Розділ 3

Юнгі зовсім не розумів, що останнім часом відбувалося з Хосоком. Він то кликав його до себе і жадібно кидався на нього, то був холодним та рідко відповідав на повідомлення. Мін не розумів, що робив не так, бо Хосок почав часто дратуватися на будь-які слова самого Юнгі. В них більше не було того, що раніше і Юнгі дуже боявся втратити його. Він вперше так закохався в когось. Бо раніше поряд завжди був Сокджин, від якого нудило, вистачало лише одного погляду на нього. Юнгі відверто не розумів інших людей, які так захоплено розказували про красу його чоловіка. Сокджин для Юнгі був не більше ніж можливість здійснити свою мрію. Компанія Джина тепер була його і цього достатньо. За шлюбним договором вони не можуть поки що розлучитися, але це не така вже і проблема для Юнгі.

Сьогодні Хосок знову відмовився з ним від зустрічі, Юнгі не знав, що робити. Він злився вже сам, бо не розумів, що сталося, що він міг зробити не так. Хосок нічого не пояснював, лише відмовчувався. Юнгі почав все частіше дратуватися сам та зривати злість на Сокджині. А той своєю чергою всього себе почав віддавати спілкуванню з Чоном. Тож на злість Юнгі йому вже було байдуже.

Вони майже постійно спілкувалися, бувало так, що Джин засинав вже на світанку з телефоном в руках, навіть не маючи сил прочитати повідомлення з побажанням гарних снів. Вони обов’язково три рази на тиждень разом обідали, в тому ж самому кафе. Сокджин ще ніколи не відчував себе так… Так закохано, так комфортно поряд з іншою людиною. Хосок був уважним, Хосок був терплячим, Хосок був безпечним. Він сам не хотів сильно поспішати, йому подобалося навіть те, що було зараз між ним та Джином. Вперше залицяння до когось приносило дійсно задоволення, йому подобалось смакувати їх спілкування.

Але була одна проблема, проблема ця звалася Юнгі. Він став занадто набридливим, постійно телефонував та писав, якщо Хосок казав, що зайнятий. Але сам Чон розумів, що кинути зараз Міна не можна. Це може завадити бачитися з Джином. До того ж цікаво було подивитися на реакцію самого Міна, коли той дізнається, що Хосок залицяється до його чоловіка. Чон засміявся від цих думок. Але це насправді було ризикового, бо Сокджин цього жарту міг не оцінити, це могло зіпсувати їх стосунки, а цього Хосок точно не хотів. То ж ситуація насправді була не дуже.  Треба було придумати, як вибратися з пастки в яку він сам себе загнав.

Сокджин кривиться, Юнгі боляче стискає талію. Чоловік поряд хтиво дивися на Джина, продовжуючи бесіду з Юнгі. Джин не знає як втекти від цього, мурахі по шкірі не приємно віддаються десь в голові думкою, що Юнгі залишить його з цією людиною на одинці. Бо саме це стискання було знаком, що сьогодні доведеться знову робити це. Сокджину огидно, він хоче додому, а ще краще на обід з Хосоком. Він підіймає погляд, дивлячись у натовп людей в залі й бачить знайоме обличчя. Хосок стоїть поряд з іншим чоловіком, здається його звуть Чімін. Чон якось розповідав, про свого друга та навіть показував фото. Вони про щось говорять, а Джин хоче вирватися з міцної хватки Юнгі та втекти прямо до Хосока, але все що він може, це лише дивитися в його сторону та розуміти, що це безнадійно та нерозумно, бо зроби він так буде грандіозний скандал, Юнгі потім в’є його вдома.

Він знову опускає погляд, подивившись в майже пустий келих у своїй руці, повертаючи погляд знову в сторону Хосока та здригається. Той уважно дивиться на нього, а потім просто ставить свій келих на стіл та йде прямо до них з Юнгі.

– Доброго вечора, панове.

Хосок легенько кланяється, помічаючи, як сильно стискає Юнгі талію Джина, та як в того ледь помітно трусяться руки.

– Пане Кім, я так радий знову вас бачити. – Він протягує руку, Джин дивиться на нього трохи здивовано, але також протягує руку у відповідь.

Всі троє дивляться на Хосока, коли той не стискає його руку у міцному рукостисканні, а підносить долоню до губ, залишаючи на ній ледь помітний поцілунок.  Сокджин тільки охає, чоловік що розмовляв до цього з Юнгі дивиться шоковано, сам Юнгі сильніше стискає талію свого чоловіка, дивлячись на цей жест зло та роздратовано. Джин знову кривиться. Хосок це помічає.

– Минулого разу ми так гарно поспілкувалися, тож я хотів спитати, чи не забажаєте ви й сьогодні приділити мені свій час та увагу? – Він все ще тримав Джинову долоню у своїй руці.

Сокджин хоче закричати «Будь ласка, забери мене звідси!!!»,  але він лише не сміло посміхається, обережно убираючи руку з чужої долоні, опустивши погляд від підлоги, за нього відповідає Юнгі.

