Розділ – 21. Кінець усьому.

«Вона сама винна, що не померла тоді.» – я прикрив очі. – «Хай винить в цьому Даніеля, який спас її.»

В моїх обіймах билася, і рвалася на волю прекрасна пташка, якій я не дам більше вилетіти з моїх рук, а ними ж і задушу.

«Моя з тобою доля справді безжальна, скажи» – обхопивши їй голову, я затиснув брюнетку собі у груди носом. – «Досить мститися, Тіно, ти достатньо спричинила страждань для мене з братом, просто залиш нас. Залиш. І більше ніколи і нізащо не повертайся по нас.» – руки з добре відомими мені, підточеними нігтями, вп’ялися в толстовку, яка, благо, запобігла сильному болю, але навіть так, в моїх спогадав винирнули ті ночі, де вона ними впивалася, наче хотіла пошматувати заживо. Я посміхнувся, вловивши момент, коли та припинила вириватися, і просто обійняла. Мені хотілося сказати на останок: “пробач” але не їй, а дитині…

У грудях стало так боляче за це дитя, яке не встигло впізнати хоч хвилину життя, як його безправно відберуть.

«Я жахливо чиню… Жахливо. Я буду шкодувати, але…» – розімкнувши руки, і відкривши очі, я  відплив, і з каторгами сумління на серці спостерігав, як тоне до самого дна, безсвідоме тіло. – «Тіна… угх… Та щоб тебе… ТІНА!» – у гніві стиснувши кулаки, я пірнув у глиб, та упіймав її за руку. – «Ти повинна стримати обіцяне, клята ти дура» – якомога швидше я гріб на поверхню, стараючись висунути Тіну на повітря. Не без труда, но мені вдалося витягнути її на берег, де і став робити штучне дихання: відхилив тій голову, розкрив рота, закрив ніс, і видихав потоки чомусь важкого повітря їй у рот, до легенів.  Після 8-мої спроби моє хвилювання посилилось.

«Нужбо… Твою ж маму…» – вдих, затримав дихання, видих. Опустив голову на груди. Прислухався. – «Слабке… її серцебиття… Боже, невже я і правда вбив вагітну жінку!?» – я вклав свою праву долоню на ліву, притиснувши їй до грудної клітини, та почав натискати. Раз, раз, раз, раз, раз.

“Бля-ядсво-оо! Твою на ліво! Давай! Ну давай, Тіно! Оживай знову!!”

– Блять, блять, кабздєц… Як же так, Тіно… – знову штучне дихання, тоді непрямий масаж серця, спробував, чи появився пульс. Складно… Мої сили були на нулю. Я дав собі перепочити 5 секунд, а тоді розім’яв руки і знову продовжив реанімацію. Здається, вона тільки що поворухнула рукою? Чи мені здалося?

– Тіно… Тіно! Чуєш мене!? Знаю, що так! Тіна, живи! Раз я дозволив, то живи, божевільна ти сука!! – кілька моїх вдихів рот в рот, но я так і не зміг вловити пульсу на руці… Зігнувшись навпіл, я взяв її за руку, і з пекучим болем у грудях заплакав.

Не знаю точно, но здається мені, пройшло секунд 10, як брюнетка відкрила очі. Я цього не бачив за занавісою сліз, поки не почув ослабле:

– А…ла-н…

Було відчуття, що серце на мить зупинилося від вимовленого нею імені.

Я у невірі підняв розширені, вологі очі на Тіну. Наступної миті я відчув полегшення на серці, якусь змішену з душевним ниттям радість, а тоді….. Різкий, болючий удар ззаду по потилиці. Далі нічого. Моя свідомість пропала раптово, мов хтось натиснув на кнопку “вимкнути” на пульті. Екран перед очима погас.

Холод… Ще не час приходу зими, але мені здавалося, я покривався кригою, як той айсберг в океані. Руки та ноги не слухалися. Голова… Боже, вона розривалася від болю. Затхлий сморід риби врізався у ніс. Від нього у горлі стояв комок кислої на присмак, і, схоже, такий же неприємний за запахом, блювоти. Очі пекли, коли я їй розкрив, хотілося знову прикрити, і вдати, що я помер, але не вдалося. Людина, що схилилася наді мною, одразу помітила, що я отямився.

– Навіщо… краще би ти вбив мене.

Лежачи на боці, я перевів затуманений погляд вгору, дивлячись на засмучені очі, окутаної в плед, Тіни.

Губи тремтіли, а разом з ними і цокотіли зуби, коли я через паузу, ледве вимовив:

– Їдь у лі-лі…кар-р..ню…

– Я в порядку.

