Приїзд

Сама сукупність споруд, будівель, систем і служб Еспо, необхідних для правильного та стабільного функціонування містечка, на перший погляд, було цілком автономне і мало залежало від гертья, і деякі люди, немаючі справи з цією структурою, цілком справедливо могли поставити під сумніви необхідність цього титулу. Здавалося, якби місто і сам гертіє було однією автономною одиницею, тоді в його титулі було би значно більше сенсу, але…В будь якому випадку, роботи завжди було більше, ніж на кілька годин і вона мала більший обсяг, ніж просто сидіти за паперами до ночі.

Молодий чоловік змучено поглянув на кілька стосів паперів, а після і на невелику різьблену скриньку поруч зі столом, і прикрив очі, щоб хоч трохи дати їм відпочити. Обсяг його обов’язків, на його превеликий жаль, торкався не тільки звичайної звітності, яку незабаром потрібно буде надати комісії перевірки. Лист про її прибуття став неприємною несподіванкою і, хоча він був певний що до контролю над ситуацією у місті та самому Аулі’нем, змусив його прискорити темп праці.

Від утоми хотілося просто заснути тут, за столом, але потрібно було ще завершити перевірку паперів, що стосуються обстановки в головному маєтку, а також востаннє переглянути вже готові ешине, щоб мати змогу виїхати з загоном найближчим часом для заміни вже зіпсованих. трохи раніше запланованого часу, але краще було це зробити заздалегідь.

Все краще було зробити заздалегідь, тому що… Тому що гертья сусідніх територій жадібний покидьок, який чудово розбирається в законах і політиці в цілому, а тому знає, що просто взяти своїх людей і забрати його землі він не має жодного права, проте не гидує використовувати провокації або найменшу можливість нацькувати на нього псів зі столиці.

Готіє приблизно здогадувався на що розраховував його сусід, враховуючи всі чутки про Аулі’нем і його відноснуй недосвідченість в управліні – вони це вже проходили, але, хоча все було набагато несподіваніше, минуле відвідування не було офіційним візитом, а тому свобода дій минулих візитерів була суттєво обмежена. Що, в якійсь мірі, і врятувало ситуацію минуло разу і, навіть, вдалось все повернути на свою користь.

Стукіт у двері нехай і став несподіванкою, але не змусив Готіє відірвався від останнього стосу паперів. Не так багато людей мають вільний вхід до його кабінету, щоб прийти до нього в такий пізній час.

– Заходь.

Двері з тихим клацанням відчинилися, і почулися майже безшумні кроки з того боку до його столу, що тільки підтвердило особистість того, хто увійшов до кімнати.

– Що трапилось? – промовив де’Аулі і підняв погляд на чоловіка, який зупинився перед його столом.

– Ви просили доповісти Вам, коли я закінчу. – Похилого віку економ ввічливо схилив голову на кілька митей, перед тим, як зустрівся з ним поглядом. – Також я сповістив командира Лемпа про те, що скоро Ви збираєтеся в обхід, щоб він зміг все підготувати.

– Прекрасно, – коротко відповів Готіє і хотів вже було повернутися до чергового звіту, коли помітив, що кроків в сторону дверей не пролунало. – Щось ще, Енолла?

– Прошу за це вибачення, але я вважаю, що Вам не варто поспішати з оглядом гертія.

Де’Аулі посміхнувся та, спершись ліктем на стіл і підперши долоню підборіддя, не поспішав відповідати на слова економа кілька хвилин, користуючись короткою перервою. Він не обманювався чужими словами.

Енолла був, скільки він його пам’ятав, чудовим підлеглим, але він був відданий саме своїй роботі, а не чомусь або комусь ще – економа, насправді, мало хвилював стан його здоров’я. Це була просто частина його обов’язків – деколи звертати увагу на його фізичний стан.