– Не може пане Чон, хіба ви не бачите, що ми зайняті?

Він зло дивиться на Хосока. Як він сміє фліртувати з його чоловіком прямо у нього на очах та очах інших людей?

Хосок удає, що натяка не  зрозумів.

– Але здається ваш чоловік увесь час лише стоїть поряд, він у вашій бесіді участі й не приймав.

Юнги розширює очі від такої наглості, а Хосок продовжує.

– Взагалі, пане Мін, я хотів покликати вас та вашого чоловіка на вечерю. Ви просто не можете відмовитися, бо є питання стосовно бізнесу, яке б я хотів з вами обговорити. Тож жодної відмови бути не може.

Юнгі підозріло дивиться на Чона. Але не встигає він відповісти, як чоловік поряд нарешті встряє в їх розмову.

– Якщо це дійсно важливо, то давайте краще не забирати зайвий час в пана Чона, адже бізнес важливий завжди. Сподіваюся ви не проти, що я поспілкуюсь з вашим чоловіком поки ви будете вирішувати ваші справи?

Сокджин дивитися на Хосока знову цим поглядом, який він спіймав десять хвилин назад. Він дивиться на Хосока благаючи.

Юнги на прохання лише киває, підштовхуючи Джина до цього чоловіка.

Хосок не вдоволено кривиться.

– Здається, пане ви зовсім не почули, що я сказав. Я запрошую їх обох на вечерю, а не тільки пана Міна.

Вся троє дивляться на Хосока. Юнгі шаленіє від ревнощів, невідомий чоловік від злості, а Сокджин ще міцніше стискає в тремтячій руці нещасний келих з шампанським.

– Мій чоловік залишиться тут. Розмову закінчено. Якщо ви дійсно хочете, щось обговорити, будь ласка, прошу ходімо туди де менше людей. Прошу пане О. – Юнгі показує рукою на Сокджина, звертаючись до знову хтиво дивившегося на Джина чоловіка.

Хосок бачить як Джин, якому не залишили вибору, слідує за тим чоловіком в сторону приватних кімнат.

Увагу Чона привертає до себе Юнгі, потягнувши його за лікоть в протилежну сторону.

-Це що в біса таке? Ти фліртуєш з моїм чоловіком в мене на очах?? Якого сраного біса, Хосок?!

Погляд Чона одразу ж змінюється. Якщо на людях він ще підтримував образ милого молодого чоловіка, то зараз не бачить в цьому потреби взагалі. Тим паче він був дуже злий як на Юнгі, так й на того пихатого придурка, що забрав у нього з під носа його скарб, а Юнгі це йому просто дозволів.

– Ти зараз дозволив своєму чоловікові залишитися на одинці з іншим і тебе це взагалі не хвилює??

Здається Хосока нудить від ситуації.

– Це я тебе питаю, Хосок. Якого біса ти фліртував з моїм чоловіком?

– Я просто привітався. Що за претензії в мою сторону?

– Не бреши мені, я все, я все бачив! Твій погляд, я його бачив!

– Та що ти бачив?!

– Як ти на нього дивився!

Юнгі штовхає Хосока до стіни, хапаючи за плечі.

– Ти мій. Тобі ясно?! Як ти блять можеш дивиться на цього.. на цього… – Юнгі не міг підібрати слова, а би описати свою відразу до Джина. – Як ти можеш дивитися на це огидне створіння, Хосок?!

Чон відштовхує Юнгі, дивлячись вже на нього з відразою.

– Не важливо яка людина він Юнгі. Важливо те що робиш ти. Ти просто дозволив якомусь лівому чуваку забрати твого чоловіка та залишитися з ним наодинці. І ніхто не знає, що він може з ним зробити. Я розчарований Юнгі. А як би на його місці був я, ти б теж таке дозволив?

Юнгі дивиться на Хосока налякано, намагається його обійняти.

– Ні, ні, звичайно ні, коханий. Я б ніколи не дозволив такому статися. Ти найважливіша людина в моєму житті. Я б ніколи…

– Тоді чому дозволяєш таке зі своїм чоловіком? Хіба ти забув, що несеш за нього відповідальність?

Юнгі хмикає, все ж таки припиняючи спроби обійняти Чона.

– Він же повинен приносити мені хоч якусь користь. Це допоможе укласти мені новий, доволі вигідний договір. Ти навіть не уявляєш собі, що означає з ним жити, бачити його пику кожного дня. Мені огидно навіть сидіти з ним за одним сто…

Юнгі не встигає навіть договорити, як Хосоків кулак зустрічається з його шелепою. Юнгі дивиться здивовано, та налякано, прикладаючи долоню до місця удару. Він не встигає нічого сказати, як Хосок випльовує йому прямо в обличчя:

– Виродок. Не хочу більше ані бачити тебе, ані знати. Забудь, що я взагалі був у твоєму житті.

Юнгі здається, що він помер на цьому самому місці, Хосок кинувся назад в будівлю. Він повинен знайти Джина. Ніколи не пробачить собі цього. Ніколи не пробачить собі, що не врятував Сокджина, не зможе потім дивитися йому в очі. Він навіть не помітив, що Юнгі пішов за ним наче тіню, все ще тримаючись за щелепу.

