Фанфіки українською мовою

    Почніть писати…

    Розділ 3 В пошуках борделю

    Я провів поглядом Іцукі і його супутників, яких було п’ятеро (тобто на двоє більше, ніж приєдналось до нього зранку). Двоє з них були вдягнені в повні латні обладунки, на яких був вигріюваний символ “святої церкви”, троє інших були закуті в більш скромну броню. Що цікаво, всі п’ятеро були чоловічої статі, що викликало в мене підозри, думаю варто відмовитись від дружніх обіймів з Іцукі.

    – Рудеус, ходімо.

    Майн окликнула мене і я пішов за нею. Вона повела мене спочатку на ринок, де ми продали свій лут. А потім відвела мене в якийсь постоялий двір, де на “рецепшені ” сказала, що нам потрібні дві кімнати.

    Моє серце сповнилось горя і розчарування, мої очі не бачать нічого, окрім пітьми, моє тіло відчуває тільки те, що воно падає в безодню одинокості, а розум говорить тільки одне – нам потрібно знайти бордель! Після стількох років старості, я знову відчуваю палку хіть, і я не збираюсь знову вгамовувати її рукою.

    – 40 мідних, пане, в вартість входять вечеря і сніданок.

    Я простягнув срібну монету і отримав два ключі. Ну, порівняно з цінами на броню, їжа і постоялі двори тут недорогі. Я віддав Майн один ключ і пішов розкласти речі в кімнаті.

    Невеличка, але чиста і доглянена кімната, постільна білизна була старою, вже вицвілою, але чистою. Я став витягати речі з похідної сумки і задумався над тим, що якщо це все як в грі, то має бути інвентар, і варто мені було про це подумати, як зелена кам’яна куля, що була посередині “нульового щита” зникла, оголивши невеликий отвір.

    Я запхав туди руку – вона пролізла по самий лікоть, після цього я взяв малу срібну монету і кинув туди. На верхньому краю мого поля зору з’явилась нова іконка, я заглянув туди і побачив, що це інвентар, в якому є одна мала срібна монета. Окей, як тепер її дістати назад? Я подумки натиснув на монету в інвентарі – нічого не відбулось. Я запхав руку в Щит і зразу ж відчув, як монета опинилась в мене в руці. Трохи повагавшись, я висипав більшу частину свого срібла в Щит, туди ж я запхав рукавиці, а от шолом не проліз, тому я запхав його в дорожню сумку.

    Оглянувши кімнату і розібравшись з інвантерем, я перевдягнувся, точніше, я надягнув верхній одяг, що до цього був в мене під кольчугою, поверх неї, і заправив останню в штани. Я збираюсь вечером самостійно відправитись на пошуки борделю, безпека зайвою не буде.

    Коли я спустився, Майн вже чекала за столиком, на якому були тарілки і два келихи з вином, я присів і зразу ж пригубився вином, воно виявилось дуже солодким.

    – Щось не так?

    – Воно дуже солодке, я до такого не звик.

    Майн була здивована.

    – Воно сухе.

    – Боюсь тоді уявити солодке.

    В якості основної страви нам подали якийсь суп і, окрім того, декілька шматків хліба. Я швидко втоптав їжу в себе, і випив вино, яке, судячи з того, що я не відчув жодного спяніння, було дуже слабке.  Після цього, пославшись на втому, сказав Майн, що відправляюсь спати, хоча було ще надто рано для сну. Вона дещо здивувалась, але, схоже, повірила мені і сказала, що вийде трохи прогулятись, але якщо-що, повернеться до сутінків.

    Я відправився в свою кімнату. Щит, який як виявилось мав дуже корисну властивість прилипати до мого тіла навіть крізь одяг, я надягнув на спину, попередньо перемкнувши його в оранжевий кульовий щит, поверх накинув свій плащ, на пояс причепив свій меч. Якщо хтось нападе на мене ззаді, можливо Щит захистить мене, а якщо спереді, то завдяки оку передбачення я матиму перевагу і зможу захиститись мечем (яким  можу блокувати і парувати удари) і магією. Око передбачення я активував на 8-9 секунд, я міг активувати його на 14-15 і навіть більше, але кожна додаткова секунда – це збільшення витрати мани більш, ніж в півтори рази, а мани в мене в цьому світі не так багато. Хоча враховуючи, як різко збільшився її максимальний запас і швидкість відновлення в результаті отримання нових рівнів, думаю це тимчасово, зрештою напевно не просто так Щит називається мігічним. В внутрішній кишені мого плаща було близько 100 срібних, решту я запхав в інвентар.