– Я прийму ліки завтра вранці, а сам виїзд буде лише через чотири дні, – хмикнувши, Готіє потер пальцем щоку і опустив голову назад до столу, усім своїм виглядом показуючи, що на цьому розмова завершена.

Через мить стало чутно тихі кроки і клацання дверей, сповіщаючи про те, що він знову залишився наодинці.

Молодий чоловік не втримався і втомлено зітхнув – минулого разу все дійсно вдалось повернути усе у свою користь і побудувати непогані відносини з кількома людьми з минулої групи, але навіть тоді він приклав усі сили, щоб спровадити їх з гертіє якомога швидше. Цього разу так не вийде зробити, тому що комісія буде мати певний встановлений термін для перевірки з можливістю його продовження на потрібний для них термін часу.

***

Ліс, на перший погляд, був повен спокою, незважаючи на те, що люди говорили та боялися, і відчуття від цього були трохи…дивні. Наче страшна казка, в яку довго вірив, якою лякали, перетворилася на звичайну байку, яку люди передавали між собою, доповнюючи все новими і більш жахливими деталями.

Це було цікаво і тривало вже чимало часу, не один день, – Тетіс переклав повід в ліву руку, трохи скоротивши його, і допитливо оглянувся на одного з їхніх провідників – варто їм було переїхати умовний кордон між землями, щоб чоловік суттєво розслабився та перестав озиратися у бік хащів, а зараз взагалі шукав щось в сідельній сумці.

З однієї сторони, їхати їм було ще недовго, вони вже пересікли останню розвилку основного тракту і до міста було зовсім близько. З іншого ж боку, тракт, по якому вони їхали, вже довгий час вважається старим шляхом, що не вирізнявся безпечністю.

– Полетт, це нормально? – все ж таки не втримався д’Хеллін від питання, коли на обрію стало видно місто, рухом ноги направивши коня ближче до їхавшої неподалік дівчини.

Її також можливо було назвати провідником, адже однією з основних причин її присутності тут як члена групи була хоч і трохи застаріла, але обізнаність з територіями гертіє.

– Що саме? – питанням на питання відізвалась вона, відірвавши погляд від дороги.

– Те, що тут так, – Тетіс невизначено вказав на околиці, – Тихо.

Дівчина на цих словах здивовано на нього подивилась, явно не одразу зрозумівши про що йдеться, а потім сама оглянулася на ліс. Поступово на її обличчі почало з’являтися щось подібне на розуміння. Вона потеребила рукав сорочки, щось обдумуючи, можливо копаючись у пам’яті, а потім невпевнено кивнула.

– Я давно тут не була, але, думаю, так, – ствердно промовила Полетт, але з сумнівами чи до своїх власних спогадів спогадів чи до цього відкриття.

Далі розмову д’Хеллін продовжувати не став, повернувшись до огляду околиць, щоб, буквально незабаром побачити світлі стіни, а після і привітливо відчинені ворота Еспо на обрії, до яких вони поволі наближалися.

Вони також змогли, в певній мірі, здивувати, адже, наслухавшись байок та подібного, навряд будеш очікувати чогось настільки звичайного, ще не вирізняється він стін простого старого міста, яке почали зводити ще за часів імперських воєн.

Неначе з ціллю відірвати його від цих думок, між їхньою групою та міськими стінами, прямо з лісу вийхало близько десятка вершників, змушуючи їхнього провідника в початку невеликої колони притормозити та похмуро вглядітися в тому напрямку, щоб через мить продовжити рух. Тетіс помітив цей його вираз обличчя і також вглядівся в цих вершників.

Всі вони були у приблизно однаковій формі, подібній до мисливської, а на всіх коней, позаду сідел, були накинуті напівпопони для захисту не тільки від можливої непогоди, а й на випадок зустрічі з якимись істотами. До цього моменту моменту д’Хеллін тільки знав про їх існування, проте не бачив у реальному житті через те, що, наскільки він чув від деяких знайомих мисливців або ейтаі, були не надто практичні в використанні.

