Розділ 3: Дівчата інколи бувають такі дурні…

Еріка стояла у Великому Холі і дивилася на гігантську таблицю з балами кожного факультету. Ґрифіндорці були на «рубіновому нулі». Декілька малих камінчиків лежало на дні колбочки з іменем факультету, де перш за все цінувалася відвага. І слабоумство.

Так, відвага і слабоумство, сліпе, інколи безглузде, ігнорування усіх правил задля досягнення певної мети. Студенти цього курсу точно могли брати участь у змаганні «Тисяча і одна ідея або як ми проявляли свою відвагу». У зовсім непотрібному на те місці.

Батлер тяжко зітхнула. Ще одні цікавинки Ґоґвортсу, які вона чесно не розуміла, але намагалася пояснити азартною натурою чарівника були: постійна іноді нав’язлива фанатичність над грою у Квіддич і ось ця таблиця у Великому холі.

Так, порівняльне табло – це інколи добре. Добре, коли не посилює і так багатовікову ворожнечу і суперництво між двома факультетами. Не так тяжко здогадатись між якими двома, чи не так?

Отже, на дні колбочки з іменем її факультету бовваніло ледь-ледь два чи три рубіни. Інколи Еріці просто страшно було дивитись на гору самоцвітів Слизеринського потоку. Але що зроблено, те зроблено.

Всі по-різному відреагували на її витівку і близнюків. Якщо Візлі хвалили за нестандартну подачу, то Батлер намагалися обходити стороною. Вона чула, як шепотілися дівчата із старших курсів, що вона зовсім схожа на чорну чаклунку і точно кине якусь порчу на них. Батлер на це тільки хмикнула.

Велика зала ломилася від страв. Еріці страшно було уявити скільки часу пішло у домових ельфів, щоб приготувати це все. Вона поклала собі на тарілку зовсім трішки їжі. Коло неї сиділи не першокурсники, а учні зі старших потоків, мабуть, вони не так боялися отримати прокляття разом із супом, перебуваючи поряд.

Але що маєш, те маєш.

Еріка різко підвелася, якраз коли подавали десерт. Деякі кидали на неї дивні погляди, декотрі просто відкрито ігнорували.

Єдине, чим могла похвалитися Батлер – це тим, що врешті запам’ятала дорогу до свого гуртожитку. Нарешті її не так плутали старі чарівники на портретах, котрі подекуди підказували неправильний шлях, а в голові не так паморочилось після кожної несподіваної зміни напрямку.

– Капуста, – пробурмотіла пароль першокурсниця, коли Повна леді подивилася допитливо на неї.

– Ти виглядаєш не дуже добре, любко, все гаразд? – запитала картина, роз’їжджаючи у проході.

– Все чудово, – збрехала.

Батлер втягнула ніздрями аромат гостиної Ґриффіндора. Пахнуло чимось солодким і теплим, мабуть, хтось вкрав із Бенкетної зали тістечка. Вона поспішила піднятися до себе, щоб підготуватися до відбування свого покарання.

Евелін зовсім непрактично вклала їй найбіліші і найчистіші светри, які тільки існували. Вона спеціально перерила всю свою валізу, але знайшла тільки тоненьку футболку, яка підходила для брудної роботи у замку, а Еріка була впевнена, що робота буде брудною.

Накинувши мантію на плечі, Батлер зав’язала волосся у тугий колосок, як їй показувала Евелін, і готувалася спуститися до Снейпа.

Нік спокійно звернувшись у клубочок, спав, не підозрюючи, що, можливо, був однією із причин, чому сьогодні його хазяйка прийде пізно до спальні.

Холодні коридори Ґоґвортсу і суворий клімат Шотландії одразу ж дали миттєвого ляпаса наївності Еріки та її самонадіяності. Був тільки другий місяць осені, але пронизливий вітер пробирався аж до кісток, на яких у Батлер була тільки шкіра, а не груда м’язів. Мармурові стіни замку, здавалося, пережили стільки морозів, що просто посиніли від постійної мерзлячки.

– Мерлін, де ж це його кабінет? – бурмотіла Еріка, шукаючи барлогу, за її скромними коментарями, Снейпа.