    Я помолився Богині, отримав від неї благословення і вийшов з кімнати. В таверні, що була першим поверхом заїзджого двору, Майн вже не було, тож я підійшов до таверної стійки.

    – Перепрошую, а ви не знаєте, де тут найближчий бордель?

    Таверник косо подивився на мене і нічого не сказав, як грубо.

    Я вийшов з постоялого двору і покрокував вздовж вулиці, оглядаючи вивіски магазинів, чим привернув увагу одного чоловіка, що  курив поряд з спорудою віддалено схожою на шатер.

    – Щось шукаєте, пане?

    –В не знаєте, де тут є бордель?

    – Я знаю дещо ціннішу інформацію …

    – Яку ж?

    – Я знаю, де можна купити секс-рабиню.

    – У вас, напевно.

    – Люблю розумних клієнтів. Ходімте за мною, ми підберем для вас підходящу рабиню.

    – Ви хочете, щоб я ввечері сам пішов з работоргівцем в його шатер? Вибачте, але я людина від природи недовірлива і обережна.

    З цими словами я пішов далі, але через мить розвернувся.

    – Якщо ми вже заговорили, то може таки підкажете, де тут найближчий бордель.

    – Молодий пане, вам хіба ще не зарано ходити в такі місця?

    – Ви щойно пропонували мені купити секс-рабиню.

    – Я і далі пропоную, в мене є дівчата вашого віку.

    – Столітні секс-рабині? Звучить не дуже.

    Работорговець захихотів.

    – Люблю, коли в клієнта є почуття гумору.

    Работорговець затягнувся сигаретою.

    – Цією вулицею пройдіть три квартали, далі направо, пройдіть два квартали і побачите там вивіску швейні, зайдете туди і скажете: “мені потрібна сорочка тонкої роботи”, на питання “для кого” скажіть: “для мого друга”, тоді вас спитають, якого кольору має бути сорочка, скажете: “синя або жовта, можна зелену”.

    Звучить так, наче мене намагаються заманити в пастку, але пройдусть, подивлюсь. Я направився по цьому маршруту і побачив будівлю, на якій була вивіска з зображенням нитки, яку пропихали в вушко голки, двозначна така вивіска, можливо работорговець не брехав, що там бордель. Такої ж думки було декількадесять людей, в основному жінок, що стояли перед входом в будівлю і кричали щось про дім гріха, про каяття і тому подібне, в дверях стояло декілька чоловіків, які не пускали цей натовп всередину і кричали, щось про безпречинний наклеп, про напад і про стражу. Не знаю, що сильніше мене переконало в правдивості слів работорговця – двозначність вивіски чи однозначність натовпу, але я впевнений, що там дійсно бордель.

    – Перепрошую, дайте пройти, мені потрібна сорочка. В мого друга декілька років не було сорочки, а безрукавка йому уже набридла.

    Ошелешені мітингарі спочатку пропускали мене вперед, натовп припинив мляві спроби увірватись в будівлю, чоловіки, що стримували натовп, розкрили роти від здивування.

    – Перепрошую, дайте пройти.

    Я спробував просунутись крізь двох жінок, що були вдягнені як монашки, але мене схопили за вухо.

    – Яке безсоромне! Куди твоя мати дивиться, хто тебе виховував тільки? Ану йди відси поки не отримав!

    Схоже цей бордель сьогодні не працює. Я розвернувся, відійшов від злих монашок і звернувся до однієї з більш спокійних протестувальниць.

    – Я перепрошую, а ви на такій акції вперше?

    Та витріщилась на мене і, зам’явшись, пробубніла набір незв’язних слів, тому в нашу розмову втрутились.

    – Що тобі треба?

    Я повторив своє питання.

    – Ні.

    – О, то значить вам відома адреса іншого борделю, можете її назвати?

    Я отримав ляпас. Я не відчув жодного болю, але все ж таки якось неприємно.

    – За що?

    – Йди відси, поки я не зайнялась твоїм вихованням.

    Дідько, схоже і надалі доведеться носити безрукавку.

    Повертаючись назад до постоялого двору, я помітив, що вже знайомий мені работоргівець курив поряд зі своїм магазином  і розмовляв зі дівчиною з єнотячими вухами. Підійшовши ближче, я розгледів, що на дівчині був нашийник, і почув їх розмову.

    – Скільки знадобиться цього зілля?