– Не… т-ти… дит…тину… Перевір, як…

– Ми поїдемо разом.

– Д-де.. Бр….бра-ат…

– Він… З Анною, не хвилюйся.

– Тіна!

Від неочікуваного вигуку в цій тиші, – де тільки й було чути як капають з дерев’яної криші каплі, і спокійні припливи води, – я весь здригнувся.

«Чому… Цей виродок не здох…»

– Відійди від цього пса!

– Даніель… Він врятував мене…

– Ну звісно! Одразу після того, як мало не втопив власноруч!!

Я стиснув зуби, але ті все ще цокотіли. Ноги…оніміли…я дійсно не міг поворухнути ні одним пальчиком. Та навіть так, мене це не хвилювало. Мені було необхідно знати…

– Д-де… М-мій…

– За 10 хвилин буде в раю, а ти, сподіваюсь, потрапиш в кляте пекло, придурок!

– Тільки після те..бе… – я старався вирівняти голос, коли глянув з презирством на рудого. Скофілд витягнув з-за пояса широкий ніж.

– На цей раз я вже не дам тобі право на останні слова.

Коли він широкими кроками наблизився, мене заступила Тіна.

Я не бачив її обличчя, тільки спину, але по хриплому голосу було ясно, що та злилася:

– Відпусти його, Даніелю.

– Що-що, блять!??

– Ти почув мене! Я хочу, щоб ти відпустив обох моїх братів!

Якусь хвилину, не менше, панувала тиша, і я знову слухав припливи.

«Мабуть, – це останнє, чим я зможу насолодитись.» – я хотів закрити очі, але раптові крики цього божевільного не дали цього зробити:

– Тебе підмінили чи як!? Тіна Райт, яку я знав, ніколи би не відмовилася від помсти і крові!!

– Я… передумала. Просто зроби так, як сказано.

– Ото вже ні… Це тепер не лише твоя помста, люба, ця справа тепер і мене стосується!! Я без вагань вб’ю кожного, хто спробує тобі нашкодити!!

– ДАНІЕЛЬ! Я СКАЗАЛА, – “НІ!” ТИ ПОСМІЄШ НЕ ПОСЛУХАТИСЯ МЕНЕ!?

– Хах, саме так. Ну а що ти мені зробиш? Ти ледве на ногах стоїш. Бліда, як живий труп. Що мені буде, якщо я тебе не послухаюся разок?

Миттєвий удар прозвучав мов грім серед чистого неба. Пара чоловіка і жінки накинулися один на одного, але Тіна явно програвала в силі. Її мов ту пір’їну відкинув подалі Даніель, крикнувши:

– Тупа СУКА! Ти ще подякуєш мені, що поставив тебе на місце!

Тіна скрутилася, схопилася за живіт і занила, хапаючи повітря наче риба в спробі вижити на суші.

– ВИБЛЯДОК! – викрикнув я, і за це надійшла кара. Мене пирнули в живіт. – ААГ-Х! А! Блять!

Від цієї болі я наче отверезів. До мене знову повернулася чутливість, але рухнути руками я так і не зміг.

Другий удар ножем став ще болючішим. Нарешті я відчув, як це, стати жертвою одного з цієї банди головорізів, але…

«Краще би… Мене вбивала Тіна.» – дивне, але останнє бажання, яке появилось нізвідки у свідомості. Наступної секунди, Даніель, несподівано, повалився на мене. Поки з кутиків губ текла ще тепла кров, я дивився застиглим поглядом пустих очей на Тіну, з закривавленим молотком в руці. Та впала на коліна, і вже на четвереньках підповзла до мене, без жалю відштовхуючи труп рудоволосого. Навіть коли мої очі самі закрились, і серце, здавалося, вже не видавало ударів, я все ще чув її голос…

– Алене! Алане! Відкрий очі! Подивись на мене зараз же! Я не дам..! Не дам тобі поме-……..

Спитаєте, чи залишився я в живих? Краще я розповім вам про вбивцю моєї сім’ї, яка…. Райт втратила багато сил, поки намагалася добратися до місця, де була Анна, яка наглядала за Майком, і так само немало втратила крові. Потрапила та у критичному стані, і лише чудом дитина вижила, але за словами лікарів, у малечі при народженні будуть вади з серцем. Не зважаючи на те, що малюк народиться хворим… Головне, – він вижив, і житиме, як і я… Так, мої поранення були серйозними… Мене різали як порося, ще й через переохолодження лікарям зі зусиллям вдалося врятувати мені пальці на ногах, щоб я міг ходити, а от на руках… Ні. Я більше не міг користуватися пальцями рук, та через поранення моя печінка перестала нормально функціювати. Але я живий, і з братом все було в порядку.

