Розділ 3

Ранок увійшов в свої володіння і досить швидко на небі знову засяяо палюче сонце. Прямі промені перерізали ліжко, на якому лежав Джерард. Він не зовсім гарно пам‘ятав, як він сюди діставася. Але дістався й уже добре. А ще був момент, який досить сильно бентежив його. Той поцілунок, ну, той самий, він був справдній чи знову ж такий наснився? Він дуже сильно сподівався на перший варіант, адже в той момент їм вперше ніхто не заважав. Вони були вдвох, могли робити все, що заманеться.

Френк не любив довго спати, він взагалі боявся сну. Не те щоб він боявся померти ввсні, цього він теж боявся, але… Останнім часом його почали мучати дивні сни й нав‘язливі думки про погане. Часто хлопець навіть не міг зрозуміти, пригадати, що і як було в тих маривах. Та він них мороз пробігав поза шкірою, це точно. Аїро був трохи впевненішим та трохи щасливішим через вчорашню ніч. Нарешті вона була спокійною, а навіть, якщо це був сон, то нарешті не жахливий.

Раптом до нього долинув стукіт, здається, вхідні двері. Голос з другого боку був бадьорим, але через ехо коридору спотворювався:

-Агов, Френку, ти тут?? Якщо так, то виходить, ми вже на тебе чекаємо,- голос належав Рею, який в цьому турі та й повсяк час чомусь відповідав й слідкував за всім і всіма.

-О, чорт, це треба в дорогу!- почав пригадувати другий.

-А в мене нічого не зібрано, а, словом, хрін з ним!

У Френкі не було багато речей, йому важко звикати до чогось нового, в усіх сенсах. Тому він взяв свій улюблений, потертий і заношений рюкзак на плечі й вийшов з номеру, не заправляючи навіть ліжка. Подолавши лабіринт коридорів, опинився в вестибюлі, проте там було порожньо.

-Ну, не поїхали ж вони без мене… я ж не Рей,- вголос промовив і попростував на вулицю.

Він не був здивований, бо прямо перед виходом з готелю стояв їх темний автобусик. Водій агресивно посигналив, коли побачив Френка. Хлоп прокинувся і забіг в салон.

Зайшовши, він одразу бухнувся на канапу, так, що Джи аж підскочив.

-Ви що зовсім страх втратили!?- злісно крикнув і поглянув на кожного з групи по черзі.

-Це я зайшов,- прямо промовив Аїро.

Погляд Джерард зупинився на ньому і моментального полагіднішав. Він перекинув ноги на підлогу, опинився в сидячому положенні. Його стегно торкалося Френкового стегна, це було незручно, але в той же час так комфортно. Раптом рука Вея підлетіла вгору і опинилася на плечі Френка. Було трошечки раптово, той аж здригнувся, але, на щастя, Джи руки не прибрав. Теревенячи про те, про се, його рука повільно опускалася й до кінця шляху вона лежала на талії, а другою вони трималися за руки. На диво, ніхто на них не позирав, як на двох дурнів. Ось це і є манія Джи? Він навів на них якийсь дурман? Сумнів в магічних здібностях соліста не було, бо як ми закохалися? В цьому точно було щось неземне.

Турбас пригальмував, а це означало, що вони прибули. З вікна було видно стіну чорного входу на арену, де вони сають виступати сьогодні ввечері.

Друзі вивалися з транспортного засобу  і попростували до дверей. Підійшовши, Рей взявся за ручку дверей і відчинив, далі став махати рукою і елегантно запрошувати інших зайти. Всі зайшли, останнім був Боб, тому він і зачинив двері. Далі перед ними посиав довгий вузький та неосвітлений коридор, коло стін стояла купа апаратури, а під ногами зміями вилися різні дроти. Пробравшись через ці «хащі», вони дісталися ширшого коридору, де з обох боків було двоє дверей, все яскраво мерехтіло, ніби запрошуючи зайти.

Джерард відступив від усіх й уважно придивився до написів, по правий бік були гримерки Майкі, Рея та Боба. По лівий- Джи і Френка. Кожен заховався в своїй. Слід зазначити, що між кожною з двох містилися міжкімнатні двері, щоб скороти час й швидше пересуватися між кімнатами.

