Розділ 3

Я прокинувся за 10 хвилин до будильника надзвичайно бадьорим і свіжим, не зважаючи на те, що не спав до пізна. В телефоні вже була SMS від Гаррі з побажанням гарного ранку та адресою закладу, де ми будемо сьогодні проводити час. День обіцяв бути просто неймовірним: вранці — довгоочікувані похорони міністра, помпезна церемонія, яку я готував майже тиждень, ввечері — побачення з Гаррі…
Від згадки про вчорашній день по тілу пройшли приємні мурашки. Цікаво, чи дійдемо ми сьогодні поцілунку чи чогось гарячішого.
Я уявив як ми залітаємо в туалет ресторану в першу-ліпшу кабінку, він притискає мене до стіни і жадібно цілує, а я обвиваю шию руками Гаррі, зариваюся в темні, густі кучері і притискаюся всім тілом щоб він міг відчути рівень мого збудження. Чоловік усміхається в поцілунок і різко притягує ще ближче, буквально не залишаючи ні міліметра відстані між тілами і стискує руками мої сідниці. Ми тремося пахом один об одного, кусаємося, стукаємося зубами. Поцілунок перетворворюється на дуель, в якій ніхто не може дозволити собі здатися першим. До останнього ковтку повітря, синців на тілі, крові на губах. Врешті хтось не витримує, розриває поцілунок і починає повільно опускатися навколішки, визнаючи поразку, розстібує ширінку на штанях опонента. Не впевнений, хто це міг би бути, та і не має значення.
Чорт! Драко, ти блядюга, нічому життя не вчить! Лише вчора розійшовся з хлопцем і на наступний день вже думаєш переспати з іншим на першому ж побаченні! Хм, так думаю, а що в цьому поганого? Я ж доросла людина зі своїми потребами і правом на фантазії. Це в 16 треба рахувати побачення і клястися у вічному коханні, а в 27 вже все набагато прозаїчніше: цікавить не його глибока душа, а медична книжка.
Дискутуючи сам із собою про вічні питання моралі, я поснідав і почав збиратися. Церемонія починалася через кілька годин, але треба перевірити все завчасно і променеджити всі процеси. На жаль, навіть з найкращою підготовкою стаються форс-мажори, а я не міг собі їх дозволити. На кону великий стрибок у кар’єрі та репутації. Міністри помирають не щодня. На жаль.
Для такої урочистої події було обрано класичний чорний приталений костюм та чорну сорочку. Максимально нейтрально, щоб не привертати увагу коли носитимуся з організаційними питаннями, крім того, ввечері мені достатньо буде просто зняти жакет, розстібнути кілька перших ґудзиків та засучити рукави щоб зійти за середньостатистичного офісного планктона (хіба що дещо красивішого).
Волосся сплів у риб‘ячий хвіст. Все таки воно — одна з найвизначніших рис моєї сім’ї, правильною ідеєю було відростити до лопаток як у батька. Оглянувши себе у дзеркалі, зрозумів, що чогось не вистачає. Потрібен аксесуар. Для таких виходів я мав пречудові чорні ажурні рукавички. Вони підкреслювали тонкі зап’ястя та довгі пальці. Бездоганно, час викликати таксі.
На “об’єкт” я прибув завчасно, тому мав можливість спостерігати за приїздом усіх охочих попрощатися із вельмишановним міністром, а подивитися явно було на що, адже все нагадувало швидше вихід на червону доріжку ніж похоронну процесію.
Альфи в дорогих смокінгах, омеги в брендових костюмах, обсипані діамантами. Селебріті, співаки, політики, актори, спортсмени, блогери і ще купа різного зброду із верхівок нашого суспільства. Не похорони, а вечірка “total black”. Танці на кістках, але якщо всі щасливі, то як я можу бути проти? І як Тео хотів щоб я сприймав серйозно смерть, якщо усі навколо мене вважають її чи не найкращим способом пропіарити себе і погуляти? Швидше за все, саме тут і сьогодні зародиться кілька нових майбутніх шлюбів та укладеться дві-три важливі ділові угоди. Дорогий міністре, Ви продовжуєте служити народові навіть після своєї смерті! Ось це я називаю відданістю роботі.
Гості прибували, клали квіти до труни покійника, займали свої місця, Даміан старанно рюмсав, ховаючи очі в брендовану хустинку (добре, що я завчасно купив йому краплі, що провокують сльози, на фото завтра буде гарна картинка молодого вдівця), священик готувався до свого зіркового часу. Світло, акустика — все і-де-аль-но.