    – Щонайменше п’ять флаконів, швидше за все сім.

    – Якби ціна на ці ліки не піднялась, був би сенс її вилікувати, але враховуючи заряшні розцінки, вона не окупиться, і чим я тільки думав, викупаючи її…

    – Що будемо робити?

    – Поки вона може ходити, нехай …

    Работорговець помітив, що їх я підслуховую. Дівчина повернула до мене голову.

    – Хлопче, тебе не вчили, що підслуховувати – це погано. Особливо підслуховувати старших.

    – Ні, мене вчили, що підслуховувати треба непомітно.

    Моя відповідь збила дівчину з пантелику, работорговець хихикнув собі під ніс. Вони мовчки стояли ще хвилину, поки не зрозуміли, що я не збираюсь йти.

    – В тебе взагалі немає відчуття пристойності?

    – Це мені каже та, хто торгує рабами?

    – Ану ходи сюди, засранець!

    Дівчина з грізним видом направилась до мене, я швидким кроком пішов в протилежну сторону. Коли я трохи віддалився, дівчина повернулась назад і продовжила розмову.

    – От чому так страждає невинна дівчинка, а не цей наглючий хлопець.

    – Ти жалієш її? Якщо хочеш, можеш оплатити лікування за свій рахунок.

    Здається я зрозумів, про що йде мова, і, схоже, це моя можливість перевірити мою магію зцілення і детоксикації.

    – Перепрошую, що втручаюсь. Про яке лікування йде мова?

    – Ти ще досі тут!

    – Спокійно, Ниріє, не кричи на клієнта. Вибачте мою помічницю, пане, дозвольте в якості компенсації запропонувати вам неймовірно вихідну угоду- чудовий раб майже задарма.

    – Цей раб випадково не потребує дорогого лікування, яке ви не хочете оплачувати?

    – А ви кмітливий, люблю розумних клієнтів. Це дівчина 13 років, звіролюдка єнотячої раси, якщо ви вилікуєте її і виростите, вона стане пишногрудою красунею.

    – Звучить спокусливо. Можна подивитись на неї?

    – Ходімо.

    – Я вже казав, що не піду з вами в ваш шатер.

    Работорговець повернувся до своєї помічниці.

    – І так з нею возитись доведеться, приведи її сюди.

    Нирія відправилась в середину підвалу, через приблизно 10 хв вона вийшла назад разом з кремезним чоловіком і трохи нищою за мене єнотовухою дівчиною, яка зразу ж нагадала мені Джулію, хоча та була значно молодша, коли ми з Занобою купили її.

    Я глянув дівчині в очі, пустий погляд тої, хто вже змирилась зі своєю долею.

    – Ти хочеш померти?

    На лиці дівчини з’явився жах. Я потягнув до неї руку і вона спробувала падатись назад, але за її спиною стояла Нирія, тому їй вдалось зробити тільки один крок. Я торкнувся до дівчини і примружив очі.

    Ім’я: Рафталія S-Рулона

    Тип: Мисляча істота

    Вид: Звіролюдина

    Підвид: Малошерстяна

    Раса: Єнотоподібна

    Клас: Воїн

    Підклас: Відсутній

    Рівень: 5 (ранг:1)

    Воїн? П’ятий рівень? Хм, а це непогано.

    – Скільки хочете за неї, і які ліки їй потрібні?

    – 30 срібних.

    Работорговець повернувся до Нирії.

    – Зілля проти чорного грипу.

    – Ви можете мені його продати?

    – Ні, купиш в церкві, воно не дороге, 15 срібних за флакон, але при його прийомі потрібно застосовувати цілющу магію, давати ліки слід раз в 72 години.

    – Сподіваюсь, ви не занизили ціну зілля.

    – Сподівайся.

    Я дістав 6 великих срібних монет і простягнув їх работорговцю, той взяв монети і зразу ж повідомив:

    – Ще 5 срібних за накладання печаті.

    Приховані юридичні збори? Ну що ж, наступного разу буду знати. Я простягнув работорговцю названу суму.

    – Зазвичай це коштує три монети, але оскільки нам доведеться робити ця ззовні, вам довелось доплатити.

    Работорговець зі своїми помічниками зайшов в будівлю, залишивши мене з Рафталією наодинці посеред малолюдної вулиці. Дівчинка злякано гляділа на мене.

    – Не бійся. Можна погладити тебе?

    – А …

    Я погладив дівчину по голові і легенько обняв її, після чого дістав з кишені шматок в’яленого м’яса.

