Розділ 3

За два роки до подій, що описуються:

– А ви точно впевнені щодо цього? — скептично озвався Девід, роздивляючись острів, що з’явився на горизонті. Неподалік завирувала вода — це русалки помітили нас і прагнули вигнати зі своїх володінь.

– Дивлячись, щодо чого, — їдко відповів Кілліан. Я краєм вуха почула розмову на підвищених тонах, і обернулася. Сперечалися Реджина та Емма, зрідка свої репліки вставляла Білосніжка. Я встигла зрозуміти, що бабуся Генрі досить простодушна, але принцеса і дочка короля. Хоч і в око може дати, недорого візьме.

– Русалки наслали бурю! — крикнув Кілліан, вдивляючись у воду з носа корабля. За штурвалом чомусь стояв Девід — він почав вивертати його назад.

– Стійте! Ви цим не поможете! Реджіна, я розжену вітер, а ви з Румпі пошлете в далекий піший русалок! І обережніше. Крюк! Візьми ти вже штурвал у Девіда! Я сяк-так піднялася по реях і зосередилася, намагаючись відчути повітряні потоки, що коливають воду. Вітер розвивав волосся, солоні краплі осідали на моїй шкірі. Зачепилася для надійності ременем за канат і різко розвела руки в сторони. Вітер трохи завагався, але слухняно затих. Фух, зітхнула з незвички. Спуститися вниз виявилося легше. Не хочу знати, як саме темні вирішували проблему з русалками, але вони більше до нас не чіплялися. Я могла б спробувати з ними домовитись, але тут надто багато скептиків.

– Ви його не знайдете. А ось я знайду, – завершив їх суперечка Румпі,

– Ма, будь обережна і в жодному разі не говори з Пеном. А по можливості не підходь до нього. Не встигла відповісти, як він зник у тумані. Він що вирішив розібратися з батьком самостійно? Ось безглуздий.

– Головне – не починайте сваритися. Розділимося — ми зникли, адже у них чисельна перевага. Це острів віри. Отже, ви маєте вірити у свою перемогу. Я лише сподіваюся, що ми скоріше знайдемо мого друга і заберемося звідси, – попередила я героїв. Нарешті ми змогли зійти на берег. Куди йти, ми не мали жодного поняття, а тому просто заглибились у ліс. Кілліан попередив про наявність мор-шипшини, а тому йти доводилося обережно. Зрідка я просто перелітала кущі, чи підбиралася на дерева, щоб оглянути околиці. Перестрибувати з гілки на гілки також допомагала рідна стихія. Все-таки роки життя лісі приносять свої плоди. А ще ліс на цьому острові мені дуже сподобався, незважаючи на свою похмурість і таємничість. Чимось навіть нагадує мою територію.

– Дора, куди подівся Румпель? Може, перейдеш до нього? Я кивнула, бо теж про це думала. Підстрибнула, готуючись змінити тілесну форму, і приземлилася ногами на землю.

– Не зрозуміла — спохмурніла я, і постаралася ще раз перейти в ефір, ставши духом. Знову провал.

– Чомусь я не можу стати ефемерною на цьому острові. Мабуть, магія Пена та острова перекриває мої сили. Хоча вітром я керую непогано. А от природу не відчуваю зовсім, тільки при прямому торканні, — я приклала руку до землі і зосередилася,

– Близько кілометра нікого живого навколо. Якщо він не підвішений, і не літає, що малоймовірно. Я б відчула подих.

– Значить ми без духу, — сказав Кілліан і простягнув мені один із своїх кинджалів. Я прийняла його з вдячністю і причепила за пояс. На мені були чорні вільні штани, біла сорочка з поясом на талії. Пройшовши ще п’ятсот метрів, я зняла з себе похідні черевики і засунула їх у рюкзак за спиною. Пішла босоніж.

– Ти навіщо роззулася? — здивовано спитала Білосніжка,

– Ти можеш простинути

– Я так краще відчуваю оточення. На стоянці вдягну знову, — відмахнулась я від непотрібної турботи. Застуда мені точно не загрожує. Нарешті ми знайшли непогане місце, щоб розбити табір. Емма кудись зникла, а я почала промацувати навколишній простір. Вона з кимось розмовляла, я поспішила туди, тихо ступаючи в тіні дерев.

– Я завжди дотримуюся правил своєї гри — пролунав холодний чоловічий голос, що змусив мене напружитись. Емма притискала до дерева якогось хлопчика, обличчя якого я не могла роздивитися. Але я помітила клинок, що майнув у його шиї. Отже, доки у неї все під контролем, можна видихнути. Повільно обійшла їх у тіні, щоб сховатись з іншого боку цього дерева, благо, воно мало дуже широкий стовбур. Добре, що не встигла взутися. Я залишилася непоміченою та прислухалася до діалогу.

– Мапа приведе тебе до сина. Тобі треба лише зрозуміти, хто ти насправді така — посміхнувся співрозмовник, і від цього надто розслабленого для такої ситуації голосу в мене трохи затремтіли коліна.

– Стій! — пролунав відчайдушний вигук Емми, і я вилетіла з укриття, готова до бою. Але крім самої жінки в окрузі нікого не було.

– Міс Свон, що це зараз було? – Здивовано запитала я, оглядаючи простір щодо сторонніх. На жаль, окрім нашого табору, скрізь було тихо. Вона знизала плечима і попрямувала на нашу стоянку, одночасно розгортаючи, зважаючи на все, карту.