Розділ 3

Янгол і демон, аби не марнувати час, вирушили на розвідку. Як вже таке трапилось, що їх занесло у цей незвіданий раніше край, то чому б не роззирнутися довкола? Тим паче цим неземним створінням необхідно було ще ой як багато обміркувати, бо, як їм обом підказувала інтуїція, вони застрягли тут надовго. Тож  призвичаїтись до життя у новому для коханців соціумі стало першочерговим завданням.

Вечоріло. Людей на Дерибасівській ставало все більше; з моря потягнув вологий свіжий бриз, розносячи повітрям разом із прохолодою звуки гри вуличних музик, які зазвичай гуртувалися біля оливкової стіни готелю із дуже «непоетичною» назвою. В густих кронах і на стовбурах дерев, що облямовували центральну алею, почали мерехтливими вогниками вигравати різнокольорові гірлянди. Галас, сміх, пісні, апетитні аромати, що линули із кожного ресторану – усе одним суцільним виром захопило служителів раю та пекла, змушуючи мимоволі замилуватися такою чарівною, щирою і, на диво, домашньою атмосферою вечірньої Одеси. Хоча із Перлиною Чорного моря вони були знайомі лише як хвилин сорок, вона уже змогла підчепити їхні серця на гачок.

Вийшли на Соборку – почувся дзвін. Кроулі одразу кинув роздратований погляд на джерело цього докучливого звуку і скривився: «Знову церкви, та скільки ж можна?!», – блискавкою промайнула в його голові думка, яку Азірафаель, надто добре розуміючись на емоційних станах Змія, миттю зчитав; проте у відповідь, замість повчальної догани, лише спокійно видав: «Дзвонять вечірню – певно уже дев’ята година». Ентоні тільки стиха цокнув, підозріло проводжаючи очима величезну будівлю собору, і вони повернули праворуч.

Поступово повітря просочувалось вологим морським подихом, який, осідаючи на розпечений асфальт, тут же таки випаровувався, спричиняючи катастрофічну задуху, особливо відчутну поміж вузенькими заплутаними вуличками. Хоча ефірним істотам не дано було відчувати спеки, людська оболонка Азірафаеля із цим демонстративно не погоджувалась. Під щільним, безумовно якісним і довговічним, пальто стікали ріки солоного поту, утворюючи на куприку зменшену копію Куяльницького лиману. Тому, аби не зіпсувати жовтими плямами обожнюваний предмет гардеробу, що дбайливо оберігався господарем ще з вісімнадцятого століття, янголу довелося його зняти (але і це не надто допомогло); а на люб’язну пропозицію Ентоні, як джентльмена, понести пальто коханого на лікті – ревно, хоча й так само люб’язно, відмовився. Тут саме стало б у пригоді янгольське диво, аби температура впала на декілька градусів, проте маніпуляції з погодою коштували б занадто довгої бюрократичної тяганини. Кроулі ж було відверто байдуже до цілковитої відсутності свіжого повітря, адже такий застій та духоту, що йому доводилось переживати у темних, набитих бісами пекельних коридорах, не побажаєш відчути навіть ворогу. Тож маршрут незбагненних коханців змінювався за напрямком вітру, щоб хоч якось охолонути.

Проходячи повз стовп з напівздертими афішами, Азірафаель раптом зупинився. Його увагу привернуло єдине, написане двома мовами оголошення: російською та англійською, лаконічне, чорно-біле – про здачу квартири на вулиці Гоголя. Посланець небес машинально зірвав папірець з номером господарки Анжели і показав демону:

• Нам не завадило б винайняти житло, Кроулі, – промовив янгол серйозно і занепокоєно.
• Слухай, а чим тебе не влаштовує нічне місто? Гуляти на відкритому повітрі, розважатися, піти випити – у нас ж почався медовий місяць! Чи тобі вже не терпиться плигнути у ліжечко, га? – насмішкувато, з найзухвалішим сарказмом зиркнув на нього Змій і одночасно приснув з того, як щоки його любої святоші миттю запеклися червоним заревом, а погляд запалав праведним гнівом…і зніяковінням. – Чи, може, тобі захотілося полоскотати нерви і завітати до першої ліпшої квартири посеред незнайомого міста – тоді згода, бо я передчуваю, що за цією адресою для мене знайдеться багато роботи! – Ентоні поцупив у янгола папірець і, натягнувши посмішку, побрів рішуче уперед, роззираючись навкруги і вглядаючись у кожну табличку на будинку. Азірафаель, не зрозумівши натяків демона, сконфужено поспішав за ним. Хоча надворі вже зовсім стемніло, життя на вулицях Одеси тільки починало пробуджуватись.