– Чого ти світиш? Чого шумиш? – портрет старого лицаря вирячив на неї очі, брязкаючи старими обладунками.

Батлер зневажливо махнула рукою.

Чорні непримітні двері вона побачила не одразу. Зупинилась, щоб перевести подих, ба навіть їй здалося, почала прислухатись, що коїться всередині. Її рука завмерла і зависла у повітрі, щоб постукати у двері, попередивши про свій візит, але стукоту не відбулося.

Еріка відійшла від дверей, подумки рахуючи до десяти. Щось відтягувало її за мантію назад, у теплу, вже добре знайому, Ґрифіндорську вітальню, де можна ввечері, десь опівночі, сісти з книжкою і почитати, щоб ніхто не заважав. Опівночі біля каміну вештаються тільки невсипущі старшокурсники, котрим кров з носа потрібно гарно скласти іспити. Вони згодом ненавидітимуть це корпіння над підручниками, але співатимуть «Ґоґвортс, Ґоґвортс, милий, милий Ґоґвортс…» ще кілька років після випуску просто за інерцією.

І тут її осяяло. Вона зрештою звикла до атмосфери Школи чаклунства. Вже не видавалася такою чудасією полотняна рама на вході вітальні, котра щоразу питала пароль, ставали звичними вчителі, навіть Снейп зі своїм характером вписувався до ґоґвортського бачення школи.

На губах з’явилась ледь помітна посмішка. Якщо ти звикла, Еріко, то чому зараз ти біжиш назад?

Вона заходить до кабінету без стуку. Професор Снейп стоїть до неї спиною, роздивляючись якусь колбу. Речовина всередині переливається незвичним каскадом, ніби карамель, хоча має чорний як ніч колір.

– Добре, що ви згадали про відпрацювання, міс Батлер, бо я вже думав, що у студентів Ґрифіндорського факультету немає пунктуальності, – холодним голосом повідомив Снейп.

Зараз, у світлі темних підземель, він здавався все більше схожим на кам’яну горгулью із входу до замку: його обличчя здавалося виточеним із каменю і ніколи не змінювало свого сіро-білого кольору.

– Перепрошую, пане професоре, – мовила Еріка.

Це прозвучало тихо і невпевнено, так що професор скривився, ніби з’їв лимона на сніданок, але проковтнув ці невмілі вибачення.

– Відкиньмо церемонії в сторону, міс Батлер. Як ви бачите містер і містер Візлі не відрізняються джентельменськими якостями, тому вам доведеться відчищати котли самотужки за них двох. Без палички, – останнє звучало так, ніби хтось попросив Еріку власноруч переламати паличку, а не просто віддати її.

Вона мовчки протягнула предмет професорові.

– Я сидітиму тут, у сусідньому кабінеті, з відкритими дверима, щоб побачити вашу роботу і прослідкувати чи не з’являться містери Візлі, – навіть поли його мантії тепер не заслуговуватимуть її до побачення.

Мерлін!

Якщо прокляття можна було б намалювати, то воно точно виглядало б як гора немитих котлів старшокурсників і деяких учнів з її потоку. Мідяна башта із посудин, грізно розхитуючись із сторони в сторону, ніби маятник старого годинника, загрожуючи от-от впасти на Еріку, змушувала безсило опускати руки і сподіватися, що самотужки можна дочистити це «добро» хоча б до Різдва.

Професор Снейп, зарившись у згортки паперу, був рішуче налаштований залишитися у кабінеті доти, доки Батлер повністю не виконає свій обов’язок. Його гачкуватий ніс інколи майже цілував сувої у скромній і марній надії розібрати почерк своїх студентів.

Якось хтось із старшокурсників одним безсонним вечором за каміном, позіхаючи і ледве-ледве говорячи, сказав, що дехто спеціально так пише, аби Снейп просто поставив їм оцінку. Але професор примудрявся розібрати кожне слово, і такі «генії» найчастіше за все отримували «троля» за есе.

Ох, краще б вже «троль» за есе, аніж купа котлів.

