Розділ 22

Спартак приходив щодня у лікарню, але не заходив у палату до Жені, щоб не турбувати його і не порушувати його приватність. Він сидів на лавочці, тримав у руках свій телефон, іноді дзвонив комусь і щось говорив, а потім знову сидів мовчки. Інколи він піднімав голову, заглядаючи у вікно палати, в якій лежав Женя. Спартак мав втомлений вигляд, його очі були опухлими і червоними, але він не здавався. Його рішучість була непохитною, і він був готовий чекати, скільки б це не зайняло часу.

Пацієнти та відвідувачі лікарні, що проходили повз, зупинялися і здивовано дивилися на нього. Деякі з них цікавилися в нього, що відбувається, але він відповідав тільки коротко і зосереджено. Спартак не помічав нічого навколо, він був повністю занурений у свої роздуми і чекав, коли Женя зробить висновки.

Час від часу він піднімався і прогулювався коридором, щоб розім’яти ноги, але незабаром повертався на лавку і знову чекав. Його колеги та Іванов телефонували йому і пропонували допомогу, але він відмовлявся від неї, говорячи, що впорається сам.

Женя знає про те, що Спартак все одно приходить і днями чекає під палатою зі слів медсестер. Кучерявий згадував свої щасливі моменти зі Спартаком: перше знайомство, перший поцілунок, перший раз, коли Спартак приготував для нього вечерю і багато іншого. Женя розумів, що Суббота кохав його і піклувався про нього, і все це виглядало щирим. Йому було боляче і важко від того, що його кохана людина була пов’язана з мафією, але він також усвідомлював, що це не було вибором Спартака, а швидше нещасливим збігом обставин.

Спочатку Женя не знав, що робити. Йому було складно прийняти рішення, повернути Спартака у своє життя чи ні. Але потім він згадав усі ті моменти, коли вони були разом, і його серце сповнилося теплом і любов’ю. 

В його голові був хаос думок і почуттів. Йому було важко змиритися з тим, що людина, яку він так сильно кохав і якій він довіряв, могла його так сильно обдурити. Але навіть незважаючи на все це, Женя розумів, що він не може жити без Спартака.

Одного разу, коли Спартак знову прийшов до Яновича, той покликав його у палату. Женя дивився на нього трохи невпевнено, але він вже вирішив. 

– Як ти почуваєшся? – тихо запитав Спартак.

– Краще.

Чоловік, сидячи на ліжку, дивився у вікно, немов збираючи в собі сили для серйозної розмови зі своїм коханим. Він дихав рівно і глибоко, немов відчуваючи, що кожен вдих наповнює його сміливістю і рішучістю. У його очах було видно спокій і впевненість. 

– Я обміркував твої слова, – повільно почав Женя. – Я думав про це довго, і я зрозумів, що не можу без тебе, Спартаку.

Спартак усміхнувся, його очі засяяли від радості та надії.

– Хоча я був вражений твоїми діями, я готовий дати тобі ще один шанс, щоб ти міг виправитися і відновити мою довіру. 

Спартак завмер на місці, немов він був приголомшений словами свого коханого. Нарешті, він відкрив рот, щоб щось сказати, але слова не вийшли. Женя відчував внутрішній спокій і задоволення, ніби великий тягар зник із його плечей. Спартак кивнув і усміхнувся у відповідь. Чоловік відчував радість і щастя, ніби його давно покинуті мрії нарешті стали реальністю. 

– Сподіваюся, що ти не розчаруєш мене цього разу, і ми зможемо відновити нашу довіру та стосунки.

Спартак наблизився до Жені, дивлячись на нього з німим запитанням в очах. Янович кивнув, і Спартак сів біля нього, лагідно взявши його руку у свою.

– Тоді давай почнемо все спочатку, – промовив він, і його голос лунав впевнено і рішуче. – Давай почнемо наше життя спочатку, з чистого аркуша.

Женя усміхнувся і відповів: 

– Я радий, що ти готовий це зробити.

Вони обійняли один одного і ніяково всміхнулися, немов вони знову закохалися. Неймовірне відчуття щастя і полегшення охопило їх обох. Їхні обійми були м’якими і ніжними, немов вони ніколи не розлучалися. 

