Розділ 20

Іванов прибув на склад із підкріпленням. Його голос лунав голосно і впевнено, і кожне слово було сповнене рішучості. Його команда була готова до дій, і це було відчутно з кожним звуком, який надходив від них. 

– Здавайся! Кидай зброю і підніми руки! Ти програв, Іване!

– Ніколи! Я краще помру, ніж опинюся в твоїх руках, Іванов.

Іван розумів, що зараз його життя опинилося в небезпеці. Усередині нього кипіла лють і ненависть. Він розумів, що йому більше нікуди бігти. Тим часом Іванов підійшов до нього, тримаючи пістолет у руці. Він усміхнувся Івану і твердо повторив:

– Здавайся. Ти програв.

Іван зрозумів, що йому кінець. Йому нічого було втрачати, і він вирішив отримати від цієї ситуації максимум задоволення для себе. Він вирішив помститися, навіть якщо помре разом із Женею. З божевільною посмішкою на обличчі він прицілив свій пістолет на Женю, який все ще висів на гаку. Женя, який уже втратив свідомість від побиття і втрати крові, нічого не міг зробити.

Відмітивши зміни в міміці боса, Спартак швидко зрозумів його наміри. Його руки майже миттєво знайшли пістолет і він став стріляти в боса, намагаючись зупинити його перед тим, як він вистрілить у Женю. Спартак був напружений і зосереджений, його очі зосередилися на цілі, його дихання було швидким і поверхневим. Його пальці були міцно стиснуті навколо рукоятки пістолета, голова порожня від будь-яких думок, крім думки про те, щоб зупинити боса.

Пролунав гучний звук пострілів. Спартак точно поцілив у голову боса, який упав на землю, кинувши пістолет, а кров залила його одяг. Але він не встиг..

Перед смертю цей гад Іван таки встиг здійснити постріл. Женю було серйозно поранено, кров хлинула з рани. Спартак стрімко обернувся, і від того, що він побачив, серце зупинилося. Він побачив рану на грудях Жені, яка була глибокою і кровоточила. Спартак кинувся до коханого, намагаючись тремтячими руками зняти його з гаків і розв’язуючи його закривавлені руки.

Він розірвав свою сорочку і спробував перев’язати рану. Женя був блідий як полотно, його дихання було важким і нерівним. Спартак відчував, як його руки тремтіли від напруги і страху. Він дивився на Женю з любов’ю і болем в очах, розуміючи, що він може загинути просто тут і зараз. Спартак був готовий на все, щоб врятувати свого коханого, він не міг уявити своє життя без Жені. Молодший був розбитий і безпорадний, і його сльози текли по щоках, коли він намагався врятувати своє кохання.

Спартак пригорнув Женю до себе, плачучи і шепочучи йому вибачення. Він був сповнений безпорадності й глибокого горя, не знаючи, як йому тепер жити далі без своєї коханої половинки. Він вважав, що не зміг захистити Женю, не зміг запобігти трагедії. Його сльози стікали по щоках, він відчував, як його серце розривається на шматки.

– Пробач мені, коханий, я не зміг захистити тебе, – шепотів Спартак, притискаючи Женю до себе і важко зітхаючи. Він ніколи не відчував такого болю і розладу у своєму житті. Він сильно любив Женю і не уявляв свого життя без нього.

Суббота ледь відчув міцну руку на своєму плечі. Озирнувшись, він побачив Іванова, який щось йому говорив, але Спартак чув його голос, ніби крізь товщу води. 

– Спартак! – відчайдушно кликав друга Сергій. – Швидка вже чекає на вулиці! Ходімо швидше!

Коли сенс промовлених слів дійшов до Спартака, він помітив поруч лікарів із ношами, які чекали проходу до пораненого. Чоловік опанував себе і допоміг Іванову віднести Женю до нош. Він не міг повірити, що все це сталося і що його коханий тепер лежить на ношах.

Вони вийшли зі складу і попрямували до машини швидкої допомоги. Спартак сидів на задньому сидінні поруч із Женею, тримаючи його руку, і мовчки дивився на нього. Женя був без свідомості, і Спартак не знав, як йому діяти.

Коли вони приїхали в лікарню, Женю негайно доправили в операційну. Спартак сидів в очікуванні новин про Женю, нахилившись на стільці, руками схопившись за голову. Його розум охопили спогади про те, як він і Женя зустрілися вперше, про те, як вони закохалися, як будували своє життя разом. Але тепер усе було зруйновано. Він усвідомив, що його власна нерозумність і бездіяльність призвели до цього моменту. Він розумів, що тепер йому доведеться жити з цим болем і каяттям усе життя. Його серце було сповнене страху і жалю. Спартак сильно бажав повернути час назад і виправити всі помилки, але це вже було неможливо.

Через кілька тривалих і важких годин операція закінчилася і до Спартака вийшов лікар. Суббота стояв напружено перед лікарем, дивлячись йому прямо у вічі. Його серце билося швидше, ніж зазвичай, його дихання було важким і злегка нерівним. Лікар, натомість, був змучений і втомлений, але намагався тримати спокійний тон.

– Як Женя? – запитав Спартак із тривогою в голосі.

– Євген перебуває в критичному стані, але ми зробили все, що могли, – відповів лікар, схиливши голову. – Він втратив багато крові, і ми були змушені зробити кілька складних операцій. Стан стабільно важкий, і ми маємо спостерігати за ним дуже уважно.

Спартак втомлено опустив голову і заплющив очі. Він був радий, що Женя залишився живий, але був також спустошений від думки, що міг втратити своє сонечко.

– Ми будемо робити все можливе, щоб Женя одужав, – сказав лікар, торкнувшись легенько руки Спартака. – Але він потребує спокою і ретельного догляду. Будь ласка, не завдавайте йому додаткового стресу. Ми дамо вам знати, якщо в нас будуть якісь новини.

– Чи можу я побачити його? – запитав Спартак.

– Так, звісно, але тільки на кілька хвилин, – відповів лікар. – Він щойно пройшов операцію і ще не прийшов до тями. Йому потрібен спокій.

Спартак кивнув, і лікар повів його до палати, де знаходився Женя.