Розділ 2

– Хьонджін, годі крові! Ти ж не такий! – вже у повному відчаї радник намагався зупинити свого правителя, що, буквально, зараз йшов по трупах підданих новоспеченого короля. – Тебе як перемкнуло після зустрічі з Лі молодшим. Годі! – вже силою зупиняє свого друга, що збирався дати наказ вбити останнього на кордоні.

– Вони хочуть від мене війни? Ось вона! – істерична посмішка на обличчі і жага крові в очах.

– Що з тобою? Ти ж завжди говорив, що не станеш таким яким тебе хочуть бачити люди. А тепер – Мінхо глянув на тіло прикордонного, що лежало за три метри від них – ти і є той про кого ходять легенди. Прошу тебе зупинись.

– Ви хочете, щоб темрява показала себе! – здається цей крик на межі божевілля і відчаю чула і столиця Ену – Я покажу вам справжнє Пекло. – вже пошепки з не притаманним йому посмішкою-оскалом.

– Хван! – смикнув за руку правителя, що збирався перетнути кордон, на його горлі одразу з’явився клинок.

– Я твій правитель! І ти не смієш мені говорити, що мені робити! – темні очі, що завжди випромінювали наївність і віру враз загорілись полум’ям жаги і помсти. Друг налякано дивився в бездонну темряву і намагався знайти Його, але не виходило. – Або ти зі мною, або з ними. – рука з клинком вказала на трупи.

– З Вами мій правителю. – склонивши голову, промовив Ліно.

В столиці ж переполох, служник на всіх парах забігає до кабінету короля і не віддихавшись починає доповідати.

– Він… напав, Ваше Високосте! – ледь не виплюнув печінки поки говорив це.

– Хм. Я ж говорив, що він почне цю війну. Втрати? – ця новина здається не здивувала короля.

– Всі наші на кордоні. – в кабінет залетів Бан, що вже віддав наказ про охорону маєтку.

– То чому ти досі тут? Роби щось. – на обличчі непохитний спокій, а в середині дике дитяче бажання втекти до татка і мами. Тільки от татка забрав той, хто забирає зараз життя його народу.

– Мою роботу виконано, королю Лі. Ви в безпеці. Армія знає, що робити, вони будуть захищати народ Сонця.

– А інший бік? – наївно цікавиться світловолосий.

– Всі хто на його стороні після сьогодні мають померти. – отак без суду і слідства? Одна людина віддає наказ знищити пів королівства бо підтримали не того? Жорстоко, навіть дуже жорстоко на погляд вісімнадцятирічного хлопчика. – Після невдалої спроби Вашого батька вбити Хвана ми не маємо іншого виходу.

Від даної новини щось в середині тріснуло. Отже клинок, що завжди з Феліксом від початку приготований для Хьонджіна.

– Цивільних не чіпати. – трохи тремтячим голосом вимовляє Фелікс.

– Але Лікс – Бан підходить ближче, коли вони лишаються на одинці – Вони заслуговують на покарання. – немов вчитель на лекції говорить старший.

– За те що народились не на стороні Сонця? – знову ці наївні дитячі запитання…

– І за це теж. – твердо говорить Чан і виходить з кабінету.

Так, саме так вважає кожен мешканець світлої половини острова. Зло не має права на життя і всі, хто змушує процвітати темряву, а темна частина острова більш розвинула свої ресурси аніж світла, той повинен померти. Але ж чому тоді зараз той хто має всім серцем бажати смерті всім і кожному на тій стороні готовий піти проти власного народу аби захистити.

***

– Хван перетнув кордон, вони просуваються до столиці, Вам необхідно виїхати, швидко. – схиливши голову, доповідає Бан.

– Я не тікатиму. – твердо і рішуче випалює молодший.

– Але Фелікс, ми не можемо втратити останнього правителя. – стурбовано продовжує умовляти покинути маєток.

– Я особисто вб’ю його. Навіть якщо заради цього потрібно бути померти самому. – в голосі бринить сталь з відголосками сліз.

Фелікс почуває себе на краю ущелини впавши в яку скрутиш голову, а не впавши, тобі все одно її скрутять. Дитина в середині проситься на волю, але характер і, здавалося б, обдумані рішення, замикають її в темній кімнаті глибоко в середині.

Минуло три тижні від першої крові на кордоні Сонця. Хван майже підійшов до маєтку, що охоронявся краще за кордони. Адже саме тут і є Сонце… Людина від якого, за словами предків залежить життя цієї половини острова, людина, яка бажаючи помститись за батька, що вже є не по Янгольські, спокусила на гріх Демона і зараз він відчайдушно намагається дістатись в середину і знову подивитись в карамельні очі, що палили ненавистю і сліпили невинністю. Джін за декілька хвилин побачив в них все від Болю до Щастя, від Сонця до Ночі, від сліпучого Світла до яскравої Темряви, від Пекла до Раю.

