мінхо почав помічати, що перегляд фільмів стає частиною його рутини.

Сьогодні він почувається краще, йому вже комфортніше біля людей і це робило його щасливим.

 

___________________________________

 

Привіт!

Я знову пишу, бо сьогодні був чудовий день. Я напевне буду пам’ятати все це, проте все рівно варто щось таки написати. Я тусувався з Джисоном сьогодні годинами і якби ви сказали мені це вчора, я не повірив би вам.

Я був дійсно здивований, наскільки він був милим до мене. Він виглядав досить страшним учора і він досі іноді мене лякає, проте він дійсно балакучий, а я люблю бути поруч із такими людьми. Ми також купили йому рибку, що було досить неочікувано для мене, але я щасливий за нього. Він також підвіз мене коли я мав зустрітись із Момо, це було мило з його боку.

Я люблю Момо, я щасливий, що зміг потусуватись із нею сьогодні. За останні декілька днів відбулось багато всього й було приємно поговорити про це з кимось. Ми також завтра будемо разом займатись із дітьми, як робимо це щосуботи, уже не можу дочекатись.

Я також тусувався з Хьонджином, що було непогано. Ми дивились фільм і він чіпав моє плече, кожних п’ять хвилин, щоб запитати щось про танці і я знаходив це досить цікавим. Гадаю, він щиро зацікавлений у мені, що робить мене дійсно щасливим.

Сьогодні був чудовий день, але наскільки він сподобався, настільки ж він був занадто важким. Я не звик зустрічатись зі стількома людьми. Відчуваю, ніби стрибав від однієї людини до іншої без перерв та зупинок. Саме тому, я зараз пишу все це, бо я нарешті один у кімнаті й нарешті можу вільно дихати.

Гадаю на сьогодні все, не знаю як правильно це завершити, тому….Бувай.

 

 

___________________________________

 

 

Так, непомітно, пройшов тиждень із того часу, як Мінхо переїхав. Тоді було 10 днів, потім два тижні.

Нічого не змінилось, як мінімум не радикально.

Хлопці постійно тусувались разом і Мінхо із часом зрозумів, що боятись нічого, оскільки всі вони були милими.

Фелікс часто чіплявся до нього, як і до інших. Мінхо запам’ятав, що той любить випікати й часто готував брауні для всіх. Також він танцюрист, що було чудово, бо тепер вони мають схожі інтереси й можуть поговорити про це.

Також він зрозумів, що Фелікс та Хьонджин були найкращими друзями, що дійсно мало сенс, коли він впізнав їх ближче та побачив, як вони піклуються один про одного. Вони мають свої власні жарти й часто починають сміятись разом, що бентежило інших.

Мінхо також дізнався більше про Синміна. Швидко зрозумів, що той дійсно тямущий, це було помітно по тому, як він розмовляв з іншими. Він не тільки розумівся на багатьох речах, але також, здавалося, розумів усе, про що Мінхо розповідав йому. З ним було приємно розмовляти. А ще, він дуже талановитий, він був неперевершеним у співах. Мінхо ще не мав можливості почути його спів, але він не мав сумнівів на рахунок цього, чути багато історій він інших було достатньо.

Чонін був янголом. Він молодше за інших, що було очевидно, бо всі піклувались про нього ніби про дитину й Мінхо не міг звинувачувати їх, він був чарівним. А те, що він завжди міг змусити всіх навколо посміхатись, дуже подобалось Мінхо. У цьому він був схожим на Фелікса.

Він не розмовляв із Джисоном настільки, наскільки очікував, після дня, коли вони купили рибку разом. Він бачив його майже кожного дня і вони завжди тусувались разом, але ніколи не було можливості поговорити з ним так же як з іншими.

Мінхо став ближче до Чана та Чанбіна, що робило його щасливим. Повільно він почав відчувати, ніби він дійсно вдома з його сусідами, а не просто гість у чиємусь домі. Вони часто говорили пізно й пізнавали одне одного краще.