Зайшовши, Вей старший одразу увімкнув світло біля туалетного столу, відсунув стілець і сів, уважно вдивляючися в своє обличчя. Він був досить симпатичним молодим хлопцем(сам він так ніколи не вважав), хоча шкідливі звички все ж залишали свій слід. Він постійно прагнув змін: зачіска, стиль, квартира. Але він ніколи не змінював свого кола спілкування, це радувало. Бо з його характером друзів у нього не залишилося б.

Провів рукою по темному волоссю, між пальцями лишилося декілька волосин. Підвів погляд і задивившись, перевів за спину, там він побачив багряну сорочку і на його лиці розквітла посмішка. В цьому він сьоголні і мав виступати, звісно, ще буде піджачок і краватка, все довершить образ звабливого й водночас нещасного вампіра.

З точки зору поведінки, Вей поводився не зовсім я кровопивця, він був мовчазним і рідко-коли виходив га вулицю, хіба що вночі або в похмуру погоду. Він не виснажував людей, не любив набридати, не висмокнував з них «енергію». Навпаки, старався робити як ліпше або взагалі не долучався, аби не нашкодити. Його знали, як постійного клієнта барів і відвідувача гучних гулянок, там він відривався, та то все через алкоголь. Він шуодить здоров‘ю, але часом то виявляються єдині і найкращі ліки.

Френк також сидів в очікуванні візажиста й думав про своє, загадково поклавши руку на шию. В його голові вже разів 10 проносилася думка, щоб зайти і подивитися, що там робить Джерард, але він не наважувався. Хвилини йшли й тут годинник на сиіні бахнув, і як на замовлення в приміщення забігла помічниця з торбинкою, доверху забитою косметикою. Характерний, схожий звук почувся за стіною. До концерту залишалося менше години.

Приготування йшли повним ходом і як зазвичай концерт пройшов чудесно. Публіка була в захваті, сетлист просто полум‘яний. Вей відпрацював на повну, але стомленим себе не почував, тому зайшовши до гримерки, він не знав чим таким себе зайняти, поки чекатиме інших. Зазвичай він в такі години спав, лежав, міг закинутися чимось і ловити кайф. Все, щоб заповнити відсутність руху в житті. Скрипнули двері і в кімнату линула смуга світла, Джи виринув з роздумів і поглянув на двері. Замркживши очі, він побачив Френка, який зсунув на лоба кепку і виглядав чисто, ніби якийсь найманий вбивця.

-Можна зайти?- хрипло запитав він й прокашлявся.

Його прокурений голос був таким приємним і зовсім не різким. Він навіть трохи… збуджував? Джерард ніколи не зрозуміє свої почуття до будь-якої людини, незалежно від того, наскільки гарно вони знайомі. Але з Аїро в них явно було щось не таке. Цей хлопець випромінював енергію, яку Джерард поглинав, як сонячна батарея. Не знаю, як це відображалося на Френкові, але їм було абсолютно комфортно. Вони доповнювали одне одного, а таке рідко трапляється в наш час.

Він тихо пустився на диван поруч з Веєм. Підлога була застелена лінолеумом, тому коли нога другого нервово спінулася, почувся тоненький дратівливий скрип. Вони сиділи приблизно хвилину, споглядаючи танок пилинок на світлі неяскравої лампи.

Френкі підняв погляд першим, деякий час дивився на шию хлопця. Вона була настільки блідою, що здавалося, просвічувалася й можна було побачити вчі артерії неозброєним оком. Він поклав руку на коліно Джи, а той накрив її своєю. Вона була на диво холодна. Тому другий взяв в свої долоні й підніс до рота, дмухнув та потер їх, аж доки вони не порожевіли. Вей не очіквава такого, але й не був проти, натомість він торкнувся підборіддя парубка і притягнув до себе. Їх розділяв один міліметр, а Вей ніби чогось чекав.

Поцілунок. Був довгим. Спочатку Джи накрив вуста Френка своїми й владно стискав їх, нерівно дихаючи. Аїро замружив очі і втратив будь-які емоції, далі відсторонився. Обгорнув руками шию Джерарда і почав обціловувати спочатку одну, а потім й другу ключицю, які виглядала з під сорочки. Згодом його губи помандрували вгору шиєю, на кожному місці хотілося залишити свій слід. Дійшовши до губ, другий зупинив його, поклавши вказівний палець йому на вуста. Френк послухався та застиг в очікуванні.

