2

Наступний день

 

– Народ! Я вдома!

 

Це Дракен повернувся з тренування. Вдома нікого не було, тож залишивши у вітальні сумку зі змінним одягом він попрямував до кухні аби випити трохи соку.

 

– Як же спекотно. Цікаво, де Майкі? Що ж, піду пошукаю його – сказав він сам до себе

 

За годину до того*

 

– Я зараз помру від нудьги… І де ж цей Доракен? Пів на шосту… Тренування мали б закінчитись ще пів години тому. Ех, піду но я в його кімнату. Зазвичай він не дозволяє туди заходити, але якщо це зробити непомітно, то ніхто не помітить, правда ж?) – міркував собі Майкі, йдучи в інший кінець коридору, прямо таки до кімнати брата, який сьогодні явно забарився.

 

Відчинивши двері, першим, що він помітив, був невеликий письмовий стіл, завалений усілякими книгами, журналами та іншими дрібницями, які полюбляв Доракен. У нього справді гарна кімната. Так приємно спостерігати, як сонячні промені освітлюють плакати, які висять на стіні. Тут усюди його запах. Атмосфера просто неймовірна. Здавалося б, залишився б тут назавжди, але всі ці роздуми раптом перервав задум поритися у речах, які лежали на столі.

 

– Подивімося, що ж тут у нас. Господи, який же тут безлад. Книжки якісь, нецікаво, манга, блокнот… Гаразд, це не чіпатиму, інакше точно приб’є. Йдемо далі. Ооо, а це що? Вай… Дівчатка в купальниках… А це вже цікаво

 

Взявши кілька журналів, Майкі всівся на стіл і заходився розглядати яскраві фотографії, які так і спокушали його підліткову фантазію:)

 

–

 

Дракен саме піднімався сходами нагору, прислухаючись, чи Майкі взагалі удома

 

– Щось підозріло тихо. Гаразд, зараз дізнаємось, де ти, малий бешкетнику – той явно щось передчував і, схоже, незабаром буде справді весело…

 

–

 

Поклавши усю стопку журналів на місце, Майкі раптом знайшов на підлозі якусь флешку.

 

– Це ж треба, мабуть випала, поки я був тут… Йой, що це??

 

Обернувши флешку іншою стороною, увагу хлопця привернув напис S.E.X., зроблений чорним перманентним маркером

 

– Тряааасця! А оце вже цікавооо… – від захвату той мало не запищав, тож закрив рот долонею і хутко вискочив з кімнати, закривши за собою двері

– Ух Доракене, тепер вона у мене. Відчувши приємне тремтіння по тілу, той стиснув знахідку в руці та попрямував навшпиньки до своєї кімнати, аж поки його не зупинили…

 

– Майкі…

– Дракене? – той аж здригнувся, не сподіваючись зустріти старшого прямо тут. Трясця, як же невчасно. – Чому ти так… Пізно… Ти ж мав раніше повернутися чи не так? – усміхнувся Майкі, всім виглядом намагаючись не показувати свого страху через те, що його зловили на гарячому. *Ну все, тепер точно дупа… Мені кінець* Він сховав руки за спиною, повільно задкуючи подалі від Дракена. Доракен насупив погляд, запідозривши, що тут щось не чисто.

– Стій. Покажи руки

– Навіщо?

– Роби, що я кажу

Майкі випрямив руки, притиснувши їх до стегон. Він намагався не дивитися в очі Дракену, бо тоді його точно викриють

– Що ти від мене ховаєш Майкі? – цей підозрілий погляд старшого наче в душу заглядав у цей момент, у Майкі серце почало битися ще швидше від страху, адже саме зараз він справді був наляканий

– Нічого. Що ж… Мені від тебе ховати, Кенчику

– Не придурюйся, я й без того не в настрої. Я ж бачу, що ти щось приховуєш. ЗІЗНАВАЙСЯ! – крикнув він так, що луна розійшлася на весь будинок

– Та все, не кричи

 

Майкі глянув йому у вічі, а потім вмить крутнувся і проскочив повз Дракена, побігши сходами вниз. Не довго думаючи, той побіг за ним

 

– Стій! Куди ти втік Майкі?!

– Це я поцупив твою флешку! Будь ласка, пообіцяй що не вб’єш мене, якщо зловиш!

– Трясця, ЩО?! Чортисько ти мале!!!