Їдучі люди мало чим відрізнялися по одягу, а роздивитися лиця з такої відстані було досить складним завданням, тому Тетіс вибрав зосередитись на іншому: група їхала у певному порядку. Один чоловік попереду, вісім чоловік їхали безладними парами, а позаду ще один чоловік. Людина попереду, що він помітив ще в самому початку, давав темп усім іншим, незважаючи на те, що він, здавалося, зовсім не слідкував за провислим поводом, а тому кінь рухався широкою рисю в напрямку міста, задаючи темп усім позаду. Було помітно, що вони рухаються в напрямку стін не з якимось завданням, а для відпочинку, тому що люди поверталися один до одного, жестикулювали і, напевне, перемовлялися один з одним.

Тетіс ще раз повернув голову до їхнього провідника, проте утримався від будь-яких питань, помітивши як чоловік все ще похмуро дивиться у напрямку вершників, що поступово віддалялися від них. Він, видавалося, чудово знав ким були ці люди, навіть якщо на них не було яких-небудь розпізнавальних знаків або символіки, яка зазвичай використовується міським управлінням або іншими установами.

Он у нього були певні здогадки на рахунок того, ким були ці верники.

Втім, залишити питання при собі вдалося тільки йому і Полетт, яка обмежилася трохи здивованим поглядом, спрямованим вперед – Ерно, наймолодший у їхній групі, помітно пожвавішав і спочатку зацікавлено підвівся в стременах, прагнучи краще розглянути вершників, що віддалялися, а потім повернувся до занепокоєного провідника.

– Хто це були?

Ніхто з присутніх не спробував підтримати або пересікти питання юнака, обмежившись тихими зітханням та переглядками: якщо всі були, нехай і по-різному, але просто втомленими від тривалої дороги, то юнак останні кілька годин просто знемагав від нудьги.

– Хтось на кшталт еітай, – досить стримано відповів провідник,озирнувшись на Ерно.

Хлопець зустрівся поглядом з Полетт, як найближчою до нього людиною, поглядом з нерозумінням і тихим питанням в очах, досить вдало визначаючи ту, хто дійсно знав визначення цього слова і міг зрозуміти, а також правильно пояснити про кого саме каже провідник.

І не тільки через специфіку свого направлення.

– Люди, чия робота полягає в досліджені, перевірці та контролі місцевості в Баласі, де є можливість порушення тла, – д’Арма знизала плечима і підставила долоню між задньою лукою сідла та попереком для комфорту, що дещо резонувало з її наступними словами. – Ці вершники, якщо я правильно зрозуміла, вони…Справді схожі на еітай. У справозданні записано, що вони займаються об’їздом територій навколо сіл, міст та доріг через те, що колись тут був значний приріст небезпечних істот в лісах та околицях.

– Коли це було? – нахилив голову Ерно, ще більше вивернувшись у напрямку дівчини.

– В документах вказано, що дев’ять років тому до відомства було надано прохання на створення групи певного призначення, а через кілька місяців була перша звітність, в якій фіксувався їхній кошторис та їхня сфера діяльності.

Тільки така звітність була єдиної з тих часів згідно з однією з поправок законодавства про реєстр організацій або товариств, обмежених територією одного гертіє та підлеглим тільки гертья, – прикрив очі Тетіс, згадуючи ті стоси документів, які вони переглядали перед від’їздом для приблизного розуміння того, з чим потрібно буде стикнутися та на що звернути увагу. Правда, те, що написане на папері часто не співпадає з реальністю, тому д’Хеллін не надто ідеалізував написане та власні враження від прочитаного.

Вони вже в’їжджали в місто, а їхньою справою було саме впевнитися в тому, що гертіє та сам гертья не несуть жодної шкоди як для себе, так і для навколишніх територій та, в першу чергу, законів Сеіру. Навіть трохи смішно, згадуючи міста типу Кархему, де все виглядає набагато гірше, не кажучи вже про справжнє положення справ.