Але сьогодні Батлер, здається, знову посміхнулася вдача, адже вона зрозуміла, що залишки зілля старшокурсників – це всього-навсього « Сонне зілля», а тому боятися отримати опік був малий. Гора почала сохнути і чахнути на очах. Двадцять котлів вже були відмиті майже що не до блиску, і Еріка старалася, закотивши рукави, щоб встигнути хоча б до півночі відмити це все.

Повністю занурившись у роботу, Батлер не помітила як зняла мантію, залишаючись у самій футболці, адже так було значно легше вберегти накидку від крапель води. Її зачіска вже трохи постраждала, тому декілька волосин вперто відстовбурчувалися в різні боки, невмолимо накручуючись за таємним, нікому не відомим алгоритмом. Руки мили і чистили котли вже за інерцією.

– Маленька відьмочка варила жабуриння,
раз, два, три, раз , два, три.
Потім кинула трішки варення
У котли, раз, два, три, у котли.

Зілля стало шипіти на неї
У котлі, раз, два, три, у котлі.
А згодом і зовсім втекло до феї,
Піди і злови, піди і злови,- співала дівчина, вже зовсім згубивши відлік часу.

Вона стрепенулася тільки тоді, коли у начищеному до блиску котлі побачила ззаду відображення професора Снейпа. Він виглядав не зовсім задоволеним від дівчачого співу, хоча Еріка могла заприсягтися, що ніде навіть не сфальшивила.

– Міс Батлер, я радив би вам берегти сили для вашої основної праці, а не користуватися моєю добротою і влаштовувати музичне випробування для моїх вух вашими невдалими пісеньками, – він скривився, хоча гора відчищених котлів мала б пом’якшити серце зіллєвара.

Батлер вже не мала сили говорити. Вона стримано кивнула і знову повернулася до чистки, сприймаючи це вже як медитацію над своїми вчинками, а не відпрацюванням.

Пройшло ще десь півгодини, коли за дверима почулася незрозуміла колотнеча. Щось шкряботіло у поверхню дерева і так і не наважувалося зайти. Еріка зловила примарну надію, що це були Візлі, але ні. Це були не вони.

Професор, перебуваючи занадто далеко від дверей, ще не почув метушні, тому скориставшись цим, Батлер метнулася до виходу і з силою відчинила його. До кімнати враз залетіло холодне жовтневе повітря, і Еріка відчула, що її рукам у тоненькій футболці зовсім морозно.

Вона не помітила маленький шар для боулінгу, котрий покотився до того вікна, де вона стояла раніше у коридорі. Клубок поворушився, з’явилися ручки, ніжки, вигулькнула голова, і шар перетворився на маленьку домашню ельфійку. Вона стояла перед Батлер у старій і зношеній білій наволочці з-під подушки, що слугувала їй єдиним одягом, і переминалася босими ногами по мармуровій підлозі.

– Перепрошую, п’ані, – стурбовано пролепотіла вона.

– Ні-ні, це я маю перепрошувати, – втрутилася Еріка. – Ти до професора?

Ельфійка щось м’яла у подолі своєї довгуватої наволочки, дістаючи.

– Ні мене відпраили до вас, п’ані, – смішно промовила ельфійка, ще раз вклонившись.

Еріка завмерла на місці від несподіванки. Кому щось було треба від неї? Незрозуміло.

– Вам просили пегедати ось це, – в руки прослизнув пакуночок з порошком, акуратно перев’язаний стрічкою. – А ще пан просив відволікти пгофесор’а. Олі має бігти.

І ельфійка метнулася до дверей, ніби маленький білий метеор. Через хвилину вилетів, вискочив професор, важкою ходою міряючи коридор. Побачивши Батлер здалеку, він скривив губи у тонку лінію і, підійшов впритул, відчеканив холодним голосом:

– Чому ви тут, міс Батлер? Котли не почистять самі себе. Хутко до роботи, я маю відійти ненадовго, але якщо я дізнаюся, що ви хоча б пальцем торкнулися палички, ваше покарання подвоїться.

І пішов, залишаючи Еріку ковтати невидимий пил його мантії.

Вона відмерла тільки тоді, коли старий лицар із картини, кавкаючи від старості і ржі на своїх обладунках, намагався самотужки вдягнути на голову шлем, але той вперто не налазив.