Хвилин двадцять витратив Змій-спокусник на марні пошуки, аби просто зрештою ткнути папірчик з адресою якомусь трохи сп’янілому парубку, щоб той вказав дорогу. Із шумної, залитої алкоголем і радощами вулиці чоловіки завернули в тихий, здавалось, таємничий провулок. Повз них промайнули тінню декілька дівчат з бойовою розфарбовкою на обличчях і в досить відвертих сукнях, тож чуйка демона не підвела – вони на місці. Старі залізні двері завітної парадної, прикрашені кованими візерунками, ховалися в темряві, адже тепле тьмяне світло одного з трьох на весь провулок низеньких ліхтарів ніяк не досягало їх. Підійшовши впритул, Кроулі притягнув за лікоть втомленого Азірафаеля і, підбадьорюючи, шльопнув того злегка по дупці, підштовхуючи до домофону. Охоронець Східної брами лиш роздратовано закотив очі, і, набравши код, з офіційною ввічливістю зацвірінькав у динамік:

• Доброго вечора, міс Анжеліко! Не могли б ви сказати, будьте ласкаві, чи можна винайняти у вас житло? Я звертаюся за оголошенням. – тільки він скінчив, як десь угорі клацнув замок і почувся важкий тупіт з відлунням, що збігало вапняковими сходами.

Двері зі скрипом відчинилися і на порозі з’явилася у всій красі господарка помешкання: низенька жіночка під 50, з пишним, кудрявим, зібраним у безформний пучок чорним волоссям, одягнута, як би зазначили корінні одесити, у стилі «міс 7-кілометр» – величезні темні окуляри з блискітками, спортивна велюрова кофта і леопардові легінси, а на ногах, звісно, рожевий педикюр і шльопанці на високій платформі. Вона обперлась боком на косяк і зміряла вірогідно презирливим поглядом неземних створінь, при цьому смачно цмокнувши сухими, напомадженими в такий самий кислотно-рожевий колір, як і нігті, губами. Кроулі аж здивовано здійняв брів, адже від цієї мадам, разом із стійким запахом куряви, відходили такі хвилі «зла», що й демон зрідка таких якому грішнику накрутить.  Йому здалось, що то якась відьма, чи принаймні, мамаша борделю. Це розчаровувало, бо вона, фактично, відбирала в нього роботу.

• Ще раз доброго вечора, шановна…
• Да, да, гуд ивнинг, мистер,- грубо перервала янгола жінка своєю вишуканою англійською з дуже колоритним акцентом, – є кімната на останньому поверсі, вид на море, ліжко, ол інклюзів.
• Це чудово! А скільки коштує місяць проживання?

Анжела ще раз уважно роздивилася «туристів», зауважила їхній одяг, який на вигляд був досить дорогим і точніше прикинула його ймовірну ціну, додала ще й той факт, що гості явно європейці, ще й до біса наївні і, підсумувавши, прорікла свій вердикт:

• Десять тисяч гривень, шановні, це я ще вигідно пропоную,- хоча насправді і вона, і її численні колежанки розуміли, що за таку халупу навряд чи по совісті хтось дав би й половину цієї суми. Проте, це справді була ще досить адекватна пропозиція –  задорого, та не до суцільного нахабства. Інші тітоньки (та й дядьки) дерли з бідних, необізнаних поціновувачів «нетрадиційного» туризму по «диких землях» із далекої Європи і по десять тисяч за тиждень, чи, навіть, за уікенд.

Азірафаель усміхнувся чемно, кивнув і ввічливо попросив жінку трішки зачекати. Тоді швидко схопив демон під лікоть і разом з ним відвернувся:

• Я не знаю як виглядають тутешні «гривні», любий, ти часом не помітив?
• Ні, – коротко відповів Змій, відверто тішачись такій дитячій необачності янгола й упиваючись його чарівною розгубленістю (а також і власній прагматичності – сьогодні його час побути мудрим раціоналістом). Служитель раю помітно поник, та все ж повернувся назад:
• Ем, мем, вибачте…
• Скільки це в доларах? – прямо спитав Кроулі, чим сполохнув янгола. Анжела не очікувала такого питання, адже усі нормальні люди першочергово міняють валюту, як в’їжджають у державу…
• Ну, я не знаю, який зараз курс? Якщо так просите, то це десь…- вона не доказала – у руці захрумтіла стопка зелених купюр: десять соток новеньких американських доларів. А Ентоні вже потягнув за собою у сирий, темний коридор любчика, зиркнувши при цьому промовистим поглядом, що так і волів сказати: «Маленьке демонічне диво, янголе!». Господарка хвилину приходила до тями, не допетравши, що взагалі у цю мить сталося, потім ще раз упевнилась у реальності грошей, що заманливо вигравали у її долоні і перевірила кожен папірець на світлі – справжнісінькі! «Тьху, от странные, ей-Богу – гей-Европа, блять! Не, ну не так уж и плохо» – раділа подумки несподіваному заробітку Анжела, важкувато біжучи нагору за новоспеченими квартирантами.
• Ось ваші ключі, джентльмени, як щось буде потрібно – звертайтесь, – уже набагато ласкавіше, підмащуючись витійствувала жінка, ледве віддихавшись. Вона збиралась уже чимдуж летіти до себе, складати грошики і переповідати дивну пригоду подружці, як рудий гукнув її:
• Чи маєте ви вино, чи коньяк, Анжело?
• Так, так, маю, вам принести?!
• Ваша ласка – кинув господарці демон, ніби до якого офіціанта у «Рітзі», і слідом за Азірафаелем зайшов до апартаментів. Іншого разу жінка послала б такого нахабу на всі чотири сторони, проте тисяча зелененьких на руках стримувала гнів краще, ніж усілякі духовні практики. Тож вона миттю забігла додому і, вхопивши пляшки якогось замшілого бурбону і дешевенького «Shabo», кулею повернулась до гостів. Нарешті – відчепилися!

Квартира, м’яко кажучи, була далека від преміум класу: обірвані тут і там шпалери, запах плісняви у кутовій кімнаті, побиті життям дерев’яні меблі і, як згодом виявилось, майже відсутня шумоізоляція. Кроулі скривився, висунувши язика, як почув мелодійний скрип прогнилого паркету і придивився до принесених напоїв, а посланець Небес, зціпивши за спиною руки в замок, тихенько бродив по колу, прокручуючи все знову і знову думку, що варто було поміркувати з приводу майбутнього місця проживання дещо докладніше. Але із чим господарка не збрехала, так це із видом на море. Прямо зі спальні відкривався неймовірний краєвид на грайливі сині, майже чорні, хвилі, по яких граційно розгорнув свій довгий срібний шлейф красень-місяць. Навкруги безкраїм небом витанцьовували мерехтливі зірочки; недалеко виднівся Воронцовський палац і Тещин міст, до яких вели доріжки з пишно вбраних у пахучий цвіт лип; маленькими цяточками Приморським бульваром стікалися люди, заворожені співом солоних теплих вод південної перлини України.

• Яка краса, Кроулі …! – прошепотів янгол, визирнувши з вікна . Змій лагідно підкрався ззаду, обійняв коханого, притиснувши до себе, і також вистромив лице назустріч духмяному літньому вітерцю. Так і стояли вони, розчиняючи погляди у безкінечній усепоглинаючій сині, прикрашеній золотом вуличних і портових вогнів.
• А й дійсно непогано, янголе, пробач, що нагримав на тебе.
• І ти пробач, дорогий. Наступного разу прислухатимусь до твоїх слів уважніше.

Азірафаель похилив біляву голову на демонове плече і, трохи сором’язливо, пригорнувся до Ентоні щільніше. Той таки перехопив пальцями його обличчя і затягнув у спекотний поцілунок, граючись кусаючи ніжні пухкенькі губи кликами. Відірватись було просто неможливо, незважаючи на те, що під вікном пролунали глузливі свисти якихось пацанів і викрики «Фу, йоб, підараси нахуй!».  Романтика неочікуваної, хоча й занадто підозрілої мандрівки заволікала янгола й демона з кожною хвилиною. Цікаво, яких сюрпризів вона принесе у майбутньому і чим, узагалі, скінчиться. Питань було багато, та поки що, на щастя, не на часі. Тож, обважніло дихаючи, Кроулі ухопив вино: «Ну що, вип’ємо, янголе?» і повалив зачарованого Азірафаеля на ліжко.