Еспо виглядав неначе звичайне місто. Не надто чисте, з власним потоком людей, які з деякою байдужою цікавістю дивилися на них або просто ігнорували їх, займаючись власними справами. Що вже з цього дивуватися, якщо навіть міська варта, яку вони зустріли на воротах, обмежилася тільки відміткою про їхній в’їзд та перевіркою листа, де була вказана ціль їхнього прибуття.

На якусь мить навіть здалося, що вони приїхали в якесь інше місце, але наступніі ворота, гостинно відчинені, співпадали з ще одним його джерелом інформації, окрім документів та безліччі чуток.

Їх зустрічали. Кілька чоловіків у подібній формі до тієї, що вони бачили на вершниках тільки вже з відзнакою гертіє, підійшли до них і, проробивши ту ж саму процедуру, що і варта на міських воротах, коротко вибачилися, перед тим як відвести їх до конюшень.

Д’Хелліну вдалося сховати криву посмішку майже одразу, як вона з’явилася у нього на обличчі, коли вони зрушили з місця. Ніхто навіть не намагався приховувати, що їхній прихід всередину маєтку відтягували – на досить доречне питання не надто стриманого Ерно їм у вічливій формі відповіли, що їх очікували трохи пізніше, ближче до сутінок.

Можливо, це було, щоб попередити гертья, можливо, щоб щось приховати.

По дорозі їм в спокійній формі пояснили, що їхні коні будуть знаходитися у денниках дальньої конюшні і усе їхнє спорядження там же, у першій зліва кімнаті.

Усе підготували. І це при тому, що в сповіщенні, яке надіслали з головного відомства, не вказували чітку дату їхнього прибуття, а дізнатися вони могли тільки за день до цього, коли вони вперше зустрілися з їхнім провідником.

Тетіс спершу відпустив підпругу і ласкаво похлопав гніду шию, перед тим як передати повід у руки чоловіка, який підійшов до нього, коли вони наблизились до невеликого відкритого плацу перед конюшнями.

– Перепрошую за те, що зустрічаю вас не згідно з правилами ввічливості. – Голос, що пролунав у них за спиною змусив на мить напружитися і трохи різко повернутися в його напрямку. – Виникла невелика затримка.

Подібна на мисливську форма без відзнак, наглухо застебнута, незважаючи на погоду – погляд моментально зачіпився за цю деталь, перед тим, як Д’Хеллін звернув увагу на обличчя людини, що підійшла до них.

Схоже, Тетіс не вгадав щодо причини, чому їх не відвели одразу до маєтку.

Краєм ока він помітив, як очі д’Арма здивовано розкрилися, а Ерно став подібний на спійману зненацька тварину. Подібне на те, що жоден з них не очікував чогось на кшталт цього.

– Мене звуть Готіє де’Аулі, – кивнув, раптово, гертя, а потім, практично не роблячи паузи, продовжив рівним тоном: – Зараз вас проведуть до гостьових кімнат, щоб ви могли залишити свої речі і привести себе до ладу, а потім уже можна буде провести формальну зустріч за всіма правилами. Ми самі тільки повернулися, тому можете не поспішати.

Чоловік блідо посміхнувся, і Тетіс віддзеркалив цю посмішку.

Хоч щось збігається с чутками про це місце. Де’Аулі справді залишав не найприємніше враження про себе. Він не був упевнений навмисно це робиться чи ні, але це напевно змушувало на кілька митей заклякнути. Насамперед від обурення, – покосився Тетіс на своїх колег.

Примітка автора:

Готіє: Я захотів, щоб ви вшилися звідси ще до того, як ви сюди приїхали.

Тетіс:… Люб’язність це явно не твоє.

___

Сумніваюсь, що ця історія комусь сильно цікава, але це мене не зупинить. Якщо, все ж таки, хтось захоче углибитися в історію, пізніше можу додати словник, куди будуть записані визначення незрозумілих слів та термінів.