Далі пішло по звичному сценарію. Кілька годин у церкві, потім власне поховання і, як я його називаю, “афтепаті”. З ускладнень можна виділити лише випадок, коли одна з “гостей” пролила на себе келих вина. Проте до такого я був готовий і через буквально півгодини омега вже “виблискувала на подіумі” в новій сукні відомого дизайнера під зазрісними поглядами омег та зачарованими альф. Вдала організація з продуманим наперед кожним кроком — ось за що люди цінують послуги компанії і мої зокрема. На довго на цій вечірці вирішив не затримуватися. Врешті-решт, сюди папараці вже навряд можуть пройти, гості розслабилися, а моя команда достатньо професійна щоб вдало закінчити захід без присутності босса.
На побачення я прибув абсолютно вчасно, по-перше, бо є виключно пунктуальною людиною, а по-друге, бо не терпілося зустрітися з Гаррі. Чимось мене манив цей альфа. Він вже був на місці і широко всміхався, махаючи рукою з-за столика. Я постарався стримати вираз обличчя і не розплистися рожевою хмаринкою у зворотній усмішці. Пам’ять підкинула кадри із вчорашньої розмови по телефону і вранішніх моїх фантазій і я відчув, що на шиї виступив невеликий рум’янець. Сподіваюся, не дуже помітний.
— Привіт! Радий знову тебе бачити!— він підвівся, підійшов і легенько приобійняв мене за плечі. Навколо знову запахло грейпфрутом, — Елегантні рукавички, дуже личать.
Ох, чорт. Я забув їх зняти в таксі по дорозі сюди! Хоча Гаррі здається навіть сподобалося. Це тішить.
— Привіт, так, вирішив додати родзинки до образу.
— Хотів родзинки, а вийшло перцю, — сказав він і нахабно підморгнув . Гра у флірт почалася.
— Хах, можливо таким був мій зухвалий план зі зваблення, —відбив я подачу.
— Після тієї історї про коржики я не сумніваюся в твоїй підступності.
— Повір, то було найменше зло з того, що я робив.
— Правда? А що ж було найбільшим?
— Е, ні, Гаррі. Ти мій боржник на цьому побаченні, тому ти і розповідаєш сьогодні про нелегкі шкільні будні. Крім того, я впевнений, що ти теж був ще тим забіякою.
— Аж ось і не вгадав! Я був найзвичайнісіньким очкариком в старих кузенових лахах, на кілька розмірів більших ніж я сам, вибритою “під нуль” головою та з шрамом на лобі. Навіть кличку собі набув “шрамоголовий” від найбільш креативних однокласників. Тож, мене хоч і не булили, як зараз прийнято говорити, але й зіркою класу бути не світило, — промовив Гаррі.
— Очкариком? Шрамоголовим? Ніколи б не повірив. Ти намагаєшся мене надурити?
— Та ні, — відповів той, дещо знітившись, — це все, — показав він жестом на себе, — “відросло” вже з часом: що м’язи, що волосся, яке зараз прикриває шрам,—він прибрав частину кучерів з чола, показавши слід у формі блискавки, — а замість окулярів — лінзи.
— А однокласники швидше за все вже встигли почати лисіти і запливати жирком?
— Частина точно. Сімейне життя розслабляє.
До нас підійшов офіціант прийняти замовлення. Я був голодний як пес після робочого дня, тому не церемонився з салатиками і взяв собі відерце мідій в вершковому соусі з французьким багетом і келих білого вина (на цьому моменті Гаррі посміхнувся і замовив одразу пляшку, як і обіцяв). Альфа ж, відповідно до його смаку, віддав перевагу стейку з лосося та печеній картоплі з салатом. Розмова продовжилася, як тільки офіціант відійшов.
— Чи можу я запитати про шрам? Звідки він? Досить, кхм, цікава форма.
— О, звичайно. Він завжди привертав увагу, тому я зараз віддаю перевагу його ховати, а ось в дитинстві ми з друзями Роном та Герміоною придумали цілу історію з магією та злим чарівником, який хотів мене вбити закляттям, але йому не вдалося і лишився лише шрам на згадку.
— Звучить цікаво.