Це було в п’ятницю ввечері, коли хлопці зібрались разом, як завжди й напивалися заради розваги.

Мінхо не пив деякий час, тому не був впевнений, чого очікувати, проте він стежив, щоб не напитись багато, якщо щось піде не так.

Ніч була розслабленою, вони грали в настільні ігри годинами, а потім просто сиділи у вітальні й кожен займався своїми справами.

Джисон запропонував пограти в правду чи дію, але інші відмовили йому, сказавши, що занадто старі для цього, що змусило Джисона сидіти на дивані та дутись ніби дитина, мабуть, через те, що він забагато випив.

Мінхо дивився на нього певний час і не був певний, чи це алкоголь надав йому достатньо мужності, але він вирішив приєднатись до нього, аби почати розмову.

Він сів прямо навпроти нього і спостерігав, як молодший дивився на нього спантеличено.

— Привіт. — сказав Мінхо з невеликою усмішкою на обличчі.

— Привіт. — відповів молодший, усе ще дивлячись на нього.

— Все ще хочеш зіграти в правду чи дію?

Джисон схилив голову, ніби цуценя.

— Але не буде цікаво грати лише вдвох.

— Хей, хоча б хтось із нас хоче пограти з тобою, я можу просто повернутись на диван ти ігнорувати тебе як усі інші.

Джисон зітхнув, дуючи губи. Було смішно бачити його із цього боку, він більше не виглядав так лячно, як зазвичай.

— Гаразд.

— Гаразд, правда чи дія? — запитав Мінхо.

— Правда. — відповів молодший

Лише тоді Мінхо зрозумів, він не знає, про що запитати Джисона. Він також був занадто п’яним, щоб думати.

— Мх, ну, — заїкнувся він, — хм.

Джисон недовірливо глянув на нього.

— Це нудно, можна я зроблю тобі макіяж?

— Що? — спантеличено перепитав Мінхо.

— Твоє обличчя дійсно гарне, я хочу зробити тобі макіяж. –тут же відповів молодший.

— Що? — знову запитав Мінхо.

Джисон зітхнув та схопив його за руку.

— Давай, пішли у твою кімнату. — піднявся він та потягнув Мінхо за собою.

Мінхо все ще не розумів, що відбувається, але слідував за хлопцем.

Коли вони потрапили до його кімнати, Джисон оцінююче роззирнувся, бо це був його перший візит до кімнати Мінхо.

— В тебе є якась косметика? — запитав він.

Мінхо кивнув.

— Там, під ліжком косметичка. — сказав він опустившись на коліна, щоб дістати сумку. — Я люблю фарбуватись. — стиха додав він.

— Чому тоді я ніколи не бачив тебе нафарбованим? — запитав молодший.

— Тому, що ми знайомі два тижні, та й фарбуюсь я тільки коли йду кудись.

Здається, Джисона влаштовувала ця відповідь. Він узяв сумку з рук Мінхо.

— Чи не хочеш прилягти?

— Що, на ліжко? — Мінхо був спантеличений.

— Де ще я буду робити тобі макіяж? — запитав молодший, звучав він лячно.

— Гаразд. — сказав Мінхо тихо та ліг на ліжко.

— Чекай, — казав Джисон, — спочатку, вмий лице.

Мінхо зітхнув, почуваючись занадто ліниво, для того щоби піднятись, але попрямував до вбиральні та вмив лице. Він повернувся в кімнату.

— Краще? — запитав той.

— Краще. — відповів молодший із посмішкою на обличчі.

Мінхо знову ляг і чекав, щоб Джисон почав щось робити. Синєволосий хлопець підійшов до косметички та глянув, з якими продуктами йому доведеться працювати.

Раптово Джисон приєднався до нього на ліжку, сідаючи прямо на коліна та нахиляючись до нього ближче.

— Закрий очі, будь ласка. — пробурмотів він.

Мінхо закрив очі, як його й попросити та відчув, як пензлик обережно торкнувся його повік.

— Ти впевнений, що це буде виглядати добре, враховуючи, що ти п’яний? — скептично запитав він Джисона.