– Я дуже шкодую про те, що сталося, сонечко, – ніжно сказав Спартак, не відпускаючи його з обіймів. – Я кохаю тебе.

Женя лише усміхнувся, утикаючись носом у плече Спартака і насолоджуючись міцними, але такими обережними, обіймами. Але потім вони відсторонилися один від одного, і на їхніх обличчях з’явилися зніяковілі усмішки. Вони знали, що між ними ще багато чого залишилося невирішеним, але зараз їм було легше.

***

Сяючий ранок зазирнув у вікна медичної палати, коли Женя нарешті отримав довгоочікуваний документ, що підтверджує його виписку. Він відчув полегшення, що зможе нарешті повернутися додому. Спартак стояв поруч із ним, усміхаючись і готовий допомогти в будь-який час. Вони разом пройшли до машини, де Спартак відчинив двері й допоміг йому сісти. Молодший підтримував коханого, щоб він не стомлювався, і оберігав його, немов дорогоцінний скарб.

Коли вони підійшли до свого будинку, то на їхніх обличчях з’явилася усмішка. Квартира була світла і затишна, наповнена теплом і любов’ю. 

– Нарешті я вдома, – із широкою усмішкою прошепотів Янович, радіючи, що весь пережитий кошмар закінчився. Спартак ласкаво всміхнувся, споглядаючи на своє сонечко з милими ямочками на щічках.

Усе було на своїх місцях, їхнє спільне гніздечко, яке вони будували разом. Спартак допоміг коханому влаштуватися на дивані і приніс йому гарячий чай. Вони обійнялися і зосталися так деякий час, насолоджуючись близькістю один одного і тишею у квартирі.

***

Літній вечір був настільки теплим і приємним, що навіть вітерець здавався якимось ласкавим і ніжним. Сонце вже заходило за обрій, залишаючи після себе красиві рожеві відтінки на небі. На тлі цього неба можна було побачити безліч красивих хмар різних форм і розмірів, які виглядали як живі істоти, що плавно пливуть у небі.

Коли Спартак нарешті підійшов до своєї затишної квартири, він усміхнувся, побачивши, що у вікнах горить світло. Він знав, що Євген вже вдома і, можливо, навіть приготував вечерю. Він був вдячний своєму партнеру за те, що той завжди дбав про нього і вмів створювати затишну атмосферу вдома. Спартак пройшов до квартири, і одразу вловив аромат, який заповнював все приміщення. 

– Спартачку, – тепло привітав коханого Женька, визираючи з кухні з усмішкою.

– Женька… – прошепотів Спартак, підходячи до свого сонечка. Він міцно обійняв його, притискаючи якомога ближче й утикаючись обличчям у футболку, що пахне спеціями й запахом самого Жені.

Женя лише дужче притиснув до себе свого Спартачка, лагідно погладжуючи по міцній спині, яка була затягнута в піджак. Кучерявий виглядав щасливим і задоволеним, мабуть, за сьогоднішній день він встиг зробити все, що хотів, включно з приготуванням смачної їжі для коханого. 

Світло на кухні було слабким, і створювало приємну атмосферу затишку і спокою. Спартак усміхнувся, відчуваючи щастя від турботи і любові, яку йому дарує його хлопчик.

Вони сіли за стіл, насолоджуючись один одним і бесідою, розмовляючи про день, що минув, і про свої плани на майбутнє. Женя розповідав про свої справи, про те, як минули його лекції в університеті і які цікаві речі він знайшов у бібліотеці. Спартак слухав його з зацікавленням, усміхаючись і відповідаючи на його запитання.

У цей чудовий вечір усе було затишно й мирно. Стрекотіння цвіркунів створювало мелодійну симфонію, а на дорозі поруч із будинком поодинокі машини проносилися з шумом, що швидко зникав вдалині. Через відчинене вікно проникав теплий і приємний літній бриз, що приносив легкий аромат квітів і листя, а місяць наче навмисно зійшов з небес, щоб спостерігати за двома закоханими в їхньому затишному гніздечку.