Розділ 3 – Ось і ти.

 Весілля продовжувалось, але тільки для найсильніших. Батьки вже гнали дівчат до дому, а жінки не витримували і йшли з туда намагаючись тягти за собою веселих чоловіків. Остап також вирішив піти до дому. День був справді дуже насиченим.

 Ночував він з трьома своїми товаришами в будинку одного з них. Чоловіка звали Йосип. Він мав років двадцять два і народився в цьому селі. Батьки померли коли йому було 12, від хвороби, тому він залишився з бабусею. І саме він познайомив сьогоднішнього нареченого з нареченою.

 Будинок знаходився біля річки Сива. Вона була найдовша серед міських і протікала через декілька поселень. Мешканці села обожнюють це місце. Дітлахи завжди збираються коли є час і бавляться, а жінки носять воду та займаються брудним одягом. Майже завжди вона була в центрі уваги і гордістю села. А так як дорога до неї була довгою треба була розмова:
-Йосипе, а ти ж народився тут. Знаєш Юстину? – Почав Остап.

-Юстину Яценко? Звичайно, я ж виріс з нею. А тобі навіщо?

“Тож Яценко… Запам’ятав.” – Подумав чоловік і промовив:
-Та так, просто. Мила вона… — Від цих слів він зніяковів.

-О то сподобалася тобі вона? Та невже! – Підбадьорив його хлопець, – Ну чоловіче ти влип.

-Чого це влип?

-Та багато чуток, та історій гуляє селом… – загадково вимовив Йосип.

Остап здивувався та почав задавати йому безліч питань по-типу: що за чутки? Що вона зробила такого? Чому вони так говорять? І звичайно що в них таке було. Товариш не витримав і зупинив його:
-Так друже зупинись. Я збився з твого потоку питань, але скажу що ти сам потім все почуєш, якщо залишися в селі ще на деякий час. І скажу що вона дійсно дуже добра та мила дівчина. От тільки прочухана все дає хлопцям. Хоче в місто поїхати навчатися. Зв’язки є, рідні теж тому чому б і ні? Але не тільки це заважає підійти до неї. Кажуть прокляття… – Задумався чоловік, але після недовгої мовчанки голосно вимовив — Якщо підеш до неї то загинеш тяжкою мукою! – Після цих слів чоловік зареготав довгим і тяжким сміхом.

-Тьфу ти! Йосипе! – Тяжко видихнув чоловік приклавши руку до грудей.

-А ти що повірив? Ну й дурень, – Продовжував насміхатися той – але я знаю що я майстер слова — продовжував нахвалювати себе і поважно поправляти вуса.

Проте Остап задумався. І коли вони майже підійшли до хвіртки спитав:
-А де вона живе?

Йосип не очікував, але підозрював що він це спитає. Давно вони вже знайомі.

-Не далеко. Тобі потрібно буде звернути ось тут, – він показав пальцем на поворот на право біля сусідньої будівлі – і пройти попри три хати, остання буде Юстинина.

-Дякую друже! Я тобі пізніше відплачу, – відмовив і побіг чим дуж.

-Та можна тільки дякую… Але нехай.
Чоловік подивився йому в спину і коли того вже не стало видно зайшов на подвір’я.

 А Остап пробіг попри всі будинки про які говорив Йосип і зупинився біля останнього. “Ось де ти мешкаєш…”