Гоґвартс-Експрес

ОПИС

Одного разу із часоворотом сталося халепа. Він потрапив до рук бідолашної дівчини Анаїт Мартин, яка дуже любила читати книжки та мріяла про життя, як в казках. Та коли Анаїт прокрутила часоворот, вона опинилася в іншому світі, в минулому. А саме — в світі Гаррі Поттера. Але чи був то інший світ?..

Від автора:

Фанфік із сюжетом та любовною лінією ОЖП/Сіріус Блек.

Тільки щось явно змінилося. Машини не ті, люди не ті, одяг не той, і навіть погода… не та.

— Що я… — ледь вимовила Анаїт. — Що я зробила… — Вона тяжко дихала, схопившись за серце. — Як я… Я не розумію… Я потрапила в минуле?.. Магія, вона… — голос Анаїт був тихий, він тремтів як ніколи, — існує… І Гоґвортс, мабуть, теж. Але як…

Анаїт кілька хвилин усе також само сиділа на великій сумці з речами, дивлячись у порожнечу і думаючи про те, що сталося. Думки змінювалися одна одною, як сторінки книги. Ідеї ​​відвідували її одна за одною, але кожна була гірша за попередню. Раптом незнайомий жіночий голос її відволік.

— Вибач, люба, все гаразд? — жінка була років тридцяти, доглянута, вродлива, одягнена в довгий та дивний плащ.

— Я… так, я просто… спізнюся на потяг, тож, перепрошую, мені вже час, — Анаїт різко підскочила і схопила сумку, озирнувшись навкруги. Її погляд упав на візки для багажу.

— Стривай… — жінка глянула на часоворот й Анаїт помітила цей швидкоплинний погляд. — Ти… чарівниця?

У горлі Анаїт застряг ком. Перед нею стояла справжня чарівниця зі світу Гаррі Поттера. І, мабуть, через часоворот та прийняла Анаїт також за неї.

— Звідки в тебе ця річ, люба? — акуратно, але з нотками суворості спитала жінка. — Не бійся, я з Міністерства Магії. Якщо ти загубилася у часі, то ми можемо допомогти. Така річ не повинна бути в будь-кого, — цей ніжний голос майже зачарував Анаїт, але вона, в свою чергу, не розуміючи, що їй керувало, видала:

— Що ви! Ні-ні, все гаразд, часоворот не справжній. Мені його мати у сім років подарувала. Вибачте, що налякала вас цим. Мені, мабуть, варто його сховати, — і в останній момент Анаїт засунула маховик під сорочку. Її фраза прозвучала досить переконливо.

— Ах, пробач мені, люба, я справді розпереживалася. Але ти зараз запізнишся на Гоґвортс-Експрес, лишилося всього… — жінка глянула на годинник, — десять хвилин. Біжи ж!

— Ох, точно! Спасибі вам. І хорошого дня.

Взявши візок для багажу, який Анаїт помітила раніше, вона мчала через людей як не зрозумій хто. Анаїт не знала ні навіщо вона це робить, ні чому. Найімовірніше пояснення в її голові було те, що більше їй все одно нікуди йти, а використовувати часоворот ще раз вона точно не наважиться.

Підійшовши до провідника, Анаїт поспіхом запитала:

— Де потяг, який відбуває рівно об одинадцятій?

— Нема такого, міс.

— Як нема… Є ж… — раптом Анаїт осяяло і вона вдарила себе по лобу. Магли ж не знають, точно! — А, так, ви маєте рацію. Дякую!

І Анаїт побігла далі, вже до платформ. Збиваючи людей з ніг, вона подумки перед ними вибачалася та мчалася далі. Її серце билося в десятки разів більше, ніж під час переходу в інший світ. Зараз вирішується її найближче майбутнє.

— Дев’ять і десять, між платформами дев’ять і десять, я пам’ятаю… — бурмотала собі під ніс Анаїт.

— Ой, вибач! — на Анаїт випадково налетіла світловолоса дівчина, яка, як і вона, кудись спізнювалася. Та дівчина вже встигла відійти, але до Анаїт тільки дійшло: на багажі тієї дівчини була клітка з совою. Вони й у маглів бувають, звісно, ​​але ризикнути можна, навіть треба.

— Стривай! — різко прикрикнула Анаїт, і дівчина подивилась на неї через плече.

— У мене немає часу, вибач…

— Ти теж на платформу дев’ять і три чверті?

— Ха! А ти теж спізнюєшся? Я як завжди бар‘єри переплутала і мало не врізалася в стіну, пішли ж! Три хвилини до від’їзду.

І Анаїт побігла слідом за дівчиною.

Анаїт була дуже рада, що зустріла чарівницю в такий пізній час. Так би вона точно спізнилася на потяг. І ось, настав той заповітний момент. Анаїт мала пройти крізь стіну. Часу на моральну підготовку, на жаль, не було. Але за ті частки секунд у думках Анаїт відбувалися різні речі, мовляв, раптом магли пройти через стіну не можуть і вона вріжеться? Але варто було їй зіткнутися з цегляною стіною, як раптом її огорнула темрява і за секунду Анаїт стояла на іншому боці. Її зустрічав Гоґвортс-Експрес.

— Очам не вірю… — вголос промовила Анаїт, але дівчина, слава Богу, не почула.

— Ходімо багаж віднесемо, швидше. Стривайте! — останнє слово було звернено до вантажника. — Ще два багажі.

Завантажувач мовчки прийняв багаж Анаїт та дівчини. Але далі — цікавіше. Дівчина вже зайшла в потяг і чекала Анаїт, але в останньої не спостерігалося квитка, що, власне, й так було очевидно. Але Анаїт за секунду вигадала виправдання, яке, як вона сподівалася, має спрацювати.

— Я його, здається, у багажі забула. О, Мерлін! Я можу принести, просто зачекайте дві хвилини, прошу! — сльозно благала Анаїт. Провідник суворо глянув на неї.

— Нема двох хвилин! Час рівно одинадцять, заходь! — І Анаїт прослизнула всередину, а потяг відбув тієї ж миті, як її друга нога піднялася з землі.

У її думках літало тільки те, що їй шалено пощастило у всьому цьому галасі, а так їй на потяг ніколи не світило б потрапити.

Мовчки ступаючи за дівчиною, вона раптом почула, як та звертається до неї.

— А тебе, до речі, як звати? Я тебе ще жодного разу не зустрічала… — через плече глянула на Анаїт дівчина, поки вони йшли по вагону, проходячи крізь інших учнів. — Я Марлен Маккіннон, якщо що, навчаюсь на Гріфіндорі. Зараз познайомлю тебе зі своїми друзями, ось вони здивуються, що я зустріла таку ж запізничку, як і я! — весело промовила Марлен.

— Я Анаїт, — представилася вона. — І я новенька в Гоґвортсі. Раніше вчилася… на домашньому навчанні, — Анаїт знала, що є інші школи чаклунства, але назв не пам’ятала, тож сподівалася, що в цій школі таке поняття, як домашнє навчання, існує.

— Ого! Серйозно? За все моє життя в Гоґвортсі жодного новенького не було. Здорово! Цікаво, на який ти факультет потрапиш… А як ти думаєш? Чи ти нічого не знаєш за факультети?

— Взагалі знаю, але не так, щоб багато…

— О, тоді готуйся! Ми будемо всю дорогу тобі розповідати про Гоґвортс, усі пригоди тут, як тут по-домашньому затишно і як усі тебе приймуть такою, яка ти є.