– Скласти зброю! – наказав Демон перед дверима, що вели всередину.

Він знав, що зайшовши туди, вже не вийде, але Хьонджін мав показати йому, що він зміг зробити те чого король від нього так хотів. Широкі двері відчинились і на подив приміщення зустріло Джина лише сліпучим світлом ламп. Невже король втік? Надія на протилежне не помирала в Хьонджіні до самого кабінету.

– Я чекав тебе. – ось так без охорони і на перший погляд без зброї його зустрічає світловолосий своєю сліпучою посмішкою.

– Чому тебе не охороняють? – це точно те що мав запитати Хван, дійшовши до своєї мети?

– Ти також тут сам. Отже ми на рівних. – дістає з піхви все той же клинок і підходить ближче до «гостя» – Навіщо ти напав?

Король знову дуже близько до Темряви, але в очах, що декілька тижнів тому віддавали надією і іскоркою доброти лише давали порожній відблиск в світлі ламп. Де ж поділась те, що Лікс бачив тоді невже… невже це він…

«Я бачив таких як ти. Ви навіть своїх готові вбити заради влади. – це він натякає на смерть батька? Ця фраза змушує злість бушувати в середині темноволосого, але він все ще стоїть і дивиться у карі очі. – Батько чекав твого нападу, але не такого підлого. Що ж смерть короля Лі це початок війни. І не ми її почнемо.»

Він бачив як зароджується цей вогонь, що зараз так обпалює карамель на дні якої завжди мерехтить не світло, а сльози. А зараз так відчайдушно шукає те, що знищив.

– Мій король наказав мені. – Хьонджін спускається на коліно і кланяється віддаючи пошану королю.

Фелікс підняв темноволосу голову і знову поглянув в темні очі. Порожнеча…

– Тоді виконай ще один мій наказ. – вже зі сльозами на очах, що готові покотитись щокою просить Хвана – Доведи те, що планував. – солона вода рікою тече по щоках в ластовинні, а рука все не відпускає голову Джина і просить дивитися в очі. Лікс хоче побачити те тепло, що ховається в темряві адже він бачив його.

4 роки тому

– Чому в тобі бачать лише темряву? Може тобі пофарбуватись? – по дитячому цікавився блондин.

– Це не спрацює Ліксі. – занурився в м’яке волосся, що враз втратило свою ідеальну форму.

– М. – обурено буркнув хлопець і продовжив. – Але чому? Чому всі говорять про те, що ти порожній і злий на весь Світ? Ти ж не такий.

– Бо люди так звикли. Завжди є ті кого вважають Богом. – кинув короткий погляд на хлопця і посміхнувся – Або Янголом. І має бути його протилежність. Заради рівноваги всесвіту.

– Це як день і ніч? – спантеличено запитав Фелікс.

– Ні, тобі точно зарано бути королем Ена. Ти поводишся як п’ятиріна дитина. Хоча тобі ще рости і рости до цього. – долоня знову потягулась у пухнасту купу волосся.

– Ну, хьон! – очі навпроти блищали цікавістю і щастям, як їм не відповісти.

– Це як Сонце і Місяць… тож мабуть твоє припущення вірне.

– Ти колись замислювався над тим як це бути Сонцем? – яскрава усмішка не на мить не покидала світлого обличчя з ластовинням – Це… – слова немов стали комом в горлі.

– коли ти освітлюєш Світ, а в середині вже давно темрява. – тихо промовив темноволосий, змусивши вологу прокотитись світлою щічкою.

Хлопець обійняв Лікса і тихо, щоб не почув ніхто промовив.

– Я знаю як це, адже ми дві сторони одного цілого.

***

Кабінет короля

– Я знаю як це, адже ми дві сторони одного цілого. – промовив одними губами Хьонджін, але був почутим.

В цю хвилину в кабінет увірвався Бан Чан, що збирався про щось доповісти.

– Ваше Високосте, місто готове до прийому правителя Мірана. Він буде у Столиці вже сьогодні. – Чан підходить ближче і легенько торкається плеча короля.

– Ліксі з тобою все добре? Чому ти плачеш?

Його не існує? Король, що вже 5 років вдало керує величезним островом-державою вигадав Демона?

– Добре, ходімо! – прибрав руку радника і попрямував до дверей в які ніколи не зайде Темрява, бо її не існує в чистому вигляді, вона завжди поруч зі Світлом.

«Я знаю як це, адже ми дві сторони одного цілого.»…