    – Тримай.

    Дівчина взяла м’ясо в руку і стала боязко дивитись то на нього, то на мене.

    – Воно не отруйне.

    – То мені його їсти?

    – Якщо хочеш.

    Дівчина почала жувати м’ясо, незводячи при цьому з мене погляду. Через декілька хвилин работорговець вийшов разом зі своїми помічниками, в руках одного з його помічників була чашка, в якій була намішана якось чорна рідина.

    – Нам потрібна крапля вашої крові.

    Я дістав свій меч і порізав свій палець, на щастя, моя броня не спрацювала. З рани витекло декілька крапель крові, після чого рана затягнулась, я підняв палець над чашею, що простягнули до мене, і стрягнув свою кров. Зілля зашипіло і змінило колір, работорговець вмочив в неї пензлик і кивнув своїм помічникам, двоє взяли Рафталію за руки, а третій спробував припідняти її сукню, але я схопив його руку.

    – Ей!

    – Пане, печать потрібно нанести на груди.

    – А це не може зробити Нирія?

    – Ні, наносити рабську печать в моїй компанії вмію тільки я.

    – Ця печать обов’язкова?

    – Аякже.

    – А присутність скількох людей обов’язкова.

    – Її має хтось тримати.

    – Навіщо? Давайте я зайду ви вашу будівлю, і ви поблизу дверей накладете цю печать. Тільки нехай ці збоченці відійдуть і не підглядають.

    – Слово клієнта – закон для мене.

    Работорговець зайшов в свій шатер, я активував око передбачення на максимум і пішов за ним, повівши за собою і Рафталію.

    – Задеріть її сукню і тримайте міцно.

    Я виконав вказівку работоргівця, під сукнею Рафталії були тільки білі трусики. Оголена дівчина прикрила груди руками.

    – Мені потрібно зобразити печать на середині грудей.

    Рафталія поставила свої руки так, щоб прикривати соски, але не заважати при цьому работорговцеві.

    – Такого в мене ще не було. Хоча б тримайте її.

    Рафталія тихо подала свій голос.

    – Не треба, я не буду пручатись.

    – Ох, нащо я тебе тільки купив.

    Работорговець почав малювати на грудях Рафталії знак, дівчина стиснула зуби і напружилась, в один момент знак засвітився фіолетовим світлом.

    – Це все.

    Перед моїми очима з’явився напис:

    Нова рабиня – Рафталія

    Накласти покров? (накладено на 0/3)

    Я натиснув так.

    Ви згоді з умовами протекціоністського договору (переглянути умови)?

    Згоден.

    На щоках Рафталії засвітився знак, який через секунду перетворився в точку, що за формою була як чотирикутна зірка.

    -Тепер, якщо вона не буде вас слухатись, печать покарає її. Але маю попередити, це не працює, якщо її рівень вищий за ваш, або у вас забагато рабів.

    – Це зайве.

    – Ви завжди можете налаштувати печать.

    Справді? Гляненомо. З’явилась нова іконка- “Раби”, коли я натиснув її, перед моїми очима з’явився напис “Рафталія S-Рулона”. Коли  натиснув на нього, то з’явився профіль Рафталії, а під ним “Налаштування печаті” і “Протекціоністський договір ”. Коли я натиснув на налаштування, з’явився напис:

    Ви не можете здійснювати ці налаштування через умови протекціоністського договору

    Я думав, протекціоністський договір – це як ліцензійна угода, але схоже його треба було прочитати. Займусь цим потім.

    Вийшовши з шатра, я зразу ж спробував застосувати на Рафталії магію детокскації.

    “Потрібно зілля проти чорного грипу”

    Значить доведеться потратитись. Я оглянув місто за допомогою соколиного ока і знайшов найближчу церкву. Після цього я вийняв гроші з свого плаща і накинув його на Рафталію. Оцінивши якість її взуття (якщо це взагалі можна назвати взуттям), я закинув її собі на плече, цим я привернув увагу, але нехай. Церква, на щастя, була недалеко, тож я встиг до закриття.

    На вході мене зупинив пристарілий чоловік, що судячи з всього був чи то паламарем, чи то сторожем.

    – Зі звіролюдами можна заходити тільки для їх хрещення або сповіді, це проводиться для них тільки по п’ятницях.

    – Я боюсь залишати її саму, не зробите виняток для священного героя?

    – Священного героя?!

    Чоловік торкнувся мене і примружив очі.

    – Навіть не знаю…

    – Мені треба купити ліки.