Тепер вам, безперечно, цікаво дізнатися про Тіну Райт, мою старшу сестру, про яку я, серед усіх можливих випадків, самим найгіршим способом, який можна уявити людині, дізнався? Що ж… Я радий, що сталося саме так, як сталося. Лікарі не вірили в її порятунок, але коли появився слабкий пульс, вони продовжили приводити її серце у стабільне биття, і їм це вдалося.

Саме Тіна серед нас усіх повинна була померти, але… Хах, ця паскуда ніяк не може залишити мене у спокої, і піти з миром…

Вона залишилася живою, але була позбавлена прав на дитину, та відправлена в іншу лікарню на реабілітацію, а після, в грудневий день…. Народився хлопчик. На якого Тіні не дали навіть подивитися, відправивши у відділок.

Тіна була побита у кімнаті для допитів Еммою Скофілд, за вбивство брата. І навіть коли брюнетка клялася їй, що це Даніель вбив її племміницю, слідча їй не повірила, та й хто повірить вбивці, яка сама зізналася у вбивстві людини? Після цього інциденту Емму відсторонили на кілька місяців від справи та вигнали з відділку, а саму постраждалу від її рук… Знову відправили у лікарню, де вона залишилася під наглядом правоохоронців на 3 місяці.

Інших зловмисниць які без будь якого супротиву дали заарештувати себе на місці, забрали поліцейські, коли ті позвонили у швидку, та розповіли про постраждалих, та одного вбитого.

Не дивлячись на мої травми я не міг залишити власну дитину і жити спокійно далі, передавши опіку чужим людям, тому… Взяв всю відповідальність за Тедді Алана Райта, – на себе.

Малий часто хворів, тому ростити його було складно… Було боляче, що він зростав у лікарні, але і страшно кожного дня за його життя. Дякувати Богу, що в мене ще остався молодший брат, який з радістю допомагав грошима, заробленими з підробіток грузчиком, і стипендією. У Майка вже у 14 появилася дівчина-блондинка, яка також дуже любила проводити час граючись разом з Майком за пару, з моїм сином.

Я…. Дозволив, але лише раз, зустрітись на 5-тий день народження, Тедді з його мамою… Але, як пояснити йому чому вона не з ним і зі мною, а у тюрьмі, вирішив… На його 13-річчя.

Тіна страждала в той день при виді того, як я обіймаю в руках її сина, посміхаючись на його слова, в яких він не вимовляв ще добре: “С”, ” Д”, “Р”, і ” Ж”….

Може, це неправильно, та я радів від нещасного виду Тіни. В мене на душі нарешті стало легко, та світло, адже я розумів, що відімстила не вона мені, а я їй, тим, що у відповідь за давнє масове вбивство найрідніших, відібрав у неї, таку ж рідну душу: частинку її самої, в якому текла її кров, і моя.

Тіна так і не відібрала життя у мене, чи брата, а створила нове, та дозволила жити тим, кого ненавиділа.

Коли я розмовляв з нею віч на віч, провідуючи раз на два місяці у тюрьмі, то часто жартував, що їй вже не вдасться зламати мені пальці, а ще… Вона подарила мені маленьку радість, заради якої хотілося жити, і радіти життю, розуміти, що…. Все не скінчено для мене, але… Скінчено для неї.

Ми з Тіною обоє розуміли, що у нас не буде майбутнього, і нашим, збудованим нею у брехні, стосункам, – кінець.

З часом, Тіна почала божеволіти від самотності, тому її перевели у лікарю для душевно хворих, де вона тричі намагалася втекти, і я знав, чому:  вона це робила аби знайти мене, і відібрати у мене сина. Та їй це не вдавалось. Після нашої, вже останньої, короткої зустрічі, вона виглядала, як труп, тому після новини, що Тіна покінчила з собою, відкусивши язик, я не був здивований, але… Серце заболіло від усвідомлення, що у Тедді вже не буде змоги називати ту постарілу, збожеволівшу вбивцю, мамою. Хоча… коли він стане дорослим, та безстрашним, як і я, він мені скаже, піднявши густі брови:

– Тату, ти серйозно? Я однаково би не сприймав її за матір.

Цей зарозумілий непослух ( схоже, це у нього від мами…) Всім своїм однокласникам казав, що його мама померла при родах, але не мало людей знало, хто така знаменита Тіна Райт: жертва, лідерка, вбивця, сестра, коханка, та горе-мама, не пізнавша щастя, проте та, що породила його для… мене: найгіршого, і найкращого хлопця у її житті, який спершу мало не вбив, а тоді врятував, і якого вона хотіла вбити, проте спасла.

~The End ~