Біла сорочка Вея старшого в багатьох місцях вже просяклася потом, верхіній ґудзик був незащіпнутий. Тому він почав розстібати їх далі, він робив це так повільно, ніьи навмисне зводив Аїро з розуму. Завершивши, відкинув її подалі в куток і посиав перед хлопцем напівоголеним. Це видовище неабияк збудило другого, його низ вже пульсував, жадаючи більшого. Френкі нахилився і притулившись тілом до грудей іншого, відчув швидке серцебиття, він обгорнув стан Вея руками. І почав гладити його спину, спочатку повільно, а потім швидше, трохи царапаючи її своїми нігтями з облізлим чорним лаком. З вуст Джи мимохідь злетів довгий глибокий стогін, а у Френка заграла задоволена усмішка. Тоді Джерард присунувся ще ближче та опустив руки, щоб розстібнути пасок, футболка другого вже остаточно промокла тому він скинув її і жбурнув в невідомому напрямку. Їх тіла злилися в одне ціле, Френк не міг більше сидіти спокійно, адже предмет його гідності не давав йому спокою. Пасок відлетів в стіну, гучно гупнувшись. Парубки не відривалися, поцілунок був вже дуже довгим, розпашілі молоді тіла мали ще багато-багато сил. Аїро сильно притиснувся своїм тазом до Веєвого й відчув, як пульсує його член. Це відчуття піднесло його на сьоме небо, він відчув такий приплив сил, що натиснув ще глибше, переклавши руки на стан. Здавалося, його стогін чула вся будівля, але було просто все одно. Він продовжував гладити поперек Джи, опустив руки трохи нижче під джинси та почув лагідний виск на вухо. Засміявшись, поцілував мочку вуха хлопця. Вони сиділи, обійнявшись, ще деякий час.

-Ти такий теплий, – врешті промовив Джерард.

-Бо я живий, сонце.

Дзвінко засміявся і ще сильніше притиснувся до хлопця. Вони знаходилися на відстані менш ніж 1 мм. Джерард й сам не помітив, як задумався. Він думав про свого брата, вони так давно не говорили вдвох й йому здавалося, що в поведінці того щось змінилося. Звісно, він і раніше був мовчазним та замкнутим, але тепер це нагадує щось більш серйозне. «Треба буде з ним сьогодні поговорити»- твердо вирішив він.

Френк тим часом просто лежав на поечі парубка, але відчув як той напружився. М‘язи зайняли стартову позицію, дихання прискорилося і пульс на шиї теж. Щось не так.

-Все гаразд? Ти в порядку?- запитав.

-Так, дякую. Просто задумався.

-Знову бентежить дорога?

-Та ні, я думаю про Майкі. Знаєш, мені часто здається, що я зовсім не знаю свого брата. Це жахливо….

-Так. Стій. Прошу, не картай себе. Вам просто треба поговорити. Зізнаюся, я помітив щось дивне у Майкі останнім часом.

-Я розберуся з цим. Сьогодні. Любий, дякую за допомогу- Джерард поцілував його в щоку і прошепотів ці слова на вухо.

Його оголений торс підсвічувало місячне сяйво і це був один з найкращих видів життя Френка Аїро. Він спітнів, але сидів на місці, зачудовано дивлячись на Вея. Він так сексуально застібав свою сорочку, о Боги…. Завершивши, він обійшов канапу та дістав звідкись футболку Френка, й кинув йому. Вбравшись Аїро щупинився біля великої шафи-купе, з дзеркалом в повний зріст.

Приземкуватий, з колючим поглядом наляканого кошеняти. Пірсинг, тату, ця зачіска. Часом йому хотілося просто все це зняти і виглядати, як звичайні люди. Щоб його не ввадади тільки гітаристом відомої групи, а й просто людиною. Непомітно для нього, пікрався Джерард і оьійняв його своїми великими, теплими, широкими долонями ззаду. Поклав підборіддя на його плече, а Френк відкинув голову назад. Джи пильно розглядав відображення і не міг повірити, що це реально вони. Це справді Френк Аїро, найкращий хлопець цього штату і цієї країни. Вони разом! Скільки всього їм ще треба пережити…

Тишу перервало грюкання, хтось мав реальні наміри вибити двері:

-А ви можете якось пошвидше? Ви ж там вдвох, вірно?- це був Боб.

-Дістав. Людям потрібен час,- обурився Френк, але його злість тривала недовго.

Двоє вийшли з гримерки і попрямували коридором, до запасного виходу. Вони триалися за руки та знали, що безпосередньо перед дверима їм довелеться їз відпустити. Адже вірогідно, що там на них чекатиме якась преса. А їм про це поки що знати не потрібно…