 

Це змусило старшого прискоритись і за мить вони обоє опинилися надворі. Майкі стрімголов біг вулицею з флешкою в руці, аж поки його з усієї сили не звалили на газон. Впавши на спину, він побачив розлюченого Дракена, який буквально спопеляв його своїм поглядом. Обоє були захекані через всю цю гонитву, тож потрібно було діяти миттєво. Або Майкі, або Дракен.

– Хто тобі дозволив заходити в мою кімнату??! Якого біса ти взяв цю флешку?! – кричав Кенбо, намагаючись відібрати річ з руки молодшого, але той з усіх сил опирався – Відповідай!!!

Майкі боявся крику, боявся, коли Дракен лютує, тож не довго думаючи, він вигукнув:

 

– МЕНІ ПРОСТО СТАЛО ЦІКАВО ПОБАЧИТИ, ЯКИЙ ТИ У ЛІЖКУ, ТА Й ВСЕ!

 

Ця фраза була наче холодний душ, що вмить вразило Дракена.

– ЩО? Що ти в біса мелеш збоченцю?! Здурів чи що?

 

Але цю битву перервав дівочий голос

 

– Агов, Дракене, привіт!

– Еммо?! Як… Як ти тут опинилась? – той зліз з меншого, намагаючись оговтатися після всієї цієї сварки

– Ти що, забув? Мене ж не було в Токіо цілий тиждень!

– А, так, точно, пробач

Скориставшись моментом, Майкі теж піднявся і стріпав з себе бруд, який причепився до нього, поки той лежав на траві, притиснутий сильним та роздратованим Дракеном.

 

– Я так сумувала за тобою! – дівчина підскочила та обняла його

– Я теж за тобою сумував, кохана, – пригортаючи Емму, мовив Кен

 

– А я як сумував! – запищав Майкі, стоячи ззаду

– Бляха, ти мене вже задрав! – той відпустив дівчину і повернувся до Майкі

– Хто це з тобою? О, так це ж Майкі!

– Будь ласка не підходь до нього, він сьогодні покараний

– Майкуся, що ж ти вже накоїв? – Емма підійшла і обійняла малого, який лише посміхався при цьому, дратуючи співрозмовника

 

– Мене хтось взагалі слухав?! – буркнув Дракен, розвернувшись та пішовши в протилежному напрямку

– Кенчін, зачекай! – гукнула Емма, відпустивши блондина

– Не сьогодні Еммо! Бувай, завтра зустрінемося! МАЙКІ!! Шуруй додому!

Попрощавшись з дівчиною Дракена, Майкі побіг за ним. Наздогнавши його, той простягнув флешку

 

– Тримай, віддаю. Пробач мою витівку Дракене – той навіть поклонився низько, але старший просто пройшов повз. – Агов, Дракене, я тут! Але той не звертав уваги, а прискорив ходу. – Та ну бляха муха, Кенчик! Ну вибач! Я нічого не бачив, чесно тобі кажу! – волав Майкі, йдучи вулицею. – Та що ж це з тобою – він підбіг і запхав флешку в кишеню спортивних штанів старшого

 

– Оце вже інша справа) – його голос подобрішав, тож малий вже не переймався за це, аж поки його не вхопили на руки та не підкинули вгору

 

– ААЙ! Відпусти! Це високо! ДРАКЕЕН! – кричав Майкі, коли Дракен разів зо два підкинув його догори, а потім опустив на землю

– Ну чого ж ти? Що, злякався?) – той буквально вмить зайшовся сміхом, дивлячись, як той намагається встояти на ногах, які й досі трясуться від страху

– Ааа, більше не роби так! Я міг розбитися! – тепер злився Майкі, а не Дракен…

– Але ж я зловив тебе, і вчора обіцяв, що завжди берегтиму, щоб з тобою нічого поганого не сталося, отже, зі мною ти в безпеці, Майкусь

– Ах так… тобі це не минеться – спритно діставши ту ж саму флешку з кишені, той знову на радощах рвонув зі всієї сили і побіг

 

– От же ж придурок… Забирай її собі! Не буду я за тобою бігати, пройдисвіт! – крикнув Дракен, але Майкі був вже далеко.

 

Прибігши нарешті додому, де вже були батьки, малий зачинився в кімнаті і не виходив звідти мабуть до півночі, коли усі вже на той час лягли спати. Йому неймовірно кортіло глянути, що ж приховує ця довбана флешка, і сам Дракен власне, Майкі повинен був задовольнити свою потребу дізнатися про це якомога більше, і йому… Вдалося це.