— Так, ми любили цю гру, іноді уявляли, що навчаємося в школі чаклунів, — було помітно, що Гаррі на секунду поринув у спогади дитинства, — проте реальність більш прозаїчна. Коли я був малий батьки потрапили в автомобільну аварію. Вони померли, а в мене обійшлося. Лише уламок лобового скла потрапив сюди, — Гаррі вказав пальцем на місце, де за волоссям ховалася згадка про такі страшні події, — лікарі витягли. Казали, що народився щасливим.
— Пробач, я не хотів…
— Не варто вибачатися, — перебив мене він, — я не часто розповідаю цю історію, але сьогодні захотів поділитися з тобою. Врешті-решт, вона мала на мене досить сильний вплив.
Гаррі щиро усміхався мені. Було приємно дізнатися настільки особисте про цю людину. Важко уявити, що цей чоловік, від якого мало іскри світла не йдуть, пережив таку важку травму і зміг стати таким, яким є. Це заслуговувало на повагу.
Нам принесли страви, тому на деякий час увага перейшла на вечерю. Розмова продовжила литися легко і невимушено, як і вчора.
— А ким ти працюєш? — запитав Гаррі.
Ось тут треба бути обережним, Драко, ти не можеш дозволити собі провалити побачення з цим альфою, ти собі ж не пробачиш.
Я не хотів брехати, тому завчасно вирішив для себе, що просто за можливості не буду казати всієї правди.
— Я займаюся організацією, кхм, заходів, — невимушено відповів я.
— Типу весілля та дні народження?
— Типу того, так, — угу, Драко, майже дні народження, чудово.
— Зрозуміло тепер, чому ти так вишукано одягнений, — на цій фразі я мало не засміявся. Хлопчику, це я для тебе ще цивільно нарядився, хе-хе.
— А ти?
— А я лікар, — випалив, мені здається дещо поспіхом, Гаррі.
— Рятуєш людей, як ті, хто врятував тебе в свій час?
— Так, майже вгадав. Вибір спеціальності точно навіяний подіями того дня. Принаймні так вважають колеги. А ти як вирішив нести людям свято?
Я мало не подавився вином. Хоча…ось в малого Даміана сьогодні явно було свято, та і решта не виглядали засмученими.
— Сімейний бізнес, у нас всі в ньому залучені.
— Маєш велику родину?
— Я єдина дитина в сім’ї, але є ще кузен. Він творча особистість і зараз якраз проходить період підліткового бунту, що виражається в зміні кольору волосся мало не щотижня.
— Ха-ха, треба передати Рону і Герміоні. В них зараз трьохрічка-альфа і новонароджений омежка, тому вони все сподіваються, що діти виростуть і за десять років стане легше.
— Легше не стане, але сумувати не будуть, — усміхнувся я.
За розмовою ми не помітили, коли настав пізній вечір, пляшка вина була випита, а гості почали розходитися. Треба було змінювати геолокацію. Гаррі, зрозумівши, що на нас підозріло вже зиркає незадоволений офіціант, кинув на стіл кілька купюр, викликав у додатку таксі, підвівся і, взявши мене під руку, повів на вулицю.
Надворі ми продовжили розмовляти. Я розповідав якусь чергову університетську байку. Весь цей час альфа тримав мене під руку і зацікавлено слухав, іноді ставлячи уточнюючі запитання. Ми не помітили, коли таксі вже прибуло. І ось вирішальний момент. Я дивлюся в його очі і розумію, що можу зараз запросити його до себе і продовжити, без сумніву, чудовий вечір не менш пристрасною ніччю та втілити всі фантазії в реальність, але я лише стою навшпиньки і легко, майже невідчутно, торкаюся його губ своїми. Він тягнеться назустріч, але я вже відійшов на крок у напрямку таксі.
— На добраніч, Гаррі, — все що можу сказати, відчуваючи як щоки починають червоніти.
Альфа здається лише на секунду розгубився, а потім усміхнувся ще ширше і відповів:
— До зустрічі, Драко! Я ж можу розраховувати на друге побачення?
— Звичайно.
Та хоч на десяте! Треба пошвидше сідати в таксі доки я не передумав і таки не запросив це чудо до себе.
Вже в авто прийшло розуміння, що вчинив правильно. Можливо в мені невчасно увімкнувся режим романтичного омеги, але не хотілося той зв’язок, що виник між нами, топити у тривіальному траху на одну ніч. Колись може і пошкодую про такий вибір, але сьогодні ввечері я був щасливий і наповнений енергією.