— Тш, я впораюсь прекрасно. — шепнув молодший, намагаючись сконцентруватись на своїй справі.

— Я зроблю тобі смокі-ай погляд. — додав він.

— Добре — відповів Мінхо, насправді, йому було всерівно.

Лежати на ліжку та нічого не робити, доки Джисон обережно робить йому макіяж, було прекрасно. Він був розслаблений та трішки сонний.

Здається, Джисон це помітив, тому легенько доторкнувся до його щоки.

— Хей, не засинай ще хоча б дванадцять хвилин, будь ласка. — заскиглив він.

Мінхо відкрив очі, лише щоб отримати докори від Джисона, за те, що той зіпсував його ‘шедевр’. Він знову закрив очі та почув, як Джисон шукав щось у його косметичці, щоб знову додати нових відтінків.

— Ще додати трішки рожевих блискіток, — було чутно, як Джисон шепнув, мабуть більше для себе, а не Мінхо.

— Тобі подобається підводка? — запитав молодший.

Мінхо кивнув.

— Так, гадаю, вона виглядає гарно.

— Додам ще трішки цього.

Обличчя Джисона було близько до Мінхо, тож він міг відчувати запах алкоголю від нього, але з якоїсь причини, це не заважало йому. Джисон, мабуть, використовував якийсь аромат, що пахне різними видами фруктів, перш ніж він прийшов сюди, і цей запах змусив його ігнорувати алкогольне дихання Джисона.

На мить, стало тихо, оскільки Джисон намагався зосередитись на тому, щоб не зіпсувати підводку Мінхо.

— Прямо як того дня. — раптово сказав він.

— Хм?

—    Ти схожий на кота.

— Хочеш сказати, що макіяж робить мене схожим на кота? — запитав Мінхо.

— Ні, ні, — посміювався Джисон, — просто зараз, коли я закінчив із підводкою, твоє лице все більше нагадує кота.

— Це мило, — додав він.

— Тепер відкрий очі.

Мінхо відкрив очі та побачив, як Джисон дивиться на нього з гордовитою посмішкою на лиці.

— Надуй губи, будь ласка. — попросив Джисон, коли підхопив один із блисків для губ.

Джисон м’яко наніс блиск на губи Мінхо, і з якоїсь причини це виглядало досить… інтимно. Мабуть тому, що він тримав очі закритими до цього моменту й не міг бачити Джисона, проте зараз він дивиться прямо на нього і спостерігає, наскільки зосереджений молодший, він відчував себе трішки сором’язливо. Знову, це мабуть завдяки алкоголю.

— Готово. — сказав Джисон та подивився на Мінхо.

— Можеш зробити фото, щоб я подивився, як це виглядає? — запитав Мінхо.

— Тут є дзеркало. — вказав Джисон на дзеркало на стіні.

Мінхо насупився.

— Але я не буду бачити себе яким бачать усі інші. Крім того, якщо ти зробиш фото, воно залишиться в тебе з галереї і ти будеш пам’ятати про твою чудову працю. — сказав він дражливо.

— Ти маєш рацію. — відповів Джисон та дістав телефон із кишені.

— Посміхнись для мене. — сказав він, — і завчасно пробач за спалах.

Мінхо дивився в камеру й легко посміхнувся. Завдяки Джисону, він знав про спалах, тож зміг підготуватись.

Джисон переглянув світлину.

— Гарно. — він пробурмотів, схоже не бажаючи говорити цього в голос.

— Хочеш показати іншим? — запитав він у Мінхо.

Мінхо думав про це, але, якщо бути чесним, йому було занадто лінь знову підійматись із ліжка.

— Ух, мабуть пізніше, — відповів він, — я просто залишусь так ще трішки.

— Гаразд, — знизав плечима молодший, — я з тобою.

— Що?! — верещав Мінхо, коли молодший ліг поруч із ним, — Моє ліжко замале для нас двох.

Джисон примружив очі.

— Не будь смішним, воно досить велике.

