Вступ

Звуки за замкненими дверима змушували хлопчика зволікати та огидливо кривити обличчя. Заходити в кімнату не було жодного бажання, але через мить, впоравшись з зовнішньою відразою, він постукав по дерев’яній поверхні і, не дочекавшись будь-якої відповіді, зайшов досередини. Те, що відбувалося всередині, цілком відповідало чутним зовні звукам, що було легко помітно навіть в напівтемряві кабінету – не надто високий, світловолосий чоловік затиснув обличчям до столу якусь дівчину, якщо дивитися за формою одягу, з прислуги і дуже недвозначно рухався.

Хоча обидві людини були повернуті спиною до нього і Готіє чітко знав, ким був цей чоловік, на рахунок особистості дівчини він міг тільки здогадуватися по колись охайній зачісці, а потім підтвердити свої думки у економа.

– Батько просив нагадати тобі, що ти маєш бути внизу через півгодини, – відвівши погляд в сторону вікна, сухо промовив хлопчик і, зовсім не дивуючись повному ігноруванню його слів, вийшов назад у коридор. Знаходитися всередині не було жодної необхідності.

За дверима навіть дихати було легше, – глибоко вдихнув і видихнув він, звільняючи легені від неприємного, спертого повітря, якому вистачило тієї крихти часу, що він там знаходився, щоб осісти всередині. Ще раз повторивши дихальну вправу, хлопчик попрямував у напрямку сходів для прислуги, щоб трохи скоротити дорогу.

Зійшовши на перший поверх і пройшовши кілька поворотів усередину маєтку, Готіє опинився в просторій та світлій їдальні, розрахованій явно на більшу кількість людей, ніж на пару-трійку людей, і спокійно зайняв своє місце за столом. Поруч з ним майже відразу з’явилася людина, готуюча стіл перед ним до прийому їжі.

– Я передав Аркаіму Ваші слова, – повернувши голову в бік, хлопчик подивився на чоловіка поруч з ним, який, незважаючи на вже охололі страви перед ним, продовжував вчитуватися в папери в себе в руках. – Я не думаю, що він прийде до обіду.

– Сподіваюся, від догадається переодягнутися. – Чоловік на це невдоволено стиснув губи і, піднявши погляд від паперів, хитнув головою. – Перед вечерею підійди до Енолла і дізнайся хто це був, потім прослідкуй, щоб він навів порядок.

Готіє коротко кивнув і тільки після цього потягнувся за столовими
приборами. Неприємне передчуття підказувало, що було з’їсти хоча б половину з того, що стояло перед ним, незважаючи на повну відсутність апетиту, а уважні погляди прислуги, які легко було помітити, тільки підтверджувати, що за ним уважно слідкують.

– Мені також потрібно буде спуститися? – Завершивши з салатом і насилу проковтнувши кілька шматків м’яса, хлопчик повторно подивився на батька.

Всередині, як і завжди після цього питання, щось неприємно засвербіло і з’явилося бажання поправити манжет рукава, хоча хлопчик і був впевнений, що за щільною тканиною не видно жодного сліду.

– Зараз ні, після вечері спустишся. Не їж нічого.

Залишалося тільки ствердно кивнути і сховати трохи нервову посмішку за келихом з водою. 

За роки мало що змінилося.

Змінився загальний вигляд деяких приміщень, змінилася частина прислуги, людей стало менше, змінилися його повноваження та обов’язки, але у нього було стійке передчуття того, що, насправді, мало що змінилося, – Готіє відставив невелику тару з напівпрозорою рідиною на кам’яну стільницю і витер руки заздалегідь підготовленою

ганчіркою, що не надто сильно помогло прибрати маслянисті плями на долонях. Він придирливо примружився, роздивляючись семигранник неправильної форми з вирізаними на ньому углибленнями. До завершення роботи було ще далеко, потрібно було ще підібрати матеріали для завершення кола та вибрати туат, який би зміг стабільно підтримувати роботу ешине, не створюючи переривань в подачі енергії з однієї крапки кола до іншої.

Подібна робота непогано відволікала його від, в чомусь звичного, неприємного передчуття.

Поруч із ним почувся тихий, шурхотливий звук якогось руху, а в наступну мить кисті торкнулися трохи холодніші за його власні, тонкі пальці, змушуючи перевести погляд на створіння поруч з собою, яке з дитячою цікавістю роздивлялося заготівку ешине в нього в долонях. Бесшумно зітхнувши молодий чоловік однією рукою розчепив пальці оіку від своєї кисті, а потім вклав в них семигранник.

Людиноподібне створіння проклокотало щось невизначене, наче здивоване, нахилилося трохи вперід і майже сперлося на його передпляччя, але Готіє навіть думки не припустив, щоб відсунутися від оіку подалі, обережно, майже пестячи торкаючись сплутаного, жорсткого волосся на голові створіння.

Він, радше, вибрав би і надалі займатися власними справами, власними обов’язками, але в листі, вже забрудненому не надто чистою поверхністю стільниці, досить чітко писалося про швидкий приїзд незваних гостей.