    – Проходьте, але не затримуйтесь, і не заходьте в саме приміщення храму, ліки можна купити в он тій будівлі. І поставте звіролюдку на землю.

    Я поставив Рафталію на землю і повів її в будівлю, на яку мені вказали. Там за прилавком стояла монашка, а сама крамниця нагадувала церковну лавку, вітрини були закладені іконами, символами святої церкви, свічками.

    – Вже майже ніч, чого ви так пізно? І хто вас пустив сюди зі звіролюдкою!

    – Їй потрібні ліки і тому для мене, як для священного героя, зробили вийняток.

    Вираз обличчя і тон монашки зразу ж змінились.

    – Священного героя? Дайте свою руку, будь ласка.

    Монашка переглянула мій профіль і покосилася на меч, що висів в мене на поясі.

    – Герой Меча, я так розумію, я чомусь думала, що вас звуть Рен. Що вам потрібно

    – Зілля проти чорного грипу.

    – 18 срібних за флакон, вам скільки треба.

    – 3 флакони.

    Монашка порилась під прилавком і вручила мені зілля. Отримавши зілля і розрахувавшись, я зразу ж вийшов з території церкви і простягнув Рафталії один флакон. Коли вона його опорожнила, я застосував на ній магію детоксикації.

    Магія лікування від хвороб примусово освоєна

    Магія лікування від хвороб примусово просунена до 20р

    Прогрес лікування просунено на 8% до 8%

    Є два варіанти – або в цьому світі 8*5=100, або мені п’яти флаконів не стане. Вже, до речі, почались сутінки, час іти додому. В це момент я зрозумів, що не можу згадати дороги назад, а вже майже стемніло, я чув, що через годину після того, як сонце зійшло з горизонту, починається комендантська година, вже сутінки, скільки часу пройшло після заходу, я не знаю, оглянувшись по сторонах, я побачив на одній будівлі вивіску і прочитав її вголос, судячи з назви, там можуть бути кімнати, доведеться розкошелитись. Зайшовши в середину і спитавши за кімнати, я отримав ствердну відповідь, заплативши за нічліг, я глянув на Рафталію, вона виглядала голодною.

    – Кухня ще працює? Що у вас є? Рафталіє, хочеш жарене курча?

    – Що, я?

    – Ти хочеш жарене курча?

    В очах Рафталії читались страх і розгубленість. Може щитоперекладач якось криво перекладає? Може вона боїться за якість місцевого м’яса? А може релігія забороняє єнотолюдям їсти курчат?

    – Дайте два жарені. Тримай

    Вручивши Рафталії одне з курчат, я направився з нею до нашої кімнати. Впоравшись з їжею я побачив, що Рафталія зі страхом дивиться на своє

    – Це мені … Їсти?

    – Якщо не подобається, не їж

    З страхом поглядаючи на мене, Рафталія накинулась на свою курчатину. Зашухане, залякане, грязне, в якомусь лахмітті, ну вилита Джулія при нашій першій зустрічі. Доївши, дівчина стала дивитись на мене так, наче хотіла щось попросити, але боялась.

    – Ти хочеш щось спитати?

    – Пане, а для чого ви мене купили?

    Казати дівчині, що я купив її для невдалого експерименту, напевно не варто.

    – Розумієш, я Герой Щита, імені потрібен хтось, хто буде боротись пліч-о-пліч зі мною.

    – Боротись, ви хочете, що я боролась?

    Очі дівчини зблиснули, це слово неначе повернуло їй бажання до життя.

    – Бачу, тебе це не лякає.

    – Я воїн.

    – Ти лев.

    – Взагалі-то я єнот.

    – Ти єнотолев, ану загарчи.

    Дівчина виглядала розгубленою, але загарчала.

    – Гаррр.

    – Голосніше.

    – Гарррр, кх-кх.

    Дівчина знову закашляла.  Ліки слід давати раз в три дні, їй знадобиться ще 12 флаконів, це їй кашлати ще більше місяця. Я порахував, скільки ще лишилось грошей – трохи більше 150 срібних, а треба купити спорядження для Рафталії, я вже мовчу про те, що дівчина потребує нормального одягу і взуття, схоже, треба серйозно так зайнятись заробітком. Поки я обдумував фінансові питання, Рафталія заснула. Я накрив її ковдрою і лягнув в своє ліжко.

    Тепер навіть рукою попрацювати не вийде, і як я маю заснути?

     

    0 Коментарів

    Note