Батлер причинила двері. Пакунок був зовсім малим. На ньому було кривим почерком написано «Відкрий мене». Батлер фиркнула: це нагадувало їй якусь маґлівську казку, де дівчині підсовували пиріжки чи чай, щоб вона виросла або зменшилась.

Під обгорткою лежав непримітний брусок чогось твердого, а на етикетці підписано – « Порошок матінки Ра для забруднених котлів: усі види жиру». Еріка кволо посміхнулася: їй залишилося відмити тільки котла Візлі, а там, судячи з усього, їй не допоможе не те що матінка Ра, а сам Мерлін.

Вона викинула вміст упаковки до казанка, відійшла на безпечну відстань і стала чекати. Посудина зашипіла і враз покрилася густою піною. Еріка завмерла, ніби зараз вирішувалася її подальша доля. Далі всередині щось забулькотіло, примхливо захмикало і заремзало, немов мала дитина, а потім піна сама собою розвіялась, залишаючи чистий мідяний котел.

Батлер, не вірячи, провела пальцем по поверхні котла: ні, не брехня, і справді чистий.
Професор, повернувшись, був зліший ніж зазвичай, але сказати щось не міг: паличка була чиста, і Батлер дійсно і пальцем її не чіпнула. Тому вже через півгодини Еріка пленталась кволо до Ґрифіндорської башти і мріяла тільки про м’якеньку подушку і теплу постіль.

Повна Дама, сонна і втомлена від нескінченного потоку студентів, зі скрипом впустила Еріку до вітальні. «Диво, що Філч мене не примітив»,- промайнуло десь на підсвідомості у Еріки, але вона проігнорувала цю думку.

– О, дивись, Фордж, міс Вибачте, прийшла з занять із полірувань котлів,- Батлер ніби дзенькнуло молотком по потилиці.

Біля каміну, граючи у Плюй-Каміння сиділи близнюки Візлі. І очевидно, той, що озивався до неї, зараз настирливо посміхався.

– Щось вона якась заморена, Дред, – піддакнув інший брат.

Батлер скрипнула зубами. Вид її дійсно був не з кращих: розпатлане темне волосся, мокра мантія – диво, якщо вона не захворіє, після цього!- і нестримне бажання помсти.

– Ох, ну якщо б ви, містере Візлі, – так, той, що біля каміну! – спустилися і не проігнорували ваше відпрацювання, то я б подивилася на ваш вираз обличчя опісля.

– Ми вже відпрацювали свої п’ятдесят котлів, люба, – проспівав Фордж, і ніби жаліючись, показував свої білі нестесані руки.

– Щось не дуже видно, – їдко обізвалася Еріка.
Брати дружно хмикнули.

– Невже ти думаєш, що знайдеться в Ґоґвортсі чаклун, котрий осмілиться пропустити відпрацювання Снейпа… – прошепотів один.

– Мабуть, тільки Дамблдор, – піддакнув інший.

– Але і той би злякався, – закінчили разом.

Батлер щось пробурмотіла собі під ніс. Вона вже занадто втомилася, щоб сперечатися з цими бовдурами про щось, тому просто поплелася сходами до своєї кімнати.

– Вже йдеш? – знову насмішкуватий голос. – Може, пограємо?

– Досить, награлася вже сьогодні,- зло кидає вона. – У прибиральницю ваших казанків. Хоч би здогадалися вимити своє жабуриння самостійно, – але її слова прозвучали вже зовсім тихо нагорі.

Брати сиділи поруч перед каміном. Черга ходити перейшла до Джорджа.

– Як думаєш, – сказав він, кидаючи на стіл фішку, – вона здогадається, що це був наш скромний презент?

Фред пожимає плечима.

– Здається, вона тільки більш упевнилася в тому, що ми їй заважаємо. Ох, Форджику, інколи дівчата бувають дурніші за хлопців…

те відчуття, коли у автора ввімкнули світло, і він прибіг сюди. А так привітики усім. Усім, хто закрив сесію і ні, хто здав усі борги, і хто ще мучиться. Я з вами, браття, ви не самі!