До того, як він зрозумів це, вони лежали поруч і Мінхо почувався протверезілим.

Він знову почувався незручно, розуміючи, що не спілкувався з Джисоном достатньо й не знає, про що вони можуть говорити.

— Можна я покажу тобі дещо? — раптово запитав Джисон.

Мінхо кивнув і молодший розблокувавши телефон, відкрив галерею, у пошуках чогось.

— Це відео моєї рибки вчора. — сказав він.

Він натиснув на відео й Мінхо нахилився ближче, щоб дивитись на екран.

Й ось воно, риба Джисона плавала колами та їла їжу, яку той їй давав.

— Хіба не виглядає, ніби вона виросла, з того моменту, як я купив її? — запитав молодший із гордістю.

Якщо бути чесним, рибка виглядала точнісінько так само, проте Джисон дивився на екран, ніби гордий батько й Мінхо просто не міг сказати йому ні.

— Так.

Й ось так, вони почали показувати одне одному випадкові відео з галереї і повністю втратили лік часу. Мінхо повноцінно забув про інших хлопців, які, мабуть зараз веселяться з вітальні. Але це не було важливо, бо чути сміх Джисона було більш ніж достатньо.

— Вже третя ночі. — неочікувано сказав Джисон.

— Я ще не стомлений. — відповів Мінхо позіхаючи, що змусило Джисона знову сміятись.

— Я також. — сказав молодший.

Він помістив свій телефон руках Мінхо, на що старший виглядав спантеличено.

— Можеш написати свій номер? — запитав Джисон.

— Для чого?

Він одразу ж пожалкував про це. Він хвилювався, що Джисон зрозуміє неправильно й подумає, що Мінхо просто не хоче давати свій номер. Він хотів дати номер. Він мав лише п’ятьох контактів і звичайно, додати новий номер було б непогано.

— Щоб я міг відправити світлину. — відповів молодший.

— Гаразд.

Мінхо підніс телефон Джисона ближче до обличчя і ввів свій номер телефону. Він переконався, що залишив емоджі кота поряд зі своїм ім’ям.

— Знаєш, — сказав молодший, коли отримав свій телефон назад, — якщо в тебе будуть проблеми зі сном, або буде нудно, ти можеш написати мені й ми можемо кудись поїхати або слухати музику, якщо ти хочеш.

Це здивувало Мінхо. Джисон, здавалося, часто збивав Мінхо з пантелику. Він не впевнений, Джисон говорить це тому, що все ще п’яний і говорить дурниці, він не хоче думати про це.

— Звучить непогано. — наважився сказати він.

Джисон легко усміхнувся йому і вони повернулись до перегляду їхньої галереї. Мінхо знову втратив лік часу і відчув себе сонно. Ще до того, як він зміг це зрозуміти, його голова повалилась на плече Джисона і він повільно заснув.

 

___________________________________

 

Мінхо прокинувся наступного ранку, його голова пухла. Він відкрив очі та одразу побажав цього не робити. Він не міг згадати багато з минулої ночі, він знав, що вони пили, але він також усвідомлював, що був лише трохи напідпитку.

Піднявшись із ліжка, він попрямував на кухню, аби випити склянку води.

— Що сталось із твоїм лицем? — запитав Чанбін, сидячи за столом та поїдаючи тост.

Мінхо глянув на його спантеличення і повернувся, щоби подивитись на себе в дзеркало. Склянка впала.

Його обличчя було покрите макіяжем, весь розмазаний, робить його повним безладом.

Тоді він згадав. Згадав Джисона у своїй кімнаті, як той робив йому макіяж і як вони дивились відео з тваринками до пізньої ночі.

— Ох, блять. — пробуркотів він, плануючи піти до вбиральні, аби умити лице, проте його телефон задзвонив.

— Тобі було весело вчора? — запитав Чанбін кусаючи свій тост.

Мінхо поглянув на екран телефону.

 

Невідомий номер

Світлина

тримай, мій вчорашній шедевр

Він посміхнувся до телефону.

— Так, було весело.