Сокджин утискав голову в плечі, намагаючись відволікти набридливого чоловіка розмовами та напоями, але це працювало не довго. Пан О вже добряче випив й тепер ліз до нього ще більше.

– Ти такий солоденький, не уявляю, як твій чоловік так просто віддає тебе іншим. Як би ти був моїм, я б тебе нікуди не випускав. Закрив би в домі й тільки я б міг дивитися тобою, насолоджуватися.

Чоловік гаряче дихав Джину в шию, погладжуючи рукою стегно, підбираючись до самого паху. Сокджин не знав що вже робити, окрім як знову просто піддатися. Вибору все одно не було, якщо зараз він відштовхне цього огидного чоловіка, Юнгі потім приб’є його. Сокджин дивитися на недопий віскі в склянці, потім на чоловіка й здається.  Трохи розслабляється, відкинувши голову назад та намагаючись не думати ні про що, дивлячись лише на цю склянку. Вона так чудово переливалася в у світлі від невеликих ламп на стелі.  Сокджин хотів до Хосока, але… що він тепер буде про нього думати після сьогодні. Джин впевнений, що той все зрозумів та скоріш за все не захоче більше з ним спілкуватися. Сокджин хотів померти прямо тут та зараз.

Двері в кімнату раптово відчиняються, Хосок важко дихає намагаючись сфокусувати погляд у напівтемряві кімнати. Те що він побачив змусило його ще сильніше ненавидіти Юнгі.

Сокджин напівлежав на дивані дивлячись в одну точку й навіть не рухався, дозволяючи огидному чоловікові лапати себе де завгодно. В Хосока серце стислося від побаченого. Він ще ніколи не бачив такого зламаного погляду в людини. Сокджин навіть не звернув уваги на шум, за те чоловік так. Він увесь підібрався, виглядаючи дуже обуреним, але Чонові було начхати на чужі невдоволення. Він кинувся до Джина, обережно торкаючись його плече та намагаючись привернути його увагу, але здається то було марно, він повністю відключився від реальності.  Юнгі увесь час стояв позаду Хосока, спостерігаючи за всім, здається він навіть не дихав.

– Як ви це поясните пане Мін?! – чоловік розмахував руками намагаючись відштовхнути Хосока та зло дивлячись на Юнгі.

– Стулися кусок сміття, бо тобі ж гірше буде. – Хосок хапає чоловіка за напіврозстібнуту сорочку, відштовхуючи його подалі від Джина.

Сам Сокджин все ще ніяк не реагував на те, що відбувалося навкруги, Хосок знову обережно торкнувся його, результату це не дало. Серце знову заболіло, при думці, що це точно не вперший раз. Чон обережно бере Джина на руки, притискаючи до своїх грудей. Він чує, як той щось шепоче, ледь ворушачи губами, але що це, розібрати не може.

Хосок міцно стискає кермо, намагаючись кожну секунду не дивитися в дзеркало заднього виду на Джина. Він лежить на сидінні вже з заплющеними очима й здається, що спить, але Хосок думає, що все набагато гірше. Сокджину точно потрібна допомога психолога, якщо не психотерапевта. Хосок цього Юнгі не пробачить, ніколи. Він зробить все, щоб знищити Міна, все, щоб той відчував себе ще гірше ніж його коштовність. Сокджин особлива коштовність Хосока й він не дозволить більше нікому, ніколи завдати йому шкоди.

Сокджин приходить до тями вже зранку, він й сам не пам’ятає як втратив свідомість, просто в якийсь момент вже стало так все одно. Він втратив віру в те, що хтось його врятує. А особливо було боляче, що Хосок бачив це все, що він тепер про нього думає, певно нічого хорошого. Джин важко зітхає, а потім нарешті розуміє, що кімната йому не знайома зовсім. Його потроху починає накривати паніка, не вже той чоловік його привіз до себе? Юнгі йому й це дозволив… А потім він чує знайомий голос і його накриває зовсім.

– Сокджин, ти мене чуєш? Нарешті ти прокинувся, я вже почав зовсім нервувати, думав везти тебе в лікарню.

Це Хосок, він з ним. Він поряд з ним. Він забрав його собі? А як же Юнгі, що він на це скаже? Він приб’є Джина. Істерика підступає все сильніше, він вже не чує Чона, просто тихо плаче, як звик за стільки років живучі з Міном.

В Чона серце знову болить, дивлячись на сльози дорогої людини, але він розуміє, що зараз не має сенсу намагатися заспокоїти Джина, треба дати йому виплакатися, а потім вони спробують поговорити. Сокджину страшно, так сильно страшно в перше в житті. Бо він не знає, не розуміє, що сталося. А що як зараз прийде Юнгі й все стане ще гірше. Крізь істерику він відчував як чужа долоня міцно стискає його власну, він впевнений, що це Хосок. Бо… Нікого більше немає поряд? Юнгі ж ніколи так не зробить…